Вчення Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля про громадянське суспільство - Концепція громадянського суспільства Гегеля

На відміну від своїх попередників, котрі не розмежовували суспільство й державу, він розглядав їх як окремі утворення. Філософ узагальнивши і проаналізувавши договірні теорії про громадянське суспільство англійських і французьких філософів XVIII ст., прийшов до висновку, що те, що англійці і французи називали державою, у дійсності нею не являється, а є системою соціально-економічних відносин людей, яких Гегель назвав громадянським суспільством.

На його думку, громадянське суспільство існує не всередині держави, а поряд з нею. У Гегеля громадянське суспільство є сферою матеріальних умов життя, в якій індивіди пов'язані інтересами. Це суспільство філософ розглядав як сукупність індивідів, котрі за допомогою праці задовольняють власні потреби й потреби інших. Фундаментом громадянського суспільства є приватна власність. Перехід від громадянського суспільства до держави відбувається тоді, коли окремі члени суспільства об'єднуються в органічну цілісність, тобто в державу. У взаємовідносинах суспільства й держави Гегель віддавав перевагу останній, вважаючи, що в ній представлена загальна воля громадян, тоді як громадянське суспільство є сферою реалізації часткових, приватних інтересів окремих осіб.

Г.-В.-Ф. Гегель вважав, що суспільство має бути об'єктом впливу держави, яка може діяти цілком самостійно. Політична, державна мудрість полягає у врахуванні існуючих у суспільстві відносин, думок та обставин. Класичні погляди на громадянське суспільство підготували сучасне розуміння цього феномена.

Громадянське суспільство -- суспільство громадян із високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних рис, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини; це сукупність усіх громадян, їх вільних об'єднань та асоціацій, пов'язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості та політичної культури, які перебувають за межами регулювання держави, але охороняються та гарантуються нею.

Гегель виділяє три елементи громадянського суспільства:

    1) система потреб; 2) захист власності через правосуддя; 3) поліція та корпорації. Г. В Ф. Гегель. Философия права. §188.

Особливого значення Гегель надавав корпораціям (або громадським спілкам), що об'єднують індивідів за родом діяльності і за здатністю до праці. Завдяки їх діяльності суперечності між індивідами згладжуються, а зв'язки між ними синтезуються в державі -- "самоусвідомлюючій субстанції, розвиненій до органічної діяльності". Для позначення громадянського суспільства він вживає термін burgerliche Gesselshaft -- "бюргерське" (міщанське) суспільство, зміст якого пізніше був зведений марксистами до буржуазного суспільства у класовому розумінні. Мигаль Ю. С. Відповідальність соціального субєкта як чинник формування громадянського суспільства.

П. 18.1

Громадянське суспільство Гегель пов'язував із системою егоїстичних потреб індивідів та з публічною сферою суспільного життя, яка певним чином узгоджувала і регулювала їх задоволення. Потреби задовольняються, насамперед, через трудову діяльність. Гегель надає виняткового значення трудовій діяльності у громадянському суспільстві. Для здійснення правосуддя необхідно мати відповідні юридичні закони. Але Гегель розглядав право як закон, котрий мають знати громадяни. Взагалі Гегель надає великого значення правосвідомості. Варвари, пише він, не усвідомлюють, що ними керують звичаї, традиції, почуття. Але в громадянському суспільстві керують закони, де право лежить в основі, а все випадкове, пов'язане з почуттями, відстороняється і, таким чином, право лише тепер набуває своєї визначеності.

За Гегелем, необхідно зробити все для того, щоб громадяни знали зміст законів, а не ховати їх в юридичних чи інших закладах. Право стосується свободи людини, і людина має знати зміст законів, уявляти і розуміти, що можна робити в їх межах і за що потрібно нести покарання у випадку їх порушення. У громадянському суспільстві, зазначає Гегель, зникають колишні форми відносин між людьми, коли традиції і звичаї виступали в ролі правового механізму вирішення питань. Так, наприклад, проблеми власності вирішуються за допомогою договорів. Договори фіксують волю індивіда, яка має бути визнана іншими індивідами.

Гегель обгрунтовує необхідність публічного оголошення законів, публічного судочинства і суду присяжних, критикуючи концепцію всюдисущої поліцейської держави.

Аналізуючи корпорацію, Гегель вважав, що виникнення чисельних корпорацій пов'язане з тим, що праця розпадається на різні галузі, з яких складаються певні корпоративні співтовариства, з власними інтересами, що не суперечать інтересам всіх. Корпорації об'єднують індивідів за родом діяльності і за здатністю до праці. Без членства в спільноті індивід не має становища чи гідності, його ізольованість зводить його бізнес до простого кар'єризму, а його заробіток стає ненадійним. Корпорації надають індивідам громадську роботу, окрім їхнього приватного бізнесу. Те, що держава не може дати індивіду, він отримує від корпорації.

Гегель виділяє в структурі громадянського суспільства наступні стани:

    1) субстанціональне (землевласники - дворяни і селяни); 2) промислове (фабриканти, торговці, ремісники); 3) загальне (чиновники).

Аналіз станів необхідний Гегелю для того, щоб знайти опосередковану ланку між діяльністю окремої особистості й інтересами держави в цілому. Тільки людина, що належить до визначеного стану, на думку філософа, вступає у певні політичні відносини з загальністю держави.

Незважаючи на недоліки даного аналізу, великим прогресом в історії філософії була сама постановка проблеми про неї.

Соціальні протиріччя, вважає Гегель, є основою прогресивного розвитку суспільства і держави. Він визнає, що з однієї сторони збільшується нагромадження багатства, а з іншої підсилюється залежність і тяжке положення прикріпленого до праці класу.

У сучасному суспільстві, відзначає Гегель, відбувається концентрація "надмірних багатств у деяких руках і ріст розкоші супроводжує "нескінченний ріст залежності і нестатку". Сагатовский В. Н. Гражданское общество в философии Гегеля и Маркса.

Відзначаючи розвиток соціальних антагоністичних протиріч у сучасному суспільстві, Гегель не бачить можливості для їх подолання. Гегель не мислить іншого суспільства, крім буржуазного, він цілком залишається в полоні уявлень про непорушність основ цього ладу.

Громадянське суспільство і держава, по Гегелівській концепції, співвідносяться: громадянське суспільство - це "зовнішнє держави", "держава розуму", а справжня держава - розумна. Тому у філолофсько-логічному плані громадянське суспільство розцінюється Гегелем як магніт держави.

Громадянське суспільство в трактуванні Гегеля - це опосередкована працею система потреб, що базується на пануванні приватної власності і загальній формальній рівності людей. До теоретичних заслуг Гегеля відноситься чітка принципова постановка питання саме про взаємозв'язок соціально-економічних і політичних сфер громадянського суспільства і держави, про необхідний і закономірний, діалектичний характер цих зв'язків і співвідношень.

Проблема права, свободи, моралі й моральності знаходилася в центрі творчих інтересів Гегеля впродовж усього його життя. Філософ уважав, що абсолютна, моральна цілісність є не що інше, як народ.

За вченням Гегеля, категорія "мораль" тотожна категорії "духу", який є таким рівнем розвитку розуму, де достовірність того, що він -- уся реальність, зведено в істину; і розум усвідомлює себе самого як свій світ, а світ -- як самого себе.

Еквівалентом моральної свідомості є "моральне суспільство". Царство моралі складається й розпадається на безліч індивідів, які рівні між собою. "Правовий стан" передбачає визнання права та обов'язку всіх бути особистістю. Правове суспільство породжує стихію дійсних сил особистостей. Приборкання стихійних сил пов'язане з моральністю, яка грунтується на свободі волі та усвідомленні суб'єктом усього комплексу моральних відносин.

У самій основі розвитку людського суспільства моральність є нерозвиненою потенцією. У процесі розвитку суспільства вона реалізується і проявляється через взаємодію права й моралі. Нарешті, можливий такий етап розвитку суспільства, на якому моральність реалізується безпосередньо у своїй суттєвій формі.

Вся сфера об'єктивного духу в Гегеля -- це реалізація ідеї права або свободи. Мораль, моральність, держава -- це все, на думку філософа, особливе право або дійсне буття різних ступенів свободи. Значну увагу в політико-правовому вченні Гегеля приділено проблемам співвідношення держави та особистості.

Вчення Гегеля з цього приводу є підсумком цілого етапу в історії політико-правових ідей і початком нового етапу розвитку. Громадська і філософська думка на першому етапі переконувала в тому, що одинична особа, наділена розумом і незалежною волею, є вихідною суспільного розвитку. Правам особи було присвоєно статус первинних, вічних, невід'ємних, що випливають із самої її природи. Суспільство розглядалося як механічна сума окремих осіб, продукт їхньої теоретичної та практичної діяльності.

Гегель довів, що справедливою може бути і протилежна концепція: людина, особистість є продуктом розвитку суспільства -- сім'ї, громадянського суспільства, держави, -- обумовлена ним, зобов'язана йому всім своїм існуванням і розвитком. Прийнявши вихідним пунктом своїх міркувань про право кантівську ідею про моральну автономію особистості, Гегель через свої логічні судження дійшов висновку про зверхність держави над особистістю, як загального і цілого над окремим і одиничним. Гегель був переконаний, що істинна сутність особи та її свобода полягають у прагненні індивіда до своєї загальної природи, а право, з огляду на це, -- практичне втілення свободи в її загальному вигляді в реальній дійсності, торжество об'єктивного духу у формі держави. Індивідуальну долю людини Гегель приніс у жертву загальному; вона, на думку філософа, мало важить на терезах історії.

Але розвиток історії та відносин між людьми в суспільстві уможливили висновок, що значення індивідуального життя особи та її свободи не такі вже й малі, як доводив Гегель, а елемент випадковості відіграє більш суттєву роль, ніж уважалося раніше. Поняття для Гегеля не просто форма пізнання, але суть речей, то, отже, моральність є реалізацією свободи. Гегель говорить про три фази розвитку свободи:

    * східна деспотія -- тільки один є вільним; * грецько-римський світ -- деякі є вільними; * християнсько-германська спільнота, де в принципі всі є вільні. Таким чином, дух повертається до себе назад. Здійснення демократичних вимог мислилося Гегелем у вигляді компромісу зі становим ладом, у рамках конституційної монархії.

Поява тієї чи іншої особистості, наділеної незалежною волею, може відчутно впливати на перебіг подій. Це може мати місце не лише тоді, коли особистість надзвичайно видатна, а й тоді, коли особистість пересічна.

Гегель був переконаний, що істинна сутність особи та її свобода полягають у прагненні індивіда до своєї загальної природи, а право, з огляду на це, -- практичне втілення свободи в її загальному вигляді в реальній дійсності, торжество об'єктивного духу у формі держави. Індивідуальну долю людини Гегель приніс у жертву загальному; вона, на думку філософа, мало важить на терезах історії.

Але розвиток історії та відносин між людьми в суспільстві уможливили висновок, що значення індивідуального життя особи та її свободи не такі вже й малі, як доводив Гегель, а елемент випадковості відіграє більш суттєву роль, ніж уважалося раніше.

Поява тієї чи іншої особистості, наділеної незалежною волею, може відчутно впливати на перебіг подій. Це може мати місце не лише тоді, коли особистість надзвичайно видатна, а й тоді, коли особистість пересічна.

З твердження абсолютного значення держави Гегель робить два висновки:

По-перше, держава має пріоритетне значення в порівнянні з інтересами окремої особи, вона "має найвище право у відносинах окремих людей, найвищим обов'язком яких є бути членом держави".

По-друге, не можна розглядати державу лише як засіб для охорони інтересів окремої особистості. Вбачати призначення держави в забезпеченні і захисті власності й особистої волі окремого громадянина означає і визнання інтересів окремих осіб кінцевою метою їх існування в державі. Гегель Г. В.Ф. Философия права.

Наявність ідеї держави Гегель констатує лише стосовно до розвинутих європейських держав сучасної йому історичної епохи, у яких реалізована християнська ідея волі, досягнуті особиста незалежність і рівність усіх перед законом, засновані представництво і конституційне правління.

Уявлення про таку державу відображають ряд істотних характеристик буржуазної державності в Англії і Франції.

Гегель дав картину становлення такого суспільства, структура якого є ідеальною з погляду його самого. Отже, його концепція відображає не те, що фактично мало місце, але такий хід розвитку, який відповідає суті (принциповим можливостям) цілісності, що розвивається взагалі, і людського суспільства зокрема. Завдання критичного аналізу полягає в тому, щоб обговорити, наскільки гегелівські уявлення про суть відповідають дійсності, і наскільки ця суть реалізувалася в дійсному історичному розвитку. Таким чином, громадянське суспільство, за Гегелем, є вельми недосконалим рівнем організації соціального життя. А то, що зазвичай розуміють під державою, з цієї точки зору є лише "зовнішня держава" і відноситься до сфери громадянського суспільства. Гегель проводить поділ між громадянським суспільством і державою перш за все по рівню загальності і цілісності. Але при цьому він явно ідеалізує державу. Рівень держави для нього означає не зовнішнє (силою примушення), а внутрішнє добровільне ухвалення законів розуму. Він відкинув ідею природного стану і договірного походження держави, вважаючи, що договір має місце тільки у відносинах, що регулюються приватним правом, і не може бути джерелом державності.

Похожие статьи




Вчення Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля про громадянське суспільство - Концепція громадянського суспільства Гегеля

Предыдущая | Следующая