Розумова (умова) молитва. - Характеристика, роди і види молитви

Перші молитви, які ми навчилися в дитинстві, були установлені тексти і формули, - "Отче наш", "Богородице Діво", "Вірую" і т. і. Ми повторювали слова, які склав хтось інший. В молитвах ми немов би привласнювали їх собі, вони наче ставали нашими власними. Ми їх повторювали наголос. Такі молитви називають усними. Не тому так називають, що робимо рухи устами. Лише це - не вистачає для молитви. Ми ж бо стараємося, щоб і думка наша і серце наше єдналося в цю хвилину з тим, що вимовляє язик.

Мислена молитва є випромінюванням літургійоної молитви. Хто пристане до останньої і навчиться черпати з неї стимули для духовного життя, той не раз відчує потребу піти за покликом спасителя й увійшовши до своєї хатинки та замкнувши двері, у схованці перед Величчю Бога Отця розважатиме собі над великими істинами спасіння. Не одному з тих, зто не має змоги вчащати на літургійні богослужіння, вона зможе їх замінити і стати підставою духовного життя. Для всіх вона буде найпотужнішим засобом його поглиблення, оживлення, оживлення і піднесення на чимдалі вищий рівень. Слова Єремії, що "Спустошений, увесь край спустілий, бо нікого нема, хто б поклав це на серце собі". Ніколи не позбавляться своєї правди. Біда суспільству, де немає численного шерегу дум, котрі набули постійної звички розважати у своєму серці над тим, що Бог нам об'явив про Себе і про нас. На дорозі до досконалості й до спасіння це є найпотужніщий засіб; отож нічого дивного, що Св. Тереза обіцяла спасіння кожному, хто буде щодня хоча б 15 хвилин присвячувати мисленій молитві.

Мислена молитва, як і кожна людська дія, має свої закони розвитку, і від пізнання їх та вмілого застосування залежатиме, чи краще особа її відправлятиме чи гірше, чи буде з нею крокувати вперед чи ні. Тому існує стільки методик роздумування зокрема відтоді як у XVI столітті Св. Ігнатій, Св. Тереза і Св. Франциск Сальський поставили його на першому плані духовного життя й опрацювали його засади. Відмінності поміж ними, однак, лише другорядні, бо всі вони стараються на основні дані нашої психіки і з неї здобувають свої правила, навчаючи нас, як ми маємо почергово залучати окремі здатності нашої душі до систематичної участі у молитві.

До мисленої молитви, зрештою як і до усної, треба завжди підготуватися, як до вижливої дії, яку не варто виконувати абияк: "Закі обітуєшся, приготуй себе, і не будь людина, що спокушує Господа". Особи, котрі дотримуються регулярнго способу життя, здебільшого вже увечері готують собі коротко тему завтрашнього ранкового роздумування і в думці з Ним стараються заснути й прокинутися. Добре попрактикувати щось таке принаймні короткий час. Наступного дня, починаючи роздумування, бажано завжди стати перед Богом і, прочитавши короткі молитви, - найкраще "Отче наш", "Радуйся Маріє" і зітхання до Святого Духа, - поставити собі перед думкою тему планованого роздумування.

Зрозуміло, що найпершою основою наших роздумувань повинна бути постать Спасителя, Його життя, Його вчення одне слово - Євангелія. Тож найкращим підручником для роздумування буде той, де в коротких розділах буде подано, як страву для нашої молитви, окремі фрагменти Євангелії, так щоб з часом охопити її в цілому. Отак - от той, хто регулярно вправляється у роздумуванні, буде здатний докладно у формі молитви, пройти через усе життя Спасителя і ніби смакуючи Його у своєму серці. Після короткого читання якогось фрагменту євангельського змісту (якщо роздумування розраховане на 15 хвилин, то читання повинно тривати не більше трьох хвилин, якщо на півгодини - то п'ять) рекомендується звернутися до уяви і викликати в ній образ, наприклда євангельської сцени, над якою буде провадитися роздумування. Осіб з буйною фантазією до цього занадто заохочувати не слід, їм скоріше треба радити стежити за своєю уявою, щоб молитва не перетворилась на мріяння. Навпаки, ті, хто має вбогу уяву, добре вчинять, зокрема на початку мисленої молитви, якщо уяву залучать до співпраці хоча б на хвильку. молитва релігійний церква бог

У рамках такого живого образу розум повинен застановитися над змістом того, що буде предметом роздумування й розважити собі, хто виступає в цьому Євангельському оповіданні, хто там навчає, або чинить добродійства, хто оточує Ісуса Христа і до кого Він звертається, що Він їм говорить, або що для них робить, які істини і вимоги щодо морального життя містяться у Його науці, які благодаті і чудеса Він чинить їм на користь. Усе це треба собі докладно розважити, однак не бавитися надто тонкими з'ясуваннями, які б були цілком доречні в школі на уроці Святого Письма, але в молитві поминали б її мету і ставали перешкодою у виконанні її завдання. Бо ж цією метою, завжди є не збільшити інтелектуальні знання, а піднести всі здатності душі на вищий рівень і дати проникнути в них елементам надприродного життя.

Від розважань над предметом роздумувань треба перейти далі - видобувати з нього застосування до власного життя і потреб власної душі. Це дуже важливий момент, бо від нього залежать плоди роздумування для душі. Часто це будуть конкретні постанови щодо власного духовного життя, які мають на меті, щоб ми більше пильнували за собою у сфері якоїсь заповіді, уникати тієї чи іншої нагоди до гріха. Надзвичайно важливо, щоб ті постанови не виникали з людських природних мотивів і не розраховували на наші людські природні сили, але, підносячись до вищих надприродних мотивів, були водночас покірним проханням дати сили згори, без яких ми не здолаємо ті постанови здійснити. Тільки така довіра до Божої допомоги дозволяє нам без самовпевненості приректи себе на боротьбу зі злом всюди, де знаємо з досвіду, що наших людських сил замало, як то написав Св. Павло: "Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє".

Отож, як у роздумуванні варто остерігатися холодної спекуляції, так і тут, коли йдеться про конкретні постанови, треба добре подбати, аби вони не були чинені з якоюсь такою холодною стоїчною впевненістю в собі, а щоб були покірною молитвою до Господа про світло, сили і все те, що нам буде потрібне, щоб вистояти в добрі. Не варто також надмірно перебільшувати важливість для роздумування конкретних рішень такого роду й гадати, що без них воно не відповідало б своїй меті й залишилося б без плоду. Так було б насправді, якби роздумування не потягло за собою волі і не пробудило в ній конкретних афектів, якби не вершилося потужним акордом любові. Гарно це висловила Св. Йоанна Франциска де Шанталь, говорячи, що в молитву треба входити через віру, тривати з надією, а виходити з любов'ю. Отож любов проявляється не тільки в поодиноких, конкретних рішеннях, які стосуються нашого життя, а має набагато ширше поле діяльності.

У мисленній молитві завжди вистачить місця на працю над собою, котра повинна грунтуватися на щоденному роздумуванні і рахукові сумління. Але зводити мислену молитву лише до цього і наказувати собі завжди роздумувати тільки над власними вадами і гріхами, одне слово, над усією своєю вбогістю. Було б великою помилкою. Отаке безнастанне порпання в собі надала б і молитва, і всьому духовному життю риси смутку й пригноблення, а до того ж ще затримання тільки на собі. Отож на молитві, власне, треба вправлятися в тому, щоб вириватися з егоїстичного вдивляння в себе й забувати про себе в Богові. Так само і в щоденному житті вправлятися в тому, щоб забувати про себе в ближніх і для ближніх. Душа від того, що ми забуватимемо про себе, нічого не втратить; навпаки, це її незмірно збагатить, бо, як говорив Спаситель: "Хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже". Й так само Він мав повторити, через віки Св. Катерині Сієнській: "Думай про Мене, а Я думатиму про тебе".

Участь волі у мисленій молитві не може обмежуватися найближчими утилітарними цілями, а повинна поширюватися на всю сферу завдань, які стоять перед нею, центральне місце серед яких посідає любов до Бога і хвала Богові.

Добре було б ще усвідомити собі, що і в якій мирі могло бути у цій молитві з нашого боку не так. Зокрема, йдеться про розпорошеність уваги. Вона тим більше шкідлива бо мало хто собі усвідомлює, звідки вона походить, а тому більшість гадає, що ця неуважність забирає у молитві всю її вартість. Неуважність подеколи і на літургійній молитві приходить до нас, але там усе, що діє на нас із зовні, теж пов'язане з молитвою, тому опанувати цей стан легше. У мисленній молитві, навпаки, треба увійти до хатинки своєї душі і зачинити двері, аби ніщо ззовні не потривожило розмову з Богом. Тут неуважливість опанувати важче, от через що саме в зв'язку з роздумуванням випадає їй присвятити бодай слівце.

Отож треба пам'ятати, що можливість цілковитого і досконалого опанування бігу нашої думки є в нас вислідом первородного гріха. Хаос, запроваджений ним до нашої психіки, передовсім позначився на уяві, яка не такою мірою підвладна нашому розуму й волі, щоб ми могли уникати всілякої неуважливості. Схильність до неї не є нашою особистою провиною, а є наслідком провини перших наших батьків. Ми ж відповідаємо тільки за те, як до неуважливості поводимося, чи піддаємося їй добровільно і якою мірою.

Звідси конечне випливає висновок, що мимовільна неуважливість не перериває молитви і гріхом не є. Коли людина піднеслась думкою до бога і почала молитися, а за хвилю її думка без свідомого дозволу непомітно відійшла до іншого предмету, це не означає, що молитва перервалася. Щойно схаменеться, то відразу ж думкою повертається до Бога - отож зробила, що могла, а молитва її в найістотнішому нічого не втратила. Як учить Св. Тома, мимовільна неуважність не зменшує ні заслуги молитви, ані сили вслухання в Бога, а зменшує тільки радість, яку Він нам приносить. Інша річ - неуважливість, яку ми свідомо дозволяємо і самовільно йдемо за цею думкою. Така неуважливість є формальним перериванням молитви, і треба нового акту волі, що скеровує нашу думку до Бога, аби знов повернутися до молитви. Така неуважливість завжди грішить, бо легковажить Тим, з ким ми спілкуємося під час молитви.

Звідси можемо зрозуміти науку таких досвідчених керівників духовного життя, як Св. Франциск Салезький і Св. Тереза Авільська. Вони обоє вчать, що не варто занадто перейматися мимовільною неуважливістю і через неї позбавлятись охоти.

Св. Франциск неоднозначно доводить, що під час молитви людям куди більше шкодить роздратування неуважливістю й розчарування, сповобоване нею, аніж вона сама. Особі, яка скаржилася, що її роздумування часто є лише боротьбою з розпорошеністю уваги, Святий відповідав: "Значить ти молишся досконало".

Інша річ, коли джерелом неуважливості є надмірне прив'язання до речей дочасових. "Де скарб твій, - говорив Спаситель - там буде й серце твоє!" Коли людина любить надміру щось дочасове - чи то майно і багатство або чуттєві втіхи, чи власний успіх, славу почесті, працю і заняття, ба навіть і родину та її земні справи, то й її думка, буде повсякчас обертатися довкола цього і навіть втискуватися до молитви, хоча б та людина й хотіла звернутися до Бога. Хто через ці причини під час молитви вельми неуважливий, той повинен, роблячи рахунок сумління, як слід застановитися на тім, звідки пливе його неуажливість, а Він допоможе виявити ту сферу його життя, яка недостатньо опанована й очищена, і випари якої на молитві заслонюють йому образ Божих речец. Це буде для людини вказівки, що у її житті потребує глибшого очищення, і якщо вона щиро й наполегливо візьметься до цієї праці, її молитва ставатиме щораз краща і вільна без неуважливості.

Бувають випадки, коли розпорошеність уваги і незмога зосередитись на молитві походить з надмірного виснаження, чи то фізичного, чи нервового або навіть з різних хворобливих станів. Декотрим особам, які зазнають тяжких депресій, зокрема на релігійному тлі, за порадою сповідника і досвдченого лікаря належить цілковито відмовитися від роздумувань. Покірне прийняття з рук Божих такої хвороби може замінити роздумування, до якого душа в такому стані не здатна і якого Бог від неї не вимагає. Але й тоді, коли незмога зосередитись на молитві не має виразного хворобливого характеру, а пояснюється менш або більш тривалою фізичною чи нервовою втомою, не варто робити надмірних зусиль, щоб триматися регулярно задуманого плану і вдаватися до роздумування згідно з визначеним пунктами. Варто цю працю собі спростити, забагато не роздумувати, а затриматися тільки на певній думці і з неї видобути хоча б крихту любови до Бога. Коли важко зосередити увагу і видається, що нам нема чого сказати Богові, треба й далі залишатися перед обличчям Бога із покврним серцем жертвувати Йому свою неміч і страждання. Бог вимагає від нас не велемовності, як гадають погани [Мт. 6,7], а виконання Його волі, найкращим вираженням якої є прияняти з Його рук страждання у тій формі, яка подобається Йому. Страждати перед Ним у мовчанні є досконалою молитвою, за яку Він, бачачи все, що діється у глибині нашого серця, винагородить нас стократ.

Священикові, котрий скаржився своєму сповідникові, що нервове виснаження не дає йому зосередитися вранці, коли він прагнув би підготуватися до Св. Меси.

Розумова молитва приносить таку користь:

    1. Розвиває таке необхідне пізнання добра і зла; 2. Збагачує нашу пам'ять побожними думками; 3. Дає нам нагоду та спонукає нас довірливо розмовляти з богом; 4. Спонукає нас приймати добрі та успішні постанови.

До розважання треба застосовувати слова Св. Писання: "Ось чому я моливсь, і дано мені розум, візвав я, і дух мудрості зійшов на мене. От прийшли до мене з нею разом усі блага, і в руках її богатство незліченне". Святі багато часу посвячували на молитву в пам'яті і не переставали її звеличувати.

Пише Папа Пій ХІІ: "Як треба цінувати розважання речей Небесних, бачимо не лише із вчення церкви, але також із прикладу всіх святих".

Розважання є дуже необхідним, бо без частого і гідного його відбування не можливо дійти до досконалості. Це бачимо:

    1. З багатьох висловлювань Св. Письма: "Якби закон твій та не був вдрадою моєю, я був би вже загинув у моїм горі". 2. Думки Святих Отців: Св. Іван Золотоустий каже, що розважання для душі, щоб зберегти її духовне життя, є таким необхідним, як душа для тіла, щоб зберегти тілесне життя. 3. Це каже нам здоровий розум: без частого розважання людина не дійде до необхідного пізнання добра і зла, і то ні в особі, ні у ставленні до Бога. 4. Це бачимо зі щоденного досвіду: хто недбалий у розважанні, той поповнює багато блудів, гріхів, хоч інші практики духовного життя добре знає. 5. Так треба цінувати, любити, практикувати розважання цілим серцем упродовж усього життя. 6. Треба бути переконаним, що дуже шкодимо собі, коли, без важливої причини, залишаємо чи скорочуємо розважання. 7. Треба бути переконаним, що коли упродовж довгого часу залишаємо розважання, то цим зрікаємось досконалості та бажання бути вільними від непорядних нахилів. Розумова молитва не є в протиставленні до молитви літургійної, хоч в іншій формі. Так і іспит совісті, духовні вправи, відвідини, вервиця, належать до побожності, серед яких бувають надхнення та порухи Св. Духу. Усі вони змагають звернути нашу думку до Бога, щоб її очищувати від гріхів, заохочувати до чеснот та запалювати до правдивої побожності.

Розважання - це річ легка, роздумуємо над якоюсь релігійною правдою так, як це робимо зазвичай - без напруження в якихось дочасних справах, а саме:

    1. Пам'яттю пригадувати собі минуле. 2. Розумом розібрати це відповідно. 3. За допомогою волі сказати і вирішити відповідно. Розважання буде легким, коли будемо вправлятися, просити Божої допомоги та поводитися так, як навчають вчителі духовного життя.

Похожие статьи




Розумова (умова) молитва. - Характеристика, роди і види молитви

Предыдущая | Следующая