Метафізика в сучасній реальності
МЕТАФІЗИКА В СУЧАСНІЙ РЕАЛЬНОСТІ
Реалії української проекції загальноєвропейського філософування наповнюють новим змістом стародавню притчу про старі бурдюки й молоде вино, щоправда, в її антитезі: чи може "вино" нової української філософії "роз'їсти" бурдюки філософії Старого Світу? Рятуючи конкретизацією слабкість цієї (втім, як і будь-якої іншої) ілюстрації, переформулюємо: чи є принципова можливість, нехай і ймовірна, здійснення стародавньої мудрості? Поставлена проблема, що має далекі наслідки, актуалізує, тут і тепер, тобто для України в новому історичному "еоні", стару, шпенглерівську за духом антиномію культури-цивілізації. Існує набір, точніше "символ" філософської віри нашого часу, критичний погляд на котрий прирівнюється до єретичного відступу. Але, віддаючи належне значущості та безальтернативності гуманістичних і демократичних аксіом сучасної філософської парадигми, які складають цей символ, варто поставити питання: а чи не втрачає філософія свою головну функцію - здатність рефлексувати над першими принципами і початками? Чи не перетворюється вона в служницю нової віри? Чим, зрештою, конституюється наш філософський обрій - творчим потенціалом універсалій культури чи безальтернативною закінченістю й застиглістю цивілізаційних констант?
Українська філософія знайшла своє обличчя. Але розставання зі схоластичною вірою в дієвість марксистської парадигми торкнулося в першу чергу об'єкта віри, але не її запопадливості. І сьогодні український філософ часто безоглядно, апріорі визнаючи культурну перевагу європейського філософування, просто підхоплює ту чи іншу західну філософську традицію - чи-то постмодернізм, чи-то комунікативну філософію. Можна вважати, що прагнення "їхати в потязі" західної філософської традиції вдається: нехай не найкращим класом, нехай в окремих вагонах, але проїзний квиток начебто є законним - ніхто не сумнівається в нашій приналежності до Європи. І от уже новий мешканець діловито облаштовується на новому місці, впевнено і неквапливо займаючись практичними справами.
Так, український філософ сьогодні може бути постмодерністом, екзистенціалістом, герменевтиком. Може не тільки працювати в руслі цих течій, але й формулювати певні завдання й, понад те, вирішувати їх. Але біда в тім, що дуже часто за фасадом новобудови губиться більш фундаментальна споруда й саме туди вхід неофітам є обмеженим. Не забороненим, а саме обмеженим вірою в монументальність фасаду, в його первинність, нездатністю за деклараціями побачити філософську сутність, культурні корені того чи іншого напряму думки. Розділяючи впевненість автора, чи здатні ми осягнути зміст і підстави цієї впевненості?
Перш ніж відповісти, визначимо суть питання. Тут не заперечується можливість раціонального осягнення, радше, мова йде про впевненість у власних діях, рішучість наполягати на своєму, причому рішучість так би мовити "позитивну". Досить просто дорікати тому чи іншому філософу, що він "перегинає палку", "робить необгрунтовані висновки" і т. ін. Значно складніше обстоювати думку про неповноту його концепції, тим більше її "обережність". Для рішучості такого роду є необхідним вихід за існуючі концептуальні рамки, конституювання нових парадигмальних обріїв. Але раніше, ніж подібна діяльність стане легітимною, необхідно усвідомити, уточнити межі парадигми старої. А чи багато хто з українських прихильників, наприклад, Габермаса погодиться з його зв'язкою "секуляризація - Модерн", чи зможуть українські постмодерністи вслід за Дерридою добірно упустити фразу про фундаментальну метафізичність нашої цивілізації? Нарешті, хто нині пам'ятає, що Гайдеггер - це не "екзистенціалізм", і тим більше не "герменевтика", а фундаментальна онтологія, що його філософствування є філософствуванням великою мірою релігійним і метафізичним? Чи розуміємо звідки, це йде? Зрештою, відверто підсумуємо: чи-то творимо нове знання за допомогою старих форм філософування, чи-то граємося на орендованому полі?
Питання непорожні і не абстрактні. Йдучи сьогодні в "Європу", ми зобов'язані знайти там власне місце, знайти себе. І знову постає вічна проблема самоідентифікації. Необхідно вступити в логічне коло, на котре ми себе прирікаємо. Безперечно, одним із найефективніших інструментів у пошуках власної ідентичності є філософія. Але, філософствуючи в інтерєвропейському полі, принципово знеособленому, як знайти власне обличчя? Філософія шукає раціональної загальності, інтерсуб'єктивності, але хто з філософів - англійців, французів, а тим більше німців залишався тільки європейцем? Хто з них, після тимчасової подорожі стежками загальноєвропейської думки не повернувся додому? Згадуючи останні дні Гайдеггера й кажучи його словами: "досвід переживання близькості смерті містить у собі і близькість до Батьківщини". До якого філософського дому повернутися нам?
Ще більш драматичним є питання про підстави нашої європейської ідентичності. Не про підстави приналежності до "Європи", але про саму "Європу". Що сьогодні означають парадигми: "Захід", "Європа", "Модерн"? Після безсумнівного провалу останнього хрестового походу Просвітництва - а чим ще, як не хрестовим походом, є спроба покласти край метафізиці в європейській філософії, раціонально обгрунтувати європейські цінності, цілі, пріоритети і тим востаннє спробувати довести їх загальнолюдську значимість - після грандіозного провалу вересня 2001 року в ім'я чого треба вести мову про нашу ідентичність?
Що значать європейські святині в секуляризованому західному світі і що значить Захід у загальносвітовому дійстві титанічних тисячократних офірувань невідомим богам тотальної війни? У будь-якому випадку є зрозумілим, що час короткозорого замовчування абсолютного статусу європейських цінностей для західної цивілізації пройшов. Час їхнього всесвітнього визнання ще не настав. І, напевно, завданням української філософії, разом із іншими європейськими традиціями думки є пошук тих підстав, за які, хочемо ми того, чи ні, гинуть наші вояки - авангард, як це не сумно звучить, нашої цивілізації. Треба відшукати підстави спільні для всіх і особливі для кожного.
Час вимагає зробити акцент на тому, що західноєвропейський раціоналізм узагалі, і нова філософія зокрема є не менш метафізичними, ніж аналогічні витвори античності чи Середньовіччя - положення, яке сьогодні, через об'єктивні історичні причини чи суб'єктивні переваги епохи, нівелюється й ледве чи не сором'язливо замовчується. У контексті тенденції, що затвердилася - характеризувати сучасну філософську реальність як постметафізичну - висловлювання, подібні до вищенаведеного, звучать дисонансом. І, проте, проголошування початку постметафізичної ери є передчасним.
Навіть побіжний погляд на визначальні для філософії ХХ століття течії дозволяє зробити висновок про те, що характеристика сучасної філософії, як постметафізичної, виправдана тільки в сфері зростаючої формалізації її методу. Тенденція на антропологізацію філософського знання, яка бере свій початок у секулярних настроях пізнього середньовіччя, входить у серйозну суперечність із істотним змістом цього знання й перетворюється на тотальну проблему. Випливаючи з нової гуманістичної й антропоцентричної світоглядної парадигми, філософія прагне до подолання міфічного й релігійного авторитаризму, містичного трансценденталізму, всіляких раціо-міфічних конструкцій в "антропологічній верифікації", коли будь-яке знання тематизується в суб'єктивно значимому вимірі, тобто саме в цьому вимірі отримує найвищу онтологічну легітимацію. Коли вже людина стала центром світобудови, то саме її санкція стає вирішальною, а завдання філософії зводиться до знаходження формально несуперечливої й достатньої інтерсуб'єктивної підстави для подібної санкції.
Однак виявляється, що жодна із запропонованих систем "антропологічної верифікації" - чи то власне верифікація позитивістів, чи феноменологія екзистенціалізму й герменевтики, чи, нарешті, універсум комунікацій франкфуртців - не може адекватно відбити, вмістити аспект буття, який транслюється в філософії й формує сучасну реальність. Базові представники філософії ХХ століття свідомо чи несвідомо підтверджують цей факт. У деякому сенсі всі "неметафізичні" філософські течії ХХ ст. лише варіюють класичний прагматизм, конституюючи царину несуперечливого знання, яке не має інших, окрім практичних, виправдань. Однак щоразу ця релятивна область неметафізичного знання занурюється в більш фундаментальний контекст, який або безпосередньо виступає в якості обрію людських практик, або неявно їх визначає. І тут вже мова йде, хочуть того чи ні, про метафізику в класичному її розумінні: про певний надчуттєвий фундамент людського знання, вічний і незмінний, котрий прихований за не вартими уваги концептами "людської природи" чи "природного порядку речей".
Дійсно, вже антифундаменталізм сучасної філософії в першу чергу "відпрацьовує" ідеологічне "замовлення" гуманістичної світоглядної парадигми, а не є її підставою. Далі буде показано, що раціональність завжди "вписана" у світогляд, понад те, вписана в онтологічну реальність тієї чи іншої епохи, отож не може цю реальність визначати. В умовах відсутності зовнішніх авторитетів залишається одна опора раціональності - історична й суспільна інтерсуб'єктивність, яка досягається в межах доктрин, які належать до колективного суб'єктивізму. Але ж, такий тип філософування визнає недійсною апеляцію до раціональності, що спирається на абсолютизований в якості останньої реальності людський розум, тобто просвітницької раціональності. Якщо ж ми зіштовхуємося і з тим, і з іншим, - і з колективним суб'єктивізмом, і з метафізичним розумом (інше кажучи, з відсутністю зовнішнього авторитету та з його прихованням визнанням), необхідно поставити питання - чому є можливою така філософія?
Приймаючи до уваги той факт, що запропоновані в ХХ столітті методології самі, так чи інакше, були обумовленими антифундаменталізмом, антропоцентризмом і раціоналізмом, тобто певною метафізичною програмою, але при цьому ніяк цю програму не пояснюють, необхідно робити висновок, що основний масив філософського знання транслюється в культурі у вигляді неявних, але при цьому фундаментальних переконань, переваг і приписів. Причому власне методології (хоча вони й визначають "обличчя" тієї чи іншої філософської концепції) є всього лише зрізом цього метафізичного об'єму. Попри те, що дехто з філософів усе-таки підходить безпосередньо до цього метафізичного ядра, їхня вимушена німота тільки знову свідчить про несумісність постметафізичної методології й метафізики. Втім, тільки про це, а зовсім не про відсутність чи кінець метафізики.
Разом із усією західною цивілізацією, філософія ХХ століття просякнута гуманістичним світоглядом, раціоналістичною методологією, антифундаменталістською онтологією, які лежать в основі наукового підходу до вивчення світу. Основними категоріями цієї, за суттю культурної, метафізики стають історія (як форма організації буття в часі), особистість (як значима одиниця, атом історії), прогрес, наука, техніка і т. д. - категорії, сукупність яких символізує так званий "проект модерну". При всій розмаїтості спроб експлікації основ модерну, не викликає сумніву парадигмальне значення цих основ для європейської культури взагалі й західної філософії зокрема. Філософія ХХ століття тому безуспішно намагалася пролити світло на феномен модерну, бо сама відштовхувалася від його інтуїцій, від того образу буття, що транслюється в рамках цієї світоглядної парадигми.
"Проект модерну" складає фундамент філософії ХХ століття, її метафізичне ядро, обрій раціонального пошуку. Але цей факт змушує по-новому глянути на проблему джерел метафізичних основ сучасної культури: якщо раціональний пошук є нездатним пролити світло на їхню природу, якщо ці джерела виглядають ірраціональними і "темними", то з погляду сучасної ж раціональності вони витісняються за межі існуючого. Велика спокуса, у цьому зв'язку, визначити постмодерн через заперечення значимості метафізичних основ модерну, через утрату надії на їхню експлікацію і, наступну за цим, елімінацію. Тоді можна зрозуміти постмодерністську абсолютизацію локальності людських практик, методологій, принципову боротьбу з усіма формами раціонального тоталітаризму й фундаменталізму. Однак, з іншого боку, не варто перебільшувати емансипацію цієї філософії від модернізму, яка залишається скоріше бажаною, ніж дійсною.
Філософська думка ХХ століття втратила інструментарій виявлення метафізичного, але зберегла його "відчуття". І саме цей розлад між "доступним" та "істинно сущим", тобто таким, що "відчувається" філософською інтуїцією, червоною ниткою проходить через філософські концепції минулого століття. Метафізична основа модерну явно чи неявно відсилає сучасника до сакрального ядра нашої культури, почуття якого не дозволяє філософії зупинятися на секулярному антропоцентричному позитивізмі. Здається, що саме інтуїтивна очевидність міфу проглядає в словах Горкгаймера про критичну філософію, яка "знає, що Бога немає, й усе ж таки вона в Нього вірить" [2, с.128]. Саме міфічний фундамент комунікативної раціональності дозволяє Габермасу заявити: "Звернений до життя глас Божий комуніціює всередині морального універсуму. Тому Бог може "визначати" людину в тому сенсі, що Він одночасно робить її здатною до волі і зобов'язує бути вільною" [2, с.130].
Усвідомлюючи фундаментальне значення сакральної першооснови для сучасності, так би мовити "виворіт" модерну, ми піднімаємо завісу над таємною хворобою філософії ХХ століття й робимо перший крок у напрямку, неодноразово зазначеному (свідомо чи мимоволі) мислителями, творчість яких можна визначити як альтернативу модерну. Кажучи про одного з таких авторів - Е. Юнгера - П. Козловські дуже точно діагностував стан сучасної філософської думки: "Завдання нашого часу, сучасності - так поєднати істини християнської теології, критичну свідомість просвітництва й магію міфу, щоб усі ці пізнавальні багатства людства взаємодіяли й співіснували одночасно, а не просто змінювали один одного в черзі століть. Тільки у взаємопроникненні освіти, християнства й міфу, в єднанні філософії, теології й міфології релігійна та поетична філософія осягає цілокупну дійсність і створює єдину теорію" [1, с.210]. І це з'єднання, воскресіння метафізики й міфу в модерні вже відбулося, попри власну "неуявність" і майже неможливість. У передчутті найвищих цінностей, настільки ж далеких для наукового розуму, як і непорушних для нього, "цінностей солдата й святого, що сяють над кров'ю полів боїв і над головами розіп'ятих" (E. Юнгер), сучасна епоха осягає власний зміст. Чи є можливим раціональний прорив у сакральне? Поки що головне - не стільки дати відповідь, скільки, в суперечливому й раптово десекуляризованому світі, світі боротьби сакральних цінностей - цивілізаційних і національних - зрозуміти зміст поставлених питань.
Література
- 1. Хабермас Ю. Вера и знание// Будущее человеческой природы. - М., 2002. - 144 с. 2. Козловски П. Миф о модерне. - М., 2002.- 240 с.
Похожие статьи
-
Метафізика Арістотеля Арістотель, прийняв платонівську концепцію домінування загального над одиничним, продовживши в цьому плані боротьбу із софістами,...
-
Сутність екологічної проблеми в сучасній філософії - Поняття "екологічної кризи" в філософії
У чому сутність екологічної проблеми? Узагальнено кажучи, сутність екологічної проблеми полягає в чітко виявилося і поглиблюється протиріччі між...
-
В основі онтології неотомізму знаходиться гілеморфізм - висхідне до Арістотеля вчення про два початки буття - матерію та форму. "Матерія" - пасивний,...
-
Філософське світоуявлення створює те середовище, в якій має місце і розвивається наукова думка. Певною мірою вона її обумовлює, сама, змінюючись в...
-
ФІЛОСОФІЯ ПОЗИТИВІЗМУ - Становлення і розвиток некласичних типів філософії
У першій половині ХІХст. експериментально-математичне природознавство, що виникло в XVIIст., досягло величезних успіхів, підсилилася його роль у розвитку...
-
Антропологічні аспекти сучасної епістемології
Антропологічні аспекти сучасної епістемології Проблеми теорії пізнання відіграють важливу роль у сучасній філософії [1]. Гносеологічні дослідження...
-
Становлення і розвиток філософської думки в Україні (XI - XVII ст.) - Вітчизняна філософія
На величезній території, що обмежувалася на заході Верхньою і Середньою Віслою, півночі -- Прип'яттю, північному сході та сході включала пониззя Березини...
-
Філософія, коло її проблем, призначення і сенс в житті людини і суспільства
Філософія, коло її проблем, призначення і сенс в житті людини і суспільства Філософія - надзвичайне складне, багато в чому таємниче духовне явище, що не...
-
Філософія у сфері культури Вивчення філософії є важливою частиною загальноосвітньої гуманітарної підготовки вітчизняних фахівців вищої кваліфікації. Так...
-
Серед причин підвищеної уваги до стандартизації вищої освіти основною є наявність суперечностей як в самій системі вищої освіти, так і між вищою освітою...
-
Філософія об'єктивізму Айн Ренд: базові цінності людської індивідуальності
ФІЛОСОФІЯ ОБ'ЄКТИВІЗМУ АЙНРЕНД: БАЗОВІ ЦІННОСТІ ЛЮДСЬКОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ Коробко М. І. Як відомо, без розмислів на тему цінностей не може існувати жодна...
-
Аврелій Августин: філософія буття
Аврелій Августин: філософія буття Найбільшим християнським мислителем періоду патристики і найбільш видатним з "батьків церкви" був Аврелій Августин...
-
Німецька класична філософія Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії, що охоплює напружений, дуже яскравий за...
-
Заявляючи, що "усе наше пізнання починається з відчуттів", Леонардо рішуче відкинув інше, що не спирається на безпосереднє вивчення природи, знання -...
-
Аврелій Августин Найбільшим християнським мислителем періоду патристики і найбільш видатним з "батьків церкви" був Аврелій Августин (354-430). "Ти нас...
-
Есхатологічний вектор у філософії Г. С. Сковороди
Есхатологічний вектор у філософії Г. С. Сковороди Ставлення до вітчизняних культурних і, зокрема, наукових надбань сьогодні нарешті зазнає грунтовних...
-
Космологія тотожності у філософії стоїків
Космологія тотожності у філософії стоїків Еллінізм тотожність космологічна парадигма стоїки Дослідження еліністичної філософії становить особливий...
-
Наступник кроком у розвитку поняття "кінець ідеології" стало вчення Карла Поппера про відкриті і закриті суспільства. "Відкрите суспільство" Карла...
-
Логіка Нового часу - Логіка Середньовіччя та Нового Часу. Схоластичні диспути
Суперечливий характер логіки епохи Відродження давався взнаки і в нові часи. Так, Ф. Бекон і його послідовники (емпірики) високо цінували індукцію і...
-
2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ - Сучасна філософія як наука
Зародження філософської думки, її культурно - історичні передумови Антична філософія Філософія середньовіччя Філософія Відродження Філософія Нового часу...
-
Неопозитивізм і проблеми наукового знання - Філософія пізнання і науки
Нові проблеми, що виникли в розвитку науки в 20-30-і роки ХХст., призвели до виникнення нової історичної форми позитивізму - неопозитивізму. Суть цих...
-
Зарубіжна філософія ХХ ст. - Етапи розвитку філософії
Заруб. Філософія ХХ ст. в багатьох відношеннях являє собою своєрідне та цікаве явище - вона активізує і широко використовує не тільки останні найновіші...
-
Філософія перебудови Будь-які суттєві зміни в суспільному житті не відбуваються без їх філософського обгрунтування. Філософія Відродження провістила...
-
Посилення філософії в Новий час - Взаємовідношення філософії і релігії
Значні зміни у відносинах між релігією і філософією відбуваються в Новий час, хронологічно охоплює собою період з кінця XVI століття до середини XIX ст....
-
Філософія є таким історичним типом осмислення світу, який вирішує всі світоглядні питання виключно раціональним, логічним шляхом, відкидаючи міфи,...
-
В. Х. Лобас як вчений формувався в ідейній атмосфері 1960-х років. Вирішальний вплив на нього мали зміни в Радянському Союзі і передусім в тогочасній...
-
Середньовічна схоластика. Реалізм і номіналізм - Філософія Середньовіччя
Схоластика (від грецького слова "схола" - школа) - це специфічна система середньовікової філософсько - теологічної думки, яка зародилась в монастирських...
-
Державний устрій у розумінні Платона - Філософські вчення Платона
Найбільш значним для нас стала праця Платона присвячена державному ладові. По його теорії держава виникає тому, що людина як індивід не може забезпечити...
-
АРИСТОТЕЛЬ (384-322 до н. е.) Душа теорія пізнання платон аристотель Древньогрецький філософ. Учився в Платона в Афінах; у 335 році до н. е. заснував...
-
Шеллінг народився у невеликому містечку Леонберг поблизу Штутгарта в сім'ї диякона. Під час навчання в Тюбінгенському теологічному інституті опрацьовує...
-
Поняття трансцендентного у Філона Олександрійського
Поняття трансцендентного у Філона Олександрійського Зростання інтересу до філософсько-релігійних студій викликає потребу в ознайомленні з обгрунтованими...
-
Моральне виховання і самовдосконалення особистості
У словнику з етики моральне виховання розглядається як "одна з важливих сторін багатогранного процесу становлення особистості, засвоєння індивідом...
-
Постановка проблеми свідомості у філософії - Свідомість у філософії
Свідомість - це найбільш загальна категорія філософії, яка співвідноситься з такою ж всезагальною категорією як Матерія . Вони виражаються одна через...
-
Аполлон - символ прекрасного - "Аполлонічні" та "діонісійські" начала в типології Ф. Ніцше
Відмінність аполлонічного та діонісійського начал розкривається, за Ніцше, перш за все у відношенні до принципу форми та індивідуальності як форми духу....
-
Періодизація історії античної філософії. Сократ - Платон - Арістотель - Антична філософія історії
Антична філософія - це філософія давньої Греції і давнього Рима; виникла в VI столітті до н. е. у давньогрецьких містах-державах (полісах) і розвивалася...
-
Критика ідей Ф. Фукуями - "Кінець історії" у концепції Ф. Фукуями та його критика
Критика на "Кінець історії та останню людину" була ще більшою ніж на однойменну статтю. Деяких критики висловлювали свою незгоду із самою концепцією...
-
Історія філософської думки в Україні
Україна має свою багату історію, впродовж якої витворювалися високі зразки матеріальної та духовної культури, а в загальній скарбниці філософської думки...
-
Починаючи вивчення питання, студентам треба мати на увазі, що філософська антропологія ХХ століття почала свій розвиток у Німеччині і пов'язана з...
-
Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію...
-
Філософія як теоретична форма світогляду - Основи філософії
Філософія - теоретичне ядро світогляду, його теоретична форма, спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення...
Метафізика в сучасній реальності