Філософське пізнання - Основне питання філософії

Перше питання, з якого починалося філософське пізнання і який заявляє про себе знову й знову, - це питання: що собою представляє мир, у якому ми живемо? По суті він рівнозначний питанню: що ми знаємо про світ? Філософія - не єдина область знання, покликана відповісти на це питання. У його рішення протягом століть включалися всі нові області наукових знань і практики.

Формування філософії, поряд з виникненням математики, знаменувало народження в давньогрецькій культурі зовсім нового явища - перших зрілих форм теоретичної думки. Деякі інші області знань досягли теоретичної зрілості значно пізніше, притім у різний час, і цей процес триває понині. Відсутність протягом століть науково-теоретичних знань про багатьох явищах дійсності, різкі розходження в рівні розвитку наук, постійне існування розділів науки, що не мають скільки-небудь зрілих теорій, - все це створювало потреби в пізнавальних зусиллях філософських розумів.

При цьому на частку філософії випали особливі пізнавальні завдання. У різні періоди історії вони приймали різний вид, але все-таки зберігалися й деякі стійкі їхні риси. На відміну від інших видів теоретичного пізнання (у математику, природознавстві) філософія виступає як універсальне теоретичне пізнання. Відповідно до Аристотеля, спеціальні науки зайняті вивченням конкретних видів буття, філософія ж бере на себе збагнення самих загальних принципів, почав усього сущого. І. Кант убачав основне завдання філософського пізнання в синтезі різноманітних людських знань, у створенні їхньої всеохоплюючої системи. Звідси найважливішою справою філософії він уважав дві речі: оволодіння великим запасом раціональних (понятійних) знань і "з'єднання їх в ідеї цілого". Лише філософія здатна, за його переконанням, додати "всім іншим наукам систематична єдність".

Правда, це не конкретне завдання, з яким потрібно впоратися в доступне для огляду час, а ідеальний орієнтир пізнавальних домагань філософа: як що б віддаляється в міру наближення до неї лінія обрію. Філософської думки властиве розгляд миру не тільки в малому "радіусі", ближньому "обрії", але й в усі більше широкому охопленні з виходом у невідомі, недосяжні для людського досвіду області простору й часу. Властива людям допитливість переростає тут в інтелектуальну потребу безмежного розширення й поглиблення знань про світ. Така схильність властива в тім або іншому ступені кожній людині. Нарощуючи знання вшир і вглиб, людський інтелект осягає мир у таких його зрізах, які не дані або навіть не можуть бути дані ні в якому досвіді. По суті, мова йде про здатність інтелекту до знання. Це підкреслив І. Кант: "...людський розум... нестримно доходить до таких питань, на які не можуть дати відповідь ніяке досвідчене застосування розуму й запозичені звідси принципи..." Справді, ніяким досвідом не можна осягти мир як цілісну, безмежну в просторі й неминущу в часі, нескінченно переважаючої людської сили, що не залежить від людини (і людства) об'єктивну реальність, з якої люди повинні постійно вважатися. Досвід не дає такого знання, а філософська думка, формуючи загальне світорозуміння, зобов'язана якось упоратися із цим завданням, принаймні постійно додавати до цьому свої зусилля.

У пізнанні миру філософи різних епох зверталися до рішення таких завдань, які або тимчасово, або в принципі, назавжди, виявлялися поза компетенцією й полем уваги конкретних наук.

Згадаємо кантівське питання "Що я можу знати?" Це питання не стільки про те, що ми знаємо про світ, скільки про саму можливість пізнання. Його можна було б розгорнути в ціле "дерево" похідних питань: " чи пізнаваний мир у принципі?"; " чи безмежно людське пізнання у своїх можливостях, або воно має границі?"; "Якщо мир доступний людському пізнанню, те яку частину цього завдання повинна взяти на себе наука, а які пізнавальні завдання випадають на частку філософії?" Можливий також цілий ряд нових питань: "Як виходить знання про світ, на основі яких пізнавальних здатностей людей і з використанням яких методів пізнання?"; "Як упевнитися в тім, що отримані результати - це добротні, щирі знання, а не омани?" Все це вже властиво філософські питання, що помітно відрізняються від тих, що звичайно вирішуються вченими й практиками. Притім у них - то сховане, то явно - незмінно є присутнім співвідношення, що відрізняє філософію, "світ - людина".

У рішенні питання про пізнаванність миру існують позиції-антиподи: точці зору пізнавального оптимізму протистоять більше песимістичні системи поглядів - скептицизм і агностицизм (від гречок. - заперечення й gnosis - знання; недоступний пізнанню).

Прямолінійно відповісти на питання, пов'язані із проблемою пізнаванності миру, важко - така вуж природа філософії. Це розумів Кант. Високо цінуючи науку й силу філософського розуму, він все-таки дійшов висновку про існування границі пізнання. Раціональний зміст у цьому не завжди усвідомлюється. Але сьогодні він здобуває особливу актуальність. Позиція Канта, по суті, була мудрим застереженням: людина, багато чого знаючи, уміючи, ти все-таки багато чого не знаєш, і жити, діяти на границі знання й незнання тобі призначене завжди, будь же обережний! Застереження Канта про небезпеку настроїв всезнайства стає особливо зрозумілим у сучасних умовах. Крім того, Кант мав на увазі й принциповій неповноті, обмеженість сугубо пізнавального освоєння миру, про що теж всі частіше доводиться думати сьогодні.

Похожие статьи




Філософське пізнання - Основне питання філософії

Предыдущая | Следующая