Концепція пізнання у філософії марксизму. Проблема істини і її критерію - Філософія пізнання і науки

Проблеми гносеології займають важливе місце у філософії марксизму. Діалектико-матеріалістична філософія розглядає пізнання як процес і результат відображення у свідомості людини об'єктивної реальності. Але, на відміну від матеріалістичних традицій XVII-XVIIIст., марксизм стверджує, що цей процес опосередкований суспільно-історичною практикою. Це не механічне, мертве, дзеркальне відображення, не пасивне споглядання світу, а складний суперечливий процес активного творчого відображення реальної дійсності, що здійснюється в ході зміни людьми цієї дійсності.

Процес пізнання детермінований соціокультурними чинниками і здійснюється не ізольованим суб'єктом як "гносеологічним Робінзоном", а людиною як соціальною істотою, що постійно включена у саме "тіло" пізнавальної діяльності. Її активність - найважливіша передумова останньої.

Діалектико-матеріалістична теорія пізнання - не замкнута, а відкрита, динамічна система, що постійно оновлюється. Усвідомлюючи свою зумовленість суспільно-історичною практикою, ця теорія свідомо виходить з визнання цього факту при поясненні самої себе і своєї ролі в пізнавальному процесі. Вона "критично і революційно" рефлексує як на її практику, що породила, так і на саму себе.

Найважливіший принцип діалектико-матеріалістичної гносеології полягає в поширенні діалектики на пояснення процесів пізнання і мислення. Елементи діалектики (її закони, категорії і принципи), будучи відображенням загальних законів розвитку об'єктивного світу, є тим самими загальними формами мислення, універсальними регулятивами пізнавальної діяльності в цілому.

У розробці своїх проблем теорія пізнання спирається на дані усіх форм пізнавальної діяльності - у тому числі і на конкретні науки, виходячи з необхідності рівноправного союзу з ними. При цьому зміст і проблематика теорії пізнання повинні завжди відповідати сучасному рівню розвитку і запитам природничих і соціально-гуманітарних наук.

Процес пізнання в діалектико-матеріалістичній філософії розглядається через взаємодію суб'єкта й об'єкта пізнання. При цьому суб'єкт пізнання розглядається не як біологічна істота, а як продукт суспільно-історичної практики, зв'язаний із усією сукупністю суспільно історичних умов розвитку матеріальної і духовної культури суспільства. Об'єктом пізнання є не вся об'єктивна реальність, а та її частина, на яку спрямована практична і теоретична діяльність суб'єкта. Марксистська гносеологія розглядає суб'єкт і об'єкт пізнання в їхньому діалектичному взаємозв'язку, взаємодії, єдності, при цьому, активною стороною цього взаємозв'язку виступає суб'єкт пізнання.

Центральне місце в діалектико-матеріалістичній гносеології займає проблема істини. Марксизм конкретизує класичне визначення істини, визнаючи існування об'єктивної істини. Об'єктивна істина розглядається як такий зміст людських знань про реальність, що не залежить від суб'єкта - ні від людини, ні від людства. Вона об'єктива по змісту, але суб'єктивна за формою свого існування, оскільки є результатом суб'єктивної діяльності людини. Істина - це історично зумовлений процес збагнення людиною реальності. Для характеристики цього процесу в гносеології марксизму використовуються поняття абсолютної і відносної істини. Відносна істина - це знання, що в принципі правильно, але не повно відбиває реальність. Вона містить у собі і такі моменти, що у процесі подальшого розвитку пізнання і практики будуть уточнюватися, поглиблюватися і замінятися новими. Абсолютна істина - це такий зміст наших знань, що найбільш повно відповідає своєму предмету і не буде відкинуте подальшим розвитком пізнання і практики. Абсолютна і відносна істини діалектично взаємозалежні: відносна істина з необхідністю містить у собі елемент абсолютної істини, остання ж пізнається людиною тільки через відносні істини.

Кожна об'єктивна істина відповідає своєму предмету тільки у певних конкретних умовах. Це положення марксизму уточнюється через принцип конкретності істини. Вимога конкретності істини припускає необхідність розгляду об'єкта в тих умовах місця і часу, у тих зв'язках і відношеннях, у яких він виник, існує і розвивається. Незнання цих меж, або їх ігнорування перетворює наше знання з істини в заблудження.

Критерієм, що дозволяє відокремити істину від заблудження, з погляду діалектико-матеріалістичної гносеології, є практика. Практика розглядається як предметно-практична діяльність людини, спрямована на перетворення природи і суспільства. Вона є абсолютним критерієм істини як цілісний суспільно-історичний процес, а не як конкретний історично зумовлений практичний акт взаємодії людини зі світом.

Похожие статьи




Концепція пізнання у філософії марксизму. Проблема істини і її критерію - Філософія пізнання і науки

Предыдущая | Следующая