Основні напрями гносеологічної орієнтації філософів: - Філософія стародавнього сходу

    - емпіризм визначає чуттєвий досвід джерелом знання і вважає, що зміст знання може бути представлений як опис цього досвіду або зведений до нього; - раціоналізм визначає розум основного пізнання і поведінки людей; - сенсуалізм визначає життєвість головною формою достовірного знання.

Методи дослідження:

    - індукція - метод дослідження, який забезпечує можливість переходу від поодиноких фактів до загальних положень до узагальнення на основі даних досліду; - від загального о одиничного, від накопиченого до теоретичного обгрунтованого матеріалу, до його більш послідовного вивчення.

Процес пізнання - діалектичний, суперечливий процес, який містить чуттєве, емпіричне та теоретичне пізнання і тому не можна абсолютизувати індукцію або дедукцію.

Ф. Бекон (1561-1626) - підкреслює необхідність пізнавати обєктивно суттєві речі і явища, відмовитися від схоластичної відірваності від природи і людини. Джерело буття знаходиться в почуттях, які виникають в процесі практичного впливу індивіда на природу. Розробив індуктивний метод.

Р. Декарт(1596-1650). Кінцева мета знання людини - панування над силами природи, пізнання причин її розвитку, удосконалення природи самої людини. Для досягнення цієї мети необхідно використовувати принцип сумніву, який направлений проти сліпої віри і потребує попередньо сумніватися у всьому науковому існуванні. Основний вид пізнання - раціональне пізнання - раціональне пізнання, інструментом якого є розум.

Перебільшував можливості раціонального пізнання, відкрив його від чутливого. Вихідними поняттями для дедукції всіх наукових знань повинні бути вроджені ідеї.

Лейнібц (1646-1716). Вважав, що джерелом необхідності і в загальності знання може бути тільки розум.

Б. Спіноза (1632-1667). Пізнання світу йде не через пізнання Бога, а через пізнання природи.

У своїй раціональній теорії виділяє 3 ступені:

    1. Найвищий ступінь пізнання - істина, яка досягається безпосередньо розумом, вона видима інтуїтивно і не залежить від не від якого досвіду. 2. Середній ступінь пізнання - розмірковування розуму (потребує доведення). 3. Знання, що отримані за допомогою органів чуття, вони неповні, поверхневі та недостовірні.

Дж. Берклі (1684-1753) - обгрунтував субєктивний ідеалізм. "Трактат про начала людських знань - пізнання має справу не з обєктами, які існують незалежно від свідомості людини, а лише із сукупністю відчуттів. обєкти, котрі ми чуттєво сприймаємо, існують лише у думці, всі якості речей - субєктивний, тому саме їх існування залежить від субєкта свідомості. Без субєкта свідомості. Без субєкта немає і обєкта (ідеалістичний сенсоналізм)".

Джеон Локк (1632-1704). Всі людські знання мають чуттєве походження. Заперечував думку Декарта про "вроджений ідеал", людський розум від народження є "tabula rasa". Все, що ми знаємо, це результат впливу зовнішнього світу, це результат виховання і освіти.

Ж. Ламетрі (1709-1751) - пізнання повинно починатися з чутливого сприйняття реальних речей, їх подальшого досвідно-експериментального дослідження і завершатися раціональним узагальненням виявлених фактів.

Гельвецій (1715-1771) - людина становить фізичну чутливість, і тому її знання ніколи не досягають більшого, ніж дають почуття індивіда. Все, що є недоступне почуттям людини, є недосяжним і для її розуму. Другий засіб пізнання - память, яка становить тривалим, але послабленим відчуття.

3. Для Бекона ("Новий органон") існування обєктивного матеріального світу не викликає сумніву. Активність багатоякісної матерії повязана з рухом, причому це не тільки математичний, механічний рух, але і внутрішня сила, внутрішня напруга, життєвий рух матерії. Існує лише конкретно визначена матерія, природа є зєднанням активів, молекул, який притаманна вага, протяжність, рух.

Т. Гоббс розглядав обєктивний світ як сукупність окремих матеріальних тіл, котрім притаманні протяжність, твердість, обсяг і інші властивості. Матеріальні тіла не мають таких якостей, як колір, запах, звук, оскільки подібні якості виступають лише субєктивними уявленнями людини. Рух - це механічне пересування тіл у просторі, воно внутрішньо не притаманне матерії, але саме матерія є вічна. Окремі тіла є тимчасові, вони коли-небудь виникають і потім зникають.

Світ - єдина матеріальна субстанція, а все існуюче і зникаюче лише різні форми її прояву.

Декарт - "Роздуми про метод", "Методичні роздуми", "начала філософії". В основі світу є незалежні одна від одної субстанції: духовна, яка іде від Бога і втілюється в душі, матеріальна, тілесна, протилежна.

Спіноза. Світ = нескінчена природа, матеріальна субстанція, яку він також називає Богом. Субстанція є причиною самої себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незліченна, їй властива ідея збереження. Бог - виявив самого природного буття.

Лейбніц - творець вчення про монади (одиниця, неділима). Монади - це прості вічні неподільні духовні першоелементи, з яких складається Всесвіт. Монади як субстанції не залежать одна від одної, не можуть вживати одна одну. Число монад є нескінчене і кожна з них володіє здатністю сприйняття і прагнення, тобто руху. Сам світ регулюється наперед уставленою гармонією, котра була встановлена між мандрами, вищою монадою в особі Бога.

Локк (1632-1704). Матеріальним тілам світу властиві лише кіот кісні особливості. Заперечував якісну різноманітність матерії і не визнавав, що матерія не видна не тільки кількісно, а й якісно. Тіла відрізняються одна від одної лише за розмірами, за фігурою, рухом чи спокоєм. Ці якості він називав первинними. Інші (колір, смак, запах, звуки) - вторинні, вони є субєктивними і не притаманними матеріальним тілам.

Гольбах (1723-1789). Матеріальні тіла володіють здатністю пересування тільки по механічним траєкторіям. Природа - це сукупність різних рушійних сил матерії, за якими постійно знаходяться у русі. Необхідними можуть бути лише причина і наслідок. За їх допомогою можна пояснити будь-який процес і людську поведінку.

Ламетрі. У Всесвіті існує лише одна субстанція і людина вступає найдосконалішим проявом. Підкреслюючи одноманітність природи, він не вбачав якісних відмінностей між органічним, рослинним і тваринним світом, до якого відносить людину.

Дідро. Відстоював ідеї про єдину, вічну і нестворену матерію, яка виступає єдиною субстанцією, існуючою поза і незалежно від людської свідомості. Установлював єдність матерії і руху, виступав проти введення руху до просторового пересування і вважав, що і нерухоме тіло змінюється, розвивається.

Іслон Адріан Гельвецій "Про дух", "Про розум". Світ - матерія, що перебуває у русі. Простір і час - форми існування матерії. Людину відносять до загальної системи роздумів, невіддільної від неї і підпорядкованї тим самим законам, що і природи.

Гносеологічної суспільства філософствування

Похожие статьи




Основні напрями гносеологічної орієнтації філософів: - Філософія стародавнього сходу

Предыдущая | Следующая