2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ - Сучасна філософія як наука

Зародження філософської думки, її культурно - історичні передумови

Антична філософія

Філософія середньовіччя

Філософія Відродження

Філософія Нового часу

Німецька класична філософія

Мета: визначити закономірності зародження філософської думки; своєрідність філософії стародавнього Сходу; натурфілософські ідеї давньогрецької філософії, філософії елліністичного періоду. Проаналізувати релігійний характер середньовічного світогляду і філософії Відродження, особливості філософії Нового часу: його раціоналізм та емпіризм; особливості та значення німецької класичної філософії, теоритичної розробки діалектики: особливості української філософської думки.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ:

Діалектика, схоластика, монізм, дуалізм, космізм, теїзм, номіналізм, реалізм, атомістика, гуманізм, теоцентризм, пантеїзм, субстанція, емпіризм, деїзм, раціоналізм, сенсуалізм, монада, метафізика, антропоцентризм, апріоризм, трансцендентальність, феномен, ноумен, "річ-у-собі", антиномія, категоричний імператив, абсолютна ідея, антропологія, вульгарний матеріалізм, антропологічний матеріалізм.

ПИТАННЯ 1: Філософія, що має багатовікову історію, виникає у вигляді окремих філософських ідей у період формування рабовласницьких відносин, коли відбувається відокремлення розумової праці від фізичної.

Наприкінці III - початок II тис. До н. е. у Єгипті та Вавилоні у таких пам'ятках давньої культури, як "Пісня арфіста", "Бесіда зневіреного зі своєю душею", "Бесіда пана з рабом", висловлюється ряд думок, що відбивають факти соціального гноблення, відверто звучить мотив сумніву в істинності релігійного відображення світу. Зустрічаються також спроби виокремити матеріальний первінь світу, у вигляді якого виступає вода.

Значно пізніше, на початку 1 тис. До н. е. уперше оформлятися філософські течії. Так, у VIII - VII ст. до н. е. в Індії формується філософський напрямок, відомий під назвою Локаята (тобто погляди людей, що шукають тільки цей світ локу). Найбільш послідовними серед них були Чарваки. Деякі дослідники вважають,- що даний термін являє собою з'єднання двох давньоіндійских слів - "чар" (чотири) і "вак" (слово) і означає "чотири слова". Послідовники цього напрямку вважали, що світ складається з чотирьох основних елементів землі, води, повітря і вогню.

У Китаї в VII-VI ст. До н. е. філософи намагаються виділити вічну, абсолютно рухому субстанцію - ці. У VI ст. До н. е. з являється ідея вічного руху матеріального світу у філософії даосизму, що вбачає причину руху у так званому "дао", тобто єдності протилежностей.

Спробу пояснення виникнення світу - космогонію - знаходимо й у працях Гесіода, відповідно до поглядів якого основою усього є хаос - безмежна, безформна маса, що містить у собі усі можливі потенції. З хаосу виникають і прависхідні форми буття - з одного боку, Гея (Земля) і Ерос (певна життєва сила), а з іншого, - Еретем (темрява) та Нікс (ніч) як визначальна, правляча сила. Від них потім виникає Уран (зоряне небо), Етер (ефір), світло і поступово всі інші божества.

Розглянуті "дофілософські" погляди, будучи однією з можливих спроб відповісти на питання про те, що є основним принципом світу (або космосу), які принципи і сили визначають його розвиток, так і не вийшли за межі міфологічних поглядів.

ПИТАННЯ 2: Античною філософією прийнято називати сукупність філософських вчень, що розвивалися в старогрецькому і староримському суспільствах з кінця VII ст. До н. е. аж до VI ст. Н. е. *. Антична філософія постає як певна єдність світоглядних ідей, породжена тими специфічними особливостями перехідної епохи, коли відбувається занепад міфологічного сприйняття, характерного для родового і ранньокласового суспільного ладу. За тисячу років свого існування антична філософія пройшла складний шлях розвитку, маючи ряд загальних рис, що об'єднують всі її складники у певну цілісність.

Перша особливість античної філософії полягає в її універсальному космізмі.

Друга особливість античної філософії - це спроби об'єднати матеріалізм і діалектику. Ця особливість яскраво проявилася у вченні Геракліта Ефесського (530 - 470 р. До н. е.), який вважав загальною закономірністю світу боротьбу протилежностей.

V ст. До н. е. характеризується в Греції формуванням найбільш зрілої форми давнього матеріалізму - атомістичного вчення, створеного Левкіппом (540 - 460 р. До н. е.) і Демокрітом з Абдерр (460 - 370 до н. е.).

"Лінії Демокріта" протистоїть "лінія Платона" - ідеалістична традиція античної філософії. За Платоном (427 - 347 p. До н. е.), матеріальний світ є лише "тінню", блідим відблиском світу вічних і незмінних ідей.

У піфагорійській школі (VI ст. До н. е.) цей ідеальний світ зводиться до царства чисел, чим завершується відхід від залишків матеріалістичного космізму, який у піфагорійців остаточно перероджується у космічне містичне вчення, що проповідує безсмертя і переселення душ.

Найвидатнішим мислителем Давньої Греції був Арістотель (384 - 322 р. До н. е.). Він немовби підбив підсумок розвитку античної філософії. Будучи енциклопедистом, Арістотель написав багато творів, у яких упорядкував філософські та природничонаукові знання античного світу. Для позиції Арістотеля характерне коливання між матеріалізмом та ідеалізмом: з одного боку, він різко критикував Платона за визнання ідей першоосновою речей, а з іншого, вважав матерію лише пасивною можливістю буття.

ПИТАННЯ 3: Філософія середньовіччя охоплює тривалий період - від розпаду Римської імперії до епохи Відродження, тобто майже 1000 років.

Філософія була проголошена "служницею богослов"я" (формула Петра Доміані і повинна була використовувати міць свого раціонального апарату для підтвердження догматів християнства. Ця філософія одержала назву "схоластики" (від лат. Scholastica - шкільний, учений). Вважалося, що істина вже дана людям в біблійних текстах і, щоб аналізувати її, виводячи всю повноту її логічних слідувань, необхідно застосувати систему правильно побудованих силогізмів.

Систематизатором ортодоксальної схоластики вважається чернець-домініканець Фома Аквінський (122526 - 1274 p.).

ПИТАННЯ 4: Епоха Відродження (фр. - Ренесанс) загалом починається в XIV - XV ст. Та завершується в XVI - XVII ст. Приходом періоду подолання тривалого застою продуктивних сил. На зміну характерному для попереднього періоду теоцентризму приходять антропологічні, гуманістичні мотиви.

"Батьком гуманізму" вважається Франческо Петрарка (1304 - 1374 p.).

Серед зачинателів гуманістичних традицій слід назвати друга Петрарки, флорентійця Джовавні Боккаччо (1313 - 1375 p.), який у своєму "Декамероні" висміяв дурне й брехливе духівництво, вихваляв розум, енергію, повноту життя нових міських прошарків, що зароджувалися.

Висловлюючи зміст ранньо-буржуазного гуманізму, Микола Кузавський (1401 - 1464 p.), розглядає природу як тотожну Богові, вважаючи, що названа тотожність втілюється у людині як носії творчої могутності, осередком якої постає перш за все інтелект. Така установка на природність призводить в епоху Відродження до певної "натуралізації" філософії, науки, естетики, права, що перебудовуються "за подобою" природознавства.

ПИТАННЯ 5: Філософія Нового часу, охоплюючи період XVII - XVIII ст., обумовлюється розвитком капіталізму, розвитком експериментально-математичного природознавства, послабленням впливу церкви. На перший план виходять проблеми теорії пізнання. Розум утверджується як визнаний "тлумач природи". Тому одним із головних питань філософії Нового часу стає пошук методів цього тлумачення.

Англійський філософ Френсіс Бекон (1561 - 1626 р.) усі знання, усі науки підрозділяє на теологію і філософію. Перша з них має небесне, а друга - земне походження. У своєму головному творі "Новий органон" він говорить про те, що існують три шляхи пізнання: "шлях павука", що являє собою спробу виведення істин із чистої свідомості, "шлях мурашки", що являє собою збір розрізнених фактів при відсутності уміння їх узагальнювати і створювати повну теорію, і "шлях бджоли" - єдино істинний шлях наукового пізнання, що поєднує в собі переваги перших двох шляхів і в той же час позбавлений обмеженості кожного з них. Емпіричне тлумачення знання Ф. Беконом було продовжене Томасом Гоббсом (1583 -1679 pp.) і Джоном Локком (1632 -1704 р.).

Соціальні протиріччя і конфлікти, що починали виявлятися в XVIII ст. У Франції, у 1769 році призводять до буржуазної революції. Прогресивно мислячі представники "третього стану" (філософи, юристи, натуралісти та ін.) утворили потужний рух, що увійшов в історію під назвою Просвітництво. Найвидатнішими мислителями Просвітництва є Франсуа Марі Вольтер (1694 - 778 р.), Жан-Жак Руссо (1712 -1778 рр.) Жан Антуан Кондорсе (1743 - 1794р.).

ПИТАННЯ 6: Важливе місце в розвитку філософської думки займає німецька класична філософія. Родоначальником її є творець першої завершеної системи класичного німецького ідеалізму, видатний мислитель і вчений свого часу Іммалуїл Кант (1724 - 1804 р.).

Розробляючи теорію пізнання, І. Кант вводить так звану трансцендентальну логіку, завданням якої, заявляє він, і є вироблення визначеної системи апріорних понять та істин, що сприяють переходові пізнання від "речі-в-собі" до пізнання "речі-для-нас".

Ідеалістичним є і етичне вчення Канта. Основним законом етики він проголошує категоричний імператив - формальне внутрішнє повеління, що, нібито, існує у свідомості людини як вічний, незмінний закон і ідеал поведінки людини.

Найбільш повне завершення німецький класичний ідеалізм одержав у філософській системі Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770 - 18Р1 р.). Гегель робить спробу створити таку теоретичну систему, що була б здатна вирішити проблему тотожності мислення і буття. Він розробляє філософію історії, філософію мистецтва, історію філософії, діалектичну логіку. Вперше представивши весь природний історичний і духовний світ у вигляді процесів, тобто в безперервному русі, зміні, перетворенні і розвитку, Гегель зробив спробу розкрити внутрішній зв'язок цього руху, дав загальний діалектичний аналіз найважливіших категорій філософії, а також сформулював три основні закони діалектики.

Піддавши критиці ідеалізм Гегеля з позицій метафізичного матеріалізму, Людвіг Авдреас Фейербах (1804 - 1872 p.) відкидає і гегелівське вчення про людину як діяльну істоту. Будучи представником споглядального матеріалізму, він в основному підкреслює активний вплив природи на людину, об'єкта на суб'єкт.

Використована література

    1. Асмус В. Ф. Античная философия.-М, 1976. 2. Лосев А. Ф. История античной философии. - М., 1989. 3. Гулыга А. Немецкая классическая философия. - М., 1986.

Похожие статьи




2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ - Сучасна філософія як наука

Предыдущая | Следующая