Етика обов'язку - Етичні погляди І. Канта
"Чисте поняття про обов'язок має на людське серце... Значно більш сильний вплив, ніж всі інші мотиви"
І. Кант
Єдине, що початково передвизначено в людині, -- це її прагнення до щастя; найфундаментальніші потреби і інтереси людей в кінцевому результаті зводяться до досягнення блаженства. Але якщо навіть цю фундаментальну природу людини можна відрізнити від наявної психології людей і передписати людині деякий "істинний" інтерес і прагнення в відзнаку від його безпосередніх, фактичних схильностей і бажань, то все рівно в цьому випадку мораль буде зведена до деякого "розумного егоїзму". Кант розмірковує тут передусім як мораліст, з точки зору самої моральної свідомості, послідовно проводячи власну логіку. В даному випадку він відстоює чистоту морального мотиву. Принцип щастя, говорить Кант, "підводить під моральність мотиви, що, скоріше, підривають і знищують весь її піднесений характер, змішуючи в один клас наміри до доброчесності і до пороку, навчаючи тільки одного -- як краще розраховувати. Якщо ж моральність засновувати на прагненні людини до щастя, то пробудження до чинності, нехай навіть правильного, буде обтяжене інорідними, "гетерономними", не властивими самій моралі мотивами -- надією на досягнення успіху, на набрання блаженства в цьому або потусторонньому світі, на винагороду доброчесності, нарешті, на отримання внутрішнього задоволення від свідомості правильності своїх вчинків. Справжній же моральний настрій людини повинен полягати в тому, щоб не очікувати нагород ані в цьому, ані в іншому світі, а виконувати свій обов'язок безвідносно до яких-небудь надій, нехай навіть бажання щастя -- невикорінювальне природне прагнення людини.
Мораль, як вважає Кант, не можна розглядати лише як засіб досягнення якого-небудь результату. При такій інтерпретації моральність перетворюється в чисто технічну, прагматичну задачу, в питання про "розважливість", уміння і спроможності ефективно досягати поставлені цілі. Такі принципи чинності, звичайно, мають місце в людському житті; Кант називає їх умовними, гіпотетичними імперативами: якщо бажаєш досягнути якогось результату, слід робити так. Але вся справа в тому, що такі правила, визначаючи засіб здійснення цієї мети, залишають в стороні питання про визначення самої мети. Справді, моральні вимоги до людини не можна звести до яких-небудь технічних приписів, що вказують лише те, якомога найбільш ефективно досягнути мету, що переслідується. По-перше, далеко не кожна мета може бути визнана моральною; успішна дія може мати і протиморальне спрямування. По-друге, навіть в ім'я благої мети можуть бути застосовані засоби, при цьому ефективні, які можуть бути аморальними. Таким чином, гіпотетичний імператив, будучи керівництвом до чинності технічного порядку, ще нічого не говорить про моральний характер дії. Доцільність зовсім не завжди співпадає з вимогою моралі -- от що за проблема виникає в даному випадку. Рішення її зводиться до наступного: в житті люди переслідують різноманітну мету, але з цієї -- особливої, приватної, "емпіричної" -- мети ще неможливо вивести моральність. Навпаки, це моральність визнає правозгідність однієї і засуджує іншу мету. Мабуть, не поняття мети обгрунтовує моральну повинність, а навпаки, емпірична мета може бути обгрунтована або відкинута з точки зору моралі. Тому "мета, яку ставлять, вже припускає моральні принципи. Наприклад, ідея вищого добра в світі... Слідує з моралі, а не є її основа" [2, т. 4, ч. 2, с. 9].
Кант прибічник пріоритету повинності над цінністю в моралі, в цьому він бачить специфіку моральності, крім того, він першим в історії етики звернув увагу на загальний характер моральних вимог, на те, що вони в своєму примусовому значенні розповсюджуються на усіх людей, в кінці кінців на людство в цілому. Кант звертає особливу увагу на те, що в моралі людина повинна сама усвідомлювати необхідність (повинність) певних дій і спонукати себе до цього. В цьому він і бачить специфіку моральності, відрізняючи її від легальності (просто виконання осудних людині вимог, зовнішнього підпорядкування). Мораль не виводиться Кантом з аналізу людського буття, історії, суспільства, а просто постулюється як щось початково дане разумом і як деякий особливий вимір світу. З ототожнення Кантом моралі і свободи (як спроможності людини давати самому собі закони) випливає його формалізм в розумінні моральності. По Канту "безумовно добра воля, принципом якої повинен бути категоричний імператив, невизначена в відношенні всіх об'єктів, буде містити в собі тільки форму воління взагалі, і при цьому як автономію" [2, т. 4, ч. 1, с. 288]; це і є "єдиний закон". Він вважає, що з чисто формального закону в рішенні будь-якої конкретної моральної проблеми завжди слідує тільки один можливий висновок, припис до чинності, принцип.
Тісніше за все моральність у Канта з'єднана з правом. Якщо яку небудь людину борг змусив зробити вибір не в користь свого ближнього, то для Канта це служить свідоцтвом його моральності. В дійсності тут виявляється лише абстрактний гуманізм -- адже зовсім не завжди це справедливо насправді, то є зовсім не завжди "любов до дальнього", скоріше "любові до ближнього". Кант правий в тому, що моральний імператив вимагає надання людям потрібної допомоги, але зовсім не примушує любити їх за це. "Цілком недоречно було б говорити: ви повинні любити інших людей. Слід було б сказати: у вас є всі підстави любити свого ближнього, і це справедливо навіть в відношенні ваших ворогів" [2, т. 2, с. 139]. І, справді, почуття обов'язку мов виключає почуття любові, бо любити по обов'язку неможливо. Але Кант не правий, вважаючи, що вони ніколи не можуть співпасти, оскільки справжня людяність припускає любов до всіх людей, а тоді і співчуття, і жалість будуть адекватним обов'язку (скоріше навіть буде замінювати обов'язок). Але Кант знижує цінність таких добрих побуджень: це скоріше інстинкти, що не слід переоцінювати, хоча і потрібно хвалити, бо більше всього на світі людей, незмінно маючих "перед очима своє улюблене "Я" як єдину точку опори своїх зусиль" [2, т. 2, с. 150] і що домагаються того, щоб все оберталося навколо своєкористя.
В етиці Кант розвиває вчення про автономію моралі: затверджуючи свободу, людина виступає творцем власного морального світу, вона сама собі передписує закон дій. Кант проголошує моральну настанову, характер і закони якої, істотно відрізняються від тих, що домінують в періоди спокійного і розміреного поступового розвитку, відрізняються радикалізмом поданих вимог: "ці закони беруть верх безумовно, який би не був результат їхнього виконання, більш того, вони навіть змушують цілком відволіктися від нього", людям "достатньо того, що вони виконують свій обов'язок, що б не було з земним життям і навіть якщо б в ній, можливо ніколи не співпадали щастя і гідність його" [1, с. 81-82]. На відміну від умовних правил поведінки обов'язок виступає по своїй суттєвості абсолютною вимогою, слідувати якому потрібно безумовно. В обстановці гучних вимог прав людини і його свобод Кант своїм категоричним императивом нагадав про відповідальність.
Поведінка, закон якої співпадає з законом природи, не має, по Канту, жодного відношення до морального закону. Те, чого немає в природному законі, -- це внутрішнє примушення. Моральну спроможність "вільного самопримусу" Кант називає доброчесністю. "Доброчесність є твердість максими людини при дотриманні свого обов'язку -- всяк твердість пізнається через ті перешкоди, які вона може подолати, для доброчесності ж такі перешкоди -- це природні схильності, які можуть прийти в зіткнення з моральним наміром... Всякий обов'язок містить поняття примушення з боку закону, етичний борг містить таке примушення, для якого можливо тільки внутрішнє законодавство" [2, т. 4, ч. 2, с. 329].
Кант піклується про чисто інтелектуальний "точний образ думок", що підпорядкує емпіричні судження і дії "принципу винятки між добрим і злим". Він пише: "Для вчення про моральність взагалі дуже важливо не припускати, наскільки можливо, жодної моральної середини а ні в вчинках, а ні в людських характерах, бо при такій подвійності всім максимам погрожує небезпека втратити визначенність і тривалість" [2, т. 4, ч. 2, с. 23]. По Канту, з двох осіб, якщо вони конфліктують один з одним, справді доброчесним може бути тільки один, той, що складає обов'язок. Або обов'язок не може суперечити обов'язку, або він не є істинний обов'язок і може відноситись до області моралі тільки як негативне, аморальне. Промова тут іде про диктатуру обов'язку, що може привести до загострення "разірванності" людини, врозріз його цілісності, врозріз гуманності. Для Канта моральне начало зводиться лише до суб'єктивної свідомості обов'язка. Обов'язок є обов'язок -- чистий обов'язок, виконувати його слід єдино з поваги до нього. Обгрунтовуючи цю вимогу Кант апелює до совісті. Справді, совість людини є найкращим суддею в питаннях моралі, вищою спроможністю знаходження моральної істини і вироблення правильного рішення і справжньої моральної точки зору, якщо вона не тільки суб'єктивна, але і з'єднана зі знанням об'єктивної істини. Але у Канта, як це видно в "Критиці чистого розуму", совість якраз і з'являється там, де голос розуму замовкає, де мислення не справляєтся з пізнавальними проблемами. Так що совість у Канта вже в своїй появі по необхідності виявляється суб'єктивною. У вченні Канта поняття совісті нерозривно зв'язане з дуалізмом його філософської системи, яким проникнуте все людське життя і що він підкреслює, розрізняючи антропологію і антропономію. В кантовському вченні поряд з естетичною і розумною потребою людини в совісті має значення і сфера релігійного досвіду, свого роду "релігійно-совісна" настанова. Йдеться про першопочаткові завдатки моральності, в які схильності, порив до чинності; тимчасові східці вираження цих завдатків, а також форми їхнього усвідомлення (смутна, чітка і релігійно-віруюча) придають вченню про совість закінчений вигляд. Вчення про совість -- це, по суті справи, вчення про добро, що має загальне значення; це -- вчинок, воля і свідомість моральної людини.
Неможливо замкнути всю багатогранність проблем, поставлених Кантом в етиці, на діяльності чистої свідомості. Тому в останні роки відзначається тенденція розглядати фізичні, соціальні, термінологічні аспекти його практичної філософії. В частковості, велика увага приділяється аналізу проблеми діяльності, умови реалізації свободи.
Похожие статьи
-
Етика обов'язку - "Категоричний імператив" І. Канта і проблема моралі
Категоричний імператив кант філософія "Чисте поняття про обов'язок має на людське серце... Значно більш сильний вплив, ніж всі інші мотиви" І. Кант...
-
Вступ - Етичні погляди І. Канта
"Серед наших понять... Поняття моральності найважливіше" І. Кант Етика є однією з найдавніших філософських дисциплін, об'єктом вивчення якої служать...
-
Свобода і етика - "Категоричний імператив" І. Канта і проблема моралі
"Для того, хто звик до свободи, немає більшого нещастя, ніж бути відданим у владу такої же суті, як він, що може примусити його відмовитися від своєї...
-
Висновки - "Категоричний імператив" І. Канта і проблема моралі
Ліберальне кантіанство другої половини XIX ст., яке прагнуло надати етиці Канта "безумовно світський характер", поставило головним те, що було найбільш...
-
Проблема людини і моралі у філософії І. Канта - "Категоричний імператив" І. Канта і проблема моралі
Вчення про людину Кант виклав в книзі "Антропологія з прагматичної точки зору". Головна її частина підрозділяється на три розділи відповідно до трьох...
-
Особенности этики И. Канта - Этическое учение И. Канта
Этика является одной из древнейших философских дисциплин, объектом изучения которой служат мораль, нравственность. С трехсотых годов до н. э., когда...
-
Этическая концепция И. Канта - И. Кант и его учение
Среди философских трактатов по этике особенно выделяются труды И. Канта. Этика Канта во многих отношениях явилась вершиной философии морали нового...
-
Этические и политические взгляды Канта - Древнегреческая (античная) философия
Политические взгляды Канта опираются на концепцию естественного права. Все люди равны перед законом. Цель законов - всеобщее правовое гражданское...
-
Царство свободы - Этика Иммануила Канта
Формирование внутренней свободы личности рассматривается философом как главная цель морального воспитания. "Разум должен рассматривать себя как творца...
-
Іммануіл Кант, німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії. У своїх численних роботах стверджував, зокрема, що умова пізнання --...
-
Філософські погляди мислителів епохи просвітництва - Погляди філософів
До найважливіших характеристик філософії Просвітництва належить раціоналізм. Уже в XVII ст. домінуючою була теза про "розумність" світу. У вченні Декарта...
-
Этика долга - Этика Иммануила Канта
Объективное практическое действие, которое в силу нравственного закона исключает все определяющие основания поступков, исходящие из склонностей, Кант...
-
Философия нравственности - Теория познания Канта
Понимание оснований и сути нравственных правил Кант считал одной из важнейших задач философии. Он говорил: "Две вещи наполняют душу всегда новым и все...
-
Гносеология и этика И. Канта И. Кант (1724 - 1804) - немецкий философ. Все творчество И. Канта можно разделить на два больших периода: докритический и...
-
И.&;nbsp;Кант - Немецкая классическая философия
И. Кант родился и всю жизнь прожил в Кенигсберге. С детства познал лишения, родившись в небогатой семье ремесленника-седельщика. Из-за смерти отца Кант...
-
Этика. Нравственный закон - Основоположник классической немецкой философии Иммануил Кант
Обстоятельную разработку кантовская теория получила в таких трудах, как "Основы метафизики нравственности"(1785), "Критика практического разума" (1788),...
-
Практическая философия И. Канта - Философия И. Канта
"Коперниканский переворот" И. Канта в этике Наиболее полно практическая философия Канта изложена во втором главном философском труде -- "Критика...
-
Вчення про злу сутність людської природи у філософії Сюнь-цзи як основа розбудови принципу справедливого соціуму Філософія Сюнь-цзи, як і конфуціанська...
-
Критический период философии Канта - Основные идеи философии Канта
Наступление критического периода было связано с работой к форме и принципах чувственного и интеллигибельного мира" (1770), в которой И. Кант...
-
Заключение - Этическое учение И. Канта
Среди задатков человека Кант выделяет способность "общаться с себе подобными". Общение он сводит к отрицательной форме, к антагонизму между...
-
"АПРІОРИЗМ" КАНТА ТА "ІСТОРИЗМ" ГЕГЕЛЯ ЯК ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ Проблеми етики та філософії релігії посідають...
-
Протосоціологічні погляди Григорія Сковороди - Специфіка протосоціології Григорія Сковороди
Щодо нерівності між людьми, то у творах Сковороди простежується неоантична лінія - люди різні за Божою волею, наділені різним соціальним статусом. Разом...
-
Концепція свободи індивіда у творчості Іммануїла Канта
Концепція свободи індивіда у творчості Іммануїла Канта Подковенко Т. О. Стаття присвячена дослідженню філософсько-правових поглядів І. Канта щодо...
-
Нравственный закон Канта - общечеловеческая мораль - Этика Иммануила Канта
В заключение вспомним еще раз основной закон чистого практического разума, сформулированный Кантом, его нравственный закон: "Поступай так, чтобы максима...
-
Категории воли - Этика Иммануила Канта
Эта способность самопроизвольно определять себя является, по Канту, отличительной особенностью именно человеческой воли. Признание Кантом наличия у...
-
Категорические императивы - Этика Иммануила Канта
Настаивая на том, что на языке категорических императивов с нами говорит разум и только разум, причем в ипостаси чистого практического разума, не...
-
Основные этические идеи Канта - Этика И. Канта
Кант утверждает примат практического разума над теоретическим, деятельности над познанием. Но что такое "практическое"? В широком смысле слова к...
-
Критическая философия Иммануила Канта
Критическая философия Иммануила Канта Иммануил Кант - это знаменитый немецкий мыслитель. Его труды актуальны и по сей день. Особенно важной считается...
-
Заключение - Этика Иммануила Канта
Учение о нравственности находится в центре всей системы Канта. Ему удалось обозначить, если и не объяснить полностью, целый ряд специфических черт...
-
Взгляды Канта на культуру - Жизнь и учение И. Канта
Если суммировать высказывания Канта о культуре и привести их в некую систему, то перед нами возникнет то, что с некоторой долей условности можно назвать...
-
Различение веры разума и церковной веры для практического разума и религиозной философии, о котором говорит Кант, в его сочинениях о религии обсуждается...
-
Принципы построения этики - Этика Иммануила Канта
Этика - главная часть философии Канта. Именно с размышлений над антиномиями началось становление его "критицизма". Кант строил этику, основанную на...
-
Теория познания И. Канта - И. Кант и его учение
В своей теории познания И. Кант разрешает проблему: как, исходя из субъективности, из человеческого сознания, можно прийти к объективному знанию. Осознав...
-
Етична концепція І. Канта Вивчення етики Канта продовжує розвиватися з 20-х рр. Існує багато різноманітних оцінок етики Канта. З точки зору метафізики,...
-
Основні напрями розвитку філософії історії: класичний етап
Основні напрями розвитку філософії історії: класичний етап Ще в процесі розвитку стародавніх суспільств розпочинається дуже повільний і поступовий, але...
-
Формы рассудка. Выводы Канта о сознании - Иммануил Кант и его философские взгляды
Вторая часть учения Канта о познавательных способностях человека - учение о рассудке. Рассудок - это способность мыслить предмет чувственного созерцания....
-
"Критика чистого разума" - Иммануил Кант и его философские взгляды
"Критику чистого разума" Кант опубликовал в двух изданиях: первое появилось в 1781, второе - в 1787 г. "Критика чистого разума" принадлежит к числу...
-
Основные понятия теории познания Канта - Сущность теории познания И. Канта
В основе философских исследований Канта "критического" периода лежит проблема познания. В своей книге "Критика чистого разума" Кант отстаивает идею...
-
Напрям у сучасній філософії (соціології, психології, психоаналізі), що розвинувся в 20-30х роках ХХ століття з фрейдизму. Заснований послідовниками...
-
Онтология и гносеология Канта - Древнегреческая (античная) философия
Кант осуществляет своего рода переворот в философии, рассматривая познание как деятельность, протекающую по своим собственным законам. Кант возвел...
Етика обов'язку - Етичні погляди І. Канта