3. СУЧАСНА ФІЛОСОФІЯ - Сучасна філософія як наука

Діалектико-матеріалістична філософія

Екзистенціалізм

Релігійна філософія

Психоаналіз

Позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм

Структуралізм

Герменевтика

Мета: розповісти про сучасну світову філософію XXст. Допомогти студентам оволодіти категоріальним апаратом філософських напрямків. На широкому проблемному матеріалі показати процес формування та функціонування напрямків.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ:

Класична філософія, некласична філософія, матеріалістична діалектика, марксизм-ленінізм, екзистенціалізм, релігійний екзистенціалізм, атеїстичний екзистенціалізм, антропологія, "філософія життя", "феноменологія", протестантизм, томізм, модернізм, традиціонізм, психоаналіз, неофрейдизм, неомарксизм, неотомізм, позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм, логічний позитивізм, герменевтика.

ПИТАННЯ 1: Діалектико-матеріалістична філософія - і в цьому одна з її відмінностей - виникла як складова частина більш широкого вчення - марксизму.

Виникнення марксизму було обумовлене, насамперед, конкретними соціально-економічними і політичними чинниками кінця XIX - початку XX сторіччя.

Великий вплив на формування філософських поглядів К. Маркса і Ф. Енгельса мала німецька класична філософія й особливо роботи Г. Гегеля й Л. Фейербаха.

Крім найзагальніших закономірностей природи, суспільного життя й пізнання, К. Маркс і Ф. Енгельс включають у предмет філософії також людину, практику і відносини "людина - світ".

Марксизм розглядає людину не тільки як продукт природи, але й як соціальний феномен. Проблема людини в марксизмі органічно пов'язана з теоретичним осмисленням такого феномена як відчуження, змістом якого є перетворення самого процесу людської діяльності та її результатів у силу, що панує над людьми.

Глибоко вплинувши і на розвиток філософської думки, і на життя суспільства, ідеї діалектико-матеріалістичної філософії продовжують функціонувати у духовній культурі кінця XX ст.

ПИТАННЯ 2: Екзистенціалізм - філософська течія, що висуває на передній план абсолютну унікальність людського буття, що не припускає адекватного вираження людських понять засобами мови. Екзистенція (лат.) означає існування. Філософія екзистенціалізму - філософія людського існування.

Його головними представниками є: у Німеччині - Мартін Хайдеггер (1889 - 1976 р.), Карл Ясперс (1883 - 1969 р.). у Франції - Жан-Поль Сартр (1905 - 1980 p.), Альбер Kaмю (1913 - 1960 p.), Габріель Марсель (1889 - 1973 p.).

ПИТАННЯ 3: Сучасна релігійна філософія подана різноманітними течіями, що мають спільні риси й ознаки, грунтуються на різноманітних філософських ідеях. Найбільш поширеним напрямком у католицькій філософії є неотомізм. Він базується на вченні Фоми Аквінського, центральним принципом якого є принцип гармонії віри і розуму. Послідовники цього вчення розглядають його через призму сучасності, намагаються довести, ще доктрині, яку вони захищають, властиві універсальні можливості піднятися над полярністю матеріалізму й ідеалізму, сцієнтизму й антисцієнтизму.

Головними представниками неотомізму є Е. Жільсон (1884 - 1978 p.), Ж. Марітен (1882 - 1972 р.) : у Франції, К Корет (народ. 1919) - в Австрії,. Бохеньский (народ. 1902) у Швейцарії, К. Раяер (1904 - 1984 р.), Ф. Ван-Станберген (народ. 1904) у Бельгії, К. Войтила (народ. 1920) - у Польщі (теперішній Папа Римський Іоанн-Павло II).

ПИТАННЯ 4: Однією із впливових філософських течій XX сторіччя став психоаналіз. Його основоположник - австрійський психолог, невропатолог, психіатр Зігмунд Фрейд (1856 -1939 p.). Головним у психоаналізі було відкриття несвідомого, його спеціальне вивчення і широке філософське тлумачення.

Центральна ланка психоаналізу - лібідо - психічна енергія, що нібито лежить в основі всіх сексуальних проявів індивіда, сила, яка кількісно змінюється і якою можна вимірювати всі процеси і перетворення в сфері сексуального збудження. Психічна енергія інтегрується Фрейдом як енергія лібідо, а також як субстанція, що кількісно змінюється. Інстинктивний імпульс, лібідо, може бути реалізований трояким засобом. По-перше, дозволений у дії "тут" і "тепер". По-друге, недозволений, витиснутий назад в несвідоме. По-третє, позбавлений своєї енергії за допомогою реактивних утворень (сором, мораль) і сублімації у процесу заміщення сексуального об'єкта на не сексуальний через якісь суспільно-корисні дії.

ПИТАННЯ 5: Позитивізм виник у XIX сторіччі як філософія без "метафізики", тобто як така, що цікавиться не фундаментальними засадами всього існуючого, а як філософія так званого "позитивного", тобто в першу чергу природничо-наукового знання, знання, підтвердженого досвідом, експериментом.

Фундатор позитивізму французький філософ Огюст Конт (1798 - 1857 р.) розділив історію пізнання природи на три стадії, кожна з яких відповідала певному типу світогляду: теологічному, метафізичному й позитивному.

    1. Філософія лінгвістичного аналізу подана такими іменами, як Д. Мур (1873 - 1958 р.), Л. Вітгенштейн (1889 - 1951 р.), Г. Райл (1900 - 1976 р.), П. Стросон (народ. 1919), Д. Остін (1911 - 1960 р.). Відмовляючись від жорстких логічних вимог, вони вважали, що об'єктом аналізу повинна виступати повсякденна мова, а основне завдання філософії вбачали у розробці систематичної теорії значень мовних виразів, що одночасно є і теорією розуміння. 2. Загальна семантика, основні представники - С. Чейз і С. Хайякава. Основна ідея цього напрямку: філософія повинна пояснювати життя людини, спираючись на структуру мови.

Четверта історична форма позитивізму - постпозитивізм, що формується в 1960 - 1970 p., під впливом ідей К. Поппера. Його характерна риса - значна розмаїтість методологічних концепцій і їхньої взаємної критики.

ПИТАННЯ 6: У середині XX ст. у європейській філософії сформувався напрямок, що об'єднує ряд напрямків у соціогуманітарному пізнанні, пов'язаних із виявленням структури, тобто сукупності відношень між елементами цілого, що зберігають свою сталість у ході різноманітних перетворень і змін, який одержав назву структуралізм. Пошук структур його представниками, основними з яких є К. Леві-Строс (народ. 1908), Ж. Лакан (1901 - 1981 р.), М. Фуко (1926 - 1984 р.).

ПИТАННЯ 7: Герменевтика одержала свою назву від імені одного з богів старогрецької міфології Гермеса - "служника богів", одна з функцій якого - бути посередником між богами і людьми, тлумачити волю богів - людям, а бажання людей - богам. Герменевтика, з одного боку, - це теорія і практика тлумачення, розуміння й інтерпретації документів, що містять у собі значеннєві зв'язки, вчення про передумови й засоби такого розуміння. У такому вигляді вона розроблялася в рамках історико-філологічної науки XVIII ст., хоча коренями своїми сягає в глибоку давнину. З іншого (що цікавить нас) боку, герменевтика постає як одна з течій сучасної філософії.

Об'єктом дослідження в герменевтиці найчастіше виступає текст. Основна проблема - проблема розуміння, тлумачення, інтерпретації тексту.

Використована література

    1. Кун Т. Структура научных революций. - М. 1975. 2. Попер К. Відкрите суспільство та його ворога - К., 1994. Тт. 1-2. 3. проблемы человека в западной философии. - М., 1988. 4. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей.-К, 1998

Похожие статьи




3. СУЧАСНА ФІЛОСОФІЯ - Сучасна філософія як наука

Предыдущая | Следующая