Особливості еклезіологічного богослов'я Августина, Розуміння природи церкви - Еклезіологічні погляди Августина Блаженного та їхній вплив у історії

Даний розділ розгляне суто еклезіологічні погляди Августина, з урахуванням того, що розуміння і сприйняття церкви Августином формувалося за досить специфічних історичних, культурних і політичних реалій в яких перебувало тогочасне християнство, що на ряду із його біографією, було визначальним і вирішальним у цьому вченні.

Розуміння природи церкви

Можна без перебільшення сказати, що навернення і реформи Констянтина, принесли за собою найбільший перелом і зміни, які будь-коли переживала церква. Це пов'язано із переміною державно-церковних відносин, та зовнішніх умов життя. Вони відбулися в самій свідомості християн; глибокий внутрішній переворот, який поступово відбувався в християнському суспільстві. Час, коли розкидані християнські громади, об'єдналися в одну могутню церкву, гарантом і захисником якої почав виступати імператор. Якщо в перші століття основну увагу вона привертала розповсюдженню вістки про Боже царство, яке неодмінно наступить, роблячи акцент на есхатології; то в нових умовах акценти змінилися на її облаштування на землі. Привілеї духовенству, захист римським законодавством, сприяли християнізації всієї імперії, що неодмінно усунуло відчуття ворожості, яке панувало в попередню епоху. Зникають майже всі межі між спільнотою віруючих і "світом" (у біблійному значенні цього слова). Церква і держава однаково були налаштовані на збереження єдиної міцної вселенської спільноти яка, як всяка інша організація, мала мати свій центр управління.

Після визнання християнства офіційною релігією імперії розпочалася секуляризація церковного життя. Церква зробилася суспільною, а суспільство християнським. Проте, як зазначає Хрістос Янарас: "Суспільство являло собою єдність не за благодаттю і об'явленням, а тільки як культурна єдність, тобто єдність інститутів. Клір перестав стояти на чолі видної єдності тіла усіх вірних, перестав бути головою тіла "за образом і на місті" Христа. Він влаштовується у світську систему професій, професійну суспільну ієрархію "за образом і на місці" світських чиновників у світському суспільстві. Єпископи і пресвітери перетворюються в архієреїв і священників державної релігії"[24; 70]. І такому розвитку подій потрібно було дати пояснення підкріплене біблійною основою та знайти спільні точки дотику, з урахуванням тих проблем і запитань, які виникали із проникненням в її ряди не відроджених людей, поява яких призвела до радикальних настроїв ревнителів за чистоту і святість з іншого боку.

Саме такий стан речей застав Августин після свого навернення в кінці IV столітті. Його вчення про церкву формувалося в таких умовах, і з перспективи протистояння донатистам, тому головним було заперечити неправильні погляди єретиків, а не виклад систематично вчення, в такому розуміння як цього можна хотіти. До цього слід додати особливе розуміння і роль Божої благодаті, яка була вирішальною для спасіння, та ототожнення церкви із Царством Божим. Цю ідею справедливо відстоює Рейтер, який говорить що Августин це зробив першим. [8; 566]

Назвати його розуміння вичерпним і безкомпромісним дуже важко. Саме тому Хеглонд пише: "Його погляди залишаються відкритими для тлумачення в різні напрямки. Тому, як представники ієрархічної структури церкви, так і опозиційні по-відношенню до середньовічного папства рухи могли посилатися на ідеї Августина"[20; 98]. Варто відзначити, що він продовжував західну традицію розпочату ще Кіпріаном, хоча із серйозними нововведеннями, що в деяких питаннях їх сильно різнило.

Для Августина, як прихильника неоплатонізму, істинна церква ніколи не могла розглядатися буквально, як видима структура, хоча і в такому вигляді вона існує. Схильний до метафізичних розмірковувань та при цьому маючи величезне бажання все раціоналізувати, Августин створював свою уявну структуру Церкви Христової, яка змогла б вмістити в себе пояснення і гіпотетичні відповіді на багато незрозумілостей та не зовсім приємних реалій, з якими може зіткнутися "неідеальне людське", і представити для людського розуміння церкву одразу в двох вимірах: фізичному і духовному - існуючою часі, та вічною - яка являє собою число всіх спасенних. Августин розглядав церкву із потрійної перспективи:

Із перспективи вічності: як число усіх наперед визначених(numerous praedestinatorym) до спасіння, включаючи ангельський світ. Люди які удостоїлися такої благодаті, є Божими вибранцями(electi), а так як їхня воля яка вибрала їх існувала споконвіку, їх можна вважати наперед визначеними до спасіння. В це число входять усі хто буде спасений, враховуючи історію з перспективи її майбутнього закінчення. Проте, зараз її не можна розглядати подібним чином, і ніхто з людей не має права і не може дізнатися хто належить до числа вибраних, через те, що це момент історії, і проходить її формування та навернення тих, хто входить в число спасених. Сюди можуть увійти навіть ті, хто не використовував таїнств подібно, як розбійник на хресті. Ще одним яскравим прикладом є Йов, який жив до Закону.

Він прекрасно засвоїв, навіть із свого життя, що видимо в матеріальному світі дуже важко розпізнати справжню суть, тому критично відносився до донатиських звинувачень відносно не святого життя деяких християн, або ж служителів та єпископів, які через неморальну поведінку, за їхніми судженнями, не мали права називатися церквою, і не могли здійснювати дієвого таїнства. В цьому на допомогу йому прийшла новозавітна притча, яка в його інтерпретації зображала духовну реалію церкви виражену в перспективі земного існування: по-іншому, всі хто належать до числа видимої структури церкви можуть бути як пшеницею (істинними християнами), такі кукілем (лжехристиянами). Однак, це не справа людини робити передчасний поділ, який буде зроблений вкінці днів Людським сином. Також, це не підстава говорити, що таїнства звершені такими людьми втрачають зміст.

Святість церкви, про яку стільки наголошували донатисти і пов'язували її з істинним християнством, не полягає у святості її членів, так як до кінця святих не має на цілій планеті. Моральна чистота і внутрішня суть не має об'єктивних ознак. Тому, істинність церкви не визначається зовнішньо. Церква Христа На землі виражена у видимій структурі(Зовнішня спільнота церкви) роз поширена по-всьому світі, куди входять істинні віруючі(пшениця), і ті, хто видимо належить до її структури(кукіль), хоча насправді просто так за обряд належать до неї, або ж не маючи дару зберігаючої благодаті, і тому в майбутньому відпадуть. Тобто, таку церкву Августин розуміє в двох значеннях цього слова, і її варто розрізняти: як зовнішня спільнота всіх віруючих(видима) і як спільнота всіх істинно святих(внутрішня, захована від людського ока), яка завжди знаходиться у спільноті всіх віруючих. Попов інтерпретуючи Августина говорить так: "Церква - спільнота змішана, до складу якої входять праведники і грішні, істинні чада Божі і лицеміри. Останніх навіть більше, ніж перших. Добрі - сама церква, злі є в самі церкві, але не є церквою. Церква - це сіті, в якій хороші і погані раби, отара, в якій вівці і барани, поле з пшеницею і кукілем" [13; 370]. Августин на противагу донатистам наголошував, що добрі не мають відділятися від церкви тільки тому, що там є злі. Грішники церкву не можуть осквернити. А якщо церква і вилучає з поміж себе злих, то тільки з дисциплінарних мотивів: щоб запобігти інших від негативного впливу, та виправити тих хто згрішив, а не через це що вони оскверняють все тіло. Очевидно, такі розуміння можна пояснити не зовсім вірною інтерпретацією біблійних текстів, хоча цьому сприяли самі обставини в тогочасній церкві.

Августин наголошував, що святість церкви залежить від її об'єктивних якостей. По-перше: Церква свята через дію в ній Святого Духа, і вона є тіло Христа, тому тільки в ній і діє Святий Дух, який посилається Самим Христом. Людина Святим Духом і через таїнства належить до церкви, і таким способом прилучається до неї, тому ніхто не зможе осквернити в Церкві святиню, яка зіходить від Христа і Святого Духа. Хоч не всі в ній святі, але святі можуть бути лише в ній.

Саме спільнота всіх віруючих, поширеній у світі і засновані Словом Христа надається благодать і дари, тому у ній єдиній здійснюється спасіння людини, прощення гріхів і обновлення. В такій церкві діють таїнства, дія яких не залежить від святості людини чи її особистих заслуг, це Божа таємниця і Його дія. Кожен хто належить до неї ззовні має зараховуватися, навіть якщо не має духа та любові, хоча останні не належать до спільноти істинно святих, і церкви в повному сенсі цього слова, як духовного тіла Христа; яке є внутрішньою церква, невидима спільнота, ті хто належать до неї являють "єдність духа в союзі миру", туди входять лише благочестиві, хто має істину любов до Бога(caritas), запалену Святим Духом, і не завжди співпадає з зовнішнім християнським світом.

    - Зовнішня спільнота усіх, хто називає себе християнами, через сповідування Христа і прийняття таїнств. з видимою структурою на чолі із єпископами які здійснюють таїнства, дія яких не залежить від їхнього рівня святості чи моралі, через іншу природу таїнств, як Божої прерогативи. - Спільнота істинно святих(Єдність Духа в союзі миру), в число якої входять істинно віруючі які стали причасником благодаті, в яких і через яких діє Святий Дух і вони переповнені Ним істинною любов'ю(caritas). Однак можуть бути ті, які не мають стримуючої благодаті, тому з часом можуть відпасти. - Наперед визначені до спасіння(numerous praedestinatorym) - загальне число всіх спасенних, ті хто став причасником Божої благодаті і до кінця встояв.

Саме таке розуміння призводить до того, що Августин часто протиставляє сучасну земну церкву небесній вічні. Він не перестає вказувати на те, що вона переповнена людьми нечестивими, які не мають спільності духовної із істинною хоча беруть участь у таїнствах. Вона являє собою змішання добрих і злих, що спричиняє її кульгання і немочі. Августин наголошує: "Очищеною від всякого змішання з поганими людьми церква зробиться лише тоді, як пройде цей вік...Церква тоді буде мати в собі лише праведників"[8; 571]. Без плями і вади в розумінні Августина вона буде лише в майбутньому віці, тоді як зараз готується стати такою. Зараз вона не без гріха, і на це вказує молитва Господня. Він розділяє дві епохи в житті церкви: земного недосконалого існування в цьому віці, і вік що гряде. Герє відзначає: "Якщо церква в Небесному житті співпадає із Царством Небесним, ототожнюється із Царством Божим, то земна церква не може бути тотожна Царству небесному і називатися ним"[8; 572].

Такі міркування Августина говорять про нього, як про особистість свого часу. Він замріяний пошуками ідеалу, істинної нареченої Христа, зумів чітко побачити її лише за межами людського буття, а на землі її не можливо вирізнити із організації церкви, яка є представником царства Божого. Ця земна установа разом із державною владою мають сприяти проповідуванні Царства Божого, і остання має їй підкорятися. Він наголошує на єдності, яка в його уявленні не місцева спільнота і навіть не Римська, а вселенська, в яку входять усі апостольські церкви. Погляд церкви направлений на "вишній Єрусалим", тобто Царство Боже, яке має бути дороговказом. Августин дивився дальше ніж на церковну ієрархію, як керівника церкви на землі, і "навіть якщо вона залишиться пастирів на землі - її пастирем буде Цар Небесний.

Похожие статьи




Особливості еклезіологічного богослов'я Августина, Розуміння природи церкви - Еклезіологічні погляди Августина Блаженного та їхній вплив у історії

Предыдущая | Следующая