Особливості книг-інкунабул - Книги-інкунабули та видавнича діяльність М. Сльозки

Інкунабули дуже схожі на рукописні книги як шрифтовим оформленням, так і зовнішніми характеристиками. Першодрукарі у всьому наслідували рукописи, адже не мали інших зразків.

Інкунабули мають свої особливості, що відрізняють їх від наступних видань. Перш за все, книжки ХV ст. випускали на особливому папері ручного виробництва - ганчір'яному, цупкому, що відрізняється від паперу пізніших сортів[1].

Головна відмінність інкунабул у тому, що першодрукарі намагалися якомога точніше відтворити в друкованих книгах зовнішність книжок рукописних. В них часто відсутній титульний аркуш - це теж продовження рукописної практики. В тих випадках, коли вихідні відомості вказували в книзі, їх розміщували в кінці тексту книги - в колофоні. годом під колофоном почали зображати сигнет, який уперше з'явився в роботах П. Шеффера та Й. Фуста - у "Майнцькому Псалтирі" (1457) та в рядковій "Біблії" (1462).

Наступна відмінність інкунабул - відсутність абзаців у тексті. З нових рядків починалися лише розділи, а в середині розділу текст йшов суцільним. Вручну відтворювали довгий час заголовки і орнаментальну частину. Спеціальні ілюмінатори вмальовували від руки ініціали і прикраси на полях у задруковані текстом сторінки.

Шрифти кожного з друкарів мають індивідуальний характер. Загально розповсюдженим був готичний малюнок шрифту. В кінці 60-х років ХV ст. в Італії виник більш зручний для латиниці шрифт - антиква. Крім того, в інкунабулах представлені ще кириличний, глаголичний, грецький, єврейський шрифти[2].

Друк в інкунабулах відбувався насиченою чорною фарбою. Заголовні літери та окремі слова, з яких починалися важливі для змісту речення, позначалися додатково червоною чи синьою фарбою.

Формат книжок переважно великий, в лист (in folio; звідси "фоліант" - книга великого розміру і обсягу). Поля (береги) книжок обов'язково широкі. Книги випускали, як правило, без оправ, і надалі кожен власник міг замовити палітурку для свого примірника за власним уподобанням і фінансовими можливостями. Тираж інкунабул спочатку був від 100 до 300 примірників, у кінці сторіччя - 1-2 тис. примірників. Вважається, що в ХV ст. було загалом надруковано 35-40 тис. назв видань, приблизно 10-12 млн. примірників. Збереглася лише незначна частина від цієї кількості стародруків, найчастіше в одному, двох, трьох примірниках[3]. За тематикою серед інкунабул найчастіше були церковно-службові та богословські книжки, видання Біблії, часто з коментарями, які заверстувались навколо основного тексту дрібнішим шрифтом, що було досить складно в той час; твори античних авторів, наукові праці, політичні промови, народна література для читання, лицарські романи. Значною подією в кінці ХV ст. став вихід друком "Географії" Птоломея, що містила 26 карт форматом in-folio.

Інкунабули поділяють на два типи: ксилографічні та типографські. Типографським способом друку була виконана Біблія Гутенберга. Деякі автори вважають інкунабулами видання, виконані винятково типографським способом.

Більшість видань були латинською мовою, але друкувались книги і іншими мовами. Основними покупцями інкунабул були вчені, знать, адвокати та священнослужителі. Друкувались інкунабули без абзаців.

Похожие статьи




Особливості книг-інкунабул - Книги-інкунабули та видавнича діяльність М. Сльозки

Предыдущая | Следующая