Продовження розвитку - Філософія просвітництва й романтизму в Україні

Проблемою внутрішнього в людині, її душевним єст-вом цікавився і автор класичного твору романтичного ме-сіанізму - "Книги буття українського народу" - Микола Костомаров. Основою душевного життя він вважав почут-тя - джерело будь-якого вияву духу, що спонукає думки і вчинки і є корінням морального буття. Пізнати почуття людини, на думку Костомарова, значить, пізнати її сховане єство, у становленні якого особлива роль належить релігії. У ній він убачав не лише зв'язок людини з Богом, а й зв'язок людини з людиною, який є співкомпонентним еле-ментом релігії. Віра і поведінка, релігія і життя щільно взаємопов'язані. Не можна поклонятися Богові і водночас ламати етичні засади декалогу (десяти заповідей). Пове-дінка моральна і поведінка релігійна взаємозумовлені, їх протиставлення, поділ суперечить біблійному розумінню релігійності й моральності.

В основі історіософії Костомарова є бачення українсь-кого народу в аспекті терпіння та систематичного набли-ження до великого призначення - історичної місії, яка випала на його долю. Утотожнена з Христом, Україна тер-піла і була замучена на хресті історії, але знов об'явиться в сумлінні повсякчасного "духа людяності", і це воскресін-ня започаткує еру свободи в історії людства та його духов-ному відродженні. Як і кров, пролита Христом і залишена на повсякчасне споживання для спасіння людства, так і кров та жертва українського народу, народу-месії, кличе слов'янських побратимів до нового життя, скріпленого хри-стиянською й культурною традицією, етнічною близькіс-тю, історичною долею та месіанським призначенням і обо-в'язком стосовно людства.

"Філософія серця" як світоглядна основа українсько-го романтизму цілісно заявила про себе у творчості одно-го з найвидатніших українських філософів - Памфіла Юркевича (1827-1874), зокрема в його праці "Серце і його значення у духовному житті людини за вченням слова Божого". Символ "серця" у філософії Юркевича багато-значний. Найпоширеніші значення - серце як душевний стан людини (джерело всього доброго і злого - в словах, думках та вчинках людини); серце як цілісний світ люди-ни (це не тільки моральні переживання, почуття, при-страсті, а й акти пізнання, взяті не як процес дискурсивно-го мислення, а як акти осягнення); серце як неусвідомлений досвід, позасвідоме, що й породжує явища душі.

У серці людини, за переконанням П. Юркевича, зна-ходиться основа того, що її уявлення, почуття і вчинки набувають тієї особливості, в якій виражається душа цієї, а не іншої людини, і такого особистісного спрямування, за силою якого вони є виявом не загальної (абстрактної) духовної істоти, а окремої живої, справді існуючої люди-ни. Тільки серце здатне виражати, знаходити й розуміти такі душевні стани, які за своєю ніжністю, особливою ду-ховністю і життєдайністю не доступні абстрактному мис-ленню, розуму. П. Юркевич доводить, що поняття, абст-рактне знання розуму виявляє або актуалізує себе не в голові, а в серці, оскільки воно стає душевним станом людини, а не залишається абстрактним образом зовніш-ніх предметів. Щоб стати діяльною силою і рушієм нашо-го духовного життя, воно (знання) мусить проникнути са-ме в цю внутрішню глибину. Тож розум, за твердженням Юркевича, має значення світла, яким осявається Богом створене життя людського духу. Тобто духовне життя ви-никає раніше, ніж розум, який може бути хіба що верши-ною, але аж ніяк не корінням духовного життя людини. Закон для душевної діяльності, зазначав Юркевич, не твориться силою розуму, а належить людині як готовий, не-змінний, Богом установлений порядок морально-духовного життя людини і людства. Перебуває цей закон у серці як найглибшому куточку людського духу.

П. Юркевич, за словами Г. Шпета, розумів сенс історич-ного моменту, що мав місце перед його очима, усвідомлю-вав його значення для всього філософського розвитку, ба-чив, у якому напрямі має розвиватися філософія. Він вва-жав, що раціоналізм в його класичних формах вичерпав можливості свого подальшого існування, а тому поступ фі-лософії в цьому напрямі безперспективний. Результатом творчих пошуків П. Юркевича є його оригінальна "філо-софія серця", породжена як глибоким духовним корін-ням автора, так і її генетичним зв'язком з українською національно-культурною традицією, в якій емоційний еле-мент переважає над раціональним і яка зорієнтована на осягнення внутрішніх глибин індивідуального "Я".

П. Юркевич був українцем не лише за своїм походжен-ням (уродженець Полтавщини, вихованець Київської духо-вної академії), а й за своїм світовідчуттям і світобаченням, характером філософування (примат емоційно-чуттєвого над раціональним, індивідуального над загальним, елементи ро-мантизму) був українським філософом. Його "філософія серця" є продовженням однієї з найсуттєвіших рис україн-ської філософії, традиції української духовності. І якщо у К. Станроецького, Г. Сковороди ця традиція виявилася постановкою чітко окресленої проблеми, ідеї, а в М. Гоголя, П. Куліша, Т. Шевченка - на рівні літературно-художнього осягнення дійсності, то у П. Юркевича вона стала особли-вим предметом філософської рефлексії, завершеною філо-софсько-антропологічною концепцією. Будучи українським філософом, П. Юркевич своєю творчістю вплинув на філо-софські орієнтири російських філософів Володимира Соло-вйова, Євгена Трубецького (1863-1920), Миколи Бердяєва (1874-1948), Семена Франка (1877-1950), адже він мис-лив не тільки категоріями свого часу, а й поняттями, які випереджали той час, наближаючи його до пізніших філо-софських напрямів - екзистенціалізму, персоналізму, фі-лософії життя.

В. Соловйов, який вважав себе учнем П. Юркевича, зазначав, що коли б висотою і свободою думки, внутріш-нім тоном поглядів, а не цілісністю та обсягом написа-них книг визначалися роль і значення мислителів, то, по-за сумнівом, почесне місце поміж них має належати П. Юркевичу.

Похожие статьи




Продовження розвитку - Філософія просвітництва й романтизму в Україні

Предыдущая | Следующая