Закони діалектики - Основні принципи та закони діалектики, її походження та етапи розвитку

Закони діалектики невіддільні від категорій. З одного боку, будь-який закон виражається з допомогою категорій, з другого - відношення між категоріями (причина і наслідок та ін.) є логічним вираженням певних закономірностей. Категорії матеріалістичної діалектики становлять систему, в якій вони взаємозв'язані, переходять одна в одну, одна з одної випливають і таким чином відображають зв'язки і розвиток самої дійсності.

Для розуміння взаємозв'язку і логічної послідовності категорій слід пам'ятати, що вони є підсумком, узагальненням всієї історії людського пізнання, логічними віхами на шляху духовного освоєння людиною світу. Категорії - це ступені пізнання, які виражають його рух від явища до сутності, від менш глибокої сутності до все більш глибокої, від неповного знання до все більш повного і всебічного, від абстрактного до конкретного, багатого зв'язками та визначеннями.

Діалектика, як обгрунтував Гегель, одночасно проявляється в ролі теорії розвитку, гносеології та діалектичної логіки. Як теорія розвитку вона досліджує сутність, загальні закони всякого розвитку, в системі своїх понять дає концептуальну модель розвитку, осягнутому в його сутності. Це стало можливим завдяки тому, що рух як спосіб буття цілісних матеріальних систем на більш високому рівні розгляду, був зрозумілий як послідовний процес само перетворення систем, процес переходу на нові рівні цілісності, що характеризуються взаємообумовленими диференціацією та інтеграцією. Закони діалектики, вся послідовно розгорнута система категорій і є вираженням, розкриттям, обгрунтуванням цілісної наукової концепції розвитку.

Діалектика в розумінні Гегеля і Маркса включає в себе й те, що називається теорією пізнання, тобто дослідження того, як у пізнанні людини дедалі ширше, глибше, повніше й точніше відображається невичерпна дійсність, що постійно розвивається, в яких формах, за якими законами здійснюється цей процес.

Гносеологія вивчає діалектику суб'єкта й об'єкта в процесі пізнання, в основі якого лежить практична взаємодія людини з предметним світом, діалектика перетворення людиною світу.

Теорія пізнання вивчає рух від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Це шлях пізнання істини, об'єктивної реальності. Сюди включається діалектика чуттєвого і раціонально-логічного, а також діалектика інтуїтивного і дискурсивного.

Гносеологія розглядає процес пізнання, осягнення об'єктивної істини в його діалектичній сутності, як все більше наближення до абсолютної істини через ряд відносних істин. Вона виглядить як специфічний різновид діалектики, хоч це вірно лише як момент, оскільки вона на основі практики підходить до виявлення загальних законів і форм думки, що осягає істину й ідеально відтворює дійсність. Цим самим вона виступає вже як логіка, тобто наука про правильне мислення.

Діалектична логіка - це і є саме діалектика, що виступає як логіка, як загальна теорія руху і розвитку людського мислення, за допомогою якого людина пізнає світ. Логіка досліджує, в яких формах мислення (поняттях, судженнях і т. д.) і за якими законами здійснюється цей розвиток. На відміну від формальної логіки, форми думки, що досліджується діалектичною логікою, не абстраговані від змісту, а є змістовними формами, що виражають найзагальніші властивості, зв'язки, характеристики самої дійсності, що розглядається в її розвитку. В цих формах думки сконцентрована і резюмована вся історія людського пізнання світу, кристалізована структура людської думки, що ідеально відтворює структуру об'єктивної реальності. Саме в такому розумінні логіка і збігається з теорією пізнання, яка розглядається як відображення людиною природи, що вічно рухається й розвивається.

Діалектична логіка за своєю суттю збігається і з діалектикою як теорією розвитку, оскільки загальна теорія розвитку виражена у вигляді системи тих же понять, які одночасно відображають об'єктивні форми і закономірності розвитку всієї дійсності і є формою думки, яка пізнає цю дійсність.

Іншими словами, діалектика за своїм змістом є загальною теорією пізнання, а за формою - системою понять, що послідовно розвиваються, якрух думки, що осягає дійсність, тобто є логікою. В свою чергу логічні форми, за допомогою яких ми осягаємо світ, є одночасно формами буття і розвитку світу. І хоч логічні поняття суб'єктивні, вони в той же час виражають і речі в собі. Природа і конкретна, і абстрактна, явище і сутність, мить і відношення. Поняття хоч і суб'єктивні, проте об'єктивні в цілому, в процесі, в підсумку, в тенденції, в джерелі. Діалектика як система є аналогом дійсності.

Отже, об'єктивна діалектика на основі практики відображається в суб'єктивній діалектиці. Спочатку суб'єктивна діалектика мала неусвідомлений характер, та з часом думка людини стала предметом дослідження для самої себе. В XIX ст. створюється діалектика як вчення, яке стало своєрідним підсумком, логічно цілісним і послідовним синтезом всієї історії теоретичного освоєння світу і одночасно історією пізнання думкою самої себе, своїх форм і законів, які відображають форми і закони розвитку об'єктивної дійсності. В ролі такого вчення діалектика і є одночасно загальною теорією розвитку, теорією пізнання і логікою. У своїй внутрішній основі і світоглядній спрямованості вона єдина; у предметному виразі, засобах застосування й формах виявлення - і багатомірна, і різноманітна. Лише система принципів, законів і категорій описує розвиток конкретно.

Похожие статьи




Закони діалектики - Основні принципи та закони діалектики, її походження та етапи розвитку

Предыдущая | Следующая