Філософська думка на Близькому і Середньому Сході - Давня філософія

1. Спочатку філософія ще не виокремилася як особлива форма суспільної сві-домості, але для її зародження створювалися певні умови. Насамперед філософська тематика виникла в лоні мітології, а ще треба згадати про початки наук, насамперед астрономії, математики, космології, що зумовлено безпосередньою практикою. Як відомо, хліборобство пов'язане з певним циклом робіт, що змушувало спостерігати за зміною фаз Місяця. Окрім того, потребували обліку часу чи-новники, які збирали періодично податки, купці, що торгували з іншими країнами.

Люди вдосконалювали знаряддя праці. Більше п'яти тисячоліть тому в Месопотамії використовували колесо, соху, серп, будували палаци і храми, споруджували зрошувальні системи. До наших днів дійшли на опалених глиняних табличках клинописні тексти. Відповідаючи на потреби практики, астрономи Давньої Вавилонії розробили місячно-сонячний календар, в якому рік складався з 12 місяців. Вавилонським календарем користувалися різні народи, зокрема давні євреї. Математики започаткували алгебру й геометрію. Цікаво, що від вавилонян людство отримало шістдесяткову "позиційну систему" числення, яка дійшла до нашого часу. Майже два тисячоліття Вавилонія не лише славилася багатством серед країн світу, а й мала підстави претендувати на світовий центр науки і культури.

Звісно, світогляд вавилонян мав мітологічний характер, але під впливом жерців він набував релігійного забарвлення. Водночас теогонія як оповіді про виникнення божеств поступово перетворюється в космогонію, що пояснює походження світу. Божествами вважали зорі, а Місяць титулували як "батька божеств", символ вічного життя, який щоразу воскресає після смерті. Дещо незвично трактовано Сонце: його сприймали як джерело пітьми, що віщує смерть. Перемога світла над темрявою прирівнювалася до звитяги добра у боротьбі проти зла в процесі світобудови. Богові світла, що править світом, надавали великої мо-ральної сили.

Від давніх шумерів вавилоняни сприйняли божество Шамаш, як охоронця правди і справедливості. Кожного, хто порушує його настанови, чекає кара, бо Шамаш не терпить лихих діянь, брехні, порушення вимог права. Водночас шумерські й вавилонські правителі наголошували, що їхня влада має божественний характер і такими є видані ними закони, які начебто втілюють справедливість. Така ідея пронизує відомі Закони Хаммурапі (XVIII ст. до Р. Х.), що встановлюють соціальні норми для підлеглих. Як наголошується в пролозі, Шамаш вручив ці закони цареві уві сні і розпорядився встановити в державі право і справедливість. Хаммурапі проголошує: "За повелінням Шамаша, великого судді небес і землі, нехай світиться моя справедливість у країні, відповідно до настанов Мардука, мого владики, нехай мої накреслені помисли не будуть ніким скасовані". Слід зауважити, що Мардук (у перекладі "син чистого неба") шанувався як найголовніше вавилонське божество, яке відзначалося особливою мудрістю, могло виліковувати хворих, а його заклинання мали надприродну силу. Окрім того, Мардука визнавали покровителем міста Вавилона.

Хаммурапі обгрунтовує мету виданих законів, які, до речі, не зазнали релігійного впливу. Вони мають забезпечувати належний правовий порядок, "щоб сильніший не гнобив слабшого, щоб виявляти справедливість до сироти та вдови, щоб чинити суд у країні (Вавилонії - О. Г.), щоб до пригнобленого виявляти справедливість". Уже такі формулювання засвідчують наміри самоідеалізації правителя. Звісно, справедливість слід розглядати в контексті того часу, коли соціальна нерівність різних станів суспільства не піддавалася сумніву. У тодішній Вавилонії були не лише вільні люди, а й раби. Вільні люди поділялися на два розряди - авилум, цебто повноправні члени общини, які мали власність, і мушкенум, частково обмежені в правах. Мушкенумом визнавалися особи, що порвали з общиною, а тому не могли мати власності. Рабами були полонені чужоплемінники, а також на термін не більше трьох років ними ставали боржники.

У Законах Хаммурапі встановлені соціальні норми, що регулюють взаєми-ни між людьми правовим способом. Вони спрямовані не тільки на захист життя і власності, а й проти наклепів і подружньої зради, вимагають пошанівку батька. На обов'язок дотримуватися цих законів наголошено в епілозі цього правового документа.

Умови Вавилонії, зокрема хліборобський річний ритм, спостереження за пробудженням природи та її згасанням неодмінно формулювали уявлення про зв'язок вмирання й воскресіння, життя й смерті. Якщо природа воскресає, то вона безсмертна з волі безсмертних божеств. Щоб успішно боротися проти демонів зла, була розроблена система захисту, зокрема заклинань і оберегів. Кожна людина мала свого божественного патрона, а інколи й кількох.

Вавилонські жерці розробили доволі складну космологічну систему. Вона передбачала кілька небес, що банею накривали землю, яка плавала в світовому океані. На небесах перебували найвищі божества. Шамаш, що визнавався ще й божеством Сонця, щоденно мандрував по небу. Його шлях розпочинався на східній горі й завершувався на західній горі, а вночі він переховувався у "внутрішності небес".

Значних успіхів у підході до філософським проблем досягли єгиптяни. Спочатку вони вважали себе за найдавніший народ на землі, але потім змушені були визнати першість за фрігійцями. Наприкінці IV тисячоліття до Р. Х. зароджується давньоєгипетська культура. Іригаційне хліборобство і скотарство, як основні галузі тамтешнього виробництва, сприяли вдосконаленню будівництва, каменярської праці й гончарного ремесла. Звісно, такі заняття стимулювали розвиток наука, зокрема астрономії, арифметики, геометрії. Як пише Геродот, "єгиптяни перші серед усіх людей відкрили тривалість року, поділивши його на дванадцять частин", дійшли висновку, що його тривалість становить 365 діб і ще чверть доби. Як зазначає "батько історії", в Єгипті можна побачити більше чудесних речей і "гідних уваги творів", ніж в інших країнах. Елліни запозичили від єгиптян чимало звичаїв, а й майже всі божества. Великі здобутки єгиптян у геометрії: вони навчилися обчисляти площі й об'єми різних геометричних фігур. Розвиток науки спричинився до того, що єгиптяни почали переосмислювати міти, надаючи їм філософського змісту.

Як ніде в тодішніх державах, в Єгипті обожнювали фараона, якого вважали сином божества Сонця, а також символом добробуту населення і розквіту країни. Його наділяли божественною силою. Фараон звершував найважливіші ритуали, розроблені служителями культу. Обожнюваних правителів ховали після смерті у величних пірамідах як символах необмеженої влади, що були також і символами віри. Крім того, в Давньому Єгипті вихваляли божественну справедливість, що втілена в законах, правилах людського співжиття, правопорядку. Серед таких джерел називають "Повчання Птахотепа" (XXVIII ст. до Р. Х.), "Книгу мертвих" (прибл. XXV - XXIV ст. до Р. X.), "Повчання гераклеопольського царя своєму сину" (прибл. XXII ст. до Р. X.).

У "Повчанні Птахотепа" наголошується на рівності всіх людей від народження, бо ніхто не народився мудрим, а ще обгрунтовується критерій до - брочинної і справедливої поведінки. Як засвідчує назва іншого "Повчання", в ньому правитель звертається до свого спадкоємця, закликає вивищувати вель - мож, бо правитель має "творити правду" і прагнути до справедливості, а вель - можі виконувати закони. Лише так можна уласкавити божества в загробному царстві. Інакше кажучи, в названих джерелах ідеалізуються порядки в давньо - єгипетському суспільстві як божественні, вічні і незмінні.

Цікаві анімістичні вірування єгиптян, в яких не відчувається однозначності. Душа фараона підносилася до неба, а душі інших людей залишалися з тілом. Значною мірою доля мерця в загробному світі, а також її реінкарнація залежала від збереження тіла, з чим пов'язане не лише ретельне бальзамування, а й створення відповідних умов. У цьому переконує гробниця Тутанхамона, який помер у юному віці.

Єгипетським божествам надавали зооморфних ознак, зображаючи їх з головою сокола, крокодила, кота. Водночас багато з тварин (бик, крокодил, змія, кіт тощо), птахів і навіть комах визнавалися за священні. Серед єгиптян виникли різні міти про створення світу й людини.

На особливу увагу заслуговує міт про Озіриса, як божества, що символізує смерть і воскресіння за допомогою дружини Ізіди. Тут утілена ідея весняного від-родження природи. Згодом Озіриса почали вважати повелителем підземного царства мертвих, в якому померлих грішників пожирали чудовиська. На противагу їм праведники наближалися до безсмертя. Як відомо, покарання за гріхи існують також в інших віруваннях.

У Давньому Єгипті існували різні божества, найголовнішим серед яких вважали Амон-Ра. Жерці служили божествам, що конкурували між собою. Попри такі особливості можна стверджувати, що саме в Давньому Єгипті простежується тенденція переходу від політеїзму до монотеїзму. Фараон Аменхотеп IV (XIV ст. до Р. Х.) запровадив культ єдиного божества Атона як божества Сонця, а культи інших божеств були скасовані. Щоб утвердити свій задум, фараон пішов далі: прийняв нове ім'я Ехнатон (у перекладі - гідний у Атона), а для увічнення єдиного божества, побудував нову столицю - Ахетатон. Затія фараона припинила своє існування після його смерті: були повернені скасовані культи божеств, а Ехнатон (Аменхотеп) проклятий як єретик.

Отож, ні у Вавилонії, ні в Давньому Єгипті філософська думка ще не ви - окремилася, існувала в єдності з мітологічними й релігійними віруваннями. Подальшим кроком в її усамостійненості був духовний розвиток Персії, що пов'язано з діяльністю великого пророка Зороастра (Заратустри). Ставлення до нього неоднозначне: одні вважають його легендарною постаттю, інші - визнають реальність пророка, хоч життя визначають у доволі широких межах - від ХІІІ до VI ст. до Р. Х. Прихильники зороастризму дотримуються дуалістичного погляду, наголошують на протилежності життя, що втілює "Святий дух" і "Злий дух". Їх побачив Зороастр в одному з видінь. Між ними триває постійна непримиренна боротьба. Про одкровення Зороастра оповідається в священній книзі Авесті (пере-кладається як основа). У ній зазначено: "Воістину є два протипочаткові духи, які явилися світу як близнюки. Відомі своєю протилежністю в думці, в слові і в дії - вони обидва, добрий і злий... Коли ці два духи вперше зійшлися в боротьбі, то вони створити буття і небуття, і те, що чекає, врешті-решт, тих, хто йде шляхом неправди, - це ще найгірше з тих, а хто йде шляхом добра, того чекає найкраще".

Зороастризм має своє вчення про світобудову. Ахурамазда, або Господь мудрості, як верховне божество, створив світ за певні періоди ("кроки"): спочатку без тлінної оболонки, а відтак надав йому матеріальності. Виділяється сім його творінь: вогонь, вода, земля, повітря, рослини, тварини, людина.

Ще давні тексти Авести зазначали про чотириярусну модель космосу, виділивши три орбіти (зірок, Місяця й Сонця), яким властиві відповідно спасенні думки, спасенні слова й спасенні діла) та особливу світлоносну сферу, де перебуває Ахурамазда зі своїм найближчим оточенням. Місце його антипода Ангромайнью - в пресподниці.

Зороастризм розробив есхатологічне вчення. Описуючи боротьбу добра й зла, його перекази допускають два варіанти її закінчення. В одних оповідях така боротьба, що розпочалася в золотому віці, доходить до жорстокого конфлікту, а відтак до катастрофи, що закінчується страшно холодною зимою й спаленням світу, хоч через певний час він відроджується. Інші варіанти провіщають спасіння світу обожественним Зороастром, що означає перемогу добра.

На засадах зороастризму обгрунтовується призначення людини, яка має зміцнювати правду і знищувати зло. Щоб домагатися цього, треба дотримуватися трьох етичних засад: добрих думок, добрих слів, добрих справ.

Після смерті людину не хоронять ні в землі, ні у воді і навіть не піддають кремації, бо, як вважають зороастристи, не треба споганювати такими способами землі, води чи вогню. Труп розмішають над баштою для розтерзання хижих птахів.

Зороастризм має свої символи. Одним з них є вогонь як символ очищення, що неодмінний при різних ритуальних церемоніях. Пошановуються деякі тварини, насамперед бик, кінь, собака, а також грифи, що пожирають трупи. Окрім того, символічного значення надають двом кольорам: білому - як кольору чистоти і доброти, зеленому - кольору процвітання й відродження.

Ідеї зороастризму лягли в основу маніхейства як теософічного синкретизму заснованого Мані (216-277 рр.). Щоправда, маніхейський дуалізм про боротьбу добра і зла, світла і темряви відрізняється від зороастрійського тим, що асоціює добро і світло з духовною силою, а зло й темряву - з матеріальною. Частинки світла перебувають у людській душі. Звідси - суть світового розвитку: він має їх від влади матерії.

На основі зороастризму світло як ідеальна сила перебуває вгорі, а темрява як символ матеріального - внизу. Спочатку вони були зрівноважені. Згодом Вла-дику темряви зачарував блиск царства світла. Опинившись перед небезпекою нападу, Отець світла вдався до еманацій (випромінювання) декількох духовних початків. Проте перемога сил темряви призвела до перемішення її зі світлом. Щоб врятувати світлі елементи, Отець світла створює видимий матеріальний світ зі шкур і тіл переможених демонів. Так були створені Місяць і Сонце, а згодом зірки, вітер, вогонь, вода, в яких до світлого початку домішувалися частинки пітьми.

Змішаність матеріального світу змушує людей відділити елементи світла від елементів темряви, а дух від тіла. Закінчиться таке відокремлення Страшним Судом. Охоплена полум'ям Земля буде горіти 1468 років і закінчиться перенесенням елементів світла на небеса. Матерія разом з демонами впаде в безодню і щезне.

Отож, дуалізм зороастризму характерний тим, що він виокремив верховне божество Ахурамазда, що було переходом до монотеїзму. У цьому його спільність з реформами фараона Ехнатона. Водночас зороастристи вивищили етичний ідеал.

Філософська думка на Близькому і Середньому Сході - Давня філософія

Похожие статьи