Зовнішні характеристики іміджу телеведучого - Особливості комунікативного стилю телеведучих як механізму встановлення ефективного комунікативного акту з аудиторією

До зовнішніх іміджевих характеристик такі дослідники як І. Головкова, В. Маценко та Е. Соловйов відносять:

Уміння вибирати та носити одяг;

Гарні манери (жести, міміку, пози, поставу, манеру вітатися та прощатися);

Виразність міміки та уміння керувати нею; вміння підтримувати "контакт очима";

Уміння використовувати відстань при спілкуванні, не порушувати"чужу зону";

Вільні, гармонійні рухи;

Фігуру;

Доглянутість (волосся, шкіра, руки і т. д.): а) зачіска;

    Б) макіяж; В)аксесуари, прикраси [5;38], [22;37], [39;139].

"Одяг є наглядною багатовимірною інформацією... своєрідною візитною карткою. Він спричиняє психологічний вплив на партнерів по спілкуванню, нерідко визначаючи іхнє ставлення один до одного"[48;235]. За словами П"єра Кардена, " у будь-якому випадку завдяки одягу можна налагодити або зберегти спілкування, візуально розташовуючи його партнерів один до одного... Вміло підібране вбрання та відпрацьовані манери створюють жінку"[цит. за 48;238].

У Франції виділяють такі тележанри як information (новини), magazine (інформаційні, аналітичні, інформаційно-аналітичні та інформаційно-розважальні програми), documentaire ( публіцистичні та художньо-публіцистичні довготривалі за часом програми), jeu та divertissement (розважальні передачі), jeunesse (молодіжні та дитячі), variйtйs (шоу, варьєте), reality-shows, talk-shows [23;405]. Кожен із цих жанрів диктує свій конкретний стиль одягу для ведучих, про особливості якого будемо детально говорити нижче (розділи ІІ, ІІІ, ІV), зараз же розглянемо загальні правила та вимоги щодо вбрання та інших зовнішніх характеристик телеведучого.

Ведучий чи диктор не обов"язково повинен бути гарним ("пишим красенем"), але обов"язково має бути виразним зовні, таким, щоб запам"ятатися глядачеві, гарно одягненим [20;30], зі смаком, згідно з порою року; начисто виголеним, гарно причесаним [5;85].

Як жіноча, так і чоловіча зачіска у будь-якій програмі не повинна відволікати на себе увагу телеглядача, ставати предметом обговорення. Категорично забороняються різного роду химерні кучері, чудернацькі начіси і т. п., якщо це не розважальна, розважально-музична програма чи передача про світ моди [14;79], [30;22]. Волосся повинно бути максимально вільним, обов"язково доглянутим. Дідро зазначав: "Зачіска робить жінку привабливою, чоловікові надає характер". Важається, що сивина додає солідності, поважності чоловікові, але негативно впливає на зовнішність жінки. Тому жінкам на ТБ дозволяється фарбувати волосся, але в кольори максимально наближені до природніх ( у психологічному плані темне волосся підкреслює владу жінки, світле сприяє її популярності). Строкатість у кольорі волосся дозволяється тільки ведучим програм розважального характеру [48;307].

На телебаченні дуже важливо не залишитися непомітним, але й не стати занадто "яскравою плямою" - особливо це стосується одягу, зачіски, аксесуарав і косметики (у жінок). Рекомендують використовувати якомога менше прикрас, особливо великих і таких, що відразу кидаються у вічі [39;140, 146 - 147]. Форма серіжок повинна пасувати до форми обличчя жінки, бути виразною, але не домінуючою в її образі; браслети, каблучки, перстні треба скоротити до мінімуму (чоловікам взагалі прикраси заборонені, окрім ведучих розважальних і музичних програм). Виняток для чоловіків та жінок становить обручка - її дозволяється носити ведічим всіх програм без винятку. Що стосується інших аксесуарів, то необхідними, обов"язковими є годинники (бажано на шкіряному ремінці) та солідні стильні ручки [39;146 - 147, 154].

Макіяж повинен бути помірним ( мінімум туші для повік, тіні та помада - не дуже яскраві) [7;104] і, звичайно, на думку французького візажиста Діани Крістель, гармонувати з кольором волосся, очей, формою обличчя [48;307 - 308].

У гардеробі ведучої обов"язкова наявність панчіх, краше тілесного кольору, а також взуття із закритими пальцями (відкриті недоречні навіть влітку). Взуття підбирається під колір вбрання. Варто уникати взуття білого кольору, оскільки на екрані воно виглядає убого [39;142 - 143].

Без сумніву, важливим в образі телеведучого є його фігура та фізична форма. Ні в якому разі ведучий не може бути чи виглядати хворим, мати кашель, нежить і т. п. "Людина з екрану" повинна бути енергійною і фізично здоровою. Певні за змістом програми - спортивні, про світ моди та ін. - вимагають більш-менш спортивної статури чи, відповідно, привабливої, якщо не модельної фігури, так досягається відповідність вербального змісту невербальному; інші програми таких тонкощів не потребують. Але важливим залишається вміння бути привабливим зовні. Існує думка, що французи завжди поціновують гарних жінок, їх відкрито роздивляються на вулицях, проводжають поглядом [44;52]. За дослідженнями В. М.Шепеля, француженки значно більше піклуються про свою фігуру, ніж їхні співвітчизники чоловічої статі [48;232]. Тому серед французьких телеведучих струнких жінок більше, ніж чоловіків.

Обличчя - найвиразніша частина іміджу. Автори праць з фізіогноміки одностайно визнають, що на ньому відображені фізичний та душевний стани людини, характер і навіть моральні засади, якими вона керується у своїй поведінці. Нижче, на конкретних прикладах, ми розглянемо, як певні риси обличчя впливають на образ ведучого, його характер, а також наявність яких рис домінує на ТБ.

Обличчя активно включене у оптико-кінетичну систему знаків: міміку, пантоміміку, жести. "Імідж без виразної мови поглядів та жестів мало ефективний" [48;84]. Завдяки позі, міміці, жестам передається в середньому 80% інформації [48;212] в залежності від енергійності людини. "Міміка - це виразні рухи м"язів обличчя, що відповідають переживанням людини, почуттям та настроям. Будь-які зміни у виразі обличчя добре помітні й часто відображають найменші зміни внутрішнього стану людини.

Найінформативнішим засобом невербального спілкування, найдостовірнішим та точним сигналом є очі" [44;174]. Погляд завжди несе в собі якусь інформацію, тому здавна популярним є мистецтво володіння мовою погляду, "контактом очима". Обов"язковим для ведучого наявність такого вміння називають Г. Кузнєцов та С. Муратов [14;132], [25;18]. "Контакт очами, - пише С. А. Муратов, - "переглядання", ритуал, подібний до вручення вірчих грамот. Він має тривати 60 - 70% усього часу спілкування. При цьому діалог, який ведуть очі, не обов"язково повинен співпадати зі змістом промовлених слів" [25;18]. Погляд ведучого має бути впевненим, доброзичливим, щоб переконати співбесідника, що його готові вислухати і зацікавлені у цій бесіді. При цьому погляд ведучого повинен охоплювати "символічний трикутник" на обличчі співбесідника: лоб - зіницю правого ока - зіницю лівого ока - лоб [48;292]. "Контакт очима" може виражати прохання говорити далі, розуміння, заохочення, запитання та ін. "На телебаченні нехтування законом контакту очами часто підводить початківців, - зазначає С. А. Муратов. - Багато з них намагаються, промовляючи довгий текст не відривати очей від о"бєктива камери"[25;18]. Але, як вважає Ю. Фокін, "не в цьому суть телевізійного спілкування... Ось ми з вами сидимо, розмовляємо. Чи весь час я дивлюся вам у очі? Ловлю ваш погляд? Так і погляд глядача не потрібно шукати. Його можна відчувати потилицею, плечем, усію своєю сутністю. Навіть якщо ти знаходишся в студії один, ти постійно відчуваєш на собі погляд камери. Інколи, коли ти внутрішньо не готовий, ти ховаєшся від цього погляду. І не тим, що опускаєш очі! Можна скільки завгодно дивитися людям у очі й нічого при цьому не думати. Ти відвертаєшся внутрішньо" [25;19]. Під час розмови у французів прийнято наближатися до співбесідника на досить близьку відстань та пильно дивитися йому в очі [44; 52,371], це, звичайно, зберігається і на ТБ.

Ще одним проявом міміки, міцним психологічним засобом впливу є усмішка. На обличчі телеведучого вона обов"язкова, проте має виражати тільки привітність або її відтінки. Усмішка, що виражає радість, прояв дружніх почуттів або іронію (посмішка, насмішка) у переважній більшості випадків недоречна [22;38].

Манери - зовнішні форми поведінки [27;341], візуально доступна інформація. Гарні манери обов"язкові для телеведучого. "Є вираз, - пише В. М. Шепель,- краса людини до себе приваблює, а її вишукані манери до себе прив"язують. Принада манер легко зачаровує найрізноманітніших людей" [48;207]. У манерах спілкування значну роль посідають приємні слова та компліменти, використання яких потребує певного такту та почуття міри. З боку телеведучого недоречні лестощі, підлабузництво, і навпаки - цінується природність у спілкуванні, мові, діях, такт у стосунках між чоловіком та жінкою (пропустити поперед себе, подати стільця, допомогти зійти по східцях та ін.), тим паче, що камера у будь-який момент може вихопити фізичні, а плівка зафіксувати словесні прояви манер. Вихованість у ведучого повинна спрацьовувати на рівні підсвідомості.

Своєрідною аранжировкою манер є жести. "Існує подвійне їх тлумачення, - пише В. Шепель. - У першому випадку під ними розуміють рухи рук для передачі інформації, вираження свого ставлення до сказаного... У середньому протягом годинної розмови фін вдається до жестикуляції один раз, італієць - 80, француз - 120, а мексиканець - 180 раз. У другому випадку під жестом розуміють... ті манери поведінки, які виражають ставлення когось до будь-кого"[48;253]. Вважається, що найекспресивніша система жестів у французів. Французам подобається жестикуляція і каламбур. Серед притаманним їм знаковим жестам англієць Роберт Морган у книзі "Інтернешнл менеджмент" виділив:

Виразне постукування себе по голові означає, що висказана ідея є безглуздою, безпідставною;

Зображена вказівним пальцем спіраль біля голови - "божевільна ідея";

Поєднавши кінчики трьох пальців, піднести їх до губів та, високо піднявши підборіддя, послати у повітря поцілунок - верх вишуканості, елегантності, витонченості;

Потирання вказівним пальцем перенісся - "тут щось нечисто", "обережно", "цим людям неможна довіряти";

Рухи пальця з боку в бік - відмова;

Якщо треба жестом супроводити догану, вказівним пальцем водять з боку в бік біля голови [48;256 - 257].

Жести не зведені тільки до рук. Оберт шиї, рухи ніг, постава, манера сидіти, стояти, хода, манера тримати голову - все це набуває особливої інформаційної виразності ще й завдяки жестикуляції руками. "Коли все це робиться артистично, - пише В. Шепель,- створюється яскравий особистісний образ" [36;257]. При цьому обов"язково слід відрізняти жести від хаотичного розмахування руками - наслідку невпевненості, непідготовленості до розмови.

Разом із позою жести утворюють одиниці поведінки людини. Додатковою невербальною інформацією є дотик, погладжування, поплескування, потискання руки, обійми і т. д. ці данні в найбільшій мірі, ніж інші елементи невербальної поведінки (вербальним додатком може бути привітання чи прощання у певній словесній формі), виконують функцію показника близькості людей, що спілкуються: ведучий - гість / гості студії. Ступінь офіційності стосунків викликає відповідну реакцію у глядача ( глядач вітає дружність у стосунках ведучого та співбесідника) і продиктований жанром програми. Наприклад, диктор новин не має права обіймати чи цілувати гостя студії на відміну від ведучого розважальної програми (приміром, "Cinиbus"). Теж саме стосується і манери вітання та прощання.

Форма вітання залежить переважно від стилю програми, але має певні загальні риси. "У привітанні треба виразити свою приязнь та дружне ставлення. Слова мають вимовлятися чітко, повільно. До людини, з якою вітаються, можна усміхатися. За традицією, першим вітається чоловік з жінкою, молодший зі старшим, той, що проходить, - з тим, що стоїть. Вітання, як і прощання, найчастіше супроводжується кивком голови, поклоном, іноді - поцілунком руки у жінки" [22;38]. При потисканні руки важливо, щоб потискання було коротким, міцним, енергійним, "рукавичкою" (із захватом усієї руки), рука напівзігнутою, долоня вертикальною (а не донизу чи догори), погляд привітний, спрямований на партнера [22;38].

Ведучий також повинен вміти використовувати простір при спілкуванні, не порушувати "чужу зону". Як правило, відстань між ведучим та співбесідником визначають жанр, концепція програми та дизайн студії, які, в свою чергу, керуються моделлю американського дослідника проксеміки ( науки про ставлення до власної території) Едуарда Холла. Він виділяє такі відстані між людьми, що спілкуються :

Інтимна (для дуже близьких людей, для друзів, родичів та ін.) - 0-45 см;

Персональна (для знайомих) - 45-120 см;

Соціальна (при офіційному спілкуванні) - 120-140 см;

Публічна ( виступ перед аудиторією) - 400-750 см [44;36].

У такий спосіб визначається не тільки місце ведучого стосовно гостей студіі, а й гостей стосовно один одного. Це дуже важливий рекреативний та психологічний момент, оскільки порушення "чужої зони" викликає фізично неконтрольоване відсторонення, "захист своєї території" ( схрещення кінцівок, відсування в бік, ялозіння на стільці), що може негативно вплинути на якість інтерв"ю чи бесіди [44;37]. Про те як використовується "відстань" на французькому ТБ мова буде йти далі, на конкретних прикладах ( розділи ІІ, ІІІ, ІV).

Похожие статьи




Зовнішні характеристики іміджу телеведучого - Особливості комунікативного стилю телеведучих як механізму встановлення ефективного комунікативного акту з аудиторією

Предыдущая | Следующая