Ідеї Августина у контексті протестантської Реформація - Еклезіологічні погляди Августина Блаженного та їхній вплив у історії

Незважаючи на те, що реформація виникла як опозиційний рух до католицизму, ідеї Августина вплинули на її провідників нічим не менше. Лютер, Кальвін, Цвінглі які хоча і намагалися слідувати авторитету Писання, сильний акцент робили на вченні Отців церкви, і найбільшою популярністю серед них відзначався саме Августин.

Жан Кальвін особливо був прив'язаний до його ідей, найперше у вченні про благодать. Проте, уявлення про церкву, також не позбавлені "августинізму". Дейв Хант говорить: "У церкві він бачив (сформовану Констянтином і укріпленою Августином) партнера державі, причому держава нав'язувала ортодоксальність (як її визначила державна церква) усім своїм громадянам. Кальвін використовував усю свою юридичну підготовку і свою завзятість для створення системи християнства...системи яка силою своєї логіки змогла примусити королів і все людство підкоритися її, та зміцнювати" [19; 81]. Звідси у нього роїлися створити земне Царство Боже в Женеві. Він відчував обов'язок у відсутності Христа заснувати його своїми зусиллями, і 10 листопада 1536 року було офіційно представлене сповідання віри, якому на вірність мали присягнутися вся буржуазія і жителі цього міста, а також усі хто проживають на його території. Закінчилося все тим, що усім хто сумнівається і не бажає присягатися на вірність Реформації змусили покинути місто. І хоча перша спроба завершилася провалом то наступного разу тиранію вдалося встановити. Кальвін використовував громадську владу для насадження свого вчення для всіх жителів, що ясно вказує на його підтримку поглядів Августина про суспільність церкви і резонанс світської і церковної влади, проте гарантом якої виступав уже не папа, а новий авторитет - Жан Кальвін. Цвейг повідомляє про те, що у записах міської ради не було майже жодного дня, щоб не згадувалася фраза: "Проконсультуйтеся про це з господином Кальвіном"[19; 86].

Він володіючи диктаторським контролем над народом нав'язав всьому населенню свій зразок християнства за допомогою фізичних покарань, ув'язнень, вигнань і навіть спаленням на багатті, слідуючи за словами Ханта пропаганди Августина.[19; 88]. Дюран стверджує, що "Кальвін стояв на чолі консисторії з 1541 по 1564 рік і його голос був найвпливовішим у Женеві...при ньому як і при Августині єресь стала державною зрадою"[19; 87]. Хант пише: "Кальвін знову йшов по слідах Августина, який насаджував "єдність...через загальне виконання таїнств...""[19; 87]. Проте, Женева незважаючи на всі намагання Кальвіна, не змогла стати прикладом ідеального суспільства - Августинового Града Божого - яке уявляв собі Жан.

Реформаційна діяльність і богословські погляди Кальвіна, який майже у всьому слідував за Августином, напевно в найбільшій мірі стали втіленням його ідей. Женева на деякий час стала полігоном для випробування теорій Августина, і виявила результат який наглядно демонструє, що при всій геніальності і величі обох особистостей, на практиці чітко вимальовується багато недосконалостей, а той абсурдів їхніх уявлень та поглядів на церкву.

Та не тільки в його вченні і практиці можна помітити вираження еклезіологічних ідей Августина. Інший протестантський реформатор Уільріх Цвінглі розвивав досить подібні бачення, які він висвітлив у своїй праці "Церква - проти Емзера". Порівнюючи новозавітні терміни, які позначають церкву, із старозавітними, він приходить висновку, що церква це - суспільство, подібно як і Ізраїльський народ. Цвінглі пише: "Звідси ясно, що "церква" в Старому Заповіті використовується не тільки для позначення благочестивих, святих і богобоязливих, але також для богохульників і невіруючих, оскільки ці останні походять із насіння Авраама за своїм тілесним народженням...хоча, незважаючи на те що вони зараховувалися до церкви за тілом і за людською уявою, в дійсності вони не знаходилися в церкві, незаплямленій і безвадній"[22; 298]. Пізніше він наголошує, що в Новому Заповіті термін "церква" використовується також для всіх, хто знаходиться в християнській спільноті, навіть, якщо їхня віра зовсім мала; при тому наголошує що серед істинних християн завжди знайдуться злі і невірні.

Вслід за Августином притчі про невода та пшеницю і кукіль він розглядає як ілюстрацію земної церкви, що є доказом того, що "в Старому і Новому Завітах церква складається із віруючих і тих хто притворяється таким, і ще не вільна від не достатків і вад(Еф. 5:27)" [22; 298].

Далі Цвінглі пише: "Існує ще інший вид церкви; її описує Павло у Еф.5, де він говорить: "Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна!(Еф.5:25-27)"...в цьому випадку церква подібна до Суламіти в Пісні Пісень"[22; 298]. Така церква є істинною, до числа якої входять всі, хто щиро вірить, що вони спасенні кров'ю Христа та вступили з Ним у шлюб, як наречена. Така церква непорочна, проте не сама по собі, а через заслуги Христа, завдяки якому оправдується, через те, що до Бога приходить через Нього. За словами Цвінглі, це означає, що всі хто надіється на Христа - без морщин і вад, так як вони прикладають усі зусилля для того, щоб знову не впасти в гріх. Така церква зараз не може бути виявлена, а відкриється тільки в день суду. І хоча тимчасово на землі усі прогрішають, проте її характеризує віра, і не просто віра, а віра яку викликає Сам Бог(досить подібно до Августинової ідеї наперед визначення), що дозволяє їм з відвагою приходити перед обличчя вірного Первосвященика і Заступника. Саме вона міцно і непохитно стоїть на камені, і ворота пекельні її не здолають, яка до того ж, ніколи не помиляється і не може заблукати будучи веденою голосом свого Пастиря - Ісуса. Цвінглі пише: "Тому що Отець притягнув їх - так як тільки той приходить до Христа, кого Отець притягне, тому то, вони всі навчені від Бога...і іншого голосу не послухають"[22; 300].

При огляді такого цього не можливо обминути увагою основної постаті Реформації - Мартіна Лютера, на богословські погляди якого вплив Августина був колосальним. Видатний зарубіжний філософ ХХ ст. Бертран Рассел вважав, що "св. Августин визначив... велику частину вчення Лютера." [10, 288]. Це одразу ж помітно у його вченні про два царства: світське і духовне. Перше з них подає дари для спасіння душі, а інше підтримує зовнішній порядок, який потрібен для людського суспільства, а також для збереження церкви. Проте, Лютер дещо вирізняє себе від загального ранньосередньовічного розуміння сформованого Августином, вказуючи, що правління Бога присутнє в обох царствах, не поєднуючи їх. Хеглонд цитує Лютера: "Бог діє в обох царствах, що вказує на їхню єдність. Проте, в духовному царстві Бог діє через Євангелію і спасає людину, а в світському Він діє через Закон і стимулює людину жити зберігаючи відповідний порядок, любити добро і уникати зла, служити ближньому і не допускати хаосу"[20; 197].

Відносно самого розуміння церкви можна спостерегти деякі відмінності, хоча він, як і Августин поділяє її на внутрішню(невидиму) істинну церкву Христа основою і підставою якої є віра(невидимий християнський світ), і зовнішню (видимий християнський світ). Проте, друга у його розумінні являється конкретною общиною віруючих, на відмінну від Августинової, яка більше нагадувала вселенську чи загальну. Однак, як і Августин він виступає проти ідей "ентузіастів", які намагалися побачити общину, що складається тільки із святих. Церкву він розуміє так: "Життя і сутність церкви - в Слові. Церква спільнота святих, але основується на Слові і Таїнствах. Саме через ті таїнства діє Святий Дух, збираючи всіх християн на землі"

Отже, сама історії найкраща найкраще ілюструє втілення величезних заслуг Августина, і його впливу на церкву та її практику. Яка однак і немилосердно викриває помилки, які не завжди свідомо допускав Блаженний. Можна зробити висновки, що католицьке середньовіччя із ідеєю суспільної церкви, що так старанно при необхідності і мечем, зберігає єдність і доктринальну чистоту являється у великій мірі його заслугою. Також ранньопротестантські лідери мали його за великий авторитет, беручи до уваги його погляди при формуванні власного еклезіологічного вчення, та практики.

Похожие статьи




Ідеї Августина у контексті протестантської Реформація - Еклезіологічні погляди Августина Блаженного та їхній вплив у історії

Предыдущая | Следующая