Основні методології аналізу доходів та витрат комерційного банку - Аналіз прибутку комерційного банка АППБ "Аваль"

Методологія аналізу доходів та витрат комерційного банку побудована за двома напрямками :

    - статистично - динамічний індексний аналіз рядів абсолютних показників доходів та витрат за декілька звітних періодів [16] - " горизонтальний аналіз" , оснований на теорії базових індексів; - статистично - динамічний індексний аналіз структури агрегованих абсолютних показників доходів та витрат за декілька звітних періодів [16] -"вертикальний аналіз" , оснований на теорії ланцюгових індекс - коефіцієнтний статистично - динамічний аналіз відносних показників доходності, витратності та прибутковості банку; - факторний аналіз впливу зміни основних агрегатів банківського балансу на зміну коефіцієнтних показників ефективності роботи банку;

Як вже було зазначено, фінансовим результатом діяльності комерційного банку є прибуток, розмір і динаміка, якого в основному залежить від його доходів та видатків. Аналіз прибутку комерційного банку складається із декількох елементів:

    -аналіз доходів комерційного банку: структурний аналіз; -аналіз видатків банку: структурний аналіз; -аналіз фінансових коефіцієнтів прибутковості.

Метою аналізу доходів і витрат комерційного банку є:

Визначення і фінансове планування головних джерел отримання доходів та відповідних витрат за банківськими операціями;

Обгрунтування доцільності та перспективності окремих банківських операцій шляхом визначення структури формування і використання фінансових ресурсів та структури доходів і витрат.

Аналіз доходів і витрат є одним з найголовніших напрямків аналітичної роботи, оскільки дозволяє на підставі проведеного аналізу здійснювати контроль за рентабельністю банків, рівнем витрат банківських установ тощо.

Найважливішими показниками прибутковості діяльності комерційного банку є:

    -дохід на активи; -дохід на власний капітал.

Дохід на активи (ROA - рентабельність активів) - це відношення прибутку після оподаткування до середньої вартості активів, виражений в відсотках.

Дохід на власний капітал (ROE - рентабельність власного капіталу) - це відношення прибутку після оподаткування до середнього капіталу, виражений в відсотках.

Показник дохідності активів характеризує ефективність використання всіх ресурсів, які банк отримав у своє розпорядження, а показник дохідності капіталу - дохідність капіталу учасників. При цьому узагальнюючим показником банківської діяльності вважається дохідність власного капіталу(ROE), а показник дохідності активів(ROA) пропонується вважати частковим показником, який відображає внутрішню політику банку, професіоналізм його апарату, який підтримує оптимальну структуру активів та пасивів з точки зору доходів та витрат.

В цілому для підвищення прибутковості капіталу банківської установи, необхідно збільшувати прибутковість його активів і зменшувати частку статутного капіталу в загальній сумі коштів банку.

Вимірювання ефективності діяльності банку здійснюється за допомогою таких деталізованих показників:

    1. Чистий процентний спред - показник успішності виконання функції посередника - залучення коштів за максимально нижчі відсотки, а розміщення їх за максимально вищі, що і знаходить відображення в значенні показника чистого процентного спреду - основного показника діяльності комерційного банку. 2. Чиста процентна маржа - показник позитивної чистої відсоткової маржі, яка демонструє, наскільки доходи від активних операцій здатні перекривати витрати по пасивним операціям. . 3. Чистий дохід до витрат на утримання персоналу та інші.

Узагальнюючим показником, що характеризує прибутковість діяльності комерційного банку, можна назвати традиційний показник загальної рентабельності банку, який розраховується як відношення чистого прибутку банку до його витрат.

Розглянемо тепер фактори, що впливають на дохідність капіталу банку. Одним з таких факторів є відношення чистого прибутку (ЧПР) до власного капіталу (ВК) у вигляді:

ROE = ЧПР / ВК*100% = ROA * А/ВК (1)

ROE - рентабельність статутного капіталу,

ROA - рентабельність активів,

А - загальні активи,

ВК - власний капітал.

Звідси, для підвищення прибутковості власного капіталу банку слід збільшувати дохідність активів і зменшувати відношення власного капіталу до активів, або, інакше кажучи, зменшувати частку власного капіталу в загальній сумі коштів банку. А для збільшення дохідності активів слід, зокрема, збільшувати частку власних коштів банку в загальній сумі його коштів, як відносно безплатних ресурсів банку. Проте збільшення власних коштів банку, основною частиною яких є статутний капітал, буде означати одночасно збільшення знаменника виразу (1), тобто зменшення прибутковості капіталу банку.

Отже, для керівництва банку в результаті його діяльності може виникнути також питання, які значення показників, що характеризують діяльність банку є бажаними. Як бачимо з вище викладеного, при збільшенні достатності капіталу банку буде зменшуватися його прибутковість. В таких випадках, як відомо, із теорії оптимального управління, застосовують два основних підходи.

При першому підході шукають компромісний варіант, який в даному випадку буде означати деякий прийнятний рівень достатності капіталу, при всякому прийнятному рівні прибутковості банку. Значення прийнятних рівнів достатності капіталу і прибутковості банку будуть при цьому визначатися суб'єктивною думкою керівництва банку.

При другому підході вибирають один із показників ефективності, який намагаються максимізувати / мінімізувати, а на значення решти показників покладають обмеження. Вибір цих обмежень взагалі також є суб'єктивним, проте в разі випадків вони можуть об'єктивно існувати. В даному випадку таким обмеженнями можна вважати нормативи Національного банку України, що визначають достатність капіталу банку і ліквідність його балансу.

Отже, при такому підході критерієм ефективності діяльності банку є такий розмір показників прибутковості, який забезпечує максимальні норми прибутку при одночасному виконанні нормативів, встановлених НБУ.

У викладеному вище матеріалі було виявлено, за рахунок якої діяльності комерційні банки формують свої доходи. Основне джерело банківських доходів -- кредитна діяльність. Були визначені фактори, що впливають на розмір формування прибутку (проценти сплачені та отримані, величина позичкових коштів). Проте важливе завдання управління формуванням прибутку є не тільки виявлення факторів, що визначають розмір доходу, але й вміння управляти цими факторами та тим самим збільшувати обсяг отриманого прибутку.

В зв'язку з цим необхідно виділити основні напрямки (причини) зростання доходів.

Загальне зростання групи активів, що приносять процентний дохід.

Зміна питомої ваги доходних активів в сукупних активах.

Зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банку.

Зміна структури портфелю доходних активів, тобто підвищення питомої ваги ризикових кредитів в кредитному портфелі банку, наданих під високі проценти.

Необхідно провести характеристику кожного з напрямків.

І. Загальне зростання групи активів, що приносять процентний доход.

Цією групою активів є кредитні операції банку. Для їх проведення банку необхідні, по-перше, залучення клієнтів, які бажають отримати кредит. У теперешній час для комерційних банків України це не проблема. Тих, що мають потребу в грошових ресурсах достатньо, і проблема -- не в кількості, а в якості клієнтів (мається на увазі їх здібність відповідати по своїм зобов"язанням). По-друге, банк повинен мати достатній кредитний потенціал, який відображає величину мобілізованих в банку коштів за відрахуванням резерву ліквідності.

Таким чином, для збільшення обсягів активу, що приносить дохід, банку необхідно нарощувати свій кредитний потенціал, який складається із власних і запозичених коштів. В цьому зв"язку комерційні банки повинні діяти за наступними напрямками:

-- збільшення числа банківських вкладників, для чого банку потрібно проводити зважену маркетингову і процентну політику. Особливу увагу слід приділити залученим коштам населення, які володіють нелегальним грошовим потенціалом.

ІІ. Зміни питомої ваги доходних активів в сукупних активах. Іншими словами комерційний банк повинен нарощувати так звані "працюючі" активи і скорочувати до можливого мінімуму "непрацюючі" активи. Однак, саме "непрацюючі" активи забезпечують ліквідність банку. До них належать:

    - каса і прирівнені до неї кошти; - кошти на кореспондентських рахунках в Національному банку України та в інших банках; - кошти на резервному та депозитному рахунках в НБУ.

Крім того до "непрацюючих" активів належать активи, що забезпечують діяльність банку: будівлі, споруди, обладнання тощо.

Будь-який банк повинен намагатися знизити частку таких активів в балансі, особливо таких статей як несплачені проценти і сумнівні кредити. Для цього необхідно більш ефективно проводити оцінку кредитоспроможності позичальника і банківський контроль.

Таким чином банківська ліквідність досягається при максимізації залишків в касах та на кореспондентських рахунках по відношенню до інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку вимагає не збереження коштів, а їх використання для видачі позик і здійснення інвестицій. Оскільки для цього треба звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму то максимізація прибутку ставить під загрозу безперервність виконання банку своїх зобов'язань перед клієнтами.

Отже, сутність банківського управління полягає в гнучкому співвідношенні протилежних вимог ліквідності і прибутковості.

ІІІ. Зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банка.

Працюючи в цьому напрямку комерційні банки намагаються збільшити рівень процентної ставки по активних операціях, тобто тут спрацьовує принцип будь-якого комерційного підприємства: "дешевше купити, дорожче продати".

З іншого боку, в умовах конкуренції між кредитними установами та боротьби за розширення обслуговування ринків банки можуть не керуватись цим правилом. Вони можуть не підвищувати рівень процентної ставки, розраховуючи на те, що більш низькі ставки залучать більшу кількість клієнтів та дозволять завоювати конкурентну перевагу.

Таким чином, щоб отримати більший доход, банк повинен враховувати крім специфічних факторів, що визначають розмір процента по активних операціях (облікова ставка, рівень інфляції, термін позики її розмір, ризик, характер забезпечення, витрати по оформленню позики та контроль та інші), а також попит на кредитному ринку і ставки конкуруючих банків та інших фінансово-кредитних установ.

На Україні в наш час спостерігається зниження рівня процентних ставок по активних операціях. Це пояснюється не тільки зниженням темпів інфляції, але й розвитком конкуренції на ринку банківських операцій.

IV. Зміна структури портфеля доходних активів.

Цей фактор підвищення доходності має на увазі зростання питомої ваги ризикових кредитів в кредитному портфелі банку, наданих під високі проценти. Ризикові операції можуть принести банку добрий дохід, якщо він буде правильно ними управляти.

Головним завданням управління ризиковими операціями банку є визначення ступеню допустимості та виправданості того чи іншого ризику та прийняття негайного практичного рішення, спрямованого або на використання ризикових операцій, або на виробітку системи заходів, що знижують можливість появи витрат банку від проведення тієї чи іншої операції.

Ризикові кредитні операції -- це операції, пов'язанні із ризиком несплати позичальником основного боргу і процентів, що мають бути сплачені кредитору. Існує декілька способів захисту від кредитного ризику:

    А) диверсифікація позик -- чим більшій кількості позичальників буде наданий у тимчасове використання позичковий капітал банку, тим, при інших рівних умовах, меншим буде ступінь ризику неповернення боргу, оскільки можливість банкрутства багатьох позичальників значно нижча можливості банкрутства одного чи декількох позичальників. Дотримання принципу диверсифікації контролюється НБУ, який встановив максимальний розмір ризику на одного позичальника -- не більше 25% власних коштів банку; Б)постійний контроль банку за станом справ у позичальника на протязі всього терміну користування позикою і у випадку виникнення у нього проблемних ситуацій, які можуть привести до несплати боргу, прийняття попереджувальних заходів щодо захисту своїх інтересів; В) страхування кредитних операцій означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на мікро, так і на макрорівні, а також страхувати високоризикові кредитні угоди в спеціалізованих страхових організаціях.

Кожний з напрямків підвищення доходності комерційних банків має свої переваги та недоліки. Тому банк повинен будувати свою діяльність так, щоб досягати найвищих результатів при найменших витратах.

Похожие статьи




Основні методології аналізу доходів та витрат комерційного банку - Аналіз прибутку комерційного банка АППБ "Аваль"

Предыдущая | Следующая