Військова преса в окупації - Видавнича діяльність українців на окупованій території під час ІІ Світової Війни

У зв'язку з початком збройного етапу боротьби на ПЗУЗ з'явилася т. зв. військова преса.

Військові часописи періоду німецької окупації представлені насамперед журналом Головної команди УПА "До зброї" (1943-1944), виданням політвідділу УПА "Інформації з фронту УПА" (1944), гумористичним часописом "Український Перець" (1943-1945), а також газетами "Наш фронт" (1943) та "Інформатор" (1942-1943). Газети висвітлювали завдання і цілі УПА, друкували накази і розпорядження військової команди, інформували про бойові дії перших повстанських загонів. У 1943-1944 роках за цю роботу відповідав Яків Бусел - 'Галина', який не лише очолював політвиховний відділ КВШ УПА-"Північ", але й був редактором усіх підпільних видань на ПЗУЗ. Роль кореспондентської сітки виконувала Українська пресова служба (УПС), створена при УПА у вересні 1943 року. Структура і діяльність УПС були побудовані за аналогією до Пресової квартири УСС. Головній станиці УПС підпорядковувалися станиці при відділах УПА, що складалися з 3 або 5 осіб під орудою політвиховника відділу. Члени УПС проводили роботу за чотирма основними напрямами: пропагандивним, мемуаристичним, мистецьким, архівним. Друк літератури не входив в обов'язки членів УПС, хоча "Інструкція в справі Української Пресової Служби при УПА" зазначає, що "поможності і в міру потреби може станиця УПС видавати власну таборову газету, листівки і фахові випуски".

З метою протиставитися німецькій і радянській пропаганді керівництво ОУН(б) подбало також про організацію мережі часописів інформативного плану. У 1942-1943 роках при ГОСП видавався "Вісник Української Інформаційної Служби", а на нижчих рівнях - "Інформатор" (1942-1943) і "Радіоінформатор" (1943-1944). Інформаційні структури УПС при УПА видавали "Новинки з фронтів" або "Новини" (жовтень-грудень 1943; січень 1944), "Вісті з фронту УПА" (1943), "Новинки" (серпень-жовтень 1943), "Тижневий огляд воєнних і політичних подій" (жовтень 1943), "Наш фронт" (серпень 1943) тощо. Ці видання мали величезний попит і серед членів організації, і серед цивільного населення, позбавленого об'єктивних джерел інформації. Зацікавлення насамперед викликали публікації про події в Україні і світі, замовчувані режимною пресою, про боротьбу УПА.

Надзвичайно популярною в цей період стала гумористична преса, якій Провід надавав усе більшого значення: "Корисним способом політичної пропаганди є гумористична преса, бо батіг сатири має великий вплив (гумористичною пропагандою висміюємо противника, висміюємо слабі місця своїх і одночасно чужих)".

У лютому 1943 року починає виходити гумористично-сатирична газета "На злобу дня", на сторінках якої розміщували анекдоти, коломийки, вірші та пісні пародійного змісту, вістря сатири автори спрямовували як проти фашистських окупантів, так і проти своїх політичних противників із табору ОУН(м). Серед періодичних видань переважали місячники, а також піврічники. Щоденними були тільки невеличкі за обсягом інформаційні бюлетені. Втім, майже всі часописи виходили нерегулярно. Непоодинокими були випадки, коли видання, задумане як тижневик, через певні труднощі з'являлося тільки раз у місяць, чи навіть у рік. Повідомлення на сторінках підпільної преси про вимушену перерву в роботі того чи того друкованого органу було звичайним явищем. Наприклад, редакція газети "Стрілецькі вісті" у № 25 від 4 вересня 1944 року опублікувала інформацію про вимушену двомісячну перерву у виданні газети, пов'язану зі складними воєнними обставинами під час переміщення лінії фронту.

Навіть офіціоз Проводу ОУН(б) журнал "Ідея і чин" виходив нерегулярно. Через втрату організаційних зв'язків після наскоку більшовиків на друкарню Проводу ОУН СД і знищення частини матеріалів до № 10 вийшла плутанина з нумерацією останніх чисел журналу (існують № 10 і № 10-11 за 1946, два різних № 11 за 1947). Однак, незважаючи на численні труднощі ідейно-політичного й технічного характеру, кількість часописів швидко зростала. Впродовж 1942 року ОУН(б) уже кольпортувала близько 15 газет і журналів, у 1943 - більше 30, а протягом 1944 - понад 40. Не менше уваги друкові підпільної літератури приділяли в середовищі ОУН(м). Доповідаючи на "травневій" конференції (Почаїв, 24-25 травня 1942) про стан забезпечення націоналістичною літературою східноукраїнських земель, референт пропаганди ПУНу Олег Штуль - 'Шуляк' наголосив: "[...] українська книжка стає незаступимою зброєю в нашій боротьбі. Цю книжку ми мусимо для населення України здобути: видрукувати на місці, привезти з інших українських теренів, привезти зі Західної Європи, так чи сяк, але вона мусить бути".

На початку 1942 року члени цього відламу також приступи ли до налагодження підпільної пропагандивно-видавничої мережі. Згідно з "Інструкцією на час подій" (розділ "Пропаганда") Головному референту підпорядковувалося Крайове пропагандивне керівництво, при якому мав існувати інститут націології, де "працюють науковці, які розробляють всю суму проблем націоналістичної ідеології". На рівні області мали існувати пропагандивні інспекторати - "референт пропаганди, два субреференти і ланка найдосвідченіших, найталановитіших інтелектуально і найбільш сильних пропагандистів і теоретиків пропагандивної роботи". Члени інспекторату мали право виготовляти пропагандивну літературу і друкувати її, тоді коли на нижчих ланках її лише розмножували та розповсюджували.

Субреференти займалися справою технічного облаштування друкарень. Проте добре продумана пропагандивно-видавнича структура ОУН(м) у більшості випадківтак і залишилася на папері, оскільки лідери ПУНу не наважилися розгорнути боротьбу на всю широчінь. Підпільний видавничий сектор цього відламу організації представлений лише кількома друкарнями, які справляють враження розрізнених осередків. Їхні працівники не мали у своєму розпорядженні потужної друкарської техніки, а послуговувалися переважно циклостилями, склографами, друкарськими машинками. Невелика циклостильова друкарня була облаштована навесні 1942 року в Києві, проте вже у жовтні її викрило гестапо. Ще одна підпільна друкарня ОУН(м) під контролем Ярослава Самотовки так само недовго працювала у м. Дніпропетровську. Друкарську техніку (циклостиль) мали у своєму розпорядженні учасники перших повстанських відділів ОУН(м) на Волині, які впродовж 1942 року редагували військово-інформативне видання "Бойові [Боєві] вісті".

Похожие статьи




Військова преса в окупації - Видавнича діяльність українців на окупованій території під час ІІ Світової Війни

Предыдущая | Следующая