Висновки - Еклезіологічні погляди Августина Блаженного та їхній вплив у історії

Отже, розглядаючи погляди і розуміння Августином церкви, не можна уявити їх відірваними від наділеного природою талантом, харизматичними якостями, невтомній праці і особливого життєвого шляху, який проходив у своєрідну історичну, політичну і культурну епоху. Гармонійне поєднання таких характеристик, стало обумовленням спалаху однієї із найяскравіших зір на християнському небозводі, яка явивши світло своїй епосі, засвітила його на сотні тисячі років уперед, інколи самотужки визначаючи доктрини і практику найвпливовішої християнської організації - католицизму, при цьому дивом проникаючи навіть у революційно налаштований протестантизм. Та на жаль, як і кожен з неідеальних людських творінь, разом із разючим блиском світлих променів, проникали його тіні - темні промені, що вилилися у помилки наступних поколінь, наслідки яких досі відчуває весь християнський світ.

На основі вивчення біографії Августина, чому був присвячений перший розділ роботи, можна чітко побачити, як характерні історичні і культурні особливості тогочасної епохи, захоплююча життєва доля в поєднанні із надзвичайним талантом, зуміли подарити світові одного із найбільших людей в історії християнської церкви, роль якого прирівнюється до Апостола Павла і Лютера. Погляди на церкву якого формувалися у протистоянні з донатиським рухом, де він виступав на стороні могутньої більшості, разом з імператором об'єднуючи сили для тріумфу над ворогом, що загрожував видимому поділі єдиної церкви, мрію про яку плекали стільки часу.

Такий стан речей, а також вплив Амвросія Медіоланського змусили його побачити у взаємовідносинах церкви і держави вже не ворожість, а дружбу, коаліція яких, покликана для виконання великої неземної місії - поширення Царства Божого. Із власного досвіду, безнадійної боротьби проти пожадливостей, він пересвідчився у не спосібності людської волі протидіяти фізичним пожадливостям, тому вчення про гріховну природу і виключну роль Божої благодаті зайняли для нього центральне місце у богословських поглядах. Бог - вище благо, який діє згідно Своє суверенної волі, яка визначає порядок і плин усіх речей. У погляді на церкву також, завжди відштовхувався від Його суверенної волі і вірності, тим самим принижуючи людський фактор.

Другий і третій розділи найперше доводять, що талант Августина, його авторитетне становище в церкві та успішна боротьба з її противниками, визначили його особливу роль в історії, яка полягала у тому, що наступні покоління зробили його вчення визначним. Августин, як дитина своєї епохи, створив поняття суспільної церкви, яка не відмежовується від держави і діє спільно з нею, де влада духовна превалює над адміністративним авторитетом. Істинна церква Христа посаджена на небесах, і зараз її можна охарактеризувати, як число наперед визначених, про яких неможливо судити на землі. Проте, переходячи із космічної в земну перспективу, церква представлена як християнський світ (видима організація), заснована Христом для розпоширення Царства Божого, яка виконує цю місію спільно із державою, що чітко зображало в його поглядах теократію.

Друга особливість в його поглядах полягала в тому, що він інтерпретуючи новозавітні притчі, допустив існування в церкві двох типів людей, висловлюючись мовою Євангелії "пшениці і кукілю". В образі першого представлені істинні християни, які мають любов, направлену до Бога і по справжньому віддані Йому. Другий тип людей хоч і видимо визнають Христа і приймають таїнства, проте є лжехристиянами, не маючи істинної любові. Такий стан речей офіційно не заперечував наявності в її рядах неморальних і грішних людей, дозволяючи ігнорувати прояви гріха, чого не підтримує Біблія. Проте, такий підхід задовольняв одержавлену середньовічну церкву, яка перестала наголошувати на моралі і святому житті прихожан, що й позначилося на стані середньовічної церкви і має свої наслідки аж до сьогодні, так як офіційна церква ніяк не може похвалитися акцентами на святому житті для своїх прихожан. Більше того, тут можна говорити про деякий комплекс неповноцінності що спостерігається у православних і католицьких парафіян, які вбачають ідеал богопоклоніння в монашестві і усамітненні. Джерелом таких мотивів, став Августин, який своїм власним прикладом передав цю ідею в середньовічне християнство. За словами Холла, він ототожнив благодать Христову із визволенням від статевого потягу, тим самим поклав початок нездоровому відношенню церкви і богословів до цього питання. А в середні віки навернення до Бога стали пов'язувати із вступом до монастиря, що й до сьогодні відчувають на собі християни. [21; 257].

Більше того, вказуючи на Божественну природу таїнств, які здійснюються у видимій організації церкви, їх дійсність не залежать від морального стану служителя, так як він взагалі може бути відступником. Августин, шукаючи виходу із складної ситуації, вказував на їх подвійну суть, відрізняючи дійсність від дієвості. Посилаючись на Божественну вірність, він вказував, що таїнства є дійсними лише у тому випадку, якщо вони правильно здійснені. Проте, користь і дієвість їх наступає при умові наявності в людині істинної любові і Духа. Подібне вчення призвело до втрати в церкві зосередження на важливості святості і зразкової поведінки як кожного послідовника Христа, так і кліриків. Церква змістила свій погляд на видиме виконання самого таїнства та збереження єдності, яку бачили у монархічному єпископаті на чолі із папою римським.

Чергова заслуга Августина полягає в тому, що він допоміг примирити одвічних ворогів - церкву і державу, - де перша ще не забувала жорстоко завданих ран у перші століття свого існування. Він у своєму творі показав вищість і неземну природу церкви, яка виражає Царство Боже і насаджує його на землі. Роль держави ж полягає у тому, що вона дбає про земний порядок і устрій. І успішно зробить це, тільки у випадку покори першій, яка навчить її, і разом вони мають досягнути цілі утворивши, згідно його ідей, християнську теократію. В середньовіччньому католицизмі такі розуміння вилилися у підкорення світської влади церковній, яка однак перестала дбати духовні речі, шукаючи фізичної єдності і насаджуючи вогнем і мечем, що й дозволив Августин. Хоча навряд чи він міг передбачити, що його ідеї стануть наріжним каменем найкривавішої сторінки християнства - інквізиції. За подібні речі багато хто його критикували, і досить часто справедливо. Однак, потрібно пригадати також це, що він зумів досягти своєї мети: вивести церкву із глибокої кризи. Покоривши Римську імперію, християнство розквітло разом з нею, проте не загинуло, коли велика імперія впала. Як висловився висловився Холл: "Рим упав, проте віруючі зуміли пережити цей важкий час, тому що надіялися на Град незнущальний" [21; 270].

Тому, можна сказати, що Августин народив середньовічний католицизм з його ідеями суспільної церкви яка разом із своїм слугою - державою, руками пап перетворилися у християнську теократію, яка однак пізніше своїми помилками розколола сама себе, давши початок безліччю справедливо незадоволеним рухам. Ідеї Августина лежать в основі магістерської реформації, що продемонструвала Женевська консисторія, яка ніскільки не втекла від своє матері, демонструючи диктат доктрин навіть в адміністративних питаннях, це що стосується Жана Кальвіна. Еклезіологічні погляди Цвінглі, також демонструють дивний резонанс, який вслід за Августином повторює помилкове тлумачення біблійних текстів, невірно застосовуючи їх до біблійного зображення церкви. Мартин Лютер як і всі ранні протестанти, також зважав на вчення Августина, проте в еклезіологічних поглядах йому вдалося уникнути повторення його грубих помилок, це підтверджується тим, що навіть у їхні подібних ідеях двох царств, можна помітити серйозну різницю.

Історія живий свідок заслуг Августина і його впливу, якому потрібно завдячувати. Однак, сама ж вона застерігає від надмірного сліпого захоплення ідеями особистості, якою величною вона б не була. Він своїм прикладом надихає кожного задуматися про наслідки своїх тверджень і припущень. Які в майбутньому стануть причиною великого благословення чи великого краху для церкви. А також, судити про речі не з перспективи тієї реальності, яка оточує, і робити з цього висновки, а тієї, яку описує Біблія. Бо ж споглядаючи на сумну реальність одержавленої церкви, він надав такому стану речей богословського пояснення, що й досі впливає на кожного християнина. Який міряє своє християнство не за високими, Богом даними стандартами святості, а вченням церкви про гріховну природу.

Похожие статьи




Висновки - Еклезіологічні погляди Августина Блаженного та їхній вплив у історії

Предыдущая | Следующая