Філософія перебудови

Філософія перебудови

Будь-які суттєві зміни в суспільному житті не відбуваються без їх філософського обгрунтування. Філософія Відродження провістила народження суспільства, що змінило собою віджилий феодальний лад. Філософія французьких просвітителів передувала французькій буржуазній революції, шлях соціалістичної революції освітлювався сяйвом марксистського вчення про суспільний розвиток.

Марксистсько-ленінській філософії належить з'ясувати сутність тих соціальних зрушень, що відбуваються нині в житті нашого суспільства. Насамперед вона визначає їх революційний характер. Соціалістична революція на відміну від попередніх перебуває у постійному розвитку. Рабовласницька, феодальна, буржуазна революції закінчувалися перемогою нових класів, яким властиве було прагнення, здобувши перемогу, увічнити свої порядки, щоб забезпечити собі панівне становище. Революція закінчувалась, а її колишні адепти перетворювались на її ворогів. Згадаймо, як блискуче описано цей процес в творі К. Маркса "Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта" (Маркс К., Енгельс Ф., Твори, т. 8, с. 115--217).

Марксизм-ленінізм іменується революційним вченням не тільки тому, що він народжений соціалістичною революцією і є її духовною опорою. Річ у тім, що він, по суті, проголошує нескінченність революції. Його душа -- діалектика, яку визнано основою революційних дій: "В позитивне розуміння існуючого вона включає в той же час його заперечення, його необхідну загибель, кожну здійснену форму вона розглядає в русі, отже, також і по самій своїй суті критична і революційна" (там же, т. 23, с. 22).

З погляду діалектики неможливе суспільство довершеної досконалості, що не потребує революційного оновлення, що не підлягає критиці.

Соціалістичне суспільство проголошується революційним, отже, воно не може зберегти себе, якщо постійно не революціонізуватиме свої продуктивні сили, виробничі відносини, форми праці, організаційно-управлінські стосунки, культуру, побут. Якої шкоди завдають соціалізму порушення цього правила, коли явне видається за дійсне і таким чином перепиняється шлях розвитку, переконливо показано в матеріалах XXV!! з'їзду КПРС і наступних партійних документах. Йдеться не тільки про вдосконалення і розвиток продуктивних сил і виробничих відносин, а й про їх революційні зміни, адже світ соціалізму утверджує себе в змаганні з капіталізмом, і його соціальні форми повинні бути вищими, досконалішими за досягнуті попереднім соціальним устроєм.

Філософія марксизму-ленінізму обгрунтовує зміст і мету соціалістичної революції в цілому. Нині особливого значення набувають ті її положення, які дають можливість осягнути сутність нового етапу розвитку соціалізму.

Які саме принципи і категорії діалектичного і історичного матеріалізму стають духовною опорою революційного оновлення суспільства? З часу Великої Жовтневої соціалістичної революції вперше в історії людина почала свідомо перетворювати соціальний світ не в окремих його проявах, а як цілісну систему.

Людство багато досягло в справі перетворення природи для задоволення своїх потреб, отже, філософські узагальнення природноперетворюючої діяльності донедавна правомірно займали в усій системі філософського знання домінуюче становище. Тепер, коли від здатності людини гармонізувати своє соціальне середовище, здійснювати його перебудову на наукових засадах залежить не тільки упорядкування відносин між суспільством і природою, а й саме збереження людського буття, в філософії на перший план виступають саме соціальні аспекти філософського знання. Ряд категорій історичного матеріалізму стають справді ключовими для орієнтації суспільної практики. До їх числа передусім належить категорія соціальної революції, яка сьогодні потребує тлумачення (відповідного сучасному) суспільно-історичному змісту.

Революція не може зводитися тільки до усунення виробничих відносин, які заважають створенню нового соціально-економічного ладу. Революційні зміни виробничих відносин, як і всіх інших суспільних відносин, необхідні і в межах єдиного за своєю природою, але різноманітного за своїми соціальними формами устрою, яким є соціалізм на різних етапах його розвитку. Йдеться саме про революційний характер змін, йдеться про подолання опору тих сил, що захищають віджилі соціальні порядки. Особливість цих сил в тому, що вони не становлять певних соціальних груп, таких, як класи, соціальні прошарки. Тут маємо соціальні угруповання людей, які негативно ставляться до соціальних змін. Таке ставлення породжене певною мірою матеріальними і соціальними вигодами, які ці люди одержують завдяки соціальному становищу, а також їхнім небажанням усвідомити і прийняти необхідність соціальних зрушень.

Йдеться про новий якісний стан суспільного поступу, при якому його рушієм, а точніше суб'єктом стає не клас, а особа, від світоглядних орієнтацій і життєвої позиції якої залежить подальший суспільний розвиток.

В цьому й полягає сутність комуністичної перебудови суспільства, яка підносить кожного індивіда до рівня творця суспільних перетворень. Було б спрощенням діалектики вважати, що кожна людина діятиме лише в напрямку прогресивних соціальних змін. Принаймні, як свідчить історичний досвід соціалізму, в суспільстві є чимало людей, які діють всупереч прогресу, причому майже неможлива їх однозначна кореляція з їхнім соціальним статусом. Бюрократи і ретрогради, розкрадачі соціалістичної власності, злочинці є в усіх суспільних прошарках, їх не можна вичленити як соціальну групу з однорідними соціально-економічними умовами життя, хоч, звичайно, сила негативного впливу на суспільне життя залежить від соціальних ролей, які виконують носії цих регресивних орієнтацій.

Взагалі, роль особистого вибору соціальної поведінки не варто недооцінювати. Аналізуючи долі суспільствознавців різних часів в "Теоріях додаткової вартості", розглядаючи їхню соціальну позицію як класову функцію, Маркс, однак, брав до уваги особисті якості діячів науки, тому що від них залежав зміст їхнього внеску в суспільну думку. В цілому можливості історичної ролі діяча науки і культури визначалися саме його соціальним становищем, його соціальною приналежністю, але значимість особистого внеску залежала від виразу в ньому інтересів і можливостей не одного історичного обмеженого класу, а від більш широкої соціальної платформи, на якій діяла історична особа, і від її особистої здатності стати виразником загальносуспільних інтересів. У минулому такі особи були винятком з загалу.

Кожна сучасна людина має можливість спиратися у своїх діях на багатющий соціальний досвід попередників, в історії свого народу, людства в цілому вона може знайти зразки поведінки, гідні високого наслідування, їй є в кого вчитись і є кого наслідувати. Варіанти особистого вибору вчинку стають дедалі багатшими. А найголовніше, що соціалізм як соціальна система заохочує соціально позитивний вибір, створює умови для його здійснення. Тисячолітня історія суспільства, що базувалалась на механізмах власного егоїстичного інтересу, нелегко поступається місцем принципово іншій соціальній організації. Соціалізм передбачає докорінний перелом людської історії. Звідси його суперечності і труднощі. Звідси його гігантські кроки вперед і трагічні відступи.

В чому конкретно зміст цього зламу? Не будемо торкатися характеристики його загальновідомих рис: знищення експлуатації, встановлення суспільної власності, подолання класових антагонізмів і так далі. Це добре відомо. Але ось ще одна суттєва риса історичних змін, яка досі лишалася в тіні. філософія марксистський соціальний перебудова

Основною пружиною попереднього історичного розвитку було задоволення потреб особистого існування. З одного боку, суспільство, що володіло обмеженими життєвими ресурсами, було змушене спонукати зацікавленість в задоволенні власних потреб, а з другого -- експлуататорський лад і породжував постійне розпалювання особистих потреб, невтолиме прагнення до їх задоволення. Нестримне зростання особистих потреб -- типова ознака і рушійна сила суспільства примусової праці. Свого апогею вона досягла за капіталізму.

Кожному соціальному ладові дано бути в чомусь неперевершеним, кожна історична ступінь розвитку має свою самоцінність. Соціалізм не повинен прагнути перевершити капіталізм в цьому напрямку, в нього інше соціальне призначення, недосяжне для капіталізму. Його метане в культивуванні споживацтва, а у вихованні творчості. Саме в цьому принципова різниця між капіталізмом і соціалізмом. Щоб реалізувати свою сутність, соціалізм створює передумови для перетворення праці в першу життєву потребу, для всебічного розвитку особи. Особливі труднощі тут виникають тоді, коли соціалізм створюється на відсталій економічній основі, коли він стартує, програючи капіталізмові в матеріальних досягненнях, коли він ще не в змозі задовольнити дедалі зростаючі матеріальні потреби людей. Виникає шкідлива ілюзія, що кінцевою метою соціалізму і є це задоволення.

Це аж ніяк не означає, що соціалізм, особливо реалізувавши ті цілі, які накреслила Комуністична партія в партійних документах останнього часу, не в змозі задовольнити зрослі матеріальні і духовні потреби людей. Зовсім ні. Для нього цілком досяжним є високий рівень споживання трудящих, повний достаток матеріальних і духовних благ. Йдеться лише про підпорядкування людських потреб іншій, вищій меті. В ім'я чого живе людина? Це питання одвічно мучило людство. І історично обмежене суспільство не може дати на нього відповідь, принаймні, у формі, що задовольняє всіх. Хоч мислителі минулого давно висловили суть цієї проблеми: "їсти, щоб жити, а не жити, щоб їсти".

Підпорядкування споживацького інтересу творчому життю не може бути наслідком особистого наміру. Для цього повинні існувати умови, створювати які і покликаний соціалізм. Якщо творчість детермінує потребу, остання набуває принципово іншого характеру. Вона стає розумною і не перевищує можливостей творчості. Це не означає будь-якого збіднення потреб або обмеження їх. Безмежність потреб визначається безмежністю творчості. До речі, коли йдеться про перетворення праці в домінуючу (першу життєву) потребу, то не слід забувати про заміну самої праці самодіяльністю, яку пророкував Маркс, тобто про усунення праці як такої (Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. З, с. 46).

Наші ідеологічні противники стверджують, що знищення праці -- основна теза марксизму. Італійський філософ А. Негрі так і пише, що знищення праці є центральний, "вирішальний момент визначення комунізму" ("Буржуазная социология на исходе XX века". М., 1986, с. 255).

Таке становище потребує інтенсивного розвитку марксистсько-ленінської теорії праці з урахуванням тих грандіозних змін, що відбуваються в ній на основі науково-технічної революції. Звичайно, філософський аналіз праці не може ігнорувати рівень її сучасного розвитку. 50 процентів виконання трудових операцій вручну, технічна відсталість деяких виробничих дільниць, монотонність конвейєрного виробництва та інші недосконалості -- це також характеристики сучасної праці в умовах соціалізму. Але філософія тим і відрізняється від конкретної науки, що за емпіричними фактами вона здатна (і покликана це робити постійно) бачити певні тенденції, а головне -- можливості, які можуть бути реалізовані або подолані. Уявлення про працю, яким необхідно надати реалістичного характеру, слугуватимуть нам орієнтиром діяльності.

Робототехніка та інші технічні винаходи усуватимуть людину з безпосереднього процесу виробництва. Якою за цих умов буде її праця? Чи збереже вона фізичний характер? Якщо ні, то які засоби компенсації відсутності фізичних навантажень треба розвивати? Які структурні зміни відбудуться в праці, які її різновиди стануть переважаючими, найбільш соціально значимими? Адже і зараз вже очевидно, що недооцінка, наприклад, інженерної, учительської праці тощо може завдати і вже завдає чимало шкоди суспільству.

У перспективі взагалі зітруться грані між робочим і вільним часом, бо творчість людини як основна суспільна мета залежатиме передусім від особистих якостей членів суспільства, їх всебічного розвитку.

Гармонійність взаємодії суспільства і природи як вищий прояв людської праці забезпечуватиметься всіма видами людської самодіяльності, в яких кожен зможе виявляти себе відповідно до обдаровання і нахилів.

Філософія перебудови -- це складова марксистсько-ленінського вчення, що не лише узагальнює практику, але й спрямовує її, відкриває перед нею теоретично осмислені горизонти. Марксизм-ленінізм, як зазначається в Програмі КПРС, "вказує шлях до наукового вивчення суспільного розвитку як єдиного, закономірного в усій величезній різнобічності і суперечливості процесу, вчить правильно розбиратися в характері та взаємодії економічних і політичних сил, обирати правильні напрями, форми й методи боротьби, впевнено почувати себе на крутих історичних поворотах" (Матеріали XXVII з'їзду Комуністичної партії Радянського Союзу, М., 1986, с. 100).

Отже, й марксистсько-ленінська філософія, теоретично обгрунтовуючи перебудову, сама повинна постійно розвиватись і перебудовуватись відповідно до вимог часу.

Які ж основні віхи її власної перебудови?

По-перше, це звільнення від переважно апологетичної ролі. Довгий час їй відводилася функція виключно прославлення досягнень соціалізму. Філософія в усі часи була зброєю в руках класів, що захищали свої інтереси. Робітничий клас і його партія, як і всі трудящі, зацікавлені в революційних змінах, що є творенням нового і запереченням старого. Філософія -- як знамено цих перетворень -- не може бути апологетом досягнутого. Це аж ніяк не означає, що вона не вбачає в досягнутому умову подальшого розвитку або не захищає новий соціальний устрій від його ворогів, але її захисна роль не є домінуючою. На жаль, впродовж тривалого часу мала місце абсолютизація апологетичного моменту в суспільних функціях філософії. Коли філософія діє всупереч відкритим нею законам, вона втрачає свою діалектичну душу.

Невпинність розвитку властива самій філософії, а це означає, що її структура і основні положення, а головне -- зміст тих категорій, якими вона оперує, постійно збагачується. Однак у філософії, як і суспільному житті, те, що повинно бути, не завжди збігається з наявним, і реалізація того, що має бути, потребує не менших зусиль на філософському фронті, ніж на будь-якому іншому. Революційні зміни -- це завжди подолання опору сил, що не зацікавлені у цих змінах. Філософія не становить винятку. їй ще належить долати ті догматичні, закоренілі в свідомості канони, які перешкоджають як її власному розвитку, так і її ефективній здатності спрямовувати дії людей. Згадаймо деякі з них.

У 30-ті роки сформовано положення про діалектичний і історичний матеріалізм як дві складові частини марксистсько-ленінської філософії, перша з яких вивчає закони розвитку природи, суспільства і мислення, а друга -- закони розвитку суспільства. Не будемо спинятись на причинах, що викликали цей розподіл, в наш час він набув міцності передсуду і вкорінився і в кадрову спеціалізацію і в систему викладання філософії, що завдає справі формування наукового світогляду непоправної шкоди. Адже історичний матеріалізм як матеріалістичне розуміння історії не відгалуження марксистсько-ленінської філософії, не одна з її частин, а серцевина, першооснова всього матеріалістичного тлумачення світу. Для того, щоб осягнути діалектико-матеріалістичний зміст категорій матерія і свідомість, які неадекватно визначаються висхідними категоріями філософії (до з'ясування взаємовідносин між ними зводиться основне питання філософії, з них починається система філософських категорій принаймні у вузівському курсі), треба знати, що таке суспільство у відношенні до природи, що таке практична діяльність як спосіб буття людини у світі, що таке праця як основа розвитку людини, її пізнавальних можливостей та інших духовних потенцій.

Досить поширені філософські уявлення, віддаючи належне домарксистському розумінню матеріальності світу, обмежуються повторенням спрощеної формули матеріалізму "матерія первинна, свідомість вторинна", ігноруючи основну марксистську тезу про те, що матерія дана людині у формах її практичного перетворення, що світоглядні уявлення є тим магічним кристалом, через призму якого сприймається об'єктивність.

Тим самим перебудова філософії на сучасному рівні означає, перш за все, надання матеріалістичному розумінню історії належного йому системоутворюючого місця в структурі філософського знання. Необхідно також позбавити філософію спрощених уподібнень її науковому знанню або її сайєнтифікації. Пояснимо нашу думку. Марксистсько-ленінська філософія має, без сумніву, науковий характер. Спираючись на величезний досвід наукового осягнення світу, марксистсько-ленінська філософія базує на ньому свої висновки, а також користується науковими засобами пізнання світу. Однак філософія не зводиться до наукового знання. Вона є самостійною формою суспільної свідомості, і в цьому розумінні її соціальні функції не зводяться до наукових, вона не лише пізнає світ, а й виробляє світоглядні орієнтації людини в ньому. Підставою для її узагальнень є не тільки пізнання. Адже людина, що діє у світі, не лише пізнає світ, а й практично перетворює його, а також духовно освоює, тобто переживає свої дії в ньому, естетично їх оцінює, морально регулює тощо.

Про філософію можна сказати, що вона "стоїть на трьох китах" -- базується на трьох формах відношення людини до світу -- практичної, теоретичної та духовно-практичної. Філософія взаємно рефлексує ці відношення і взаємно збагачує їх. Вона не лише пізнає, але й переживає дійсність (тобто містить в собі емоційно-оцінковий компонент)., а також виробляє орієнтири її практичного перетворення. При цьому мається на увазі практика в її суспільно-історичних масштабах.

В силу свого суспільного призначення філософія здатна давати науково обгрунтовані відповіді на життєвосмислові питання людства, ставити які було завжди його визначальною ознакою. Для чого приходить людина у світ, для чого живе в ньому, яке її життєве призначення і як вона здатна виконувати його? -- ці роздуми властиві людині в усі часи. Сьогодні зміст цих проблем значно розширився. Як досягти гармонійності у взаємовідносинах суспільства і природи, як забезпечити мир на Землі, чи можливе співіснування різних соціальних систем?

Звідси і зростання ролі філософії, яка, спираючись на суспільно-історичний досвід, передбачаючи майбуття, допомагає шукати відповіді на ці питання. Без них неможливо жити в сучасному світі. Адже саме вони спрямовують суспільну активність, зумовлюють життєву позицію, служать першоосновою ціннісних орієнтацій, впливають на ставлення людини до праці та до інших людей. Нарешті, вони надають відповідного цілеспрямування політиці Комуністичної партії.

У світлі перебудови філософії їй треба забезпечити повноцінне виконання основного функціонального призначення, а не сліпо уподібнювати якійсь особливій науці, зміцнювати необгрунтовані претензії науки наук, прагнути будь-що піднести її до рангу точної науки.

У викладанні цього предмету у вузах, у пропаганді філософії в системі марксистсько-ленінської освіти забезпечення цієї ролі -- першочергове завдання. В зв'язку з цим правомірні зауваження висловлені трудящими в ході обговорення проекту Постанови ЦК КПРС "Про політичну освіту кадрів" щодо необхідності включення філософської підготовки кадрів в систему політичної освіти.

Наріжним каменем філософського знання є визнання людини предметом її досліджень. На жаль, з філософських конструкцій недалекого минулого людина взагалі елімінувалась. Навіть у нинішніх програмах з курсу філософії у вузах проблема людини порушується практично тільки в одній з тем історичного матеріалізму під назвою "Суспільство і особа. Роль особи в історії". Решта матеріалу -- "обезлюднений" світ філософських категорій і принципів.

Це незаперечно свідчить про величезне відставання вузівського курсу марксистсько-ленінської філософії від дійсного стану сучасної філософської науки. Досить сказати, що за два останні десятиріччя співробітники Інституту філософії АН УРСР та інші науковці республіки видали десятки монографічних праць, провідною темою дослідження в яких є саме людина. Слід нагадати, що для філософського обгрунтування політики партії, основною метою якої, як зазначено в матеріалах XXVII з'їзду КПРС, є людина, її потреби й інтереси, а основним фактором реалізації наших планів є саме людський фактор, розробка проблеми людини набуває особливої актуальності. Отже, філософією перебудови може бути лише перебудована на засадах науковості і суспільної значимості марксистсько-ленінська філософія, що за суттю своєю покликана обгрунтовувати революційні зміни при умові збереження постійної здатності до розвитку, творчого узагальнення нових фактів і явищ, досвіду революційної боротьби і соціальних перетворень.

Не можна допустити, щоб їхня діяльність перетворилась на формально-бюрократичну паперотворчість. Вони зобов'язані діяти з допомогою економічних важелів і методів, спонукаючи і стимулюючи трудові колективи господарювати ефективно, насичувати місцеві ринки товарами, які цілковито задовольняють попит споживачів, оперативно налагоджувати товарний взаємообмін з іншими регіонами в обопільних інтересах задоволення потреб населення.

Поєднання галузевих і територіальних інтересів буде досягнуте на ділі через участь усіх об'єднань і підприємств у формуванні місцевих бюджетів у вигляді плати за природні й трудові ресурси. Головні виробничо-економічні управління обласних (міських) виконкомів мають взяти в свої руки кооперування підприємств у створенні виробничої і соціальної інфраструктури. На кооперованих началах можуть успішно розвиватися і міжгалузеві виробництва товарів виробничого призначення і товарів народного споживання з наступним розподілом доходу за вкладеними ресурсами.

Звісно, поки що зроблені перші кроки в перебудові системи господарського управління. Процес цей проходить з чималими ускладненнями і труднощами, бо зачіпає інтереси мільйонів людей, але він об'єктивно неминучий і необоротний. Його подальший розвиток потребує величезних зусиль усієї нашої партії і народу. Єдино правильним критерієм оцінки результатів перебудови є підвищення господарської ефективності, темпів економічного зростання і якісного оновлення економіки, рівня життя радянських людей. Там, де таких результатів немає,-- або ж лише ведуться розмови про перебудову, або вона йде не в тому напрямку і не приносить ефекту, компрометуючи саму ідею і суть справи. Перші підсумки економічного і соціального розвитку країни, визначеного XXVII з'їздом КПРС, вселяють тверду надію і впевненість у тому, що послідовне здійснення політичного курсу на революційне оновлення суспільства і господарства дасть могутній імпульс до прискорення загального поступу.

Філософія перебудови

Похожие статьи