Специфічні риси діяльності банку у порівнянні із іншими інститутами кредитно-фінансової системи

У регулюванні економічних процесів, пов'язаних з перерозподілом грошових коштів, основну роль відіграють комерційні банки та спеціалізовані фінансово-кредитні установи.

Комерційний банк слід визначити як інститут кредитної системи, який є посередником у кредиті, розрахунках і випускає кредитні знаряддя обігу [2]. Банк - основний грошовий кредитний посередник, що забезпечує концентрацію грошових ресурсів і їх спрямування суб'єктам ринку з метою задоволення виробничих і невиробничих потреб, унаслідок чого підтримується безперервність процесу суспільного відтворення [3].

Фінансові посередники - це, як правило, великі фінансові структури. До них належать банківські установи і небанківські кредитні інститути. Фінансові посередники практично створюють нові фінансові активи [20].

Основне призначення банку - посередництво в переміщенні грошових коштів від кредиторів до позичальників, від продавців до покупців. Поряд з банками переміщення грошових коштів на ринках здійснюють інші фінансові та фінансово-кредитні установи: інвестиційні фонди, страхові компанії, брокерські, дилерські фірми тощо [8].

Банк - це особливе кредитно-фінансове підприємство, яке виконує низку базових функцій (надання кредитів, посередництво в платежах і розрахунках, залучення тимчасово вільних грошових коштів), під час здійснення яких, а також з приводу привласнення активів, залучення депозитів, між різними суб'єктами виникає певна сукупність економічної власності. Тобто банківське посередництво тут пов'язується з виконанням функції організації платежів та розрахунків.

Послуги банків та парабанків необхідні для задоволення об'єктивних і конкретних суспільних потреб. Їхня природа обумовлена специфікою товарного виробництва і специфікою грошового товару.

Комерційний банк здійснює скоріше перерозподільну, а не посередницьку діяльність, яка пов'язана з продажем послуг, необхідних для всіх суб'єктів економіки, які зацікавлені у придбанні вкладних і кредитних послуг. Однак банк здійснює посередництво при проведенні безготівкових розрахунків. У цьому випадку завжди існує платник коштів, їх одержувач та один або декілька банків-посередників.

Діяльність спеціалізованих небанківських інститутів (парабанків) спрямована на продаж окремих банківських послуг, хоча вони і не мають статусу комерційного банку. Тому послуги, які пропонуються цими структурами, є складовою частиною ринку банківських послуг.

В сучасних умовах комерційні банки являють собою найбільш динамічну і в той же час найбільш прозору систему фінансового ринку України, що чітко відстежується і регулюється.

За абсолютними показниками діяльності банківська система країни непорівнянна з небанківськими фінансово-кредитними установами; зокрема, за такого ключовим показником, як питома вага активів у валовому внутрішньому продукті країни, комерційні банки суттєво випереджають парабанківську систему.

Оскільки з усього спектра фінансово-кредитних установ найбільш ефективно функціонуючими та регульованими є комерційні банки, то закономірно, що завдання із залучення коштів населення для подальшої їх трансформації у кредитні вкладення покладається переважно на банківську систему.

Завдання кредитної підтримки процесів економічного зростання країни незмінно декларується в "Основних принципах грошово-кредитної політики", які щорічно розробляються Національним банком України. При цьому робиться акцент на підвищенні частки довгострокового кредитування інвестиційної спрямованості в активах банків. Завдання й інтенсифікації інвестицій і відновленню інвестиційного зростання за рахунок активного використання довгострокових кредитів банків визначається і проектом "Основних принципів грошово-кредитної політики на 2011 рік" [15].

Однак в умовах непропорційного в порівнянні з небанківськими фінансово-кредитними інститутами розвитку на фінансовому ринку банки не в змозі задовольнити всі потреби економіки, зокрема потреби, що пов'язані з виконанням первинно не властивих банківській системі функцій.

Як свідчить світовий досвід функціонування фінансово-кредитних систем розвинених країн, система стійко функціонуючих небанківських фінансово-кредитних установ підвищує надійність банківської системи, проводячи операції, які за рівнем ризику або доходу є для банків неприйнятними.

В основі функціонування парабанківської системи будь-якої країни знаходиться теорія фінансового посередництва. Фінансові посередники - це фінансові інститути, які акумулюють вільні грошові кошти економічних суб'єктів, розміщують їх на ринку позичкових капіталів у формі кредитів і вкладень у різні цінні папери. комерційний банк парабанківський грошовий

До системи парабанків належить ціла низка різноманітних установ, серед яких перш за все слід назвати інвестиційні фонди, довірчі товариства, пенсійні фонди, страхові компанії, ломбарди, кредитні спілки. На відміну від банків, вони спеціалізуються на одній або декількох операціях, тому їх часто ще називають спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами.

Небанківська фінансово-кредитна установа (НФКУ) - це юридична особа, яка відповідно до законодавства України не є банком, надає одну або кілька фінансових послуг та яку внесено до відповідного державного реєстру фінансових установ у порядку, установленому законодавством України.

Небанківські фінансово-кредитні установи відрізняються від банківської системи і тим, що розміщення акумульованих грошових коштів на відміну від банків вони здійснюють не у вигляді надання кредиту в суто грошовій формі, а у вигляді купівлі у позичальників їх цінних паперів.

Парабанки відрізняються від банків тим, що здійснюють діяльність на фінансовому ринку, не емітуючи власних боргових зобов'язань, а лише власні акції. Парабанки випускають боргові зобов'язання, які менш ліквідні ніж у банків, але теж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент.

Сьогодні небанківські інститути функціонують на рівні з основним елементом кредитної системи - банківським і виконують ті операції, які по різним причинам або не вигідні банкам, або не освоюються ними. Більше того, розвиток небанківських організацій зараз протікає на умовах жорсткої конкуренції з банками, навіть не зважаючи на кризу.

Небанківська фінансово-кредитна установа є одним із видів фінансово-кредитних установ і входить до складу фінансово-кредитної системи.

Оскільки банки є провідним елементом фінансово-кредитної системи і виконують більшість покладених на неї функцій, то небанківські фінансово-кредитні установи виступають як допоміжний її інструмент, який поряд із банками виконує функції фінансової системи.

Модель фінансово-кредитної системи схематично показана на рис. 2.

Отже, можна стверджувати, що і банки і НФКУ як за кордоном, так і в Україні через своє відношення до банківської системи та до фінансово-кредитної системи загалом мають спільні риси.

З банками небанківські кредитні організації об'єднує:

А) їх рівнозначна приналежність до банківської системи, так як і ті і інші представляють собою різновиди кредитних організацій; Б) здійснення діяльності на основі реєстрації і видачі центральним банком ліцензій; В) регулювання діяльності на законодавчому рівні.

Рис. 1. Схема поділу фінансово-кредитної системи [7]

Але на відміну від банків небанківські кредитні установи мають також багато відмінностей, які можна виявити через ряд різноманітних ознак, що для кожного регіону чи країни визначаються по-різному в залежності від впливу того чи іншого фактора:

А) виконання операцій. Банківські установи виконують в основному три традиційні види діяльності: залучення грошових коштів у депозити, розміщення коштів, тобто надання кредитів та розрахунково-касова діяльність. При цьому НФКУ мають обмежену кількість операцій, серед яких не можлива присутність одразу цих трьох. Б) обслуговування клієнтів. Цей параметр також обмежений для НФКУ, найчастіше вони мають справу лише з юридичними особами для зниження ризиків - з однієї сторони, але з іншої сторони - можуть виникати труднощі з формуванням ресурсної бази. В) робота з різними видами валют. НФКУ не можуть працювати з готівкою іноземних валют. Всі операції з валютами інших країн їм дозволено проводити тільки в безготівковій формі, що також знижує можливість в отриманні доходів, в тому числі від валютно-обмінних операцій. Г) норми регулювання діяльності. В цьому відношенні НФКУ мають більш м'який, в порівнянні з банками режим, що може слугувати якоюсь мірою стимулом для їх відкриття та розвитку. Д) організаційна структура. Банки можуть розширювати свою діяльність по територіальному принципу, тобто створювати філіали та представництва, які мають різну функціональну направленість, але являються підрозділами під повним контролем головної структури. Якщо дослідити положення, що регулюють діяльність НФКУ, то можна сказати, що вони такого права не мають, що звужує масштаби їх роботи та можливість територіальної диференціації.

Основні форми діяльності НФКУ на ринку позикових капіталів зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, мобілізації капіталу через всі види акцій, наданню іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги. Вказані інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових заощаджень, так і в сфері кредитних операцій.

Спеціалізація небанківських посередників здійснюється за двома критеріями:

1) за характером залучення вільних грошових коштів кредиторів; 2) за тими додатковими послугами, які надають фінансові посередники своїм кредиторам.

Формування грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть так вільно скористатися, як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці кошти вкладаються на тривалий, заздалегідь визначений строк. Чим довший цей строк, тим з більшими ризиками пов'язане таке розміщення і тим вищі доходи воно повинно приносити. Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами: на договірних засадах та шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій, облігацій). Звідси всі ці посередники поділяються: на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

2. Задача № 5

Статутний капітал комерційного банку, який створюється, складає 25 млн. грн. і сформований за рахунок: грошових внесків акціонерів у розмірі 20 мли. грн.; на 5 млн. грн. - передачі приміщення, де, як передбачається, буде знаходитись банк. На день укладання установчого договору офіційний курс становив: 1 євро - 5,65 грн. та 1 дол. США - 5,18 гри.

Необхідно вказати, чи були порушення при формуванні статутного капіталу банку і якщо так, то пояснити які конкретно, приймаючи до уваги, що банк збирається здійснювати свою діяльність на території всієї України.

Відповідь

Порядок, умови створення та здійснення державної реєстрації банків, порядок відкриття філій і представництв банків, порядок надання попереднього дозволу на створення банку з іноземним капіталом, порядок надання дозволу на придбання або збільшення істотної участі в банку визначаються відповідно до вимог постанови Національного банку України від 31.08.2001 № 375 "Про затвердження Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень" (далі - Положення № 375).

Крім того банки різних організаційно-правових форм створюються відповідно до Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", чинного законодавства України про кооперацію та нормативно-правових актів Національного банку України.

Специфічні риси діяльності банку у порівнянні із іншими інститутами кредитно-фінансової системи

Похожие статьи