Армія та суспільство: проблема осмислення взаємодії в філософії Давнього світу

Армія та суспільство: проблема осмислення взаємодії в філософії Давнього світу

Сучасне суспільство перебуває на шляху трансформації від індустріальної стадії розвитку до побудови якісно нової цивілізації, що базується на новітніх технологіях, індустрії інформації та послуг. Цей процес відбувається в умовах загострення глобальних проблем, виникнення міжцивілізаційних протиріч, мінливого характеру геополітичної обстановки. Новітня епоха не тільки не позбавилася війн і воєнних конфліктів, збройного насильства та воєнної небезпеки, але й навпаки підвищила значущість військової сили та армії її легітимного носія у житті сучасного соціуму. Армія була, є і буде невід'ємним інститутом сучасної держави. Трагічні події початку ІІІ тисячоліття в СІЛА і Росії, Північній Африці та Близькому Сході свідчать, що армія модифікує свої функції, змінює модель взаємодії із суспільством, щоб ефективно захистити соціум від нових загроз існуванню цивілізації. Крім глобальної трансформації суспільства країни колишнього СРСР переживають складні перетворення, пов'язані з транзитивними процесами переходу від посттоталітарних до демократичних держав. Актуальність соціально-філософського аналізу місця та ролі армії в суспільстві в умовах трансформації всіх сфер життєдіяльності соціуму, пов'язаної зі входженням суспільства в якісно нову еру розвитку, визначенням його особливостей і шляхів здійснення обумовлена певними обставинами. Насамперед, потрібна нова методологія досліджень накопиченого досвіду взаємодії армії та суспільства в межах соціально-філософського підходу. Рухаючись вперед, ми не повинні залишати поза увагою філософсько-методологічні та практичні досягнення попередніх поколінь. В минулому сучасне суспільство знаходить основу для серйозного логіко-гносеологічного аналізу сьогодення та передбачення майбутнього людства.

Армія в суспільстві відіграє подвійну, амбівалентну роль, виступаючи то як необхідний елемент існування суспільства, то як деструктивна і дегуманізована сила, що призводить до ексцесів, які виявляються у втручанні армії в життя суспільства характерними для цього соціального інституту способами і засобами.

Осмислення взаємодії суспільства та армії з глибокої давнини цікавило філософів і політичних мислителів усіх великих культур. Ще в давньоіндійському збірнику наставлянь "Закоті Ману" (VI ст. до н. е.), в якому було відображено ідеологію брахманізму, зазначалося, що армія контролює підданих, придушує виступи нижчих каст.

У Китаї, де зародилась одна з найдавніших і видатніших культур, філософи класичної епохи міркували про те, як забезпечити процвітання суспільства, допомогти людині вижити і сприяти її безпеці в умовах невпинного руху і змін [3;9;10]. Місце і роль армії в житті суспільства, особливості їх взаємодії досить глибоко і всебічно досліджувалися конфуціанством, моїзмом, даосизмом, школою законів ("фа-цзя") [4]. Основу для серйозного аналізу було закладено ще в "І цзин" ("Книзі Змін"), де з погляду аналізу взаємодії армії та суспільства найбільш важливою є тема сьомої гексаграми "Ши" ("Військо") [12,с. 177]. Коментуючи дану гексаграму, Чжуге Лян у своєму творі про мистецтво управління військом підкреслював: "Цивільне йде першим; за ним випливає військове" [5,с. 115]. Перша риса гексаграми "Військо" фіксує початок мобілізації армії. Коментар до першої риси говорить: "Війську виступати за законом. Без сумлінності нещастя" [12,с.239]. Відомий китаєзнавець Юліан Луцький пояснює це так: "Успіх можливий лише тоді, коли застосування Війська випливає не з одного бажання перемоги (якої однаково бажають сторони, що воюють), а з залізної необхідності, з вищих Законів стратегії"[12,с.239]. Коментар "І цзина" до другої риси говорить: "Перебування в осередку війська. Щастя. Огуди не буде. Цар тричі пожалує наказ" [12,с.240]. Мається на увазі, що полководця, якщо він дотримується помірності, супроводжує успіх, а право на управління армією та ведення воєнних дій надається владою цивільною. Третя риса гексаграми уособлює командирів нижчої ланки. Підкреслюється особлива значущість взаєморозуміння і порядку у взаєминах на даному рівні, а також у відносинах з вищим військовим командуванням. Коментар до третьої риси: "У війську може бути віз трупів. Нещастя" [12,с.241]. Четверта риса слабка позиція, невиграшне положення під час війни. Коментар говорить: "Війську відступати в тил. Огуди не буде" [12,с.241]. Мається на увазі, що краще залишити невигідні позиції і відступити. П'ята риса цивільне управління, що дає своєю владою мандат армії. Під цим розуміється загальний випадок делегування влади для виконання якогось завдання, тому цивільна влада зовні не є присутньою у сьомій гексаграмі. Коментар "І цзина": "На ріллі є дичина. Сприятливо триматися слова. Огуди не буде. Старшому синові верховодити військом. Молодшому синові віз трупів. Стійкість до нещастя" [12,с.242]. Шоста й остання риса гексаграми символізує кінець місії армії і повернення воїнів до мирного життя. Ідея, можливо, уособлює прийняття всім суспільством плодів праці якоїсь частини його членів. Коментар: "Великий государ володіє частками. Він засновує царство, примикаючи до будинків [феодалів]. Нікчемні люди так не діють" [12,с.243]. У "Книзі Змін" підкреслюється, що з військового походу воїни повертаються додому і стають членами суспільства, що дозволяє їм уникнути небезпек перебування всередині ізольованої військової касти і принести народу, в ім'я якого і велася війна, знайдені ними за час іспитів знання, сили і досвід. Ідеальний правитель, стверджує текст, сприяє гармонізації взаємин воїнів з цивільним населенням, винагороджуючи їх відповідно до заслуг.

У сьомий гексаграмі, і особливо наприкінці її, схематично представлено ідею (яка надалі буде розвиватися в рамках китайської філософії) про те, що військовики, і особливо вищі командири, повинні мати не тільки спеціальну військову і технічну підготовку, але й добру загальну освіту. Китайською мовою це називається гармонізацією Вень іУ-вень ("цивілізація", "культура") відповідає за удосконалення творчих здібностей і цінностей, що приносять благо всьому суспільству. У ("військовий початою)) має на увазі оволодіння теорією і практичними навичками управління людьми в кризовій ситуації. З погляду Сунь-цзи та його послідовників, гармонія Вень і У необхідна воїну не лише заради входження в цивільне життя після закінчення походу, але й під час кампанії і навіть у ході самого бою.

Родоначальник давньокитайської філософії Куп Фу-цзи (Копфуцій) Приділяв велику увагу взаємовідносинам між людьми у всьому складноорганізованому соціумі, проблемам виховання громадян. Аналізуючи місце і роль армії в державі, він відзначав: "[У державі] повинно бути досить їжі, повинно бути досить зброї, і народ повинен довіряти [правителю]". У першу чергу "можна відмовитися від зброї", у другу "можна відмовитися від їжі... Але без довіри [народу] держава не зможе вистояти"[7,с. 111]. Проблему взаємодії військового і цивільного управління Конфуцій розглядав через призму верховенства цивільного, загальні принципи якого повинні бути основою для військового. Він вчив: "Управляючи царством, що має тисячу бойових колісниць, варто серйозно відноситися до справи і спиратися на довіру, дотримуватися економії у витратах і піклуватися про людей; використовувати народ у відповідний час" [7,с. 55]. Він виділяє якості воїна, необхідні для перемоги над ворогом [7,с.83].

Один з найбільш ранніх лаоських текстів, створений навіть до "Дао де цзина", "Інь фу цзин" ("Канон прихованих знаків") у лаконічній манері показує особливості взаємодії армії та суспільства: "Відкинь джерело наживи це в десять разів краще, ніж збирати армію" [5,с. 11]. Потім і"Дао де цзин", найвідоміший лаоський текст, розвиває тему мотивів, що лежать в основі висування армії на провідну роль у житті соціуму. Одним з головних виявляється жадібність: "Коли в країні існує Дао, коні угноюють землю; коли в країні відсутній Дао, бойові коні пасуться на околицях. Немає більшого нещастя, ніж незнання меж своєї пристрасті, і немає більшої небезпеки, ніж прагнення до придбання [багатств]. Тому (той), хто вміє задовольнятися, завжди задоволений [своїм життям]" [7,с.28]. "Інь фу цзин" стверджує, що починати відтинання джерела наживи і жадібності потрібно зі свого будинку: "Досліджуй тричі і вдень, і вночі це в десять тисяч разів краще, аніж збирати армію" [5,с.11]. Деякі з найбільш глибоких і проникливих висловів про армію, її місце в житті суспільства походять з класичного "Дао де цзина": "Гарне військо засіб [що породжує] нещастя, його ненавидять всі істоти. Тому людина, що слідкує Дао, Його не вживає. Шляхетний [правитель] під час миру воліє бути поступливим [у відношенні до сусідніх країн] і лише на війні застосовує насильство. Військо знаряддя нещастя, тому шляхетний [правитель] не прагне використовувати його, він застосовує його, тільки коли його до цього змушують. Головне полягає в тому, щоб дотримуватися спокою, а у випадку перемоги не прославляти себе. Прославляти себе перемогою означає радіти вбивству людей. Той, хто радіє вбивству людей, не може завоювати співчуття в країні. Благополуччя створюється повагою, а нещастя приходить від насильства. Ліворуч шикуються воєначальники флангів, праворуч стоїть полководець. Говорять, що їх потрібно зустріти похоронною процесією. Якщо вбивають багатьох людей, від цього треба гірко плакати. Перемогу варто відзначати похоронною процесією" [7,с.23].

У цілому в рамках давньокитайскої філософської традиції склалися важливі принципи взаємодії армії та суспільства: з одного боку, вторинність військової сфери стосовно життя соціуму, з іншого розуміння важливості цієї сфери для суспільства, гарантій його безпеки і створення умов його нормального розвитку.

Давньогрецькі мислителі, починаючи з Геракліта і Демокрита, також обмірковували питання взаємовпливу організації озброєних людей і суспільних інститутів. В "Державі" Платона та в "Політиці" Аристотеля є глибокі судження з питання взаємодії армії та суспільства. Відповідно до вчення Платона, держава (поліс) виникає тому, що кожний з людей неспроможний самостійно задовольнити свої потреби і змушений звертатися за допомогою до інших: "Кожний з нас сам по собі є недостатнім і має нестаток у багатьох" [Держ. II, 369 В]. Потреби в їжі, житлі, одязі тощо вимагають існування селян і ремісників, торгівля торговців і т. д. Усі вони складають нижній рівень, що забезпечує матеріальні потреби людей. Захист держави від внутрішніх і зовнішніх ворогів обумовлює необхідність у прошарку стражів (воїнів), а нестаток управління в тих, хто опанував "царським мистецтвом", тобто усвідомив ідеали справедливості та добра і здатний їх здійснювати. Це "філософи". "Економічно-політичне" обгрунтування структури держави у Платона доповнюється обгрунтуванням психологічним: як у душі людини повинні гармонійно сполучитися розум, воля та бажання і відповідні чесноти, так і в державі повинні існувати і відповідним чином співвідноситися класи людей. Причому роль людини в державі визначається перевагою в її душі тієї або іншої здатності розуму, мужності або розсудливості [I. e. 182-185]. Аристотель зазначав, що держава не може існувати без війська.

Для суспільної свідомості Афінської республіки періоду її піднесення і могутності сформувався особливий взаємозв'язок поміж суспільством і армією: бути громадянином, тобто право брати участь у справах держави і служити в афінському війську, мав право тільки вільнонароджений, який обробляє рідну землю (пізніше який має земельну власність). Саме через господарськоетичне відношення до рідної землі формувалося почуття причетності до долі батьківщини. Сільськогосподарська праця визнавалася цивільною школою воїна, а служба у війську священним і почесним обов'язком кожного громадянина [1І, с.76-78]. З Афін до нас дійшла цікава інформація про організацію фінансування флоту. Кораблі будувалися за рахунок держави на кошти, отримані від здачі в оренду Лаврійських срібних рудників. Однак держава фінансувала утримання лише двох кораблів, призначених для перевезення посольств, термінових повідомлень тощо, "Паралії" і "Саламінії" (пізніше "Аммоніади"), Утримання (тобто ремонт, закупівля оснащення, набір команди тощо) інших кораблів було однією з повинностей (літургій), що покладалася на багатих громадян триєрархією [2,с. 128-146]. Більшість давньогрецьких мислителів визначали тенденцію, характерну і для наших днів, деструктивні наслідки впливу армії на відносини всередині полісної демократії. Давньогрецькі мислителі та історики зазвичай засуджували використання військової сили з метою узурпації політичної влади (тиранами, олігархами й авантюристами), давши цьому назву "проблема Алківіда".

В епоху Давнього Риму армія стала відігравати більш важливу роль в житті соціуму. У "Короткому викладі військової справи" Флавій Вегецій Ренат відзначав: "Римський народ підкорив собі весь всесвіт тільки завдяки військовому досвіду, завдяки мистецтву добре влаштовувати табір і своєму військовому досвіду" [3,с.206]. Йому ж, до речі, належить і славнозвісний афоризм: "Si vis pacet para bellum" ("Якщо хочеш миру, готуйся до війни"), що неприховано свідчить про взаємозв'язок між майбутнім держави і станом його армії. Шостий римський цар Сервій провів так звану центуріатну реформу соціального та військового устрою. Нова військова організація була заснована не на родовому принципі, як куріатна, а на майновому, причому до військової організації, а отже, до складу Populus Romanus були прийняті плебеї. Особи вищого стану склали 18 центурій вершників, перший майновий розряд (понад 100 тис. асів) виставляв 80 центурій важковагових воїнів, другий майновий розряд (від 75 тис. асів) виставляв 20 центурій воїнів, що вже не мали панцирів, третій (від 50 тис. асів) 20 центурій із ще більш легким озброєнням, четвертий (понад 25 тис. асів) 20 центурій, озброєних лише списом і дротиком, і п'ятий розряд (понад 11 тис. асів) 30 центурій працівників. Люди з цензом нижче першого класу (пролетарі) складали 1 центурію і були вільні від військової служби. Згідно з цим розподілом і визначалася більшість у народних зборах (таким чином, стан вершників і перший майновий розряд мали 98 центурій зі 193) і призначалися податки (пролетарі податків не платили). Саме римляни вперше створили в структурі армії розвинуту і добре організовану систему постачання. Це дозволило їм не лише значно збільшити чисельність армії, задіяної у воєнних діях, але й підвищити мобільність військової техніки. Якщо греки розробляли різні тактичні ситуації, то римляни звели всі їх заходи воєдино і створили військовий статут, в якому було чітко прописано структуру війська та правила його використання в тих або інших випадках [6]. У цьому аспекті римська армія практично не відрізнялася від сучасних армій. Характерно, що саме з цього моменту воєнна наука і військова справа настільки проникають в життя суспільства, що ними цікавляться чимало філософів і істориків. Деякі з них ніколи не мали до армії безпосереднього відношення, але їх здобутки ввійшли у скарбницю світової думки з проблем взаємодії армії та суспільства. Мова йде, насамперед, про Полібія, який у VI книзі своєї "Загальної історії" розповідав про римську військову організацію, Tuma Лівія, який у VIII книзі "Історії Рима" повідомляв про реформи Марцелла, "Гальських війнах" Юлія Цезаря, "Іудейській війні" Йосипа Флавія Та ін. Так, Сенека в "Листах Луцилію" вказує, що солдатська служба і праця хлібороба та ремісника однаково важливі для суспільства і почесні [8,с. 156], тут же ми зустрічаємо досить цікаві думки про величезне значення моралі і моральності для життєдіяльності армії та суспільства ("Перемігший мечем (мова йде про Ганнібала. MT.) був переможений пороками" [8,с.89]), про необхідність військового навчання в мирний час ("Якщо не хочеш, щоб воїн здригнувся у бої, загартовуй його перед боєм" [8,с.45]), багато уваги приділяв філософ і проблемі готовності людини до страждань і смерті, як в умовах воєнного, так і мирного часу. армія суспільство соціум посттоталітарний

Для певних історичних етапів Римської імперії характерне поєднання цивільної і військової влади в одних руках. Лише в часи Костянтина Великого був послідовно проведений принцип розподілу військової і цивільної влади. На рівні провінцій або груп провінцій призначалися дукси або коміти, на вищому рівні префекти Преторії до кінця правління Костянтина були позбавлені військової влади, що перейшла до командувачів.

Таким чином, ще у Давньому світі проблема взаємодії армії та суспільства цікавила філософів, вони намагалися з'ясувати місце і роль армії в суспільстві, проаналізувати позитивні і негативні наслідки втручання військових у життя соціуму. Часи минають, але думки великих заслуговують того, щоб до них зверталися і шукали відповідь на сучасні проблеми людства.

Список використаних джерел

МЛ.

Армія та суспільство: проблема осмислення взаємодії в філософії Давнього світу

Похожие статьи