Основні школи давньокитайської філософії: конфуціанство, даосизм, легізм - Філософія Стародавнього Китаю
Сформувалося десять основних напрямів філософської думки Китаю, з яких головні шість поклали початок історії китайської філософії:
- - школа служилих людей, названа конфуціанською школою; - школа моїстів; - школа даосистів, - школа законників, що отримала в Європі назву легізму; - школа номіналістів, названа софістичною; - школа прихильників учення про Інь та Ян.
Конфуціанство і даосизм, поряд з буддизмом, що прийшов до Китаю пізніше, стали найбільш фундаментальними і впливовими напрямами китайської думки протягом усієї історії китайського суспільства.
Конфуціамнство - китайська етично-філософська школа, основа китайського способу життя, принцип організації суспільства, засновником якої був китайський філософ Кунфуцзи, відомий на Заході як Конфуцій, що жив у 551-479 роках до н. е. Спираючись на давні традиції, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сім'ї та в державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства.
Конфуціанство вважало основою соціального устрою моральне самовдосконалення індивіда й дотримання норм етикету, проголошувало владу правителя священною, а метою державного управління - інтереси народу.
Конфуціанство має деякі риси, спільні з релігією - культ предків, ритуали, жертвопринесення.
З II ст. до н. е. і до XX ст. конфуціанство було офіційною державною ідеологією Китаю. Нині позиції конфуціанства дещо ослабли під тиском європейських філософських ідей. У різний час конфуціанство поширювалося в Японії, В'єтнамі, Кореї.
Конфуціанство склалося в період осьової доби, коли здійснювався перехід від міфологічного до філософського світогляду. Філософський світогляд розвивається за умов, коли індивіду дозволяється мати власну, особисту думку, що не властиво китайському менталітету. Однак, в той час відбувався процес заміни дрібних державних об'єднань, централізованою державою. Цей період відомий у історії Китаю, як боротьба царств. Саме в цей час склалися основні філософські системи стародавнього Китаю: даосизм, легізм, моїзм та конфуціанство, які в основному цікавилися питаннями етики та управління державою. На відміну від античної філософії китайські мудреці набагато менше цікавилися питаннями онтології та гносеології.
Вчення Конфуція опиралося на традиційну китайську культуру і на патріархальну релігію китайців. Воно відображало перед усім погляди верстви державних чиновників, літераторів, істориків. В Китаї його називали "школою службовців". Внаслідок війни між царствами аристократія була відсторонена від управління державою.
Цю функцію виконували в основному чиновники, для яких було характерним ототожнення своїх інтересів із державними.
Конфуціанство проголошувало пріоритет моралі над правом і спочатку не здобуло загальної популярності, на відміну від легізму. Однак, починаючи з утвердження в Китаї династії Цінь, воно було проголошене державною ідеологією і залишалося нею впродовж численних віків аж до початку XX століття. Спершу конфуціанство заявило про себе як етико-філософське вчення, а його творець бачив себе навчителем мудрості, завдання якого полягало в коментуванні висловлювань давніх мудреців. Загалом конфуціанство було спрямоване на стабілізацію китайського суспільства, якому дошкуляли різноманітні міжусобиці та смути. Це спонукало Конфуція, звернувшись до давніх національних вірувань, традицій, культів, переосмислити їх відповідно до тогочасних суспільно-політичних, духовних обставин.
Передусім він зосереджується на двох давньокитайських культах - культі Неба і культі предків. Небо конфуціанство розглядає і як частину природи, і як вищу духовну силу. Даром Неба є етичні якості людини, з якими вона повинна жити в злагоді, що передбачає підкорення Небу. Визнання конфуціанством необхідності поклоніння Найвищій сутності, Вищому правителю, Небу є найважливішою підставою того, щоб вважати його релігією.
Світ, за Конфуцієм, є упорядкованим, гармонійним, вічним началом. Завдання людини полягає в тому, щоб знайти своє місце у цій вічній гармонії. А це можливо лише внаслідок постійного прагнення до досконалості, гармонійних відносин з Космосом, наслідування ідеалам. Таким ідеалом для людства є "мудрець", "благородна людина", цзюньцзі, якій властиві обізнаність, обов'язковість, чуття міри, законослухняність, самовимогливість, підпорядкування своїх помислів і дій велінню Неба, думкам мудреців і великих людей. Саме мудрецю слід довіряти великі справи.
На протилежному полюсі конфуціанство розглядає простолюдина (сяожень), помисли якого спрямовані на те, як би вигідніше пристосуватися у житті. Сяожень нешанобливо ставиться до великих людей, ігнорує слова мудрих, прискіпливий до інших і невимогливий до себе. Великі справи довіряти йому не можна. Якщо якості благородної людини можуть поліпшуватися завдяки самовдосконаленню, то простолюдина може спонукати до вдосконалення лише страх перед покаранням.
Центральним етичним поняттям конфуціанства було вчення про жень - людинолюбство. На думку Конфуція, кожна людина здатна знайти в собі етичні правила власного життя. У стосунках з ближніми головним має бути намагання не робити нікому того, чого не хочеться, щоб вчинили тобі.
Істинність такої моральної вимоги Конфуцій обгрунтовує не посиланням на Бога чи Божу волю, а міркуваннями корисності для суспільства. Китайській культурі не властивий поділ моралі на божественну й людську. Благо - це те, що більшість людей вважає благом.
В основі всіх справ має бути принцип справедливості. Навіть якщо людина прагне посісти бажане для себе місце, де б то не було - в сім'ї, суспільстві, на державній службі, вона повинна намагатися бути достойною його. Для того потрібно вдосконалювати свій характер, що потребує очищення серця, думок, розширення знань.
Найважливішим критерієм людської величі є взаємоповага вдома, старанність на роботі, правдивість у стосунках із оточуючими. Особливо важливою є любов і повага до влади, батьків. Сім'ю конфуціанство вважає основою політичної та соціальної структури суспільства. Навіть володар держави повинен чинити, як батько в сім'ї. Інтереси сім'ї конфуціанство вивищує над інтересами людини.
Ціллю самовдосконалення є досягнення рівня благородної людини цзюньцзі - цей рівень не залежить від соціального статусу, а досягається шляхом виховання в собі високих якостей.
Конфуцій запропонував ідею мирного співіснування. В основі його ідеальної держави було покладено поняття патерналізму. Патерналізм - філософська течія, представники якої стверджували, що управитель повинен піклуватись про своїх підлеглих, як батько піклується про своїх дітей. Для того, щоб правитель став батьком для підлеглих, він повинен мати високу мораль освіченості.
У вченні Конфуція важливе місце посідає поняття лі, що можна перекласти як ритуал, правило, церемоніал. Конфуціанство вимагає неухильного дотримання лі, без якого неможлива держава. Без лі немає відмінності між небом і землею, між правителями й підлеглими, верхами й низами, літніми й юними. У свою чергу лі визначається усталеними звичаями й традиціями. Таким чином, конфуціанство за своїм характером консервативний, патріархальний світогляд.
Конфуціанство вважає, що добровільне дотримання людиною ритуалів набагато ефективніше виховує в ній принципи гідної поведінки, ніж зовнішній щодо людини закон, що опирається на покарання.
У IV - III ст. до н. е. в Китаї поряд з конфуціанством виступає даосизм - один з важливіших напрямків розвитку філософської думки. Даосизм зосереджує основну увагу на поняттях: природа, космос, людина і розкритті їх суті. Та джерела знань осягаються не раціонально (так робилося конфуціанством), а за допомогою прямого чуттєвого пізнання природи. Світ постійно змінюється і розвивається, живе і діє спонтанно, без будь-яких надприродних причин і обставин.
Основоположником даосизму вважається відомий китайський філософ, сучасник Конфуція, Лао-цзи. Основний твір Лао-цзи - "Дао-де цзин", що став основою дальшого розвитку даосизму.
Дао - фундаментальне поняття системи, за допомогою якого дається відповідь на питання про походження життя і людини; спосіб існування життя всього існуючого. Дао - це безіменне, безтілесне поняття, джерело усіх речей, що саме не має джерел і не буває самостійною субстанцією.
Дао - існує завжди, всюди, але для нього характерна бездіяльність. Але що ж тоді є джерелом руху, розвитку світу? За вченням даосизму, усе в світі перебуває в русі та постійно змінюється завдяки вже відомим принципам інь та янь, що перебувають у діалектичній єдності.
Протилежну конфуціанству позицію займала школа Да-цзя. її представники заперечували існування надприродного світу і святенність неба, твердили, що в природі все відбувається без втручання потойбічних сил. Теоретик школи Сюнь-цзи доводив, що доля людей залежить не від неба, а від них самих, від пізнання природи і використання її законів. У галузі теорії пізнання Сюнь-цзи відстоював і пропагував принцип сенсуалізму, відводячи велику роль у пізнанні істини мисленню, логіці. Сюнь-цзи виступав проти незаслужених привілеїв і вимагав, щоб мірилом суспільної значимості людини стали не рід і не багатство, а особиста гідність, почуття обов'язку, освіченість. Значно менший вплив, порівняно з попередніми, мала школа Мін-цзя, що своєрідно переробляла даоське вчення, абсолютизувала момент відносності в процесі пізнання. Філософія Стародавнього Китаю знайшла свій дальший розвиток і досягла свого завершення у вченні видатного філософа і просвітителя Ван-Чуна. Основний твір Ван-Чуна, "Критичні міркування", присвячений критиці тодішнього суспільного ладу, існуючої соціальної системи. Ван-Чун відкидає вчення конфуціанства про святенність неба, розглядаючи небо як природну частину безмежного Всесвіту. Для Ван-Чуна характерна віра в силу людського розуму, в його пізнавальні здібності. В теорії пізнання віддавав належне мисленню.
У більшості філософських шкіл Стародавнього Китаю переважала практична філософія, яка тісно зв'язана з проблемами життєвої мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням. Хоча ця філософія і малосистемна і в ній проявився слабкий зв'язок навіть з тими галузями знань, які існували в Китаї, та за формою і методами постановки проблем філософія Китаю є широкомасштабним явищем, ціннісні значимою і гуманістичною. ?
Видатним представником легізму в Китаї був Шан Ян (близько 390-338 до н. е.). Основні ідеї легізму (законників) викладено в трактаті "Шан цзюнь шу".
Вчення легізму суттєво відрізнялося від попередніх концепцій. Легісти відмовилися від традиційних моральних тлумачень політики і розробляли вчення про техніку здійснення влади. Шан Ян твердив, що одного конфуціанського людинолюбства або справедливості ще недостатньо, щоб домогтися доброго правління Піднебесної. Успіху в політиці досягає лише той, хто знає обстановку в країні та використовує точні розрахунки. Легісти надавали великого значення узагальненню досвіду попередніх правителів, питанням економічного забезпечення політики.
Ідеологи легізму намічали провести широкий комплекс економічних і політичних реформ. У галузі управління пропонувалося зосередити всю повноту влади в руках верховного правителя, позбавити намісників владних повноважень і перетворити їх на звичайних чиновників.
Розумний правитель, йшлося в трактаті "Шан цзюнь шу", не потурає заколотам, а перебирає владу, встановлює закони і за допомоги цих законів наводить порядок. З обгрунтуванням управління, яке спирається на закони (фа) і суворі покарання, виступив Шан Ян. Він пропонував установити єдині для всієї держави закони, під якими розумів репресивну політику (кримінальний закон) та адміністративні розпорядження уряду.
Уявлення легістів про жорстокі закони як основний, якщо не єдиний, засіб управління були тісно пов'язані з їхнім розумінням взаємовідносин між державною владою та населенням. Ці відносини Шан Ян розглядав як протиборство ворожих сторін, які мають антагоністичний характер за принципом "хто кого". Коли народ сильніший своїх властей, держава слаба; коли ж влада сильніша свого народу, армія могутня.
У цілому вся концепція управління, запропонована Шан Яном, пронизана ворожістю до людей і впевненістю, що за допомоги насильних заходів (або жорстоких законів) їх можна підпорядкувати бажаному порядку. Причому, під "порядком" малася на увазі повна безвольність підданих, що дозволяло деспотичній центральній владі цілковито, без перешкод маніпулювати ними як завгодно у справах внутрішньої та зовнішньої політики.
Цьому ідеалу "законницької" держави зовсім чужим було уявлення про будь-які права підданих за законом, про обов'язковість закону для всіх (зокрема й тих, хто їх видає), про відповідність покарання тяжкості скоєного, про відповідальність лише за вину і т. д. Насправді закон виступав тут лише як гола приказна форма, яку можна заповнити будь-яким довільним змістом і наділити будь-якою санкцією. Причому законодавець, за вченням Шан Яна, не тільки не зв'язаний законами (старими чи новими, своїми), але навіть вихвалявся цим: "Мудрець творить закони, а дурень обмежений ними".
Слід відзначити, що офіціальне визнання вчення Шан Яна в той час мало негативні наслідки. Практичне застосування легістських концепцій супроводжувалося посиленням деспотизму, вкоріненням у свідомість підданих тваринного страху перед правителями і загальної підозри.
Враховуючи невдоволення широких мас легістськими порядками, послідовники Шан Яна, зокрема Хань Фей, виступив за доповнення законів мистецтвом управління, що, власне, означало визнання неостаточності самих лише тяжких покарань як засобів управління. Хань Фей пропонував поруч із каральним законом враховувати роль й інших регулятивних засад і принципів. Тому він, звертаючись до поглядів даосистів і конфуціанців, прагнув до певного поєднання деяких їхніх ідей з легістськими положеннями, наповнюючи в такий спосіб легізм моральним змістом[10, c. 25-27].
Легізм, або "школа закону", є тим теоретичним обгрунтуванням тоталітарно-деспотичного управляння державою і суспільством, що сформувалося в 4-3 ст. до н. е., яке першим в китайській теорії добилося статусу єдиної офіційної ідеології в першій централізованій імперії Цинь. Легістське вчення виражено в автентичних трактатах 4-3 ст. до н. е. Гуань-цзи, Шан цзюнь шу, Шень-цзи, Хань Фей-цзи, а також менш значущих через сумніви в автентичності і змістовній недиференційованій щодо "школи імен" і даосизму Ден Си-цзи і Шень-цзи.
У латентний період 7-5 ст. до н. е. протолегістські принципи вироблялися на практиці. Гуань Чжун, радник правителя царства Ци, мабуть, першим в історії Китаю висунув концепцію управління країною на основі "закону", визначеного їм як "батько і мати народу", що раніше застосовувалося тільки як визначення володаря. Гуань Чжун протиставив закон не тільки правителю, над яким він повинен підноситися і якого повинен обмежувати, щоб захищати від його неприборканого народу, але також мудрості і знанням, які відволікають людей від їх обов'язків. Щоб протидіяти порочним тенденціям, Гуань Чжун, також, мабуть, перший, запропонував використовувати покарання як головний метод управління: "коли бояться покарань, управляти легко".
Цю лінію продовжив Цзи Чань, перший радник правителя царства Чжен, згідно Цзо чжуані, вважаючий, що "шлях Неба далекий, а шлях людини близький і до нього не доходить". Він порушив традицію "суду по совісті" і вперше в Китаї в 536 до н. е. кодифікував кримінальні закони, відливши в металі "закон про покарання".
Його сучасник і також сановник царства Чжен, Ден Сі розвинув і демократизував даний почин, опублікувавши "бамбуковий закон про покарання" (чжу син). Згідно Ден Сі-цзи, він висловлював вчення про державну владу як здійснення правителем за допомогою "законів" правильної відповідності між "іменами" і "реаліями". Правитель повинен оволодіти особливою "технікою" управління, яка припускає здатність "бачити очима Піднебесної", "слухати вухами Піднебесної", "міркувати розумом Піднебесної". Подібно Небу, він не може бути "великодушним" до людей: Небо допускає стихійні біди, правитель не обходиться без вживання покарань. Йому належить бути "безтурботним" і "замкнутим в собі", але одночасно "велично-владним" і "просвітленим" щодо законодоцільної відповідності "імен" і "реалій".
У період з четвертого по першу половину третього ст. до н. е. на основі окремих ідей, сформульованих попередниками, практиками державного управління, і під впливом деяких положень даосизму, моїзму і "школи імен" відбулося складання легізму в цілісне самостійне вчення, що стало в найрізкішу опозицію конфуціанству. Гуманізму, народолюбству, пацифізму і этико-ритуальному традиціоналізму конфуціанства легізм протиставив деспотизм, шанування влади, мілітаризм і законотворче новаторство. З даосизму легісти черпнули уявлення про світовий процес як про природній шлях - дао, в якому природа вагоміше культури, з моїзму - утилітаристський підхід до людських цінностей, принцип рівних можливостей і обожнювання влади, а зі "школи імен" - прагнення до правильного балансу "імен" і "реалій".
Ці загальні установки були конкретизовані в творчості класиків легізму Шень Дао, Шень Бухаю, Шан Яна і Хань.
З ім'ям Шень Дао зв'язується висунення на перший план категорії "ши" ("владна сила"), що суміщає в собі поняття "влада" і "сила" і надає змістовного наповнення формальному "закону". Згідно Шень Дао, "недостатньо бути гідним, щоб підпорядковувати народ, але достатньо володіти владною силою, щоб підпорядковувати гідного".
Свого апогею легістська ідеологія досягла в теорії і практиці правителя області Шан в царстві Цинь, Гунсунь Яна, який вважається автором шедевра макіавеллізму Шан цзюнь шу. Сприйнявши моїстську ідею машиноподібної будови держави, Шан Ян, проте, дійшов протилежного висновку про те, що воно повинне перемагати і, як радив Лао-цзи, робити дурним народ, а не приносити йому користь, бо, "коли народ дурний, їм легко управляти" за допомогою закону. Самі ж закони зовсім не богодухновенні і підлягають змінам, оскільки "розумний творить закони, а дурний підкоряється їм, гідний змінює правила благопристойності, а нікчемний приборкується ними". "Коли народ перемагає закон, в країні запанує смута; коли закон перемагає народ, посилюється армія", тому владі слід бути сильніше за свій народ і піклуватися про могутність армії. Народ же треба спонукати займатися двоєдиною найважливішою справою - землеробством і війною, позбавляючи його тим самим від незліченних бажань.
Наступний надзвичайно короткий історичний період розвитку легізму став для нього історично найзначнішим. Ще в 4 ст. до н. е. він був взятий на озброєння в державі Цинь, а згодом за підкоренням циньцамі сусідніх держав і виникненням першої централізованої імперії в Китаї знайшов статус першої всекитайської офіційної ідеології, випередивши таким чином конфуціанство, що також мало на це великі права. Проте незаконне торжество тривало недовго. проіснувавши всього півтора десятиріччя, але залишила про себе на століття недобру пам'ять, уражена утопічною гігантоманією, жорстоким сервілізмом і мракобіссям, імперія Цинь в кінці 3 ст. до н. е. розвалилася, поховавши під своїми обламаннями і грізну славу легізму[6, c. 349-352].
Похожие статьи
-
Специфіка філософії в Стародавньому Китаї - Філософія Стародавнього Китаю
Серед народів, які стояли біля витоків людської цивілізації, чільне місце посідає і китайський народ. Стародавня філософія виникає у період Жаньго -...
-
Філософська думка в Давньому Китаю - Давня філософія
У найдавніших пам'ятках духовної культури Давнього Китаю своєрідно поєднуються поезія, релігія й філософія. Порівняно з індусами, схильними до поетики й...
-
Конфуціанство - Філософія Стародавнього світу
Конфуцій (Кун-цзи або Кун Фу-цзи) жив і творив у VI--V ст. до н. є. Він засновник філософської школи конфуціанства, в центрі уваги якої були питання...
-
Через всю філософію XVIIст. однією з центральних тез проходить думка про "розумність" світу. Думка ця трансформується в XVIII ст. в ідею Просвітництва як...
-
Основні особливості античної філософії - Антична філософія історії
Виділимо деякі загальні ознаки, характерні для всієї Античної філософії. Антична філософія відрізняється розмаїтістю шкіл, напрямків, проблем. Це...
-
Філософські течії в Давній Індії - Давня філософія
Філософські пошуки в державах Близького і Середнього Сходу не при - звели до виокремлення філософії з мітології та релігії. Перші філософські школи...
-
Мілетська школа - Філософія Стародавнього світу
Історія давньогрецької філософи бере свій початок з Мілетської школи, яка отримала свою назву від міста Мілета в Іонії (зах. побережжя Малої Азії), що в...
-
Особливості філософського і релігійного даосизму
Верхи китайського суспільства жили за конфуціанськими нормами, виконували обряди і ритуали на честь предків, неба і землі згідно з вимогами Ли-цзи....
-
Вступ - Філософія Стародавнього Китаю
Філософія (грец. phileo - люблю і sofia - мудрість; буквально - любов до мудрості) - форма духовної діяльності, спрямована на постановку, аналіз і...
-
Існує чимало історичних свідчень того, що в Україні XIV - XVI ст. проявлявся стійкий інтерес до духовних та інтелектуальних новацій. У цей період в...
-
ВСТУП, Сучасна дискусія про предмет філософії права - Філософія права, її предмет і завдання
Право філософія суспільство Філософія права -- самостійна галузь теоретичного знання. її предмет не вичерпується жодною філософською чи юридичною...
-
Біографія та філософське вчення Кирила Транквіліона-Ставровецького
Братський вчений (теолог, філософ), письменник, церковно-освітній діяч, видавець-друкар К. Транквіліон-Ставровецький став одним з перших представників...
-
"МОКШАДХАРМА" - Філософія Стародавнього світу
Юдхиштхіра сказав: Про визволення та найкращий спосіб (його досягнути) Ти говорив, Праотче. Про цей спосіб я хочу дізнатись достеменно, Бхарата '. Бхішма...
-
ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ - Філософія Стародавнього світу
Звертаючись до Староіндійської філософії, ми поринаємо в духовну колиску людства. Й хоч індо-арійське суспільство було одним із чотирьох основних...
-
"Благородний муж" як соціальний тип у філософії Конфуція
"Благородний муж" як соціальний тип у філософії Конфуція Історія людства є історією розвитку уявлень людей про самих себе. Досвід поколінь, держав і...
-
Даосизм - Философия Древнего Востока
Основателем даосизма является Лао-цзы (VI-V вв. до н. э.), имевший многочисленных учеников и последователей. Учение мудреца распространялось вначале...
-
Періодизація історії античної філософії. Сократ - Платон - Арістотель - Антична філософія історії
Антична філософія - це філософія давньої Греції і давнього Рима; виникла в VI столітті до н. е. у давньогрецьких містах-державах (полісах) і розвивалася...
-
Основні питання філософії права - Філософія права, її предмет і завдання
Як уже зазначалося, філософію права як самостійну дослідницьку дисципліну конституює (тобто встановлює, визначає) її основне питання, від розв'язання...
-
Явище природи, стверджував мислитель, грунтуються на об'єктивних законах природи. "Необхідність - наставниця і пестунка природи. Необхідність - тема і...
-
Армія та суспільство: проблема осмислення взаємодії в філософії Давнього світу
Армія та суспільство: проблема осмислення взаємодії в філософії Давнього світу Сучасне суспільство перебуває на шляху трансформації від індустріальної...
-
Этап зарождения философских воззрений, который охватывает период VIII-VI вв. до н. э., и этапу расцвета философской мысли: Даосизм. Даосизм возник в...
-
Шеллінг народився у невеликому містечку Леонберг поблизу Штутгарта в сім'ї диякона. Під час навчання в Тюбінгенському теологічному інституті опрацьовує...
-
Основание даосизма. - Философия даосизма
Даосизм возник в Китае во 2-й половине I тысячелетия до н. э. Основателем даосизма считается Лао-цзы (род. в 604 г. до н. э.), однако важнейшим его...
-
Даосизм - Древнекитайская философия
Основателем даосизма считается Лао Цзы (Старый Учитель), живший в конце VI -- начале V вв. до н. э. Главные источники -- философские трактаты "Даоцзин" и...
-
Структура філософії права - Філософія права, її предмет і завдання
За своєю структурою філософія права близька до структури загальної філософії. У ній можна виділити такі основні розділи: 1) Онтологія права, У якій...
-
Основные школы и проблематика древнекитайской философии - Актуальные вопросы философии
Философия в др. Китае возникла 6-5 вв. до н. э. в период так называемых борющихся государств. Со временем сформировались 6 основных школ (моисизм, школа...
-
Сутність екологічної проблеми в сучасній філософії - Поняття "екологічної кризи" в філософії
У чому сутність екологічної проблеми? Узагальнено кажучи, сутність екологічної проблеми полягає в чітко виявилося і поглиблюється протиріччі між...
-
Функції філософії права - Філософія права, її предмет і завдання
Як і будь-якій іншій філософській дисципліні, філософії права властивий ряд функцій. Серед них найважливішими є: світоглядна, методологічна,...
-
Прогнози для XX ст. з точки зору філософії освіти: соціологічні та освітні передбачення
Прогнози для XX ст. з точки зору філософії освіти: соціологічні та освітні передбачення Безперервне оцінювання сучасності й прогнозування майбутнього...
-
Конфуцианство - Этико-социальные направления древнекитайской философии: конфуцианство
Основатель школы Конфуций (кит. -- Кун Цю, латинизированная версия имени Кун Фу-цзы-учитель Кун; 551-479 гг. до н. э.). Он считается первым китайским...
-
Заявляючи, що "усе наше пізнання починається з відчуттів", Леонардо рішуче відкинув інше, що не спирається на безпосереднє вивчення природи, знання -...
-
Шан Ян - История управленческой мысли в античности. Китай
Основной идеей школы было равенство всех перед Законом и Сыном Неба, из чего следовало, что титулы должны раздаваться не по рождению, а с учетом реальных...
-
Общество и человек, Природа человека - Особенность философии даосизма
Социальные этические проблемы были главенствующими в философских размышлениях китайцев. Одно из главных мест в социально-политических и этических...
-
Народився Гегель у Штутгарті, в сім'ї заможного урядовця (чиновника). Гімназія, теологічний інститут з курсу теології, глибока самоосвіта, в ході якої...
-
"Філософія серця" Памфіла Юркевича
Видатним українським філософом XIX ст. є Памфіл Юркевич (1826-1874). Дослідники по-різному оцінюють його філософію. Одні називають її "філософією серця",...
-
Перспективи дозволу екологічної проблеми - Поняття "екологічної кризи" в філософії
Перспектива дозволу екологічної проблеми, що стоїть перед людством, вимагає розвитку гармонійних відносин з природою, сприяють її збагаченню, олюднення,...
-
Роль філософії в вирішенні екологічної проблеми - Поняття "екологічної кризи" в філософії
Сучасна епоха знаходиться в особливому ставленні до філософії, і це обумовлено самою її сутністю як переломною, прокладає радикально нові шляхи...
-
Отож, існує велике коло проблем філософії, що мають значення для розуміння сенсу права в широкому контексті суспільного життя, цілей, задля яких створено...
-
Історично-філософські форми ставлення людини до природи - Поняття "екологічної кризи" в філософії
Розкриваючи історію взаємин між суспільством і природою, підкреслимо, що ці відносини в рамках тієї чи іншої цивілізації мають власну специфіку, тобто...
-
Вступ - Поняття "екологічної кризи" в філософії
Актуальність У своєму рефераті я хочу розглянути одну з найактуальніших філософських проблем нашого часу, від вирішення якої залежить, чи будуть люди...
Основні школи давньокитайської філософії: конфуціанство, даосизм, легізм - Філософія Стародавнього Китаю