"Критика чистого розуму" - головна філософська праця І. Канта - Вчення І. Канта про пізнання та мораль
Датою народження "Критики чистого розуму" прийнято вважати дату написання Кантом листа своєму другу Маркові Герцу (21 лютого 1772 року).
Первісна його назва - "Границі чуттєвості і розуму", але вже в первісному варіанті тексту виникає вислів "критика чистого розуму". Майбутня книга, на думку Канта, повинна дати ключ до таємниці всієї метафізики.
У березні 1781 року Кант написав "Критику чистого розуму". У свій час Бекон виступив із критикою схоластичного розуму і життєвого розуму, з вимогою відкинути мертві догми й укорінені забобони, перевіряти в досвіді всі положення, що претендують на істинність. Кант бачив себе продовжувачем цього починання.
Передмова до "Критики чистого розуму" починається цитатою з Френсіса Бекона. Бекон виступав із критикою схоластичного розуму і життєвого розуму, з вимогою відкинути мертві догми й укорінені забобони, і все, що претендує на істинність, перевіряти на досвіді. Кант бачив себе продовжувачем цього починання.
Так починається передмова. Кант бачить свою задачу в тому, щоб перебороти дві світоглядні позиції, два види однобічного і, отже, помилкового підходу до проблеми пізнання - догматизм і скептицизм. Одночасно це подолання Вольфа. Тому що Вольфові належав поділ усіх філософських напрямків на скептиків і догматиків. Перші перебувають у сумніві щодо природи речей, другі на цей рахунок дотримуються чіткого (догматичного погляду).
Кант пропонує третій шлях - єдино здоровий, на його думку, - шлях критики. Причому мова йде не про критику філософських систем, а про критику самого розуму, взятого в чистому вигляді, тобто незалежно від якого б то не було досвіду. Філософ має намір вивчити інструмент пізнання, перш ніж пустити його в справу. Чи дозрів розум для самокритики? Кант має твердий намір це дослідити.
Кант не сумнівається у своєчасності свого починання. На частку людського розуму випала дивна доля: його беруть в облогу питання, від яких він не може ухилитися, тому що вони нав'язані йому його власною природою; але в той же час він не може відповісти на них, тому що вони перевершують його можливості. У таке утруднення розум попадає не зі своєї вини. Він починає з основоположень, виведених з досвіду, але, піднімаючись до вершин пізнання, незабаром помічає, що перед ним виникають все нові питання, відповідь на які він не може дати. І розум змушений удатися до нових основоположень, що, хоча і здаються очевидними, але виходять за межі досвіду. І отут його підстерігають протиріччя, що свідчать про те, що десь у самій основі сховані помилки, знайти які досвідним шляхом неможливо.
Усяке знання, по Канту, починається з досвіду, але не обмежується їм, частина наших знань породжується самою пізнавальною здатністю, носить, по вираженню Канта, апріорний (додосвідний) характер. Емпіричне знання одиничне, а тому випадкове; апріорне - всезагальне і необхідне.
Апріорізм Канта відрізняється від ідеалістичного навчання про вроджені ідеї. По-перше, по Канту, додосвідні тільки форми знання, зміст цілком походить з досвіду. По-друге, самі додосвідні форми не є уродженими, а мають свою історію. Реальний зміст кантівського апріорізму полягає в тому, що людина, що приступає до пізнання, має у своєму розпорядженні визначені, сформовані до нього форми пізнання. Наука володіє ними тим більше. Якщо подивитися на знання з погляду його споконвічного походження, то весь його обсяг, в остаточному підсумку, узятий з досвіду людини, що постійно розширюється, інша справа, що поряд з безпосереднім досвідом, є досвід непрямий, засвоєний. Так сьогодні ми дивимося на проблеми, поставлені Кантом.
Далі Кант установлює розходження між аналітичними і синтетичними судженнями. Перші носять характер, що пояснює, а другі розширюють наші знання. Судження - усі тіла протяжні - аналітичне, тому що поняття тіла вже містять у собі властивості довжини. Судження - учора йшов дощ - синтетичне тому що поняття минулого дня не зв'язано з дощовою погодою.
Усі досвідні, емпіричні судження синтетичні - це очевидно. Але от питання: як можливі апріорні (додосвідні) синтетичні судження? Це головне питання "Критики чистого розуму". У тім, що вони існують, Кант не сумнівався, інакше наукові знання не були б обов'язковими для усіх, по його глибокому переконанню, усі математичні судження апріорні і синтетичні. Проблема полягає в тому, щоб пояснити їхнє походження. Це відноситься і до природознавства. Природничі науки існують і розвиваються, дають нове, обов'язкове для всіх знання.
Що стосується філософії, (Кант називав її метафізикою) то про свою область знання мислитель судить обережно. Треба ще перевірити, чи є вона наукою, чи дає вона нове знання, чи спирається вона на загальні, обов'язкові для всі принципи.
У результаті головне питання "Критики" - як можливо чисте, позадосвідне знання - розпадається на три. Як можлива математика? Як можливе природознавство? Як можлива метафізика як наука? Звідси три розділи основної частини "Критики чистого розуму" - трансцендентальна естетика, аналітика, діалектика.
Трансцендентальною Кант називає свою філософію тому, що вона вивчає перехід у систему знань, точніше - конструювання нашою пізнавальною здатністю умов досвіду. Трансцендентальне Кант протиставляє трансцендентному, котре залишається за межами можливого досвіду, по ту сторону пізнання.
Досвідні дані, що надходять ззовні, не дають нам адекватного знання про навколишній світ. Апріорні форми забезпечують загальність знання, але не роблять його копією речі. Те, чим річ є для нас (феномен) і те, що вона представляє сама по собі (ноумен), має принципове розходження: "Наблюдение и анализ явлений проникают внутрь природы, и не известно, как далеко со временем продвинемся в этом"1.
Границі досвіду постійно розширюються. Але скільки б не збільшувалися наші знання, ці границі не можуть зникнути, як не може зникнути обрій, скільки б ми не йшли вперед.
Пізнання не знає межі. Вірити в науку потрібно, але переоцінювати її можливостей не варто. Проти необгрунтованих претензій науки, догматичного забобону про її всесилля, і спрямований реальний зміст вчення Канта про речі самі по собі.
При невірному тлумаченні воно може спантеличити, при правильному - відкрити шлях істинний.
Що є істина? Для філософа це неминуче питання. Кант не іде від нього, хоча і гається з відповіддю. "Умение ставить разумные вопросы - необходимый признак ума. Если вопрос сам по себе лишен смысла, то кроме стыда для вопрошающего, он имеет еще и тот недостаток, что побуждает к нелепому ответу и создает смешное зрелище."
Питання про істину мучить Канта, але він розуміє неможливість однозначної відповіді на це питання. Можна, звичайно, сказати, що істина є відповідність знання предмету, і він неодноразово це говорить, але він знає, що слова ці являють собою тавтологію. Правильно сформульоване питання про істину звучить так: як знайти загальний критерій, істиний для всякого знання? Відповідь Канта - загальна ознака істини не може бути дана.
Кант відкинув загальний критерій істини тільки щодо змісту знань. Що стосується їхньої форми, такий критерій він знає: не суперечливість міркувань. Це серйозна поправка до негативної відповіді на питання про істину, що зруйнувала побудову догматиків. Тепер завдання полягає в тім, щоб уникнути скептичних побудов. Кант розуміє, що заборона протиріччя являє собою тільки негативні критерії істини, але, керуючись ним, усе-таки можна звести міцні конструкції науки.
Ми зараз знаємо, що наука володіє і "позитивним" критерієм істини, це практика. Практика підтвердила істинність неевклідової геометрії, але інша практика встановлює істинність аксіом Евкліда. Істина - це процес усе більш глибокого збагнення світу, руху від незнання до знання, від неповного знання до більш повного, руху, що не може припинитися, тому що світ невичерпний. Гегель, що вперше сформулював цю ідею, впав у протиріччя із самим собою, уявивши, що можливо повний збіг предмета і думки - абсолютне знання. Кант був обачніше: його трансцендентна річ "сама по собі" служить нагадуванням, що межі пізнанню немає і не може бути.
І ще про одну важливу обставину - є сфери, де наука неспроможна. Така, наприклад, сфера поведінки людини, її свободи, точніше, сваволі. Художня література до і після Канта показала, що людина робить не тільки "не по науці", але часом всупереч елементарній логіці. Кант не заперечував емпіричної реальності простору і часу, зауважуючи, що навчання про ідеальність простору і часу є разом з тим навчання про довершеність реальності того й іншого у відношенні органів почуттів.
Кант ніколи не відрікався від своєї гіпотези, де в реальному просторі йдуть реальні процеси розпаду й утворення світів. Кант не приймав ідею кінця світу, "коли часу більше не буде". У "Критиці чистого розуму" його займає теоретико-пізнавальна проблема: відкіля взялися наші уявлення про тривалість і довжину? Він упевнений, що з досвіду їх не можна витягти, вони апріорні, а, отже, загальні і необхідні. Тільки тому можлива наука про величини - математика. Але апріорне не значить уроджене. Як же виникли уявлення про час і простір? Далі Кант пояснить: вони створені уявою.
Погляд Канта на простір і час був певною мірою реакцією на механічні уявлення про абсолютну тривалість і незв'язаному з нею порожнім умістищі речей. Кант розглядає час і простір у взаємному зв'язку, але зв'язок цей реалізується лише в суб'єкті, що пізнає. Поза людиною, у світі речей самих по собі можливі інші види існування і послідовності.
Тепер про синтез знання. Категорії, логічні форми - основа синтезу знання. У Канта категорії апріорні. Відповідно до чотирьох різних видів суджень виникає в Канта наступна таблиця категорій:
- 1. Категорії кількості Єдність. Безліч. Всеповнота. 2. Категорії якості Реальність. Заперечення. Обмеження. 3. Категорії відношення Субстанція. Причина. Спілкування. 4. Категорії модальності Можливість. Буття. Необхідність.
Звертає на себе увагу потрійний розподіл кожної групи категорій. Тут проглядається майбутня гегелівська тріада - теза, антитезис, синтез. Згодом, у "Критиці здатності судження", Кант пояснить свою думку: "Деякі вважали ризикованим те, що мої розподіли в чистій філософії майже завжди бувають тричленними. Але це залежить від природи речей... Розподіл повинен бути трихотомією згідно тому, що взагалі потрібно для синтетичної єдності, а саме:
- 1) умова; 2) обумовлене; 3) поняття, що виникає із з'єднання обумовленого з його умовою."
Категорії - це гранично загальні поняття, так би мовити кістяк пізнання. Тільки тому, що вони існують, у Канта можливе "чисте" природознавство.. Кожна категорія дає довільні поняття меншої спільності. Категорія причинності, наприклад, доповнюється поняттями сили, дії, страждання; категорія спілкування - поняттями присутності, протидії і т. д. Кант говорить, що при бажанні він міг би представити у всій повноті родовідне дерево чистого розуму, але він не робить цього, щоб не відволікатися; його задача викласти не повноту системи, а повноту її принципів.
Основна риса філософії Канта - примирення матеріалізму з ідеалізмом, компроміс між тим та іншим, сполучення в одній системі різнорідних, протилежних філософських напрямків. Визнаючи єдиним джерелом наших знань досвід, відчуття, Кант направляє свою філософію по лінії сенсуалізму, а через нього і матеріалізму. Визнаючи апріорність простору, часу, причинності і т. д., Кант звертається до ідей активності свідомості.
Вчення Канта про активність свідомості допомогло підняти завісу над одним із самих загадкових процесів - утворенням понять. Великі уми до кантівської епохи заходили в тупик, намагаючись вирішити цю проблему.
Сенсуалісти наполягали на індукції, досвіді на віданні і на деякі загальні ознаки і принципи. Раціоналісти йшли другим шляхом - вони вбачали строгу, незалежну від людини відповідність між порядком ідей і порядком речей. Мислення вони вважали деяким "духовним автоматом" (Спіноза), що штампує істину, працюючи по заздалегідь заданій, передвстановленій (вираження Лейбніца) програмі. Пояснення було грунтовним, але мало ваду: не могло відповісти на запитання, відкіля беруться помилки. Показова спроба Декарта вибратися з цього протиріччя. Корінь омани він бачить у вільній волі - чим менш людин затемнює світло божественної істини, тим більше він застрахований від помилок; пасивність - гарантія правильності знань.
Кант, подібно Копернику, пориває з попередньою традицією. Він бачить у людському інтелекті заздалегідь зведену конструкцію - категорії, але це ще не саме наукове знання, це тільки його можливість, таку ж можливість являють собою і досвідні дані - свого роду цеглини, які потрібно укласти в комірки конструкції. Щоб виріс будинок, потрібен активний учасник будівництва, і Кант називає його ім'я - продуктивна уява.
До Канта уява вважалася приналежністю поетів.
Сухий педант із Кенігсберга побачив поетичний початок у науці, в акті утворення понять. Діалектика, по Канту, - логіка видимості. Справа в тім, що розум має здатність створювати ілюзії, приймати удаване за дійсне. Задача критики - внести ясність. Тому, кантівська діалектика починається з уточнення поняття "видимість".
Це не галюцинація. Видимість - це ілюзія, якої "ніяк не можна уникнути". Нам здається, що сонце рухається по небозводу, це бачать усі, але справжнім явищем природи, що визначає зміну дня і ночі, служить обертання Землі навколо своєї осі; явище і видимість - різні поняття. Крім емпіричної, може бути логічна видимість, що виникає з порушення логічних правил. В обох цих випадках легко усунути помилку. Сутужніше справа обстоїть із трансцендентальною, філософською видимістю, коли висловлюються судження про речі, що лежать за межами можливого досвіду. Наприклад, судження - мир повинний мати початок у часі.
Труднощі розуму зв'язані з тим, що він має справу не з науковими поняттями (сфера розуму), а з ідеями. Ідеї - це таке поняття, для якого в спогляданні не може бути даний адекватний предмет. Розум безпосередньо спрямований не на досвід, а на розум, підготовляючи йому поле для діяльності. Розум виробляє основоположення, загальні принципи, що розум і здатність суджень застосовують до окремих випадків. Розум виконує направляючу функцію в пізнанні, він направляє розум до визначеної мети, ставить задачі перед ним. Розум очищає і систематизує знання.
Можливість сполучення емпіричного і трансцендентного, необхідності і волі, цікава для осмислення філософії Канта. Ця можливість виявляється в кантівському розумінні розуму. Кант, як відомо, розрізняє емпіричний і чистий розум. Свою другу " Критику..." Кант, на відміну від "Критики чистого розуму", назвав "Критикою практичного розуму", оскільки однією з її головних задач було дослідження можливості і дійсності поряд з емпіричним розумом, існування якого не підлягає сумніву, чистого практичного розуму, що здатний самовизначатися безвідносно до чуттєвих обставин.
Але не слід думати, що відповідно до Канта, людина володіє двома розумами, емпіричним і чистим. Той самий людський розум виступає в двох іпостасях: емпіричній й розумоосяжній. І в цій останній формі, тобто як чистий розум, він є "річ у собі", що існує й у повсякденному житті людини, оскільки вона діє розумно. Тому зрозуміло чому Кант вважає, що зрештою ми маємо справу з тим самим розумом, що повинний мати розходження лише в застосуванні.
Як же конкретно відбувається вільна дія, що ініціюється чистим розумом, що хоча і характерний для живого індивіду, існує поза часом і простором, з чого випливає, що тут немає місця причинно-наслідковому відношенню, що припускає відношення в часі між "колись" і "після". Чистий розум ініціює вільні дії не як безпосередня, найближча причина (таке має місце лише в емпіричному казуальному ряді), а як визначений "напрям думок", духовний склад особистості, її моральна орієнтація. Чистий розум, тобто розум, вільний від почуттєвих спонукань, егоїстичних пристрастей, упереджень, виявляється суспільною свідомістю, суспільним розумом. У понятті чистого розуму переборюється протиставлення особистого суспільному, тобто особисте, природа якого соціальна, піднімається до рівня, обумовленого власною природою. Таке узвишшя не є, звичайно, усуненням особистого в прагненні до щастя, мова йде лише про підпорядкування особистих прагнень моральному закону.
Невірно вважати, що Кант дискримінує розум. При правильній дисципліні цей орган мислення може послужити велику службу. Саме завдяки розуму теорія переходить у практику, ідеї регулюють не тільки наше пізнання, але і нашу поведінку. З того, що людина ніколи не буде діяти адекватно чистій ідеї чесноти, зовсім не випливає, начебто вона химера. Усяке судження про моральне достоїнство можливо тільки за допомогою такої ідеї.
Багато уваги Кант приділив терміну "віра". По Канту існують три види віри. Прагматичною він називає віру людини у свою правоту в тому чи іншому одиничному випадку.
Віру в загальні положення Кант називає доктриальною. Він готовий тримати парі на усе своє майно, що хоча б на одній з видимих нами планет є мешканці. Це приклад доктриальної віри. Сюди ж Кант відносить і вчення про бога і його буття. Доктриальна віра містить у собі все-таки щось не тверде: нерідко утруднення, що зустрічаються при міркуваннях, відокремлюють нас від неї, хоча ми постійно до неї повертаємося.
Зовсім інший характер носить моральна віра, де питання про істинність суджень навіть не встає. Цю віру нічого не може похитнути, тому що були б відкинуті моральні принципи, від яких не можна відмовитися, не ставши у власних очах гідним презирства. Вірити в бога тут означає не міркувати про його буття, а просто бути добрим.
Отже, висунувши тезу - знання вище віри, Кант постачає її антитезою-застереженням - яку не можна зіставляти зі знанням і яке реалізується в поведінці.
"Критика чистого розуму" завершується програмою на майбутнє. Ні про які нові "критики" Кант не помислює. Критична робота закінчена. Наступна робота з викладу позитивних початків метафізики.
Термін "метафізика" згодом сформулює Гегель, він позначить ним зашкарубле мислення, що робить помилкові світоглядні висновки з принципів формальної логіки; живе філософствування Гегель називає діалектикою. Для Канта справа обстоїть зовсім інакше: діалектика - це ілюзорна логіка, метафізика - світова мудрість. Про метафізику Кант відзивається дуже високо. Це для нього "завершення всієї культури розуму людини", ті, хто розчарувався в метафізиці, рано чи пізно повернутися до неї.
Кант пророкує нове народження метафізики по зовсім невідомому дотепер плану. На останніх сторінках "Критики чистого розуму" знаходиться план відродження філософії, що оригінальністю не відрізняється. За задумом Канта, уся система метафізики повинна складатися з чотирьох частин - онтології, фізіології, космології і теології. Онтологія - навчання про загальні принципи буття; фізіологія - навчання про природу, що розпадається на фізику і психологію, космологія - наука про світ у цілому; теологія - наука про бога.
У 1783 р з метою популяризації, пояснення основних положень "Критики чистого розуму" И. Кант видає працю "Пролегомени до всякої майбутньої метафізики, що може з'явитися в якості науки", однак більш вдало питання популяризації "Критики чистого розуму" вирішила праця пастора Шульца "Пояснюючі виклади "Критики чистого розуму"".
У 1788 р видається праця "Критика практичного розуму", де філософ прагне показати єдність практичного і теоретичного розуму.
У 1790 р видається "Критика здатності судження", де викладається остання частина філософської системи И. Канта, яку він називає телеологія - вчення про доцільність. Для нього телеологія - принцип розгляду предмета, у першу чергу живого організму, де все доцільно, тобто кожна частина необхідним чином пов'язана з іншою.
У період з 1795 по 1798 рік Кант написав: "До вічного миру", "Про орган душі", "Метафізика вдач", "Оповіщення про швидке підписання договору про вічний мир у філософії", "Про мниме право брехати з людинолюбства", "Спор факультетів".
Завершивши "Метафізикою вдач" побудову філософської системи, Кант відчув потребу викласти своє вчення в більш концентрованому вигляді. Так з'явилася "Антропологія" (1798) - остання робота, видана самим автором. Тут підводиться підсумок міркуванням про людину і взагалі усім філософським міркуванням. Це завершення шляху, і одночасно початок. Структура цієї праці збігається з загальною системою кантівської філософії. Головна частина книги розпадається на три розділи відповідно до трьох здібностей душі: пізнання, почуття задоволення і здатність бажання. Саме ці три особливості визначили зміст трьох "Критик...". У "Антропології" ідеї критичної філософії безпосередньо співвіднесені зі світом людини, його переживаннями, устремліннями, переконаннями.
На схемі філософська система Канта представлена в її остаточному вигляді. Здатності судження відведене проміжне місце між розсудком і розумом, і сам мислитель недвозначно говорить про критику здатності судження як про засіб, що пов'язує обидві частини філософії в одне ціле. Кант прийшов до своєрідного подолання дуалізму науки і моральності шляхом апеляції до художніх потенцій людини.
Формула філософської системи Канта - істина, добро і краса, взяті в їхній єдності, замкнуті на людині, його культурній творчості, яку направляє художня інтуїція.
Похожие статьи
-
Формування І. Канта як філософа - Вчення І. Канта про пізнання та мораль
Іммануїл Кант народився 22 квітня 1724 року в родині лимаря. Він ріс на окраїні міста серед дрібного ремісничого і торгового люду. У родині він був...
-
Сутність пізнання у філософській традиції - Традиції, їх роль у пізнанні та бутті людини
Пізнання є специфічним різновидом духовної діяльності людини, процесом осягнення навколишнього світу, отримання й нагромадження знань. А знання - це...
-
"Критика чистого разума" - Иммануил Кант и его философские взгляды
"Критику чистого разума" Кант опубликовал в двух изданиях: первое появилось в 1781, второе - в 1787 г. "Критика чистого разума" принадлежит к числу...
-
"Довіра" і "недовіра" до суб'єкта пізнання в логіці скептицизму
У процесі пізнавальної діяльності важливе місце займає проблема "довіри" до суб'єкта, який прагне досягнути істину. Традиційно довіра окремому суб'єкту...
-
Свобода і етика - "Категоричний імператив" І. Канта і проблема моралі
"Для того, хто звик до свободи, немає більшого нещастя, ніж бути відданим у владу такої же суті, як він, що може примусити його відмовитися від своєї...
-
Філософське пізнання - Основне питання філософії
Перше питання, з якого починалося філософське пізнання і який заявляє про себе знову й знову, - це питання: що собою представляє мир, у якому ми живемо?...
-
Три сценарії взаємин віри і розуму в середньовічному християнстві
На відміну від релігійної віри людини, що розділяє міфологічний світогляд, людина релігійна вірує свідомо. Власне релігійна віра в іудаїзмі, християнстві...
-
Проблема віри та розуму у вітчизняній філософській культурі доби Київської Русі
Проблема віри та розуму у вітчизняній філософській культурі доби Київської Русі Вітчизняний філософській культура любомудр Розгляд проблеми віри та...
-
Заявляючи, що "усе наше пізнання починається з відчуттів", Леонардо рішуче відкинув інше, що не спирається на безпосереднє вивчення природи, знання -...
-
Іммануіл Кант, німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії. У своїх численних роботах стверджував, зокрема, що умова пізнання --...
-
Свобода і етика - Етичні погляди І. Канта
"Для того, хто звик до свободи, немає більшого нещастя, ніж бути відданим у владу такої же суті, як він, що може примусити його відмовитися від своєї...
-
Людиномірність предмета філософії
1. Формування предмету філософії в історії культурно-історичного розвитку суспільства Філософія як певна система знань з'явилася бл. 2,5 тис. років тому....
-
Передумови формування світогляду філософа - "Категоричний імператив" І. Канта і проблема моралі
Імануіла Канта прийнято називати "засновником класичної німецкої філософії". Дійсно, майже всі види класичного та сучасного філософствовання так або...
-
"Критика чистого разума" - Основоположник классической немецкой философии Иммануил Кант
"Критика чистого разума" -- философский труд Иммануила Канта, впервые опубликованный в 1781 году в Риге. Считается одной из наиболее фундаментальных...
-
Неопозитивізм і проблеми наукового знання - Філософія пізнання і науки
Нові проблеми, що виникли в розвитку науки в 20-30-і роки ХХст., призвели до виникнення нової історичної форми позитивізму - неопозитивізму. Суть цих...
-
Неопозитивізм та його інтерпретація в трансцендентальній феноменології
Неопозитивізм та його інтерпретація в трансцендентальній феноменології Народження неопозитивізму зв'язане з працями видатних мислителів XX ст. Бертрана...
-
Метафізика в сучасній реальності
МЕТАФІЗИКА В СУЧАСНІЙ РЕАЛЬНОСТІ Реалії української проекції загальноєвропейського філософування наповнюють новим змістом стародавню притчу про старі...
-
Відношення до розуму, до науки, до знань - одна з вічних проблем теології і релігійної філософії. Багато західних історіографів всю історію Європи...
-
ФІЛОСОФІЯ ПОЗИТИВІЗМУ - Становлення і розвиток некласичних типів філософії
У першій половині ХІХст. експериментально-математичне природознавство, що виникло в XVIIст., досягло величезних успіхів, підсилилася його роль у розвитку...
-
Філософія, коло її проблем, призначення і сенс в житті людини і суспільства
Філософія, коло її проблем, призначення і сенс в житті людини і суспільства Філософія - надзвичайне складне, багато в чому таємниче духовне явище, що не...
-
СУТНІСТЬ І ПОХОДЖЕННЯ ЛЮДИНИ - Людина як предмет філософського аналізу
Питання про природу людини - також один з центральних у філософській антропології - це питання про його емпіричну (природному) відмінність від усіх інших...
-
Філософія у сфері культури Вивчення філософії є важливою частиною загальноосвітньої гуманітарної підготовки вітчизняних фахівців вищої кваліфікації. Так...
-
Етика обов'язку - Етичні погляди І. Канта
"Чисте поняття про обов'язок має на людське серце... Значно більш сильний вплив, ніж всі інші мотиви" І. Кант Єдине, що початково передвизначено в...
-
Етика обов'язку - "Категоричний імператив" І. Канта і проблема моралі
Категоричний імператив кант філософія "Чисте поняття про обов'язок має на людське серце... Значно більш сильний вплив, ніж всі інші мотиви" І. Кант...
-
Пізнання й моральність - Основне питання філософії
Зміст філософствування не вичерпується лише пізнавальними завданнями. Великі мислителі пронесли це переконання античності через всі наступні століття....
-
Проблема людини і моралі у філософії І. Канта - "Категоричний імператив" І. Канта і проблема моралі
Вчення про людину Кант виклав в книзі "Антропологія з прагматичної точки зору". Головна її частина підрозділяється на три розділи відповідно до трьох...
-
Філософія історії як галузь пізнання: об'єкт, предмет, співвідношення з іншими галузями знання
Філософія історії як галузь пізнання: об'єкт, предмет, співвідношення з іншими галузями знання Історія як об'єкт і предмет філософського осягнення:...
-
Філософія як певна система знань з'явилася бл. 2,5 тис. років тому. Першим запровадив цю назву давньогрецький вчений Піфагор (друга половина 6 ст. -...
-
Вчення про людину, її мораль - Філософія в Києво-Могилянській академії (XVI
Спрямування філософського пізнання на розв'язання проблеми "людина і Всесвіт" зумовлює підвищений інтерес до розв'язання теоретико-пізнавальної...
-
Етична концепція І. Канта Вивчення етики Канта продовжує розвиватися з 20-х рр. Існує багато різноманітних оцінок етики Канта. З точки зору метафізики,...
-
Філософія, її предмет, функції і місце в сучасній культурі
ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПРЕДМЕТ, ФУНКЦІЇ І МІСЦЕ В СУЧАСНІЙ КУЛЬТУРІ Питання про предмет філософії викликає великі труднощі не тільки у тих, хто починає...
-
Розвиток інтерпретації категорії тотальності від Канта до Гегеля
Розвиток інтерпретації категорії тотальності від Канта до Гегеля Самардак Д. В. Статус класичної форми здійснення філософії започаткована Кантом...
-
Логіка Нового часу - Логіка Середньовіччя та Нового Часу. Схоластичні диспути
Суперечливий характер логіки епохи Відродження давався взнаки і в нові часи. Так, Ф. Бекон і його послідовники (емпірики) високо цінували індукцію і...
-
До кінця 50-х - початку 60-х років ХХст. вплив неопозитивізму став різко падати. Це зумовлено, з одного боку, кризою внутрішньої логіки розвитку...
-
Ніколло Мак'явеллі. - Політичні та правові вчення епохи Реформації
Ніколло Мак'явеллі (Machiavelli), 1469-1527, -- видатний політичний мислитель Відродження, основоположник нової світської політичної науки. Політичні...
-
Німецька класична філософія Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії, що охоплює напружений, дуже яскравий за...
-
Становлення і розвиток філософської думки в Україні (XI - XVII ст.) - Вітчизняна філософія
На величезній території, що обмежувалася на заході Верхньою і Середньою Віслою, півночі -- Прип'яттю, північному сході та сході включала пониззя Березини...
-
Загальна характеристика сучасної філософії
Філософія є засобом критичного аналізу, усвідомлення найзначніших, універсальних процесів і проблем, від яких залежить розвиток сучасної цивілізації....
-
Теодор Адорно (1903-1969) - німецький буржуазний філософ, соціолог, музикознавець, один з провідних діячів франкфуртської школи. Творчу діяльність Адорно...
-
8. ПІЗНАННЯ. НАУКОВЕ ПІЗНАННЯ - Сучасна філософія як наука
Проблема пізнання у філософії Структура знання. Чуттєвий і раціональний рівні пізнання Проблема творчості Вчення про істину. Практика як критерій істини,...
"Критика чистого розуму" - головна філософська праця І. Канта - Вчення І. Канта про пізнання та мораль