Тотальний контроль друкованого слова - Видавнича справа періоду радянської влади (1920-1990): ідеологічний та творчий аспекти

Назвемо основні причини розбалансування налагодженої в роки Української Народної Республіки видавничої справи в Україні.

Перша: Високоосвічені й добре підготовлені до такої праці видавці, редактори й автори, що складали в період революції значну частину національно свідомої інтелігенції, поповнили ряди політичної еміграції. Оволодівати непростими тонкощами творення видавничої продукції нерідко посилали за партійними дорученнями цілком випадкових людей.

Друга: Зруйнована технічна база. Конфіскована наспіх у діючих видавництвах, а тому розкомплектована, техніка не рідко простоювала, бо вона так само потребувала досвідчених і дбайливих рук.

Третя. Недостатнє фінансування нової галузі. Заданими збірника статей " Печать в СССР к XVI съезду Р К П (б)", що вийшов у Москві 1926 року, оборотні капітали радянських видавництв були дуже невеликі, увесь час видавництва жили на фоні недоплати та банкрутства.

Четверта: Нестача паперу, що призвела до різкого зменшення кількості видань. У зв'язку цим, скажімо, в радянській Україні у грудні 1921 року Всеукрвидав видав спеціальне розпорядження, за яким заборонялося надавати папір усім установам і закладам, "за винятком редакцій газет і видавництв для випуску партійної літератури". Всі наявні запаси паперу повсюдно вилучалися. Паперу справді в країні не вистачало. Навіть наклад газети " Комуніст" змушені були зменшувати, про що Всеукрвидав інформував ЦК КП(б)У. Якщо врахувати, що основний книговидавничий масив складала пропагандистська ленінська тематика (у 1925 році -- 150 млн аркушів, або п'ята частина всіх накладів), то неважко уявити, в якому дефіциті були навчальні, наукові, довідникові видання. Справжню картину того, що діялося в новоутворених радянських видавництвах, досить переконливо, хоча й емоційно, змалював у своєму " Щоденнику" Сергій Єфремов. Ця емоційність пояснюється особистими розчаруваннями автора, матеріальною скрутою, викликаною відмовою казенних видавництв платити зароблений гонорар через незалежні від них причини.

Така ситуація була характерною не лише на початковому етапі становлення радянського книговидання, а й значно пізніше. В цьому переконує й ось цей витяг з передсмертного листа Михайла Грушевського до тодішнього Голови Раднаркому СРСР товариша В. Молотова від 4 вересня 1934 року: " Навіть за раніше випущені книги мені і дочці не виплачують гонорару: за видавництвом " Пролетар" -- державним видавництвом України -- уже четвертий рік залишається борг, за власними його розрахунками, на сьогодні понад 9 тис. крб." Як результат -- повсюдне подорожчання друкованого слова, зокрема книги, яке в умовах розрухи робило цей "засіб комуністичного виховання мас" практично недоступним. На початку 20-х років в українській провінції поширилася практика покупки книг за продукти харчування. За М. Грушевського на Київщині давали до півтора фунта сала. Примірник підручника з геометрії Кисельова коштував на Поділлі вісім фунтів цукру. А в Харкові один робітник за півпуда цукру купив повний комплект дореволюційного видання енциклопедії Брокгауза-Ефрона. Нерідко безробітні вчені старої школи змушені були за харчі продавати безцінні видавничі шедеври минулого. Так, один київський професор через скрутне матеріальне становище своєї сім'ї обміняв у вересні 1921 року ЗО томів "Архива Юго-Западной России" всього на чотири кілограми цукру.

Похожие статьи




Тотальний контроль друкованого слова - Видавнича справа періоду радянської влади (1920-1990): ідеологічний та творчий аспекти

Предыдущая | Следующая