Програма "Чужі помилки" як приклад збалансованого підходу до висвітлення кримінальної тематики - Насилля на сучасному телеекрані та його вплив на аудиторію (на матеріалі спецпроектів каналу СТБ)

Для визначення кількості агресивної інформації на телеекрані були проаналізовані програми за січень 2005 року п'ятьох провідних каналів українського телебачення (1+1, ICTV, Новий канал, Інтер, ТРК "Україна"). Результати аналізу показали, що кількість запропонованої глядачеві телевізійної продукції, яка містить елементи агресії, склала 35% (фільми, серіали, телепередачі). Можна зробити висновок, що на наших телеекранах достатньо "потенційного" матеріалу для стимулювання агресивної поведінки у глядача.

Сучасне українське телебачення переповнене різними програмами на кримінальну тематику як власного виробництва, так і зарубіжного, зокрема, російського. Доволі велика кількість таких програм обумовлена рейтингами подібних телепередач.

Підраховано, що у пересічній телепередачі, яка містить насильство, в середньому демонструють:

    - шість жорстоких сцен на годину; - у прайм-тайм обсяг насильства зростає на всіх каналах кабельного та ефірного телебачення; - загалом, близько 60 відсотків телепередач містять насильство; - багато сцен серйозного фізичного насильства подані як буденні і суттєво "прикрашені".

Усі кримінальні телепрограми мають свої особливості, але всі вони базуються на розслідуваннях різних кримінальних справ. Деякі з них мають більше насильницьких та кривавих сцен, деякі менше, деякі мають грубі порушення стандартів журналістики, а деякі намагаються їх дотримуватися.

У своїй роботі ми досліджували проект каналу СТБ "Чужі помилки". Це доволі нова телепрограма на кримінальну тематику, створена журналістами каналу СТБ. Прем'єра показу відбулася 1 вересня 2009 року о 21:00. Зараз програма виходить щодня, з понеділка по четвер о 14:00.

Можна сказати, що "Чужі помилки" - це оновлений варіант "Документального детективу". У серіях використовується близько 10-15% документальної хроніки, решта - ігрова реконструкція. Отже, за жанром цей проект, з одного боку, відноситься до документалістики, але з іншого, близький і до художнього жанру, тобто визначити чітко жанр не можливо.

Досліджуючи цей проект, ми переглянули декілька випусків і виявила особливості цієї програми:

    - ігрова реконструкція робить програму більш цікавою для глядача, додає їй образності та динамічності. Гра акторів примушує глядача більш хвилюватися та проникнутися сюжетом; - сюжет цікавий та доволі непередбачуваний, до самого кінця важко зрозуміти, хто скоїв злочин; - усі випуски - це реальні історії, які сталися в якомусь куточку України (у програмі говориться, у якому саме); - розповідь ведеться фрагментами: фрагмент з майбутнього, фрагмент з минулого, фрагмент з теперішнього змінюють один одного; - важливі моменти повторюються по декілька разів; - героями програми є пересічні люди, не обов'язково з кримінальним минулим; - присутні сентиментальні відступи, що робить програму близькою до художнього жанру; - використовуються різні художні вирази ("Зграя, що відчула запах крові"); - розповідь у сюжеті дуже логічна; - цікаво те, що всі можливі версії злочину перевіряються; - інтерв'ю з представниками внутрішніх органів подаються для підтвердження фактів; - інтрига залишається до самого кінця.

Програма не відрізняється надмірною кривавістю, що, безперечно, є плюсом з точки зору стандартів журналістики та психологічного впливу на глядача. У програмі дуже розвернуто подаються психологічні причини скоєння людиною злочину, поясняється, як звичайна людина до цього доходить. І цей момент має дуже великий психологічний вплив на глядача, адже примушує замислитися, чи не міг бути він на місці того злочинця або жертви. Серед недоліків програми можемо відзначити такі: по-перше, - це гра акторів. На мій погляд, вони дуже часто переграють. І, по-друге, - це те, що завдяки такій детальній розповіді про злочин подаються підказки, як треба й не треба поводитися злочинцю (справжній злочинець може зрозуміти, як треба тікати, що не треба залишати на місці злочину і т. д.) З одного боку, це можна віднести до порушень стандартів журналістики, але з іншого, - важко уявити, як без такої інформації можна було б розповісти такого роду історію.

Можу зробити висновок, що кількість насилля у цій програмі відповідає здоровому глузду, грубих порушень стандартів журналістики я не помітила, - хіба з аналізу яскраво витікає такий висновок? Ви більше аналізуєте режисерські прийоми в цій програмі, але майже не кажете про те, ЯК САМЕ представлені сцени насильства, яким чином розповідають автори про вбивства, що при цьому використовують у відеоряді, як розповідають про трагедії, чи показують кров, понівечені тіла, акти насилля, знаряддя вбивства, чи прикривають обличчя, якщо показують справжніх учасників справи? яким чином взагалі ілюструють розповідь про це, які фрази вживають?... Саме це мало б бути предметом детального аналізу!..І тоді можна було б робити якісь висновки... Ви мали б пройтися по всіх морально-етичних нормах, звірити цей телепроект з кожною нормою, стандартом на предмет порушень, і тоді вже казати, чи є вони, чи немає....А хіба це аналіз? Та й за обсягом це ледве три сторінки, і виходить, що вся робота - переважно теорія, до того ж, відірвана від практики. Ви ж маєте теорію застосувати ДО ПРАКТИЧНОГО АНАЛІЗУ! а щодо психологічного впливу на глядача, то він, безперечно, присутній у великій кількості, але, на мій погляд, цей вплив не негативний. Я вважаю, що цей проект доволі вдалий і Може служити прикладом того, якими повинні бути програми на кримінальну тематику на українському телебаченні.

Похожие статьи




Програма "Чужі помилки" як приклад збалансованого підходу до висвітлення кримінальної тематики - Насилля на сучасному телеекрані та його вплив на аудиторію (на матеріалі спецпроектів каналу СТБ)

Предыдущая | Следующая