Священство до вавилонського полону - Священство як інститут божий

Яким було священство у Старому Завіті? Хто його встановив і навіщо?

З Біблії випливає, що за часів Мойсея Господь Бог вирішив встановити окремий особливий стан людей - коліно Левія, Аарона та його синів (Вих.28:41) для специфічної святої функції...

Чому саме коліно Левія? За які особливі заслуги?

За вірність Богові (Чис. 25:12). "Я дам йому свого Завіта... те, що він запалився за Бога...". У вирішальний момент, коли Мойсей зійшов із гори.... (Вих. 32). "Хто за Господа, - до мене!" І зібралися до нього всі Левіїні сини". Тому Господь за вірність відділив його Собі на специфічну службу у святині для звершення служби Богові [25, с. 37].

Суть священства, - що вони мали робити? "На служіння у святині" (Вих. 28:1-2), "щоб Аарон, щоб був священиком для Мене". Господь дав дуже детальні вказівки Мойсеєві щодо священицьких шат та рукоположення - (29:9) "І буде для них священство на вічну постанову".

Які вимоги були до священика за виразною Божою вказівкою?

Три категорії вимог:

    1) відділені від інших - Вих. 28: 1; відділені - відокремлені від інших; 2) помазані - Вих. 29:7 "і візьмеш оливу помазання та й виллєш йому на голову, - й помажеш його" 3) посвячені для Господа - святі призначені для Бога, "рукоположиш їх на посвячення для Господа" (29:33) [28, с.178].

Оці три функції, які дані були Мойсеєві щодо дій над священиками, можна виразити трьома словами: відділиш, помажеш, рукопокладеш.

Господь дає священство як дар: "Як службу дару даю Я вам священство, а чужий хто приступить буде забитий" (Чис.18:7). Отже, священство не було власним здобутком, чи власною заслугою, чи якоюсь нагородою, а даром Божим. Чужим, під карою смерті, заборонено було приєднуватися до священиків. Бог потурбувався про своїх священиків, бо вони мали сім'ї і потребували з чого жити; земельних наділів вони не мали... Тому Господь сказав так: "У їхньому краю ти не будеш мати частки власності, і не буде тобі частки між ними, - бо Я твоя частка та власність твоя поміж Ізраїлевими синами"(Чис. 18:20). Натомість Господь дає їм десятину на проживання - 18:21-"А Левієвим синам Я дав десятину в Ізраїлі на спадщину, взамін за їхню службу, бо вони виконують службу скинії заповіту". Священики теж повинні були з цієї отриманої десятини повертати Богові десяту частину - "Коли візьмете від Ізраїлевих синів ту десятину, що Я дав вам... то принесете з неї Господнє приношення - десятину з десятини" (18:26) [15, с. 287].

Приносити жертви Господу та очищувати народ - це, по суті, посередницьке (представницьке) служіння між Богом та народом. Це видно було не лише із прямої функції священиків, а навіть з їхнього одягу (Вих. 28). Господь детально пояснив шати та одежі священиків. Шати - "на славу та красу" (28:2), нагрудник із золота та 12 каменів, які мали представляти 12 колін Ізраїля, який Аарон мав носити на серці своєму перед Господнім лицем, ефод з двома нараменними каменями оніксами, на яких було вирізьблено імена Ізраїлевих синів. Хітон, завій на голову, пояс - все це все мало наголошувати на посередницькому, представницькому служінні священиків.

Отож, їхнім завданням було складати жертви Богові, кадіння, як священнослужіння Господу на "вічне священство". Мета інституту священства враз із всіма речами святині - для очищення та освячення народу, прославлення Бога (Вих. 40:13-15).

Але Господь у Своїй любові та мудрості вирішив подарувати нам кращу надію, вже в Ісусі Христі, бо змінив священство та Закон: "Отож, коли б досконалість була через Левитські священство, то яка ще потреба була б щоб інший Священик постав за чином Мелхиседековим? Коли священство зміняється то з потреби буває переміна й Закону... "відкладається попередня заповідь, через її неміч та некорисність, а запроваджується краща надія, що нею наближуємося до Бога" (Євр. 7:12,18). "Відміняє Він перше, щоб друге поставити" (Євр.10:9). Що є першим, що Бог вирішив відмінити? Старозавітнє священство враз з їхніми жертвами, "...бо то ж неможливо, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!" (Євр.10:4). Що є другим, яке поставляє Бог? Новозавітнє священство Ісуса Христа, про яке Павло пише: "у цій волі ми освячені жертвоприношенням тіла Ісуса Христа один раз" (Євр.10:10).

І справді, Старозавітнє священство було прообразом Святого Первосвященика - Христа, єдиного Посередника між Богом та людиною, "... цей, що навіки лишається, і безперестанне Священство Він має, тому може Він завжди спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитися" (Євр. 7:24, 25).

Прообразне служіння Старозавітного священства та скиніі завіту пояснене Павлом у Посланні до євреїв (Євр. 9:9-28). "...перша скинія - вона образ для теперішнього часу, за якого приносяться дари та жертви, що того не можуть вдосконалити щодо сумління того, хто служить... але Христос, Первосвященик майбутнього, доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього творення, і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення. Тому Він - Посередник Нового Заповіту..." [26, с. 24].

Вавилонський полон - період в історії єврейського народу з 598 по 539 рр. до н. е.. Збірна назва серії насильницьких переселень в Вавілонію значної частини єврейського населення Іудейського царства за часів правління Навуходоносора II.

Ці вигнання відбувалися протягом 16 років (598-582 рр. до н. е.) І були каральними заходами у відповідь на антивавилонські повстання в Іудеї. Цей період завершився з поверненням частини євреїв в Юдею після завоювання Вавилонії перським царем Киром Великим.

Вавилонське полонення спричинило появу великої єврейської діаспори і стало поворотним пунктом у розвитку єврейської релігійно-національної свідомості.

Прагнучи убезпечити прикордонні з Єгиптом землі, в липні 586 року до н. е., після чергового повстання Іудеї, вавилонський цар Навуходоносор II захопив і знищив Єрусалим. При цьому був зруйнований храм Яхве (Перший Храм). Вавилоняни вивели з країни величезну кількість полонених, що склало приблизно десяту частину від загального населення країни. Серед бранців був і цар Юдеї Седекія (Цідкійаху), який намагався втекти. Іудейська державність була знищена, і для євреїв розпочався великий полон, який тривав майже 70 років. У складі Нововавилонського царства єврейські переселенці утворювали родові групи, не забували про свою батьківщину і підтримували з нею зв'язки [24, с. 46].

У 556 році до н. е., у результаті змови, вавилонським царем став арамейський сановник Набонід. Його правління відзначено спробою послабити вплив цивільно-храмових общин Вавилонії і зробити своїх одноплемінників-арамеїв головною опорою держави. З цією метою в якості верховного державного божества в його правління висувався харранський Сін, особливо шанований арамеями. Важливий релігійний ритуал новоріччя, який вимагав особистої участі царя, ігнорувався, оскільки цар довго перебував за межами Вавилона, в аравійському Теймі (за відсутності царя країною керував його старший син, царевич Бел-шар-уцуру), культові зображення богів перевозилися з їх святилищ в Вавилон, жрецтво вавилонських храмів замінювалося новим, лояльним Набонід. Така політика зустріла загальну ворожість, і коли в Вавилонію вторгся персидський цар Кір II, вавилоняни вітали його як визволителя. Вавилонське царство підкорилося персам і увійшло до складу ахеменідської держави, зберігши свою автономію.

Похожие статьи




Священство до вавилонського полону - Священство як інститут божий

Предыдущая | Следующая