Особистість М. Бердяєва: етапи життя і творчості - Філософія М. Бердяєва

І як філософ, і як людина Микола Бердяєв був досить цілісною особистістю, натурою, істинно творчою. Рух його душі був постійно спрямований на нове розуміння вільного духу в кожній мислячій істоті. В Росії він був менш відомий, ніж на Заході. Там його краще прочитали і зрозуміли високо розвинуті інтелектуали, що назвали Бердяєва "російським Гегелем ХХ століття" , "одним з універсальних людей нашої епохи" .Це був мислителів, що зумів зв'язати в єдине дух культури, історію двох цивілізованих систем - Сходу і Заходу, і що сказав про необхідність людської свободи більше, ніж хто-небудь з російських чи зарубіжних філософів.

Микола Олександрович Бердяєв походив з давнього російського роду. Імена Бердяєвих зустрічаються і в літописах про штурм Смоленська в ХVІІ столітті, і в придворних табель-календарях, і в списках героїв 1812 року. Батько майбутнього філософа, штаб-ротмістр у відставці, представник дворянства, що займав посаду Київського земельного банку. Олександр Михайлович Бердяєв був одружений на княжні Аліні Сергієвній, що була на пів француженка по матері-графині Шуазель-Гуфьє. Їх перший син Сергій став відомим поетом-сатериком. А друга дитина Микола народився на п 'ятнадцять років пізніше, 18 березня 1874 р. М.Бердяєв згадував про свою родину у своїй Автобіографії таким чином: "За своїм походженням я належу до світу аристократичного. Мої батьки належали до "світського" суспільства. В будинку у нас говорили головним чином по-французьки. Батьки мої мали великі аристократичні зв'язки, особливо в першу половину життя. В дитинстві мені було відомо, що мої батьки були друзями обер-гофмайстерини кн. Кочубей, яка мала великий вплив на Олександра ІІІ. Зі сторони батька я походив з воєнної сім ї. Всі мої предки були генерали і георгієвські кавалери, всі почали службу в кавалергардському полку. Мій дід, М. Н.Бердяєв, був отаманом Війська Донського. Прадід, генерал-аншеф Н. М.Бердяєв, був новоросійським генерал-губернатором. Його листування з Павлом І було надруковано в "Русской старине".

Батько був кавалергардським офіцером, але рано вийшов у відставку, посилився у своєму маєтку Обухові на берегу Дніпра, в Турецьку війну знову вступив у воєнну службу, потім на протязі 25 років був представником управління Земельного банку Південно-Західного краю". "Мать моя была рожденная княжна Кудашева. Она была полуфранцуженка. Ее мать, моя бабушка, была графиня Шуазель. В сущности, мать всегда была более француженка, чем русская, она получила французкое воспитание, в ранней молодости жила в Париже, писала письма исключительно по французьки и никогда не научилась писать грамотно по-русски; будучи православной по рождению, она чуствовала себя более католичкой и всегда молилась по французкому католическому молитвеннику своей матери. Интересно, что у меня была бабушка монахиня и прабабушка монахиня. Мать моего отца, рожденная Бахметьева, была в тайном постриге еще при жизни моего деда. Бабушка моей матери, княгиня Кудашева, рожденная княжна Баратова, стала после смерти мужа настоящей монахиней". Дитинство Миколи було досить щасливим. Безпроблемне життя в багатій дворянській родині при люблячій няні Анні Іванівні, піклування батьків, поїздки з ними на закордонні курорти створювали ту особливу атмосферу, яка була присутня у більшості дворянських сімей. Отримавши домашню освіту, що включала, крім вивчення природничих наук і мистецтва, ще й іноземні мови, 14-й Микола був відданий в привілейований закритий навчальний заклад. З повагою до ратних заслуг предків хлопця записали в пажі, але вступив він в київський Кадетський корпус ( з правом в будь-який момент перейти в петербургський Пажеський.

Після шостого класу Бердяєв склав іспити на атестат зрілості і вступив одночасно на природничий та юридичний факультет Київського університету ім. Св. Володимира. Люди по - різному дивились на Бердяєва. Більшість любувалось ним в ті роки. Було в ньому, звичайно, і дещо гордливе, і разом з тим, Марина Цвєтаєва згадує, що не було більше такої привітливої і відкритої людини. Він прекрасно міг спілкуватися з кріпаками, ремісниками, ходив в "Яму", вів бесіду там з різними сектами ( "Яма" - це трактір, де збирались народні богошукачі ) і як барин він знаходив з простим народом мову швидше, ніж інтелігент. По закінченні вислання Бердяєв поселився в Петербурзі і в 1904 р. женився на Лідії Трушевой, дочці відомого петербурзького адвоката, що проживала з ним довгі роки в любові і згоді. Як писав Бердяєв в "Самопознании" : "Лето 1904 года имело большое значение в моей жизни. В это время я встретил друга моей жизни Лидию. Она по натуре была душа религиозная, но прошедшая через революционность, что особенно ценно. У нее образовалась глубина и твердая религиозная вера, которая не раз поддерживала меня в жизни. Она была человек необыкновенной духовности. Перед смертью она приблизилась к святости...".

В цілому, 1900-ті роки були бурними в житті Миколи Олександровича: редактування журналу "Новое время", робота в Союзі звільнення (основі майбутньої Конституційно-демократичної партії ); петербурзькі релігійно-філософські збори, літературні "среды" у В'ячеслава Іванова на "башне" (квартира на сьомому поверсі навпроти Тавричного саду), де Бердяєв був незамінним представником. На цих "средах" збиралась вся вершина російської літератури і філософії Срібного віку - Ф. Сологуб, А. Блок, В. Брюсов, А. Бєлий, Л. Шестов, С. Франк. 1909 р. був виходом у світ збірника статтей про російську інтелігенцію "Вехи" - книги, що так чи інакше "перевернула" всіх мислячих людей в Росії. Стаття Бердяєва в цьому збірнику була присвячена приватній, на перший погляд, проблемі - взаємовідношення інтелігенції і філософії. Але значення цієї роботи ширше зазначеної теми. Мова йшла про падіння інтересу інтелігенції до пошуків істини, які замінювала зовнішня боротьба, що вела до рабства духу.

Серед інтелігенції Росії "Вехи" користувались незвичайною популярністю. Достатньо сказати, що в результаті 4-х перевидань тираж збірника досяг 16 тисяч екземплярів.

Бердяєв був знайомий з С. Булгаковим ще по Київському університеті. Саме йому він був зобов'язаний знайомством з Лідією Трушевой. Завдяки тому ж С. Булгакову Бердяєв увійшов і в московське православне середовище, зокрема - в гурток М. А.Новосєлова, де відбувались жаркі дебати на релігійні теми.

Разом з Новосєловим і Булгаковим Бердяєв побував в Зосимовій пустелі, у поважних старців Германа і Олексія. Ця поїздка була певною мірою вирішальною для філософ. Він згадав пізніше: "Во всяком случае мне было ясно, что я не принадлежу к людям, которые отдают свою волю духовному руководству старцев. Мой путь был инной и, может быть, более трудный... Я не мог смирить своего свободолюбия".

Крім гуртка Новосєлова, Бердяєв в ці роки був тісно пов'язаний з Релігійно - філософським суспільством в Москві, де робив доклади і виступав опонентом інших філософів.

На поч. 1910 року Бердяєв на деякий час відійшов від справ, пов'язаних з релігійною і видавничою діяльністю, в цілому присвятив себе книзі, яка дійсно вважається одною з вершин філософської думки Росії. Ця праця вийшла в 1916р. і носила назву "Смысл творчества. Опыт оправдания человека". Займаючись філософськими роздумами, Микола

Олександрович не займався в стороні і від подій сучасності. За газетну статтю на захист монахів Свято - Пантелеймонового монастиря на Афоні, що були звинувачені в імяславческій "єресі", його віддали під суд, і загроза вічного населення в Сибірі заминалася реальною в притул до революції.

Лютий і Жовтень 1917р. Бердяєв зустрів в Москві. "Я пережил русскую революцию как момент моей собственной судьбе, а не как что-то извне мне навязанное, - писав він в "Самопознание". - Эта революция произошла со мной, хотя бы я относился к ней очень критически и негодовсл против ее злых проявлений".

В перші пореволюційні роки Бердяєв повернувся до суспільної діяльності. Восени 1918р. він організував в Москві Вільну академію духовної культури, де читали свої курси А. Бєлий, В. Іванов, С. Франк, влаштувались семінари, публічні зібрання. Сам Бердяєв вів семінар по Достоєвському, читав курси з "філософської релігії" і "філософії історії". На основі останнього курсу видав книгу "Смысл истории. Опыт философии человеческой судьбы", яку поряд з "Смыслом творчества" цінив більше всього з написаного ним в до еміграційний період.

Через декілька місяців після перемоги Бердяєв пережив велике горе - у вересні 1945р. поховав свою дружину, яка на протязі майже сорока років була для нього єдиною коханою жінкою. Її пам'яті присвячена одна з останніх книг філософа -"Экзистенциональная диалектика божественного и человеческого" . Першою післявоєнною книгою Бердяєва стала "Русская идея. Основные проблемы русской мысли ХІХ и начала ХХ веков", написана в 1946р. і присвячена на концептуальному осмисленню російської думки і культури. Він продовжував працювати і над книгою "Самопознание. Опыт философской биографии", початої ще в 1940р. і опублікованої вже посмертно в 1949р. завдяки Євгенії Рапп. В кінці життя Бердяєв отримав вчену ступінь доктора Кембріджського університету, був навіть представлений до Нобелівської премії, але отримати її не встиг. 23 березня 1948р. Микола Олександрович помер.

Філософська і літературна творчість Бердяєва обширна. Його перу належить більш як 450 робіт. Більшість з них були переведені на іноземні мови. Я назву тільки деякі, найбільш важливі з його робіт : "Суб'ективизм и индывидуализм в общественной философии. Критический этюд о Н. К.Михайловском", 1900; "Sub specie aeternitatis" ("С точки зрения вечности", сборник) ,1907; "Новое религиозное сознание и общественность" , СПБ, 1907; "Философия свободы", М. ,1911; "Смысл творчества. Опыт оправдания человека", М.,1916; "Мировоззрение Достоевского", 1923; "Философия неравенства", 1923; "Смысл истории", 1923; "Возрождение средневековья", 1924; "Философия свободного духа, христианская проблематика и апологетика",в двох томах, 1929; "Судьба человека" (опыт парадоксальной этики ), 1931;

"Я и мир об'ектов", 1934; "Дух и реальность, основания божественно - человеческой реальности", 1937; "Рабство и свобода человека" (опыт философии персонализма ), 1939; "Русская идея : Основные проблемы русской мысли в девятнадцатом и начале двадцатого столетий", 1946; "Опыт эсхатологической метафизики", 1947.

Але про що б не писав філософ, він завжди був вірний головному спрямуванню, яке визначив для себе ще в юності: "Меня называют философом свободы ... Свобода для меня первичное бытие. Своеобразие моего философского типа прежде всего в том, что я положил в основание философии не бытие, а свободу. В такой радикальной форме этого, кажется, не делал ни один философ. В сущности, я всю жизнь пишу философию свободы, стараясь ее усовершенствовать и дополнить".

Похожие статьи




Особистість М. Бердяєва: етапи життя і творчості - Філософія М. Бердяєва

Предыдущая | Следующая