Істoричний рoзвитoк чинoпoслідувань таїнства Хрещення. Таїнство Миропомазання., Таїнство Миропомазання у складі чину Хрещення - Таїнство Хрещення

Таїнство Миропомазання у складі чину Хрещення

Розглядаючи історичний розвиток таїнства хрещення, не можна обминути увагою ще одне таїнство, яке тісно пов'язане з хрещенням. Таким таїнством є миропомазання. Таїнство миропомазання знаходиться настільки в тісному зв'язку з хрещенням, що у сучасній літургічній практиці ці два сакраменти є нероз'ємними і складають єдиний богослужбовий акт. І хоча такий зв'язок є дуже міцний, та все ж таки миропомазання є окремим самостійним і повноцінним таїнством. Без миропомазання хрещення не має закінченого вигляду і завершеного духовного значення.

У даному розділі ставиться за мету дослідити у догматичному та історичному ракурсі самостійність миропомазання і його спільність із таїнством хрещення та прослідкувати, яким чином і чому ці два таїнства складають одне єдине літургічне чинопослідування.

За своєю суттю таїнство миропомазання є відмінним від таїнства хрещення і водночас є, так би мовити, його продовженням, другим етапом у духовному житті людини, яка стала християнином. Хрещення, як вже було зауважено вище, є таїнством, яке відкриває людині двері до царства Христового, таїнством, через яке людина народжується в життя духовне і стає членом християнського суспільства. Але, щоб стати достойним членом християнського суспільства, не достатньо мати лише один доступ до нього. Людина стає членом Церкви Христової для здійснення відомої мети - досягти спасіння. І щоб виконати цю мету, християнин повинен мати певні духовні сили, і сили не звичайні, а благодатні, бо і царство Христове є благодатним царством. Ось ці благодатні сили і надаються кожному новому члену Церкви через друге таїнство - таїнство миропомазання. Тому миропомазання серед інших Церковних таїнств, за порядком його звершення, займає друге місце.

У догматичному визначенні миропомазання є таїнством, через яке новоохрещеній людині подається Дух Святий. А якщо докладніше, то це таїнство, через яке християнину, під час помазання частин його тіла освяченим миром з виголошенням слів "Печать дара Духа Святого", надаються благодатні сили, які необхідні для його укріплення і зростання у духовному житті. Отже, за своєю суттю таїнство миропомазання подає охрещеній людині сили для повноцінного християнського життя, сили які необхідні для досягнення спасіння.

Таїнство миропомазання, як і інші церковні таїнства, є Боговстановленим. Але, на відміну від інших таїнств, які мають певний момент свого встановлення і підтверджувальні слова у Святому Письмі Нового Завіту, для миропомазання такого конкретного часу встановлення немає. Однак, сумніватися у Боговстановленості таїнства миропомазання не має сенсу, бо про нього свідчив наш Спаситель Ісус Христос. Св. Євангеліст Іоан Богослов у своєму Євангелії говорить так: "В останній же великий день свята стояв Ісус і голосно говорив: хто спраглий, нехай іде до Мене і п'є. Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його потечуть ріки води живої. Це сказав Він про Духа, Якого мали прийняти віруючі в ім'я Його; бо ще не було на них Духа Святого, оскільки Ісус ще не був прославлений" (Ів. 7, 37-39). Безсумнівно, що цими словами Ісус Христос говорив саме про таїнство миропомазання, яке подасть людям, які вірять у Нього, Духа Святого. Деякі православні богослови вбачають у цих словах Спасителя момент встановлення таїнства миропомазання. Але з тексту цієї цитати видно, що Духа Святого ще ніхто не прийняв, бо, як пояснює євангеліст, "Ісус ще не був прославлений" (Ів. 7, 39). З цього логічно випливає, що час встановлення таїнства миропомазання може припадати лише на час земної слави Спасителя, тобто на час після Його воскресіння з мертвих і до моменту Його вознесіння на небо. Отже, підтвержуючи цю думку думкою преосвященнішого Філарета, дане місце Святого Писання можна вважати не моментом встановлення, а "обітуванням про встановлення таїнства миропомазання" [97, 242].

Така думка ще більше підтвержується тим, що наступні свідчення про миропомазання, які знаходяться в писаннях апостольських, вже говорять про миропомазання як встановлене і всім відоме таїнство. У Діяннях Апостольських ми читаємо: "Коли почули апостоли, які були в Єрусалимі, що Самарія прийняла слово Боже, послали до них Петра та Іоана, котрі, прийшовши, помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого. Бо Він не сходив ще на жодного з них, а тільки були вони охрещені в ім'я Господа Ісуса. Тоді поклали руки на них, і вони прийняли Духа Святого" (Діян. 8, 14-17). З цих слів видно, що апостоли, звершуючи "рукоположення", а за сучасною термінологією - "миропомазання", над самарянами робили цю справу, як цілком відому і утверджену. Це і свідчить про те, що апостоли були раніше наставлені щодо цього таїнства.

Отже, проаналізувавши всі ці свідчення та думки богословів, можна зробити висновок, що час встановлення таїнства миропомазання має припадати на той самий період діяльності Ісуса Христа, на який припадає і встановлення таїнства хрещення, тобто на період сорока днів, які пройшли між Воскресінням і Вознесінням Спасителя.

Дослідник церковних таїнств проф. О. Алмазов, визнаючи, що в період земної слави Спасителя не має прямих свідчень про встановлення миропомазання, припускає, що словами встановлення таїнства хрещення Господь встановив і миропомазання [56, 356-357]. Таке припущення О. Алмазов базує на словах Ісуса Христа: "Якщо хто не народиться водою і духом, не може увійти в Царство Боже" (Ів. 3, 5). Розуміючи під народженням від води - хрещення, а від духа - миропомазання, О. Алмазов у встановлюючих словах хрещення "Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа" (Мф. 28, 19), цілком справедливо припускає і встановлення миропомазання, бо Сам Христос у розповіді про народження від води і духа (Ів. 3, 5) показав спільність цих таїнств, без яких людина не може стати членом Царства Божого. Хоча сам професор таке рішення питання, яке ми розглядаємо, називає припущенням, але зовсім не сумнівається у тому, що саме в цей період земного життя Спасителя, між Воскресінням і Вознесінням, таїнство миропомазання було встановлене.

Формою таїнства миропомазання є помазання частин тіла освяченим миром. І хоча ця форма затверджена у догматичному визначенні таїнства, напочатку було не так.

Першим визначним фактом здійснення таїнства миропомазання є низпосилання Святого Духа апостолами Петром та Іоаном на самаритян. Апостоли "поклали руки на них (охрещених самаритян.), і вони прийняли Духа Святого" (Діян. 8, 17). З цього факту випливає, що формою таїнства миропомазання у часи апостолів було не помазання миром, а покладання рук на похресника. Так само і ап. Павло охрестив учнів Іоанових у Єфесі і низпослав їм Духа Святого лише через покладання на них своїх рук, а не через якусь іншу форму (Діян. 19, 2-6). Пояснення такої розбіжності між формами миропомазання у апостольські часи і теперішні ми знаходимо у наступному. Насправді, таїнство миропомазання в історії своєї зовнішньої форми пережило те, чого не випало на долю інших таїнств. Сучасна його форма не є саме тією формою, яка практикувалася у зародку таїнства, а є заміною першопочаткової форми, яка складалася з покладання рук.

Заміна форми в таїнстві миропомазання відбулася ще у апостольські часи. Про це свідчить саме Новозавітне Писання. У першому посланні від Іоана ми читаємо: "Ви ж маєте помазання від Святого і знаєте все... Помазання, яке ви одержали від Нього, у вас перебуває, і ви не маєте потреби, щоб хто вчив вас; а що саме це помазання вчить вас усьому, і воно істинне і нехибне" (1Ів. 2, 20; 27). Подібно цьому ап. Павло у посланні до Коринтян говорить: "Той, Хто утверджує нас із вами у Христі і Який помазав нас, є Бог, Він і поклав печать на нас, і дав запоруку Духа в серця наші (2 Кор. 21-22). В обох випадках у грецьких текстах використовується слово "", що означає якусь речовину, яка намащується.

Коли саме відбулася зміна форми миропомазання, достеменно не відомо. Але, зважаючи на те, що перші свідчення про форму помазання миром містяться у пізніх за часом написання книгах Нового Завіту, можна зробити висновок, що така заміна відбулася у другій половині першого століття. За думкою Ф. Смирнова, апостоли спочатку вживали просту форму низпосилання Духа Святого - покладання рук; але з часом, коли богослужіння почало приймати певні визначені риси, замінили його на помазання освяченим миром.

Важко визначити, чим була викликана така переміна форми подання дарів Святого Духа похресникам. Новозавітні писання апостолів на це нічим не вказують, і тому можна лише вдаватися до припущень. Преосвященний Макарій говорить про цю проблему так: "Із книги Діянь Апостольських видно, що низпосилати Святого Духа могли одні апостоли (Діян. 8, 12-18); це й було для них зручно при початку християнства, коли похресників було небагато. Але згодом, з надзвичайним розповсюдженням святої віри, коли стали звертатися до неї у всіх країнах світу, як самі апостоли, так і їх безпосередні приємники єпископи, не могли з'являтися повсюди, щоб відразу після хрещення низпослати на всіх похресників через покладання рук Святого Духа. А тому, можливо, і благозволилося Духу Святому, Який перебував на апостолах, замінити покладання рук апостольських на похресників іншою, більш зручнішою дією - миропомазанням, так, щоб освячення мира було здійснювано самими апостолами, а після них єпископами, а право помазання освяченим миром похресників надавалося б усім пресвітерам". [79, 271-272].

Погоджуючись з такою думкою, ми можемо допустити тут і інше припущення, висловлене Ф. Смирновим. Його припущення полягає у наступному. Нам відомо, що рукоположення вживалося і при посвяченні на ієрархічні посади, зокрема на єпископа. Останні у свою чергу отримали від апостолів право рукопокладати пресвітерів. З цього випливає, що якщо не за самих апостолів, то вже після них, могло виникнути природне питання: у чому мусить бути різниця між рукоположенням, як посвяченням у священство, і рукоположенням, як низпосиланням благодатних дарів похресникам? При завбачливості апостолів не можна очікувати, щоб вони самі не врегулювали таке непорозуміння, або, принаймні, не дали відповідь на подібне питання [94, 397-398]. Так уявляє собі Ф. Смирнов причину зміни форми у таїнстві миропомазання.

Заміна зовнішньої форми миропомазання не вплинула на сутність самого таїнства. Апостоли завжди діяли під впливом і керівництвом Святого Духа, і тому таїнство низпосилання дарів Святого Духа на похресників, як у своїй першій формі - формі покладання рук, так і в останньому вигляді - помазання миром, має Божественне походження.

На запитання, чому саме була вибрана форма помазання миром, а не якась інша, відповідає св. Кирило Єрусалимський: "Треба знати, що прообраз миропомазання знаходиться у Старому Завіті. Бо коли Божественне повеління Мойсей передавав своєму брату і поставив його у первосвященики, то після, як омив його водою, помазав його, і останній став називатися "помазаником". Так само і Соломона, при возведенні на царство, архієрей помазав після омиття в Гіоні. "Це було за приклад для нас" (1 Кор. 10, 6). Вам же це має бути за приклад, бо ви від Святого Духа істинно помазані". З такою думкою св. Кирила Єрусалимського згідний і преосвященний Макарій, коли говорить: "Саме миро, а не якась інша речовина, могло бути вибрано у цьому випадку, бо і у Старому Завіті вживалося помазання миром, як видимий засіб низпосилання на людей Святого Духа". [79, 272].

Розглянувши таїнство миропомазання, як самостійний акт, далі необхідно провести історичний огляд ще одного питання, питання про відношення чину миропомазання до чину хрещення за часом їх звершення. У сучасній практиці, за вченням Православної Церкви, вимагається від священика здійснювати таїнство миропомазання відразу після хрещення. "Відразу ж після хрещення без будь-якого відкладання той святий Сакрамент (Миропомазання) був над ним відправлений, а чи немовлятко, чи дорослий буде, бо Церква Свята ті Сакраменти спільно поєднала - Хрещення й Миропомазання" - говориться у катехизисі св. Петра Могили [75, 163]. Отже, згідно цьому вченню, чинопослідування миропомазання у часі свого звершення повинно поєднуватися із чинопослідуванням хрещення.

Практика апостольського часу у цьому відношенні трималася такого ж самого напрямку. "Почувши це, вони хрестилися в ім'я Господа Ісуса, і, коли Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий" (Діян. 19, 5-6). Пізніше ап. Павло писав до тих же єфесян: "І не ображайте Святого Духа Божого, яким покладено на вас печать у день відкуплення" (Єф. 4, 30) - тобто, печать Святого Духа була покладена на них у день їхнього охрещення.

Таке поєднання акту хрещення з актом подання дарів Святого Духа ще у апостольські часи було цілком природньо і навіть необхідно, бо апостоли, згідно з вченням Спасителя, дивилися на хрещення Духом, як на завершення хрещення водою, без якого останнє вважалося недостатнім і незакінченим.

Мужі апостольські для вирішення даного питання не залишили жодного свідчення. Це пояснюється тим, що вони, як і їхні попередники апостоли, розглядали миропомазання у тісному зв'язку з хрещенням і надавали обом актам одну назву - "хрещення", називаючи саме хрещення - "хрещенням водою", а миропомазання - "хрещенням Духом Святим".

Починаючи з ІІІ століття ми знаходимо цілий ряд свідоцтв на підтвердження того, що церква й далі трималася тієї ж практики у даному питанні, яка існувала в апостольські часи. У Апостольських Постановах, приміром, прямо говориться, що той, хто здійснює таїнство хрещення, після того, як охрестить людину, повинен відразу звершити над ним таїнство миропомазання [11, 291]. У творі "Про церковну ієрархію" говориться, що після здійснення хрещення: "похресника одягають у світлі одежі... Здійснення ж помазання миром робить похресника благоуханним, бо священно здійснене богонародження з'єднує похресника з богопочатковим Духом" [16, 43]. А отці Лаодикійського собору (близько 364 р.) 48-м правилом постановили: "Необхідно просвіченим після хрещення бути помазаними помазанням небесним" [7, 170]. "Після того, як ви вийшли із купелі священних вод, - звертається до похресників св. Кирило Єрусалимський, - над вами було здійснено помазання. Не думайте, що це просте миро, ні, видимим миром намащується тіло, а душа освячується святим і животворчим Духом" [35, 325-326].

Такої ж самої практики у даному випадку дотримувалася і древня Західна Церква. Свідоцтва західних церковних письменників ясно говорять на підтвердження цього. "Вийшовши із купелі хрещення, - говорить Тертуліан, - ми помазуємося благословенним помазанням". [45, 11-12]. "Необхідно, - повчає св. Кипріян Карфагенський, - тому, хто отримує хрещення, бути і помазаному, щоб, прийнявши помазання миром, він міг зробитися помазаником Божим і мати у собі благодать Христа". [34, 364].

Необхідно зазначити, що у древній західній практиці миропомазання здійснювалося безпосередньо за хрещенням, так само як і на сході. Але з часом практика Західної Церкви у цьому питанні набула змін і миропомазання почали здійснювати не відразу після хрещення, а через декілька років, коли похресник ставав здатним свідомо вчитися християнської віри. У зв'язку з цим, нині миропомазання на Заході у Римо-Католицькій Церкві здійснюється здебільшого тоді, коли дитина досягає 7-12 літнього віку, і вже свідомо може сповідати християнську віру.

Така практика здійснення миропомазання окремо від хрещення утвердилася на Заході після ІХ століття. До ІХ століття Західна церква притримувалася древньої церковної практики, про що свідчать самі західні вчені. Один з них, наприклад, вказує на два рукописи ІХ століття, з яких прямо видно, що практика одночасного звершення обох таїнств існувала на Заході ще і в той час. Пояснення виникнення такої практики Римо-Католицької Церкви можна пов'язати з хибним вченням, за яким таїнство миропомазання повинно звершуватися виключно єпископами, а не пресвітерами. Таке вчення отримало назву "конфірмація".

Українська Церква у даному випадку перейняла практику Східної Церкви та здійснювала таїнство миропомазання разом з хрещенням. На Володимирському соборі (1274р.) було постановлено, щоб при звершенні хрещення, після погруження похресника в купелі, відразу помазувати його миром. Так само і у всіх стародавніх требниках, які дійшли до нас у вигляді рукописів, чин миропомазання знаходиться у безпосередньому зв'язку з чином хрещення.

Отже, безсумнівно, що по всій Східній Церкві чинопослідування миропомазання завжди звершувалося разом із хрещенням. Завдяки поєднанню з чином хрещення, чинопослідування миропомазання є дуже простим і нескладним актом. Таким воно було завжди і у своєму здійсненні являло собою немов би одну частину хрещального чину.

На закінчення необхідно відзначити, що, не дивлячись на тісний зв'язок, у якому перебувають миропомазання і хрещення, перше завжди складало особливе, відмінне від хрещення священнодійство та було таким же необхідним для кожного віруючого, як і хрещення. Церква розрізняє ці два таїнства і вважає їх повноцінними та окремими одне від одного. Мч. Кипріян Карфагенський говорить про це так: "Хрещення і миропомазання є два окремі акти хрещення, хоч і поєднані тісним внутрішнім зв'язком, що немов утворюють єдине ціле і нерозривне щодо їхнього звершення". [74, 348]. Таку ж думку підтвержує автор твору "Про церковну ієрархію", у якому ясно говориться про миропомазання, як про особливе і відмінне від хрещення таїнство. Виклавши суть таїнства євхаристії, автор твору продовжує: "Є й інше, рівносильне цьому, священнодійство, котре наші наставники іменують "таїнством мира"... Таке помазання миром надає тому, хто сподобився цього святого таїнства, відродження низпосилання Богопочаткового Духа".

Похожие статьи




Істoричний рoзвитoк чинoпoслідувань таїнства Хрещення. Таїнство Миропомазання., Таїнство Миропомазання у складі чину Хрещення - Таїнство Хрещення

Предыдущая | Следующая