Загальна характеристика сучасної філософії
Філософія є засобом критичного аналізу, усвідомлення найзначніших, універсальних процесів і проблем, від яких залежить розвиток сучасної цивілізації. школа життя сучасний філософія
Аналізуючи сучасний стан світової філософії, слід мати на увазі, що в наявних концепціях знайшли специфічне відображення, по-перше, суперечності нинішнього суспільства і, по-друге, об'єктивні тенденції розвитку сучасного світу в цілому: проблеми людини, культури, глобальні проблеми і т. д. Тому основне завдання сучасної філософії -- вивчення глибинних зрушень у культурі, динаміки співвідношення між різними її сферами (наука, технологія, політика, мораль та ін.) в усій різноманітності та суперечливій взаємодії різних пластів. Сучасна філософія містить у собі широкий спектр проблем і підходів до їх вирішення. Можна виділити три ідеї, які мали вплив на філософську думку XX ст. По-перше, людина -- це істота, яка володіє даром створювати символи. Жодна жива істота на землі не будує між собою і природою символічного середовища. Це здатна робити тільки людина (Е. Кассірер). По-друге, людина, отримавши відносну свободу від природи, набула можливості саморозвитку, перевтілення (М. Шелер). По-третє, спонтанність людської природи, здатність людини змінювати людське буття ніби знову відтворює саму людину не тільки духовно і екзистенціально, а й як біологічний вид (Е. Фромм).
Сучасна філософія характеризується наявністю великої кількості різноманітних напрямків та шкіл зі своїми специфічними ідеями, принципами, підходами до реалій життя.
Сучасність у філософії має свій внутрішній масштаб. За звичкою, початком сучасного етапу вважають кінець XIX ст., коли з'явилися "некласичні" форми філософствування, що стали в Європі домінуючими на початку XX ст.
Сучасний стан розвитку філософії є спадщиною критичного переосмислення класичної буржуазної філософії і філософії марксизму. Перш ніж детально розглядати її основні течії та школи, слід простежити, в якому напрямку пішов розвиток філософської думки після Канта, Гегеля, Фейєрбаха, Маркса.
Філософія кінця XIX -- початку XX ст. в основному відійшла від принципів класичної філософії.
Класична філософія виходила із головного принципу раціоналізму -- з визнання розуму основою пізнання та поведінки людини, яка за своїми внутрішніми нахилами та здібностями є розумною істотою і усвідомлює власні можливості, організовує своє життя на раціональних засадах. Більшості представників класичної філософії властиві пізнавальний оптимізм, впевненість у тому, що раціональне пізнання є тією силою, яка згодом дасть змогу вирішити всі проблеми, які стоять перед людством.
Особливістю класичної філософії є також те, що, розглядаючи людину та історію, вона сконцентрувала свою увагу навколо проблеми свободи та інших гуманістичних цінностей і стверджувала необхідність раціонального пізнання загальнолюдських моральних принципів та ідеалів.
Проте вже в момент найвищого розквіту класичної буржуазної філософії в її надрах почали діяти тенденції, спрямовані на її заперечення.
У перші десятиріччя XIX ст. діалектичному вченню Гегеля намагається протиставити своє ірраціоналістичне вчення про світову волю Артур Шопенгауер (1788--1860). За Шопенгауером, сутність особи становить незалежна від розуму воля -- сліпе хотіння, невіддільне від тілесного існування людини, котра є проявом космічної світової волі, основою та істинним змістом усього сущого. Він намагався довести, що всі людські біди мають космічний характер, і тому ніякі суспільно-політичні перетворення нічого не здатні змінити в житті людини і суспільства. Ірраціоналістично-песимістична філософія А. Шопенгауера була одним із основних джерел "філософії життя ", а також попередницею деяких сучасних психологічних концепцій.
Другу тенденцію виражала позитивістська концепція Огюста Конто (1798--1857). Згідно з вченням Конта, філософія не є наукою із власним об'єктом, що якісно відрізняється від об'єктів конкретних наук. Філософія узагальнює досягнення конкретних наук, або ж є узагальненою класифікацією всіх наук. Позитивізм як філософський напрямок заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук. Пізнання, з погляду позитивізму, потрібно звільнити від будь-якої філософської інтерпретації. Філософія має бути скасована і замінена або безпосередньо конкретними науками, або ж вченням про взаємовідношення між науками, про їх логічну структуру, мову тощо.
Ідеї Конта виявилися співзвучними з ідеями англійських філософів Джона Стюарта Мілля (1806--1873) та Герберта Спенсера (1820--1903). Погляди останніх стали тією початковою формою позитивістської філо-С°фії, яку назвали "першим позитивізмом". В кінці XIX ст. ідеї позитивізму Конта, Мілля, Спенсера розвивали представники емпіріокритицизму - Ернст Мах (1838-1916) та Ріхард Авенаріус (1843-1896), а в XX ст. виникає неопозитивізм та постпозитивізм.
Третя тенденція знайшла прояв в ірраціоналістичних ідеях християнського екзистенціалізму Сьорена К'єркегора (1813--1855), філософські Догляди якого склалися під впливом німецького романтизму, з одного "ОКУ, і були антираціоналістичною реакцією на філософію Гегеля, іншого. Об'єктивній діалектиці Гегеля К'єркегор намагався протиставити "екзистенціальну діалектику", яка мала б стати засобом збереження спрямованості особистості до Бога, органічного духовного єднання людини з Богом. На шляху до Бога, вважає К'єркегор, людина проходить три якісно відмінні стадії: естетичну, етичну і релігійну, вищою серед яких є остання. Лише на релігійній стадії особистість досягає найглибшого самоосягнення і саморозуміння. Без Бога особистість не зможе витримати суперечностей та страждань -- цих невід'ємних характеристик життя. Лише християнство, за К'єркегором, дає основу для правил поведінки, лише воно здатне навчити людину бачити істинну реальність. Але це дається обраному колу людей, тим, хто здатний реалізувати свою свободу.
Існування особистості є абсолютно ірраціональним процесом і не може бути осягнуте розумом та раціональним пізнанням. Істина недосяжна для розуму і пізнання, вона є способом життєдіяльності людини. На противагу жорстокій однозначності раціоналістичного "безособового" тлумачення істини К'єркегор висуває концепцію "екзистенціальної" (особистісної) істини, змальовує осягнення істини як результат зіткнення протилежних "життєвих позицій". Такий підхід, на відміну від традиційно раціоналістичного, однозначно "усередненого" розуміння істини, дає можливість, на думку К'єркегора, побачити "поліфонію" істини, реконструювати особистісно неповторні риси її багатозначної структури. Філософія К'єркегора не була сприйнята сучасниками. Лише в XX ст. до його вчення звертаються протестантська теологія, російська релігійно-ідеалістична філософія, екзистенціалізм.
Ці три розглянуті вище тенденції знайшли пряме продовження як у некласичній філософії кінця XIX -- початку XX ст., так і в сучасній західній філософії.
Після виникнення філософського вчення марксизму, подальшого розвитку К. Марксом та Ф. Енгельсом загальної раціоналістичної орієнтації класичної філософії, її впевненості в силі науки, прогресі, філософська думка прямує двома протилежними шляхами. З одного боку, відбувається розширення сфери впливу марксизму, яке супроводжувалось подальшим розвитком його основних ідей та принципів; з іншого -- триває еволюція різноманітних філософських концепцій, виникають та поширюються новітні немарксистські вчення про світ, людину, суспільство. Між цими напрямками велась постійна ідеологічна боротьба. Втім, хотіли вони цього, чи ні, відбувалась вона на фоні їх органічної взаємодії та взаємовпливу. Крім того, розвиток філософської думки відбувався у взаємозв'язку та взаємодії з різними формами суспільного, наукового та культурного життя і набував при цьому багатогранного та багатозначного характеру.
У передбаченні соціально-історичних потрясінь, що неминуче наближалися, філософська свідомість набуває кризового стану, повстає проти раціоналістичних філософських систем, заперечує їхню основу -- розум. Філософією опановує розчарування в ідеї прогресу як прогресу розуму. Заперечуються як непотрібні для людини, як не значущі для смислу її життя існуючі засоби та методи пізнання і будь-яка теорія пізнання взагалі, відбувається своєрідний "бунт проти розуму".
В історії філософії настає етап переосмислення її основних принципів, нового некласичного типу філософствування; ставиться під сумнів правомірність будь-якої гармонійної раціоналістичної системи. Як критерій філософствування висувається принцип тісного зв'язку з індивідом, його відчуттями, настроями, переживаннями, з безутішною і безвихідною трагічністю його існування. Місце проблем пізнання, які були провідними на етапі становлення та класичного розвитку буржуазної філософії, заступає проблема людського існування. Увага концентрується на сферах історії та культури, навколо проблем смислу та долі людського буття.
Настає епоха антираціоналістичного умонастрою. Виникають форми своєрідного "ірраціоналістичного гуманізму ", які апелюють до підсвідомості. Якщо до цього істину шукали в розумі, то тепер її вбачають у протилежному -- в несвідомому. Ставлення філософії до розуму і раціоналістичних систем стає негативним, оскільки вони не здатні відповідним чином орієнтувати людину в житті та історії, тому що суттєві сторони цих процесів для них закриті. Цей стиль філософствування починає домінувати в західній філософії: "філософію мислення" замінює "філософія життя ".
"Філософія життя" як філософський напрямок склалась у кінці XIX ст. головним чином у Німеччині та Франції. Виникаючи як опозиція класичному раціоналізму, вона звертається до життя як первинної реальності, цілісного органічного процесу. Саме поняття "життя" в руслі цих орієнтацій багатозначне і невизначене: воно трактується в біологічному (Фрідріх Ніцше, 1844--1900); космологічному (Анрі Бергсон, 1859-- 1941); культурно-історичному (Вільгельм Дільтей, 1833--1911; Георг Зіммель, 1858--1918; Освальд Шпенглер, 1880--1936) планах. Цей поділ дуже умовний, тому що вказані моменти співіснують досить часто в рамках однієї концепції.
Основа життя, за концепцією Ніцше, -- це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі -- волі до влади. Життя для мене, підкреслює Ніцше, тотожне інстинкту зростання, влади, накопичення сил, зміцнення існування; якщо відсутня воля до влади, істота деградує.
Намагаючись звести різні якісні стани психіки до єдиної основи, Ніцше вводить поняття "воля до влади". Від психологічного трактування цього поняття він згодом переходить до онтологічної його інтерпретації, а також Прагне на цій основі філософськи обгрунтувати культ надлюдини. Вчення Ніцше про надлюдину грунтується на таких положеннях: по-перше, цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається °на з рівнем "волі до влади"; по-друге, існує природна нерівність людей обумовлена відмінністю їхніх життєвих сил та "волі до влади"; по-третє, сильна людина, природжений аристократ є абсолютно вільним і не зв'язує себе ніякими морально-правовими нормами. Свій ідеал надлюдини Ніцше втілив у книзі "Так говорив Заратустра".
Поняття "життя" використовувалось також для побудови нової кар-1 тини світу. На початку XX ст. великої популярності набуває вчення французького мислителя А. Бергсона, в якому центральне місце займало поняття життя, витлумачене як безперервне творче становлення. Для Бергсона життя -- це метафізичний космічний процес, могутній потік творчого формування: із послабленням напруги життя розпадається, перетворюючись на матерію, тобто бездушну масу. Людина трактується Бергсоном як творча істота, здатність до творчості якої визначається ірраціональною інтуїцією, що як Божий дар дається лише обраним. Так Бергсон приходить до елітарної концепції творчості та культури.
У культурно-історичному плані інтерпретує поняття життя О. Шпенглер. Життя для нього -- це "доля", "душа" культури, яка обгрунтовує ідею катастроф, що, постійно і регулярно повторюючись в історії, призводять до виникнення і смерті замкнутих у собі цивілізацій. У своїй праці "Присмерк Європи" Шпенглер висунув концепцію культури, що визначається як єдність стилістики, втіленої у формах економічного, політичного, духовного, релігійного, практичного, художнього життя. Культура трактується ним як організм, який, з одного боку, характеризується твердою органічною єдністю, а з другого -- відокремлений від інших культурних утворень. Це означає, вважає Шпенглер, що єдиної культури не існує. Він виділяє 8 культур: єгипетську, індійську, вавилонську, китайську, греко-римську (аполлонівську), візантійсько-арабську (магічну), західноєвропейську (фаустівську) і культуру майя. Кожному культурному утворенню, за Шпенглером, наперед визначені часові рамки, які залежать від внутрішнього життєвого циклу. Коли культура вмирає, вона перероджується в цивілізацію. Існування та співіснування культур є свідченням не єдиного процесу світової історії, а єдності проявів життя у Всесвіті. Ідеї Шпенглера щодо культурного процесу заклали основи сучасної філософії культури.
У чому ж причина такої радикальної зміни ставлення філософії другої половини XIX ст. до науки і розуму? Чим пояснити поширення концепцій, які заперечують розум і наукове пізнання?
Ірраціоналізм у філософії і світогляді в цілому набуває сили в періоди соціальної дестабілізації. Аналізуючи основні тенденції розвитку ірраціоналізму, слід зазначити дві основні причини його виникнення: по-перше, він виживає в атмосфері бунтарського незадоволення існуючими порядками (в середньовічних єресях, у вченнях епохи Реставрації); по-друге, в хаотичних протестах буденної свідомості в умовах кризи цивілізації. Розчарування у соціальному прогресі та в результатах застосування науки і техніки, дисгармонія між соціальним та біологічним, бездуховність людини, -- таким є соціально-психологічний фунт для поширення ірраціоналістичних настроїв.
У наш час найбільш ірраціоналістичними течіями, що абсолютизують зміст нерозумових змін психіки людини, слід визнати деякі напрямки екзистенціалізму (неоніцшеанського вчення "нових філософів" у Франції), франкфуртську школу, герменевтику. Ірраціоналізм філософсько-історичних побудов у західній філософії виявляється вже в самому запереченні об'єктивних законів історичного прогресу і в утвердженні пріоритету випадкового і виключно індивідуального в історії.
Антикласичними орієнтаціями не обмежується розвиток західної філософської думки кінця XIX -- початку XX ст. їм завжди протистояли філософські течії, які захищали класику. В 60-ті роки XIX ст. виникає неокантіанство, котре поставило за мету захист та збереження принципів класичної філософії. Основні принципи неокантіанства грунтуються на трактуванні філософії виключно як критики пізнання, на обмеженні самого пізнання сферою досвіду і на відмові онтології в статусі наукової дисципліни, на визнанні апріорних норм як таких, що обумовлюють процес пізнання. Неокантіанство розвивалося двома школами -- Марбурзькою: Г. Коген (1842--1918), П. Наторп (1854--1924), Е. Кассірер (1874--1945) та Баденською (Фрейбурзькою): В. Віндельбанд (1848--1915), Г. Ріккерт (1863-1936).
У цей же період формується і неогегельянство, для якого характерним є прагнення до створення цілісного моністичного світогляду на основі оновленої інтерпретації вчення Регеля: Р. Кронер (1884--1974), Б. Кроче (1866-1952), Ф. Бредлі (1846-1924), Дж. Коллінгвуд (1889-1943), Дж. Ройс (1855-1916), Дж. Джентіле (1875-1944).
Будь-яка філософська концепція є продуктом своєї епохи, породженням певних соціально-культурних умов та обставин. Проте неможливо вивчати сучасні філософські концепції, не враховуючи їхнього генетичного розвитку та органічного зв'язку з філософськими концепціями XIX ст. Некласична буржуазна філософія має важливе історичне значення: вона є ланкою зв'язку між класичною філософією і сучасною, теоретичною базою підготовки філософських вчень XX ст.
Особливостями некласичної західної філософії, основними темами її філософствування є: по-перше, звернення до суб'єктивного світу людини; по-друге, аналіз кризи буржуазної культури; по-третє, аксіологічний підхід до дійсності, світу людини і світу взагалі.
Серед безлічі напрямків і течій сучасної світової філософії є кілька ліній, які найбільш яскраво характеризують основні тенденції її розвитку. Це, по-перше, ірраціоналістично-гуманістична; по-друге, релігійна; по-третє, позитивістська.
Ці тенденції знаходять відображення в багатьох вченнях посткласичноі філософії. У більшості з них переважають песимістичні мотиви та настрої, які значно посилились на початку 80-х років XX ст. внаслідок загальної кризи цивілізації, викликаної загостренням глобальних проблем. Вона ж породила роздуми про незнищуваність всезагального відчуження та ірраціональний характер самого мислення.
Список використаної літератури
- 1. Радугин А. А. Філософія: курс лекцій. - М., "Центр", 1997. 2. Спиркин Ф. Г. Філософія. Посібник для вузів. - М, 1998. 3. Філософія: Навч. посібник. За ред. І. Ф. Надольного. - К., 2001. 4. Філософія. Підручник. За ред. Бичко та ін. - К., 2001.
Похожие статьи
-
Специфіка філософського знання - Основи філософії
Філософія - одна з форм духовної культури, раціонально-теоретичний світогляд що прагне з'ясувати все загального. Філософія дає чіткі відповіді для...
-
Народився Гегель у Штутгарті, в сім'ї заможного урядовця (чиновника). Гімназія, теологічний інститут з курсу теології, глибока самоосвіта, в ході якої...
-
ВСТУП, Сучасна дискусія про предмет філософії права - Філософія права, її предмет і завдання
Право філософія суспільство Філософія права -- самостійна галузь теоретичного знання. її предмет не вичерпується жодною філософською чи юридичною...
-
Соціальний вимір гідності людини у філософії стоїцизму
Соціальний вимір гідності людини у філософії стоїцизму Проблема гідності людини значуща не тільки в етичній, духовній площині, вона актуальна і в...
-
Філософія серця Юркевича - Антропологічний характер філософії серця Г. С. Сковороди, П. Д. Юркевича
У філософії Юркевича поняття "серця" виступає центральною ідеєю, яку він аналізує у праці "Серце та його значення в духовному житті людини, за вченням...
-
Вступ - Антропологічний характер філософії серця Г. С. Сковороди, П. Д. Юркевича
Антропологія філософія серце сковорода юркевич Вчені по-різному оцінюють цю філософію. Але незаперечним залишається те, що вона мала великий вплив на...
-
В першому розділі ми вже розглядали деякі важливі аспекти людського буття, зокрема, такі, як людську неспеціалізованість, унаслідок якої буття людини...
-
Філософія як теоретична форма світогляду - Основи філософії
Філософія - теоретичне ядро світогляду, його теоретична форма, спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення...
-
Сфера права як сфера свободи у філософії Гегеля
Сфера права як сфера свободи у філософії Гегеля Питання правової сфери і сфери свободи завжди є складними і завжди є актуальними. Гегель пропонує свій...
-
Проблема людини і моралі у філософії І. Канта - "Категоричний імператив" І. Канта і проблема моралі
Вчення про людину Кант виклав в книзі "Антропологія з прагматичної точки зору". Головна її частина підрозділяється на три розділи відповідно до трьох...
-
Абсолютний дух за Гегелем - Традиції Просвітництва та Німецької класичної філософії
- всеохоплююча реальність (субстанція) - єдиний універсальний чинник всіх форм буття (суб'єкт) - світовий розум, єдине рефлексивне поле Основна ідея...
-
Періодизація історії античної філософії. Сократ - Платон - Арістотель - Антична філософія історії
Антична філософія - це філософія давньої Греції і давнього Рима; виникла в VI столітті до н. е. у давньогрецьких містах-державах (полісах) і розвивалася...
-
"Для Сковороди ключ до всіх розгадок життя, як космічної, так і божественної, є людина, тому що всі питання й всі таємниці світу зосереджені для нього в...
-
Структура свідомості, Характеристика форм суспільної свідомості - Основи філософії
3 компоненти свідомості: 1. знання - інформація про предмети світ знання забезпечення практичної орієнтації його доцільне перетворення визначення засобів...
-
Пізнавальна функція філософії, Світоглядна функція філософії - Основи філософії
Пізнавальна функція, що полягає в поясненні найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення; Пізнавальна функція полягає в тому, що...
-
Філософія є таким історичним типом осмислення світу, який вирішує всі світоглядні питання виключно раціональним, логічним шляхом, відкидаючи міфи,...
-
Отож, існує велике коло проблем філософії, що мають значення для розуміння сенсу права в широкому контексті суспільного життя, цілей, задля яких створено...
-
Перспективи дозволу екологічної проблеми - Поняття "екологічної кризи" в філософії
Перспектива дозволу екологічної проблеми, що стоїть перед людством, вимагає розвитку гармонійних відносин з природою, сприяють її збагаченню, олюднення,...
-
Сутність екологічної проблеми в сучасній філософії - Поняття "екологічної кризи" в філософії
У чому сутність екологічної проблеми? Узагальнено кажучи, сутність екологічної проблеми полягає в чітко виявилося і поглиблюється протиріччі між...
-
Сформувалося десять основних напрямів філософської думки Китаю, з яких головні шість поклали початок історії китайської філософії: - школа служилих...
-
Специфіка філософії в Стародавньому Китаї - Філософія Стародавнього Китаю
Серед народів, які стояли біля витоків людської цивілізації, чільне місце посідає і китайський народ. Стародавня філософія виникає у період Жаньго -...
-
Антропологічні аспекти сучасної епістемології
Антропологічні аспекти сучасної епістемології Проблеми теорії пізнання відіграють важливу роль у сучасній філософії [1]. Гносеологічні дослідження...
-
Існує чимало історичних свідчень того, що в Україні XIV - XVI ст. проявлявся стійкий інтерес до духовних та інтелектуальних новацій. У цей період в...
-
Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства - Проблема людини в філософії
Людина є єдиним створінням у світі, яке усвідомлює свою кінечність (смертність), тому її життя для неї самої виступає як проблема. Проблема сенсу життя...
-
Одним із перших серед видатних учнів, послідовників та критиків І. Канта був, у буквальному розумінні "філософ від верстата", німецький мислитель і...
-
Значення філософії Сковороди - Г. С. Сковорода як український філософ
Дослідники Сковороди звичайно шукали джерела його філософії у закордонних філософських системах, шукали за впливами заходу і дивувались, що у нього якось...
-
"Благородний муж" як соціальний тип у філософії Конфуція
"Благородний муж" як соціальний тип у філософії Конфуція Історія людства є історією розвитку уявлень людей про самих себе. Досвід поколінь, держав і...
-
Вступ - "Аполлонічні" та "діонісійські" начала в типології Ф. Ніцше
Духовна криза сучасного розвиненого світу все більш посилюється. Це відбувається скрізь і не залежить від культурних традицій тієї чи іншої країни, хоча...
-
Основні особливості античної філософії - Антична філософія історії
Виділимо деякі загальні ознаки, характерні для всієї Античної філософії. Антична філософія відрізняється розмаїтістю шкіл, напрямків, проблем. Це...
-
Вступ - Особливості та здобутки німецької класичної філософії
Німецька класична філософія -- термін, що об'єднує філософські праці німецьких мислителів кінця 18-го -- початку 19-го століття. До визначних...
-
Армія та суспільство: проблема осмислення взаємодії в філософії Давнього світу
Армія та суспільство: проблема осмислення взаємодії в філософії Давнього світу Сучасне суспільство перебуває на шляху трансформації від індустріальної...
-
Прогнози для XX ст. з точки зору філософії освіти: соціологічні та освітні передбачення
Прогнози для XX ст. з точки зору філософії освіти: соціологічні та освітні передбачення Безперервне оцінювання сучасності й прогнозування майбутнього...
-
Заявляючи, що "усе наше пізнання починається з відчуттів", Леонардо рішуче відкинув інше, що не спирається на безпосереднє вивчення природи, знання -...
-
Ми вже говорили про те, що антична філософія заклала фундамент європейської філософської думки; що в античній філософії розпочали вирішуватися такі та...
-
Після мороку Середньовіччя філософи Відродження спробували, перш за все, тверезо вирішувати проблеми гносеології, щоб на підставі накопичених тоді знань...
-
Філософія об'єктивізму Айн Ренд: базові цінності людської індивідуальності
ФІЛОСОФІЯ ОБ'ЄКТИВІЗМУ АЙНРЕНД: БАЗОВІ ЦІННОСТІ ЛЮДСЬКОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ Коробко М. І. Як відомо, без розмислів на тему цінностей не може існувати жодна...
-
Творчість Хільдегарди з Бінгена як винятковий феномен середньовічної філософії, літератури та духовного наставництва Терехова Л. В., Студентка...
-
Роль філософії в вирішенні екологічної проблеми - Поняття "екологічної кризи" в філософії
Сучасна епоха знаходиться в особливому ставленні до філософії, і це обумовлено самою її сутністю як переломною, прокладає радикально нові шляхи...
-
Вступ - Поняття "екологічної кризи" в філософії
Актуальність У своєму рефераті я хочу розглянути одну з найактуальніших філософських проблем нашого часу, від вирішення якої залежить, чи будуть люди...
-
Природа і відповідальність людини - Поняття "екологічної кризи" в філософії
Для сучасності характерно прагнення повернути єдність людини і природи. Не боячись впасти в перебільшення, можна сказати, що філософія ХХ століття рішуче...
Загальна характеристика сучасної філософії