Вступ - Особливості комунікативного стилю телеведучих як механізму встановлення ефективного комунікативного акту з аудиторією

Імідж (від англ. image - образ, зображення) - "емоційно забарвлений стереотип сприйняття масовою, призвичаєною свідомістю кого-небудь чи чого-небудь (наприклад, імідж політичного лідера та ін.)". Імідж - "це Ви в очах інших" [22;37] або ширше - "маска", "картинка", "те уявлення, яке, на нашу думку, повинні мати про нас оточуючі й яке б ми хотіли мати самі про себе" [22;31]. Поллі Берд також розглядає імідж як загальне враження, яке людина справляє на оточуючих, загальну картину особистості в очах інших людей. "Імідж складається з того, як людина дивиться, говорить, як одягається й діє; імідж відображає її здібності та моральні якості, включає рухи тіла, аксесуари й оточення, компанію, в яку входить людина та багато іншого" [цит. за 5; 39]. Імідж подібний до пакування, що має на меті привабити покупця, пояснити сутність товару і, якщо потрібно, прикрасити її.

Як зазначає І. Головньова, "термін "імідж" набув деякої зовнішної легковажності... через звужування цього поняття тільки до особливостей оформлення зовнішності; насправді це дуже складне й багатостороннє поняття, нерозривно пов"язане з такими... базовими категоріями, як особистість, самосвідомість, самооцінка, образ, роль (соціальна та статева), міжособові відносини і т. д."[5;39]. Імідж - це не сама особистість, оскільки включає в себе не тільки природні якості особистості, але й спеціально створені. Власне іміджування й являє собою процес маніпулювання зовнішніми характеристиками з метою створення позитивного враження.

Провідний спеціаліст у галузі іміджелогії Г. Г. Почепцов визначає імідж як звернене назовні "я" людини (публічне "я"). Люди наче мають комунікативний заслін у вигляді публічного "я", за яким іноді може ховатися зовсім інше "я". "Іміджева комунікація, - за словами Г. Г. Почепцова, - виникає саме в сучасному суспільстві, оскільки імідж є найбільш ефективним типом повідомлення, яке регулюєтся в умовах нестачі інформаціі, навіть неуважності співбесідника"[34;23]. Імідж завжди продиктовано вимогами каналу комунікації, що в свою чергу складається з вимог самого каналу та з вимог споживацької аудиторії. Поєднання цих двох "позитивів", на думку професора Почепцова, й створює імідж як ефективну одиницю спілкування [34;23 - 24].

Аналогічне, але більш розгорнуте визначення поняття "імідж" знаходимо у схемі В. Г. Горчакової ( Додаток № 1). У розумінні дослідниці, імідж - це синтезоване відображення суспільних цінностей, особистісного потенціалу (внутрішніх якостей, здібностей, самоміфологізаціі, інтелекту, фізичних данних), інтересів та потреб оточуючих у зовнішньому вигляді та поведінці людини, носія певного заданого й сформованого типу іміджу [ 6;62].

Про імідж як про спосіб спілкування, про "чудовий засіб" для "комфортизації" людини, про "те збільшувальне скло, яке дозволяє краще розгледіти особистісні та ділові якості", говорить метр російської іміджелогії В. М.Шепель. "Категорично заперечую, - зазначає він, - що бути привабливим - це прерогатива жіноцтва. Шведські психологи в одному з універмагів Стокгольма встановоли дзеркало та приховану телекамеру. Протягом одного дня до дзеркала звернулося 412 жінок, переважно, щоб підправити зачіску, і 778 чоловіків, щоб помилуватися власним відбиттям"[48;7]. Так В. М. Шепель характеризує роль особистісного іміджу. Що ж стосується професійного іміджу, то існують цілі соціальні групи людей, чий професійний статус потребує щоденного конструювання іміджу. О. Перчикова відносить до них політиків, акторів, зірок шоу-бізнесу, шоуменів та телеведучих [29;68].

Специфіка - це сукупність особливих, вирізняльних, притаманних тільки данному предмету чи явищу ознак, якостей [ 25;755].

Нарешті, образ - вигляд, постать, подоба; це наглядна уява про щось чи когось[25;435]; художній двійник автора, змодельоване ним уявлення про себе і відтворене у свідомості читача, глядача, слухача [18; 513]. Імідж не тотожній образу, він, на думку В. М. Шепеля, - "зовнішнє відображення людського образу, наглядно-виразний зріз його внутрішніх характеристик" [48;355], а "образ - це загальна характеристика особистості, її стійкі індивідуальні якості, обумовлені історичним перебігом часу, належністю до певного прошарку суспільства, типовими умовами життєдіяльності... Чим багатша особистість своїми характеристиками, тим їй доступніший виразний імідж."[48; 272]. Образ - глибше і багатоаспектніше поняття, ніж імідж; імідж, таким чином, - складова образу.

Отже, у даній роботі маємо на меті розглянути сукупність внутрішніх та зовнішніх ознак - вербальних та невербальних комунікативних характеристик, - втілених в особі телеведучого згідно з жанровими вимогами програми та потребами й уподобаннями аудиторії.

Як підтверджено дослідженнями російських психологів Л. В. Матвєєвої та Т. Я. Анікєєвої, телеведучий - найперший, хто несе відповідальність за сприйняття чи несприйняття повідомлення глядачем, інакше кажучи, успіх програми [21;3]. Автори, ведучі та диктори готують і записують ТБ-передачу, вже маючи на увазі образ "потенційного" партнера - певну телеаудиторію, і згідно з цим згортають свій образ комунікатора як партнера по спілкуванню у форму і зміст повідомлення У свою чергу, аудиторія, сприймаючи повідомлення, актуалізує власний образ авторів та телеведучих і формує вимоги й очікування від них, що виявляється на поведінковому рівні як ефект популярності ( чи навпаки) ведучих і телепрограм [19;21].

Сприйняття глядачем програми цілком залежить від досконалої роботи творчого колективу над категорією "мова повідомлення", що, окрім вербального (словесного) змісту, включає:

Ступінь яскравості та насиченості "телевізійної картинки" образною інформацією;

Послідовність рубрик;

Вербальну та невербальну мову ведучих у їхніх монологах і бесідах з гостями студії;

Темп мовлення та частоту зміни кадрів;

Інтер"єр студії;

Розташування ведучого та гостей в студії відносно один одного і глядачів (телекамери);

Рівень технічного оснащення, що впливає на якість ефірного сигналу та ступінь реалізаціі професійних можливостей творців програми [21;8].

Перший, третій та шостий пункти можна назвати шляхами становлення іміджу ведучого, четвертий, п"ятий та сьомий - факторами, що впливають на реалізацію іміджу на екрані. Без них неможливо створити продукт, який би мав популярність у глядача: вирішально важливими є не тільки професійна майстерність ведучого та його особистісні якості, а й досконала робота всього творчого колективу програми (режисерів, відповідальних за образне втілення концепції програми на екрані; дизайнерів-декораторів, відповідальних за досконалість розробки відповідного до характеру та змісту програми інтер"єру студії; стилістів, що працюють над екранним образом ведучого; операторів, відповідальних за змістовність і виразність планів; освітлювачів, авторів сприятливого сприйняття зображення; звукорежисерів, що забезпечують вербальний зв"язок ведучого з глядачами та в межах студії). Ось як про це говорить А. Семенов, відомий російський телевізійник 60-х, викладач кафедри телебачення та радіомовлення МДУ: "... образ телеведучого - це не механічне, не зеркальне перенесення на екран його природних фізичних даних. Це задана крупність плану, органічна поведінка в кадрі, уміння рухатися, користуватися голосом, мовою, правильно обрати колір і фасон вбрання, зачіски, тобто поєднання всіх компонентів екранного зображення, плюс декорація та інтер"єр, що працюють на образ ведучого"[37;84].

Отже, завданням нашої роботи буде дослідження впливу безпосередніх (внутрішні та зовнішні характеристики, професійність) та допоміжних (робота стиліста, студійного дизайнера, кадроплани, освітлення) факторів створення іміджу ведучого на ефективність процесу телекомунікаціі (комунікативного акту).

Для цього розглянемо передачі двох каналів - TV5 Europe з об"єднання TV Monde (Додаток № 3) та La Cinquiиme. Супутниковий канал TV5 Europe є зібранням найкращіх програм центральних французьких телеканалів France 2, France 3, Canal + , а також каналів ARTE, RDI, TQ, SRC, CIRTEF, швейцарського TSR та бельгійського франкомовного RTBF (Додаток №4). Домінуючий жанр на TV5 Europe - новини. Публіцистично-розважальний канал La Cinquиme ( Додаток №4) забезпечує широкий спектр інформаційно-аналітичних (magazines) та публіцистичних (doсumentaires) передач. Програми цих двох каналів дозволяють відтворити картину французького (а також бельгійського та швейцарського) погляду на імідж ведучих, специфіку його подання згідно з тенденціями сучасної моди та жанровими вимогами передач, і порівняти його з методами подачі іміджу ведучих на бельгійському та швейцарському телебаченні, не виходячи за межі зазначеної теми.

Звернення до Франції як "однієї з найстаріших націй на європейському континенті" [11;25] завжди цікаве: французька мова довгий час була мовою дипломатичного спілкування, французька література - першовідкривачем багатьох нових течій та стилів, а французький подіум і досі є взірцем модних напрямів у світі. Французи - одні з небагатьох, хто схильний не копіювати, а самотужки створювати власні культурні та комунікативні моделі [11;25]. Що стосується телебачення, то тут французи синтезували світовий досвід із власними особливостями, як взагалі робиться багатьма країнами, і створили індивідуальний медійний почерк. Так, наприклад, на французькому ТБ був започаткований жанр кіновікторини (60-ті рр.), який згодом поширився майже на всі країни Західної Європи.[4;219].

Оскільки проблема підвищення рейтингу программ завжди актуальна, то вивчення досвіду французьких телевізійних іміджмейкерів теж набуває рис актуальності, які підсилюються ще й поступовим просуванням на російські та украінські канали французьких телетрадицій. Так, наприклад, ведуча французького каналу М6 та спочатку "Ділової лихоманки", а згодом "Паризьких відвертощів" на російському ТВЦ Олена Лєніна принесла на російське ТБ не тільки французьку манеру одягатися, а й жанр magazine ( коротка за часом інформаційна, інформаційно-аналітична чи інформаційно-розважальна програма з використанням кількох 1-4хв сюжетів, повязаних із темою передачі, та їх обговоренням), втілення якого можна побачити й на російському каналі ТНТ, зокрема у програмі " Москва: інструкція до застосування"[49;9]. В Україні французький видавничий дім братів Валіда та Оскара Арфуш (Valide et Oscar Arfouche) є співвласником Радіо Super-Nova та музичного телеканалу O-TV, куди теж проникли французькі набутки в сфері ЗМІ.

Проте дослідження іміджевої специфіки образу ведучого саме на французькому ТБ українськими та російськими спеціалістами майже не проводилися. Є лише певні розробки з цього питання у М. Г. Уфаєва / політичні програми на французькому ТБ/, Т. Ю. Лєбєдєвої /французька реклама та телебачення/, Л. Новікова / прикладні дослідження іміджу ведучих Західної Європи/, Л. Г. Шарончикової /історія французьких ЗМІ/. Однак тема іміджу телеведучих узагалі - в плані конкретних зауважень та рекомендацій - розробляється багатьма російськими, українськими ( С. А. Муратов, Г. В. Кузнєцов, Г. Г. Почепцов, В. Г. Горчакова, В. М. Шепель, С. О. Оболенський, Е. А. Соловйов та ін.) та зарубіжними - переважно американськими й англійськими - дослідниками (Л. Браун /практичні рекомендації щодо формування іміджу ведучого на ТБ/, Дж. Фаст та Е. Холл / проксеміка та її роль у побудові комунікативного акту/, Б. Льюіс /образ диктора новин на ТБ/ та ін.).

Що стосується самих французів, то за іміджем своїх телеведучих вони спостерігають досить пильно, з виглядом незалежних і критично налаштованих глядачів: Jean-Noлl Jeanneney. Une histoire des mйdias des origines а nos jour / Жан-Ноель Жанненей. Історія медіа від витоків і до наших днів/, Gerard Mermet. Francosзopie 2001<Comment vivent les Franзais> / Жерар Мерме. Франкоскопія 2001: Як живуть французи /. До речі, за опитуванням Жерара Мерме (Gerard Mermet. Francosзopie 2001<Comment vivent les Franзais>), у 1999році лише 4 % французів були повністю задоволені програмами ТБ, 45 % - просто задоволені, 37 % - скоріше незадоволені і 14 % - категорично незадоволені ; 67 % задоволених респондентів становить молодь віком від 15 до 24 років [23;404].

Кожний "промах" на французькому телеекрані має 9 шансів з 10 бути розкритикованим чи навіть висміяним конкурентами, не кажучи про кіно. Останнє приблизно з початку 70-х активно іронізує над образом ведучого та репортера різних ЗМІ. Герої-телевізійники майже завжди по-папужому вбрані, незугарно-кумедні, носять велетенські, "совині" окуляри, надзвичайно полюбляють "смажене" та намагаються випередити події ( "На дереві посівши" С. Корбера, "Світські леви" Ф. Онтеньєнте); або ж є досить пристойними зовні, проте охочими посмакувати чужим горем та ницими "сюрпризами" ( "Зірка, що сходить" Ж. Жуньйо), чи аморальними й вульгарно-ексцентричними ( "Кохана теща" Г. Агійона); іноді ж це носії примітивно-безглуздої "масовості" ( "Дідьє" А. Шаба) та ін. А ось комедія Г. Агійона "Розпусниці" - пародія не тільки на ведучих різного роду шоу, а й на їхніх іміджмейкерів ( Жозіан Баласко у ролі розпусної алкоголічки Едді, стиліста теле - та естрадних "зірок").

"На західному телебаченні, - зазначає провідний російський стиліст Лев Новіков, - закони дуже жорстокі. Якщо тебе не люблять, ти не затримаєшся на екрані. Тебе просто з'їдять, будуть знімати в світській хроніці у таких ракурсах, що ти підеш сам..." [30;9]. Тому в реальному телесвіті французькі ведучі ( як і швейцарські та бельгійські) ретельно намагаються зберегти своє "обличчя", свій імідж, витримати марку "впізнавання".

Вступ - Особливості комунікативного стилю телеведучих як механізму встановлення ефективного комунікативного акту з аудиторією

Похожие статьи