Українська полемічна література як одне з джерел національної публіцистики - Українська полемічна література як одне з джерел національної публіцистики

У 15 столітті в Україні відбувся значний сплеск літературного процесу - виник жанр полемічної літератури, як реакція на експансію католицької церкви. На розвиток полемічної літератури вплинули такі події як реформа календаря з наказу папи Григорія у 1581 році та офіційне оповіщення унії на Берестейському Соборі 1596 року. Особливого розвитку полемічна література набула в 16-17 століттях, коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ'я. Поштовхом для розвитку П. Л. стала книга польського публіциста - єзуїта П. Скарги "Про єдність церкви Божої" (O jednoњci koњcioіa Boїego) (Вільно, 1577 р), яка по суті була ідеологічною основою Брестської унії. Ціла низка творів, наприклад полемічне "Посланіє до латин из их же кніг", з'явилося як відповідь на цю книгу П. Скарги. На захист православної віри піднялися православні священики, просвітителі 15-17 століть.

Полеміка в європейській літературі виникла між католицтвом і католицькою церквою та всіма західно - і середньоєвропейськими протестантськими опозиційними рухами, по суті рухами національного утвердження європейських народів - кальвінізмом, лютеранством та іншими. Полеміка ж між православ'ям та католицтвом була полемікою між двома офіційними церквами. Але православ'я теж було пов'язане з грандіозним національно-визвольним рухом. Тому полеміка між православ'ям та католицтвом і унією як однією з форм католицької експансії органічно доповнювала усю загальноєвропейську полемічну картину.

Письменники-полемісти Мелетій Смотрицький у творі "Тренос" (грец. - "плач" - плач православної церкви через відступництво її дітей); Захар Копистенський у "Палінодії" ("книга оборони"), Іван Вишенський у "Раді про очищення церкви" виступали проти втручання польського уряду у справи православної української церкви, викривали його політику за принципом "чим гірше, тим краще". Справа в тому, що православні священики, які призначалися сеймом, часто були недостатньо освіченими, відрізнялися сумнівними моральними і особистісними якостями. Один з таких священиків, Кирило Терлецький, постав перед судом за вбивство і згвалтування. Мали місце здирство грошей у парафіян, розпродаж церковного майна і земель. Внаслідок цього, як і за задумували ті, хто проводив таку політику, витіснення православної церкви католицькою було б неминучим.

Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з наступом католицизму. У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим. Особливий полемічний пафос виділяє твори Івана Вишенського. Наприклад, у "Посланні до єпископів" він викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Єдиним способом порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво. Сам Вишенський емігрував до Греції і став ченцем-відлюдником в одній з святих печер на горі Афон.

В ході полеміки проти католицизму захищались принципи ренесансного гуманізму. Особливо притаманні українській полемічній літературі роздуми стосовно впливу навчальної книги на людину, психолого-педагогічних можливостей книги. Від самого початку полемічні твори були призначені для якомога ширшого розповсюдження, бо лише так можна було реалізувати завдання оборони православної віри. Крім того, полемічна література обов'язково має спонукальні, силові функції, які реалізуються через текст та матеріально-художню форму книги.

Вже в найпершій пам'ятці полемічної української літератури - "Ключі царства небесного" Герасима Смотрицького, виданій в Острозькій друкарні в 1587 році, містяться заклики до читачів пильно прочитати, покористуватись, знайти поживу для душі, зрозуміти, а не поспішати відкинути незрозуміле. Передмова являє собою методичний посібник, в якому враховано особливості читацького сприйняття та багато уваги приділяється виховному впливу книги на людину. Книга порівнюється з зброєю, завдяки якій лише й можна встояти проти наступу латинян.

Серед українських політичних, церковних та літературних діячів не було єдиної позиції щодо подій, які відбувалися. Зокрема, як писав В. Щурат: "Унія наблизила Русь до Західної Європи, унія викликала багате письменство, унія прискорила культурний розвиток руського народу". Проте серед прихильників українського православ'я унія породила тривогу і спричинила цілу хвилю протестів у вигляді полемічних трактатів та памфлетів.

У відповідь з'явилися анонімні памфлети українських православних літераторів, твори видатних українських письменників-полемістів Г. Смотрицького, Х. Філалета, І. Вишенського, С. Зизанія, М. Смотрицького, З. Копистенського, М. Андрелли та інших. Зокрема, "Апокрисис" ("Відповідь"), виданий в Острозі польською (1597 р) і староукраїнською (1598 р) мовами, написаний Христофором Філалетом у відповідь Петру Скарзі, гнівно виступає проти підступної політики папства та зрадницьких дій верхівки українського духовенства, застерігає, що польсько-шляхетська політика соціального і національно-релігійного гноблення українців і білорусів може викликати народне повстання. "Апокрисис" мав велику популярність в Україні і Білорусі.

"Календар римский новый" Смотрицького "змагається" за незалежність "руської віри" з єзуїтом Б. Гербестом, критикує католицьке вчення про божественне походження папської влади і відкидає григоріанський календар. Твір Смотрицького не завжди дотримується теологічних аргументів, натомість використовує гумор з приповідками і прислів'ями, написаний мовою наближеною до народу, і тому стає доступним широким массам.

Низка текстів проукраїнського православного спрямування з'явилася в Острозькому культурному центрі. Поява Острозької Біблії (1581 р) мала на меті зміцнити позиції православної церкви як церкви руського (передусім українського) народу. З прозової та поетичної передмов до неї можна виокремити елементи національної свідомості в контексті конфесійної.

У творі Василя Суразького "Книжиця о єдиной истиной православной въръ..." (1588 р., Острог) зроблено одну з перших спроб порівняно повно викласти православне віровчення. Цей текст, як і Острозька Біблія, зміцнював позиції православних, і його можна розглядати як вияв національної самооборони. У контексті національної самооборони варто розглядати й полемічні твори діячів Острозького культурного центру - прозу Герасима Смотрицького й Клірика Острозького та поезію Даміана Наливайка.

Серед творів, що вийшли з братського середовища і в яких інтерпретовано національні питання, - "Просфонима" (1591), вірш "Леополіс" із граматики "Адельфотес" (1591), полемічні твори Стефана Зизанія, "Пересторога" (бл.1605), "Лямент" (1609), "Вірші на жалосний погреб... Петра Конашевича-Сагайдачного" (1622) Касіяна Саковича, "Совітованіє о благочестії..." (1622). До них примикають окремі твори Лаврентія Зизанія, Кирила Транквіліон-Ставровецького, Мелетія Смотрицького, які він писав у період діяльності цих авторів у братствах або під впливом братчиків.

Іван Вишенський - один з найвідоміших і найвидатніших українських полемістів кінця 16 - початку 17 ст. Його молоді роки минули на Волині, і він був тісно пов'язаний з волинськими культурними осередками, насамперед Острогом. Також Іван Вишенський підтримував зв'язки з братствами, передусім Львівським. Однак його не можна цілковито вважати репрезентантом ні острожців, ні братчиків, хоча погляди полеміста певним чином були співзвучні з поглядами перших і других. І. Вишенський фактично репрезентував окремий напрям у тогочасній українській суспільній думці. Православний традиціоналізм, який у тодішніх умовах України був одним з найважливіших факторів національної самооборони, він довів до екстремального. Водночас цей традиціоналізм поєднувався в нього з чернечим аскетизмом. Стосовно острожців та братчиків, то вони допускали певні нововведення, вкраплення ренесансних і реформаційних елементів до культурного життя. До нашого часу дійшли шість списків творів Івана Вишенського, з яких три містять українську редакцію, три - старообрядницьку інтерпретацію.

Бажаючи, аби його твори мали якнайбільший вплив на православний люд, Вишенський приділяв увагу складанню настанов читачам стосовно розуміння своїх творів. Збірка послань І. Вишенського з Афону 1601 року призначалася якнайбільшій кількості людей. Автор розраховував, що її читатимуть на зібраннях Львівського братства, тому у передмові, яка так і зветься: "Про те, як потрібно читати це писання", подано докладні вказівки, які свідчать про певні уявлення з читацької психології, знайомство з особливостями сприйняття твору, які рекомендується враховувати при читанні.

Важливе місце в системі української полемічної літератури посідає творчість М. Смотрицького, зокрема його трактат "Тренос". У "Треносі" та інших творах М. Смотрицький виявив грунтовні знання й вільну орієнтацію у західноєвропейських літературах, мистецтві, культурних традиціях. Письменник поєднував широку ерудицію з умінням професіонально застосувати свої знання. У "Треносі" тонко використовується антипапське спрямування творів Петрарки, є посилання на Е. Роттердамського, Б. Депер'є, С. Мюнстера, М. Баптісти та інших західноєвропейських гуманістів. Думки М. Смотрицького перегукуються з відомою книгою Зібрандта Любберта "Про папу римського". Українським письменником створюється антигуманний образ римо-католицької церкви. Це важливі, хоч і не основні ознаки внутрішнього зв'язку творчості Мелетія з європейською гуманістичною традицією. Повністю він розкривається при розгляді ідейно-естетичної структури його творів

Характерно, що в доробку М. Смотрицького гармонійно зливались автохтонні східнослов'янські ренесансні риси й принципи з ренесансними явищами європейських літератур. Це свідчить про те, що міжлітературні контакти тільки прискорювали й інтенсифікували ренесансні процеси в українській літературі XVI-XVII ст. Таким шляхом утворювався загальноєвропейський тип художнього мислення.

Зіставлення української полемічної літератури з літературою європейського Ренесансу виразніше виявляє в українських полемічних творах діалектичне поєднання гуманістичних принципів з широкими і вузькими релігійними питаннями. В естетичному плані полемічність сприяє виявам ширшого, реалістичнішого підходу до дійсності, конкретизації й індивідуалізації художніх образів, перетворенню художньої правдивості на засіб виміру й вираження ідейного змісту. Ідейно-естетичні особливості української полемічної літератури, зокрема "Треноса", виступають особливостями даної літератури і твору, а також виявляють певну типологію на зональному (слов'янському) і регіональному (європейському) рівнях. До них треба віднести принципово значиме використання фольклору; усвідомлення причетності до вселюдської культури, національних особливостей, гармонійної цілісності культури власного народу; розрахованість як на читача, так і на слухача, в тому числі й масового; загальновиражена ритмічна побудова твору; енергійні короткі сюжети, які швидко розвиваються; драматургічна діалогічність; стисла символічна образність. Все це зробило полемічну літературу визначною ланкою у розвитку української літератури.

Похожие статьи




Українська полемічна література як одне з джерел національної публіцистики - Українська полемічна література як одне з джерел національної публіцистики

Предыдущая | Следующая