Таїнствo Хрещення і йoгo сутність - Таїнство Хрещення

Першим таїнством, без якого жодна людина не може стати членом Церкви Христової, є таїнство Хрещення. За словами Христа Спасителя, воно служить для людей дверима в Царство Його Церкви: "Якщо хто не народиться водою і духом, не може увійти в Царство Боже" (Ів. З, 5). Після прийняття Хрещення, як другого духовного народження, людина стає членом Церкви і має здатність приймати всю повноту благодаті, яка подається нею Богом.

За догматичним визначенням: "Хрещення є таїнством, у якому грішна людина, яка народилася зі спадковим від прародичів нівеченням, знову народжується водою і духом. А докладніше - це таїнство, в якому грішник, оголошений вірою Христовою, під час потрійного його занурення у воду в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, очищається благодаттю Божою від всякого гріха і стає новою людиною, виправданою і освяченою" [78, 243]. Таким чином, Хрещення є священнодією, через яку Божа благодать сакраментально діє на саму сутність людини, повністю очищує її від минулої гріховності, освячує її природу і відроджує для духовного життя.

Саме слово "хрещення" є перекладом грецького дієслова "вбрфЯжщ". В буквальному розумінні грецькою мовою слово "вбрфЯжщ", яке походить від кореня "вбрфщ", означає "занурювати"[63, 243]. За православною традицією і переданням ми розуміємо дієслово "вбрфЯжщ" саме як "занурення" у воду.

Існує велика кількість стародавніх назв, якими церковні письменники називали Хрещення, характеризуючи його видиму і невидиму дію. Так, за своєю видимою стороною воно називалося "банею" або "купіллю"[28, 95]; "священним джерелом" [5, 295]; або просто "водою"[10, 41]. За невидимою стороною хрещення називали "відродженням"; "другим народженням" [28, 333-334]; "відродженням душі"; "просвітленням" [28, 333]; "печаттю"; "благодатним даром" [15, 253]. Деякі назви одночасно характеризують видиму і невидиму сторони Хрещення - "купіль спасіння" [29, 203], "баня вічного життя і відродження", "вода життя вічного" [33, 343], "таїнство води" [22, 274] та інші.

Таїнство Хрещення було встановлено Господом нашим Ісусом Христом. Але, хоча Боговстановленість цього таїнства є беззаперечним фактом, існують різні думки щодо часу встановлення Хрещення.

Основою для розбіжностей з приводу часу встановлення Хрещення є те, що Ісус Христос Сам нікого не хрестив. Ми знаємо про хрещення, яке здійснював Іван Хреститель (Мф. 3,5), яке здійснювали учні Христові під час земного життя Спасителя (Ів. 4, 2), і, врешті, нам відомий той факт, що Сам Христос прийняв хрещення в Йордані (Мф. 3,13-17). Але все це було "хрещення в покаяння", яке готувало вибраний народ до прийняття Месії. У цих хрещеннях не було ще того Духу і вогню, про що пророкував Іван Предтеча (Мф. З, 11). І навіть хрещення Самого Господа можна вважати лише за прообраз, в якому вказувалася форма хрещення, і яке служило прикладом для майбутніх Христових послідовників [78, 244-245]. Древні отці і вчителі підтверджують цю думку. Тертуліан, наприклад, говорить: "Хрестили учні Христові, як служителі, подібно Івану Предтечі, і тим же Івановим хрещенням, а не інакшим. Бо іншого і немає, крім встановленого опісля Христом, котре ще не могло подаватися учнями, бо ще не сповнилася слава Господня, і сила купелі через страждання і воскресіння... До страждання і воскресіння Господа для спасіння була одна віра. Але, коли ця віра примножилася вірою в Його народження, страждання і воскресіння, тоді була подарована повнота таїнству... І тепер закон хрещення даний, форма визначена: "Йдіть, - сказав Господь, - навчайте всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа". (Мф. 28, 19). Визначення цьому закону зроблене: "Якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже" (Ів. З, 5), що й забов'язало віру до необхідності хрещення. З того часу всі віруючі охрещуються"[45, 17-18].

Доповнює таку думку св. Іоан Золотоустий: "Чому, спитаєш, Господь не хрестив Сам? Ще раніше сказав Іван: Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем. Але Духа Він ще не давав, тому і не хрестив. А хрестили тільки учні, бажаючи пригорнути багатьох до спасительного вчення" [19, 184-185].

І тому часом встановлення таїнства Хрещення Православна Церква вважає час перебування Христа на землі після Його воскресіння з мертвих. А конкретно, той момент, коли Він, перед Своїм вознесінням на небо, урочисто проголосив Свою останню заповідь: "Дана Мені всяка влада на небі і на Землі. Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам; і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку" (Мф. 28, 18-20).

Святі апостоли виконали заповідь Христову. І з того часу, як на них зійшов Дух Святий у вигляді вогненних язиків (Діян. 2, 1-4), почали здійснювати таїнство Хрещення над кожним, хто увірував у Христа. "Покайтеся, - каже ап. Петро, - і нехай охреститься кожен із вас в Ім'я Ісуса Христа на відпущення гріхів; - і приймете дари Святого Духа!" (Діян. 2, 38).

Як і кожне таїнство, Хрещення містить в собі дві дії, або сторони: видиму і невидиму. Видимий бік таїнства складають дії, які виражені в чинопослідуванні Хрещення і носять характер обрядності, а невидимий - це ті Благодатні дари, якими Бог невидимо діє на всю сутність людини-похресника.

Зовнішню видиму сторону в таїнстві хрещення складають:

(Ів. З, 5).

Саме за такою заповіддю звершувалося хрещення в Древній Церкві. Про це маємо яскраве свідчення євангеліста Луки, який, оповідаючи нам про хрещення апостолом Филипом ефіопського вельможі, вказує: "Тим часом, продовжуючи путь, вони приїхали до води, і євнух сказав: "Ось вода. Що перешкоджає мені хреститись?"... І наказав зупинити колісницю; і ввійшли обидва у воду, Филип і євнух; і охрестив він його" (Діян. 8, 36-38). Так само і апостол Петро охрестив язичників, коли на них зійшов Дух Святий, промовивши: "Хто може заборонити хреститись водою тим, що як і ми одержали Духа Святого? І звелів їм хреститись в Ім'я Ісуса Христа" (Діян. 10, 47-48).

У наступні, післяапостольські часи, Церква так само дотримувалася заповіді Спасителя і здійснювала хрещення за прикладом апостолів: "Хто впевниться, - говорить св. Іустин Мученик, апологет II століття, - що вчення наші і слова істинні, тих приводять туди, де є вода і вони відроджуються тим самим чином, яким ми самі відродилися, тобто, обмиваються водою" [28, 121]. Святий Кирило Єрусалимський, свідок IV століття, також говорить: "Так як людина складається з двох частин, душі й тіла, то і очищення подвійне, безтілесне для безтілесного, а тілесне для тіла; тобто, вода очищує тіло, а дух душу знаменує, щоб нам приступити до Бога з серцем піднесеним і тілом, омитим водою чистою" [35, 33].

Такі пізні церковні письменники, як св. Іоан Дамаскін, так само, як і ранні, дотримувалися істинного вчення про воду для святого Хрещення: "Він (Господь) заповідав нам відроджувати водою та духом, при зішесті на воду Святого Духа, за молитвою та призиванням. Бо, як людина складається із двох частин, душі і тіла, так і Господь дав нам подвійне очищення, тобто водою та Духом. Духом, щоб відновити в нас образ та подобу (Божу), водою, щоб благодаттю Духа очистити тіло від гріха і позбавити тління. І вода тут є образом смерті, а Дух подає закон життя" [18, 209].

2) Хрещення повинно здійснюватися через потрійне занурення похресника у воду. Сам Ісус Христос хрестився від Івана Предтечі через погруження (Мф. З, 16; Мф. 1, 5; Ів. З, 23). Таким же чином хрестили і св. Апостоли (Діян. 8, 37-38), які в своїх писаннях називали хрещення "водною купіллю" (Єф. 5, 26; Тит. З, 5). Так само, за свідченням багатьох отців і вчителів Церкви, здійснювалося хрещення в Древній Церкві: "Тричі ви, - говорить св. Кирило Єрусалимський, - занурювалися у воду і знову піднімалися з води, цим самим знаменуючи і даючи розуміти триденне погребіння Христове" [35, 322].

Занурення у воду повинно здійснюватися не більше і не менше трьох разів: "Якщо хто, єпископ або пресвітер, - говорить 49-те Апостольське Правило, - здійснить одне хрещення не з потрійним зануренням, але одне, що надається в смерть Господню, нехай буде вилучений" [7, 20].

Інколи Древня Церква допускала здійснювати хрещення через обливання або окроплення. Але здебільшого це робилося при особливих обставинах і практикувалося, як виключення.

3) При зануренні похресника у воду здійснювач хрещення повинен виголошувати затверджену формулу хрещення: "Охрещується раб Божий (ім'я) в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа", як заповідав нам Ісус Христос (Мф. 28, 19). Тобто хрестити в ім'я Св. Трійці. І хоча в деяких місцях Св. Писання згадується про хрещення в Христа або в ім'я Христа (Рим. 6, 4; Діян. 2, 38; 8, 16), Але це означає хрещення за заповіддю Христовою, тобто хрещення в ім'я всієї Св. Трійці. Св. Іван Дамаскін у своєму "Точному викладі православної віри" говорить про це так: "Божественний апостол хоч і говорить, що ми в Христа і в Його смерть хрестилися, однак не має на увазі, що призивання при хрещенні має бути із цих слів, а хоче показати, що хрещення є образом смерті Христової, бо у хрещенні потрійне занурення означає триденне перебування Господа у гробі. Хреститися у Христа означає хреститися, віруючи у Нього; але вірувати у Христа не можливо, не навчившись сповідати Отця, і Сина, і Св. Духа, бо Христос є Син Бога Живого, помазаний від Отця Духом Святим" [18, 208-209]. І тому вся Христова Церква здійснює таїнство хрещення в ім'я Пресвятої Трійці.

В той самий час, коли похресник занурюється у воду з проголошенням формули Хрещення, - благодать Божа невидимо діє на всю сутність похресника. Дари цієї благодаті, які складають невидиму сторону в таїнстві Хрещення, є наступними:

(Ів. З, 3-6).

Апостольські писання також говорять про хрещення, як засіб для очищення від гріхів: "Покайтеся, - звертається до людей ап. Петро, - і нехай охреститься кожен із вас в Ім'я Ісуса Христа на відпущення гріхів" (Діян. 2, 38). А ап. Павло ще ясніше говорить про це: "Невже ви не знаєте, що неправедники Царства Божого не вспадкують?.. І такими були деякі з вас; але обмилися, але освятилися, але виправдалися іменем Господа нашого Ісуса Христа і Духом Бога нашого" (1 Кор. 6, 9-11). Таким чином, хрещення знищує всі гріхи: у дітей первородний, а у дорослих, крім первородного, ще й власні свідомі гріхи [87, 49].

(Гал. З, 26-28).

(Мф. 16, 16).

(Тит. З, 5-7).

Всі ці дії благодаті в таїнстві хрещення, як видимі і невидимі, нероздільні між собою. Благодать Божа, відроджуючи людину, тим самим очищує її від будь-якого гріха. Очищуючи від гріхів - спасає від вічного покарання за гріхи. А оправдовуючи людину перед Богом і освятивши її, благодать робить її дитиною Божою, членом Тіла Христового та спадкоємцем вічного життя [78, 254].

Древня Церква вчення про невидиму благодать Божу в таїнстві хрещення перейняла від св. Отців і вчителів. Ап. Варнава говорить: "Це означає, що ми сходимо у воду, по волі гріхів і нечистот, а піднімаємося з неї з придбанням - зі страхом в серці, і з надією на Ісуса у дусі" [10, 42]. "Ви повинні, - звертається св. Іустин Мученик до юдеїв, - постаратися дізнатися, яким шляхом можете отримати відпущення гріхів ваших і надію на насліддя обіцяних благ. Немає іншого шляху, окрім того, щоб ви, піднявши нашого Христа і обмившись тим хрещенням у відпущення гріхів, яке заповідав Ісус, жили потім без гріха" [29, 201-202]. "Велике діло - Хрещення, - свідчить св. Кирило Єрусалимський, - воно є полонених викуплення, гріхів відпущення, смерть для гріха, відродження душі, одежа світла, свята, непорушна печать, колісниця на небо, втішення райське, царства ходатайство, дар усиновлення" [35, 10-11]. Подібні вислови знаходяться і в багатьох інших древніх письменників, які торкалися теми хрещення у своїх писаннях.

Розуміючи хрещення, як духовне народження людини, Церква порівнює його з народженням тілесним і визнає, що воно може здійснюватися над однією людиною лише один раз. Таку віру засвідчили святі отці II Вселенського Собору: "Вірую в одне хрещення на відпущення гріхів" (Символ віри).

Аналізуючи благодатні дії таїнства Хрещення, можна зробити висновок, що воно необхідне усім людям без виключення. Бо Господь сказав: "Якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже" (Ів. З, 5). Отже, хрещення стало для людини тим засобом, без якого не можна сподіватися на майбутнє вічне блаженне життя з Богом у Його Царстві: "Хто увірує і охреститься, буде спасений, а хто не увірує, буде осуджений" (Мф. 16, 16). Таку ж віру засвідчили і св. отці і вчителі. "Чому ми християни? - Питає св. Василій Великий. - Кожен скаже: за вірою. А яким чином спасаємося? Таким, що відроджуємося саме благодаттю, яка подається в хрещенні. Бо через що ще можна спастися?" [14, 269]

Якщо ж хрещення є немов би дверима в Царство Боже, то воно має подаватися не тільки дорослим, але і дітям. Христос сказав: "Облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне" (Мф. 19, 14). Вже з самих перших хрещень, які здійснювали св. апостоли, видно, що хрестили не тільки дорослих, але і дітей. Такі висновки можна робити з деяких місць апостольських писань, де вказується, що апостоли охрещували цілі сім'ї і доми. Так ап. Павло охрестив увесь дім Лідії (Діян. 16, 14-15), дім тюремного сторожа у Филипах (Діян. 16, 33), і дім Степанів у Коринфі (1 Кор., 1, 16).

Виходячи з таких явних прикладів, св. отці і вчителі Церкви вважали хрещення дітей за апостольське передання. "Христос прийшов спасти через Себе всіх, - свідчить муж апостольський Іриней, - всіх, розумію тих, котрі відроджуються через Нього для Бога: немовлят, і дітей, і отроків, і юнаків, і старців" [26, 43]. А отці Карфагенського Собору (318р.) у 124 правилі прямо засудили всіх, хто сумнівається в необхідності хрещення дітей: "Хто заперечує необхідність хрещення малих дітей і новонароджених від материнської утроби дітей... тому нехай буде анафема" [7, 232].

Хрещення є богослужбовим і релігійним актом, тому і звершувати це таїнство мають право лише ті особи, які покликані і посвячені Богом на ієрархічне служіння. За сучасним вченням Церкви для здійснення таїнства хрещення необхідний законно рукопокладений священик, або єпископ[86, 185]. Але ці ступені ірархії не відразу отримали таке право.

Влада здійснювати хрещення була надана Ісусом Христом Його апостолам: "Йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Св. Духа" (Мф. 28, 19). Історія апостольських діянь показує нам, що владою хрестити користувалися лише самі апостоли. Така виключність права хрещення пояснюється обставинами апостольського часу, коли не було необхідності у великій кількості здійснювачів хрещення. Але після того, як апостоли Христові залишили земну Церкву, ця влада перейшла до єпископів. Св. Ігнатій Богоносець, муж апостольський, стверджує: "Не дозволено без єпископа хрестити" [23, 305].

Але з плином часу, коли Церква примножувалася, здійснення хрещення не могло бути виключно апостольським правом. Це підтверджується багатьма Правилами Апостольськими, в яких згадується про здійснювачів хрещення, називаючи їх як єпископами, так і пресвітерами. Зокрема 47 апостольське правило говорить: "Єпископ або пресвітер, якщо охрестить того, хто має дійсне хрещення, нехай буде вигнаний"[7, 20], або: "Якщо хто, єпископ або пресвітер, здіснить хрещення не в три занурення... нехай буде вигнаний" (50 правило)[7, 20]. Але пресвітери не мали ще права хрестити без дозволу єпископа, про що свідчить Тертуліан: "Подавати хрещення має право первосвященик, котрий є єпископом; потім - пресвітер з дияконом може здійснювати хрещення, але не без дозволу єпископа, ради честі Церкви" [45, 23].

З часом торжества Церкви Христової, тобто з IV століття, коли Церква утвердилася і почалося будівництво великої кількості храмів і баптистеріїв при них, пресвітери поступово отримали повне право здійснювати хрещення, тобто без дозволу єпископа. Про це свідчать постанови соборів у проміжку між IV і VIII століттями і згадки багатьох церковних письменників, у яких, коли згадується про пресвітерів, як звершувачів хрещення, вже не додається, що вони це звершують за дозволом єпископа. Св. Нікофор, патріарх Константинопольський (+836) в одному зі своїх правил прямо, без відношення до єпископа, говорить про священика, як про звичайного здійснювача таїнства хрещення [56, 543]. Таким чином до IX століття за пресвітерами було затверджене повне право здійснювати хрещення.

Але, виходячи з того, що хрещення є єдиним таїнством, через яке відкриваються двері в Царство Боже, законних звершувачів хрещення, тобто єпископів і пресвітерів, інколи є недостатньо. Щоб не залишити людину під час небезпеки втратити життя без хрещення, Церква інколи надавала право здійснювати хрещення нижчим членам церковної ієрархії - дияконам. Дияконам дозволялося хрестити в крайній необхідності за прикладом св. Филипа, який охрестив євнуха Ефіопської цариці в той час, коли він був дияконом (Діян. 8, 38). Керуючись таким прикладом, післяапостольська Церква завжди дозволяла хрестити дияконам у крайній необхідності, за відсутністю єпископа або пресвітера. "Подавати хрещення, говорить Тертуліан, - має право первосвященик, котрий є єпископом; потім - пресвітер з дияконом може здійснювати хрещення, але не без дозволу єпископа, ради честі Церкви" [45, 23]. Так само свідчить і св. Кирило Єрусалимський: "Під час хрещення, коли приступиш до єпископів, або пресвітерів, або дияконів, бо всюди є благодать... не дивись на обличчя того, кого бачиш, а тримай подумки в його обличчі Святого Духа" [35, 291].

Самим дияконам повне право хрестити ніколи не належало, про що свідчать Апостольські Постанови: "Диякон не здійснює хрещення" [11, 288]. Це говорить про те, що диякон не має права хрестити за своїм ієрархічним станом, але це зовсім не означає, що він не може виконати хрещення в разі крайньої необхідності. Таку думку підтверджує св. Іоан Золотоустий: "Якщо буде необхідність, і найдеться дитина, яка є нехрещена, і близька до смерті, то дозволено хрестити її й диякону" [22, 132].

Але інколи стаються випадки, коли крайня необхідність заставляє здійснювати хрещення, коли нема поруч жодної особи зі священного сану. В таких випадках Церква дозволяє хрестити простим мирянам: чоловікам і жінкам [86, 198]. Древність цієї практики підтверджує Тертуліан: "Навіть і мирянам, у крайньому випадку, дозволено хрестити. Таким чином, коли нема ні єпископа, ні священика, ні диякона, то ніхто не повинен відрікатися від надання дара Господнього" [45, 23-24]. А перша канонічна постанова про допущення мирян до здійснення хрещення міститься в постановах Ельвірського собору (305р.). 38-ма його постанова вказує, що бажаючий охреститися при тяжкій хворобі або якщо знаходиться далеко від церкви, або в дорозі, має бути охрещений мирянином, котрий отримав правильне хрещення і не мав другого шлюбу [57, 58].

Отже, як бачимо з усього вищенаведеного, хрещення є справжнім Боговстановленим таїнством з усіма внутрішніми та зовнішніми елементами, які притаманні кожному християнському таїнству, і займає чільне місце серед них. З літургічної точки зору хрещення цікавить нас як окремий високорозвинутий обряд, який поступово з часом змінювався у своїй формі і при цьому не втрачав свого внутрішнього значення. Ця праця має на меті дослідити саме зовнішній елемент хрещення - його обряд; дослідити його історичний розвиток у плані загальноцерковному і, зокрема, в богослужбовій практиці Української Православної Церкви.

Таїнствo Хрещення і йoгo сутність - Таїнство Хрещення

Похожие статьи