Діяльність Івана Франка в "Українсько-руській видавничій спілці" - Редакторський і видавничий досвід Івана Франка

Із початком 1899 р. у Львові розпочало свою діяльність одне з найбільших українських видавництв - Українсько-руська Видавнича спілка (УРВС), засноване як акціонерне товариство, що діяло під управою дирекції, до складу якої входили протягом її існування М. Грушевський, І. Франко, В. Будзиновський, В. Гнатюк, В. Охрімович, М. Кобринська, М. Мочульський, І. Раковський, І. Кревецький та ін. Спілка ставила собі за мету організувати систематичний випуск творів українських письменників та перекладів зі світової літератури й забезпечити авторам систематичну оплату їх праці - першим українським видавництвом, яке платило гонорар авторам, було Наукове товариство ім. Шевченка у Львові. Головними редакторами УРВС були І. Франко та В. Гнатюк, на плечах яких стояло завдання не лише готувати програму видань, а й виконувати різні технічні справи - проводити листування з авторами, вести коректуру і т. ін.

У видавничій діяльності І. Франка в УРВС можна виділити такі аспекти:

І) публікації в серії № 1 ("велика серія") Літературно-наукової бібліотеки (сформована 1904 р., охоплює видання 1899-1921 рр.);

ІІ) публікації в серії № 2 ("мала серія") Літературно-наукової бібліотеки (сформована 1904 р., охоплює видання 1901-1924 рр.);

ІІІ) позасерійні видання УРВС (1902-1931 рр.).

Річ у тім, що будучи одним з ініціаторів ідеї створення у Львові загальнонаціонального літературного видавництва, що відразу ж неформально покладалося на створюване товариство, то саме УРВС продовжила реалізацію у широкому масштабі того, що здійснював І. Франко, видаючи з 1889 р. власним коштом свою "Літературно-наукову бібліотеку" . Причому навіть назва залишилася Франкова - "Літературно-наукова бібліотека" (спочатку серії ділились на "Белетристичну бібліотеку" та "Наукову бібліотеку", але з 1904 р. прийнято саме назву і "ЛНБ", долучивши попередні випуски до згаданих вище "великої" та "малої" серій).

Оскільки І. Франко до своєї хвороби весною 1908 р. поруч з В. Гнатюком був одним із головних працівників видавництва (в "малій" серії з'явилось 117 назв книжок у 162 випусках, друкувалися, окрім белетристичних, також науково-популярні праці з природо - і суспільствознавства, у "великій" серії - понад 150 книжок української і світової літератури), то власне І. Франка можна назвати зачинателем і реалізатором цього великомасштабного українського видавничого проекту. А в "ЛНБ" УРВС І. Франко реалізував багато того, що він не зміг видати власним коштом.

Як видання УРВС в її видавничих серіях побачили світ оригінальні збірки, окремі твори та наукові студії І. Франка.

"Велика" серія: "Поеми" (1899), "Полуйка і інші Бориславські оповіданя" (1899), "Коваль Бассім. Арабська казка" (1901), "Сїм казок: Новелї" (1901), "Захар Беркут" (1902), "На лонї природи та иньші оповіданя" (1905), "Місія. Чума: Казки і сатири" (1906), "Манїпулянтка й иньші оповіданя" (1906), "Boa constrictor. Повість" (1907), "Лис Микита: Ілюстрована поема" (4 вид., 1909),"Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р." (1910), "Молода Україні: Студія. Провідні ідеї й епізоди" (1910), "Учитель: Комедія в 3-х дїях" ( 2 вид., 1911), "Давнє і нове: Поезії" (2-ге побільшене вид. зб. "Мій Ізмарагд" (1911), "Батьківщина і иньші оповіння" (1911), переробка повісті М. де Сервантеса "Пригоди Дон Кіхота" (1913).

"Мала" серія: "Шевченко - героєм польської революційної лєгєнди" (1901, 1910), "Украдене щастє" (1901, 1909, "Semper tiro" (1906) "Зівяле листє" (1911), "Панські жарти" (4-те вид. 1911), згаданий вище "Мойсей" (1913), "Панщина та її скасованє в Галичині" (2-ге вид. 1913), "Із лїт моєї молодості" (1914). І поза серіями - "Акорди" (1903), "Великий шум" (1908). А ще - низка перекладів, грунтовне опрацювання з передмовами і примітками, редагуванням десятитомника драм Шекспіра в перекладі П. Куліша (1899-1902).

Як бачимо, так плодовито як І. Франко, в УРВС не працював ніхто. Взагалі УРВС, ставши другим на українських землях видавництвом української книжки після НТШ, відіграло дуже важливу роль у розвитку національного руху українського народу.

І. Франко як видавець - унікальне явище української культури останньої чверті XIX - початку XX ст. Він розробив теоретичні засади книговидавничої справи в Україні (низка статей на цю тему, зокрема "Кілька слів о тім, як упорядкувати і проводити наші людові видавництва", 1882), де він окреслює "Головні принципи, котрі повинні бути заховані в популярних видавництвах, коли вони мають осягнути свою ціль, т. є. правдиво просвітити народ"[26]. На цих засадах І. Франко базував усю свою видавничу діяльність - власну, в т. ч. у 7-ми видавничих серіях, а також з залученням меценатів (А. Хойнацький та ін.), в Науковому товаристві імені Шевченка та в Українсько-руській Видавничій Спілці, до видавничих програм яких він мав безпосередній стосунок і виступав як один з головних ідеологів усіх видавничих проектів цих установ. Ставши одним з перших теоретиків книгознавства в Україні, хто у другій половині XIX ст. визначив узагальнені напрями розвитку видавничої справи, І. Франко реалізував свої ідеї на практиці. Низка видавничих проектів І. Франка має унікальне значення для розвитку не тільки видавничої справи, але й є зразком упорядкування та оформлення української книжки (збірки "З вершин і низин", 1893; "Акорди", 1903) чи наукового підходу до видання наукової книжки ("Апокрифи і легенди з українських рукописів" у 5-ти т., 1899-1910), зразків народного фольклору з фундаментальним коментарем і науковим апаратом ("Галицько-руські народні приповідки" у 3-х т. 6-ти випусках, 31091 записів, 1901-1910, що є добрим прикладом визначних здобутків української пареміології).

Похожие статьи




Діяльність Івана Франка в "Українсько-руській видавничій спілці" - Редакторський і видавничий досвід Івана Франка

Предыдущая | Следующая