Вплив насилля на аудиторію, Психологічний аспект впливу сцен насилля на телеглядача - Насилля на сучасному телеекрані та його вплив на аудиторію (на матеріалі спецпроектів каналу СТБ)

Психологічний аспект впливу сцен насилля на телеглядача

Чи справді існує причинно-наслідковий зв'язок між віртуальним і реальним насильством? Позитивна відповідь на це питання передбачає, що надмір віртуального насильства ніби переливається - через механізми психологічного сприйняття - у реальність. Причому таке перетікання агресії здебільшого трактується як негативне. Розглядають чотири основних механізми у психології, через які це здійснюється: збудження, імітація, дизингібація (розгальмування) та десенсибілізація (втрата чутливості). Збудження Є першим серед цих механізмів і диктується особливостями фізіології і психології людини, яка переглядає насильницькі сцени. Щоправда, збудження може бути наслідком і еротичних або комічних сцен, передач на теми політики, спорту тощо. Наприклад, якщо підліток ще до включення телепередачі був злий на когось, то при перегляді кримінальної програми його збуджений стан, який лише частково викликаний змістом телепередачі, може перерости у сильний гнів по відношенню до телеперсонажів або подій, що відбуваються на екрані. Тому його реакція може бути агресивнішою, ніж до перегляду телепрограми, особливо якщо привід для агресії трапляється незабаром після перегляду. (Zillman, 1988, 2000).

Наступною є Імітація. Передбачається, що глядачі вчаться побаченим по телевізору моделям поведінки і самі іноді намагаються їх відтворювати. Це особливо стосується маленьких дітей, що ототожнюють себе з телевізійними персонажами і намагаються наслідувати їх. Мабуть, найгіршим проявом імітації або моделювання поведінки телеперсонажів вважаються жорстокі "злочини-копії" - згвалтування і навіть вбивства. Сенсаційний характер злочинів-копій привертає увагу преси і електронних ЗМІ, тому громадськості відома безліч подібних випадків. Проте насправді, за статистикою, злочини-копії здійснюються надзвичайно рідко. Мільйони телеглядачів, які дивляться ті ж самі фільми і кримінальні передачі, не відчувають спонуки до імітації побачених актів насильства. Це дозволяє зробити висновок про те, що здійснення або не здійснення телеглядачами злочинів-копій обумовлюється іншими чинниками, такими як характер людини (або схильність до агресії), душевний стан, врівноваженість і обставини особистого життя.

В ході експерименту, проведеного Альбертом Бандурою (Bandura, 1978, 1979, 1982, 1985), з'ясувалося, що діти імітують агресивну поведінку побаченого на екрані. Трьом групам дітей показували сцени різного змісту. Одній групі демонстрували, як б'ють і кидають велику надувну ляльку Бобо. Іншій групі показували фільми, що не містять насильства, третій контрольній групі взагалі нічого не показували. Потім дітей відвели в ігрову кімнату з безліччю забавок, серед яких була і лялька Бобо. Діти, які дивилися сцену биття ляльки, не тільки поводилися більш агресивно, але й фактично копіювали побачені дії. А. Бандура пояснив імітуючу поведінку частково ефектом дизингібіції (зняття гальм), частково - навчанням спостереження.

Потім виділяється Дизингібіція. Механізм дизингібіції пояснюється припущенням, що у міру звикання телеглядачів до сцен насильства і жорстокості, особливо насильства, виправданого ситуацією або санкціонованого суспільством, послаблюється стримуюча дія соціальних санкцій, спрямованих проти скоєння правопорушень. Дослідження показали, що глядачі дійсно поводяться агресивніше після перегляду фільмів (передач), де насильство представлене як санкціоноване, особливо якщо вони відчували гнів ще до початку перегляду. У ході одного з лабораторних експериментів учасників навмисно намагалися розгнівати, потім показували їм сцену насильства (боксерський поєдинок, що є санкціонованою формою насильства). Пізніше тим самим учасникам експерименту дозволяли застосувати електрошок до тієї людини, яка провокувала їхній гнів. Іншій групі учасників, теж добряче розгніваних, показували фільм (передачу), що не містить насильства, а учасників третьої, контрольної групи, не провокували. Дослідники виявили, що ті учасники, які дивилися боксерський матч, застосовували до свого кривдника сильніші електричні розряди, ніж ті, які дивилися фільм нейтрального змісту. Учасники першої групи, яких спочатку розсердили, а потім показали їм сцени насильства, поводилися найагресивніше. Дослідники вважали ці результати доказом того, що перегляд сцен санкціонованого насильства включає механізм дизингібіції, сприяючи агресивнішій поведінці.

Докази існування дизингібіції представлені також лонгитюдними дослідженнями. В ході одного з них учені вивчали звички більш ніж восьмисот восьмилітніх дітей щодо перегляду телепередач, а також рівень їх агресивності. Десять років потому, коли діти досягли повноліття (18 років), дослідники розшукали близько половини з них і зібрали додаткову інформацію, виявивши стійку позитивну кореляцію між переглядом сцен насильства в дитинстві і рівнем агресивності в зрілому віці (Еron, Huesmann, Lefkovitz, 1972).

Далі зазначається Десенсибілізація. За регулярного перегляду сцен насильства глядачі стають все менш сприйнятливі до жорстокості на екрані і з більшою готовністю приймають насильство в реальному житті. Вивченню цього ефекту були присвячені всього декілька досліджень, але дані двох лабораторних досліджень стали достатнім доказом, щоб підвищити вірогідність даної гіпотези. В ході одного з експериментів учені з'ясували, що діти, яким показували сцени насильства, менш схильні звертатися по допомогу до дорослих, стаючи свідками бійки між іншими дітьми. Інші учені виявили, що діти, які дивилися телевізор 25 і більше годин на тиждень, відчували менше фізіологічне збудження при перегляді сцен насильства, ніж діти, які дивилися телевізор менше чотирьох годин в тиждень.

Наступний механізм - Катарсис - заперечує причинно-наслідковий зв'язок між віртуальним і реальним насильством і, по-суті, стверджує протилежне: чим більше віртуального насильства, тим менше його в реальному житті. У цьому разі наче відбувається протилежний процес: віртуальне насильство ніби відсмоктує енергію реальності. Механізм катарсису, ймовірно, дозволяє глядачам давати безпечний вихід своїм агресивним імпульсам за допомогою перегляду або представлення сцен насильства і жорстокості. B 1950-х і 1960-х роках C. Фешбах (Feshbach, 1955, 1961) вперше виявив такі прояви катарсису в учасників його експериментів. Він відмітив, що індивіди здатні вивільняти агресію, не вдаючись до насильства, а тільки переглядаючи сцени насильства в уяві. B 1971 року C. Фешбах і P. Зінпр протягом шести тижнів проводили спостереження за поведінкою хлопчиків-підлітків в природній обстановці (у школі і вдома). Під час експерименту учені контролювали споживання телевізійного насильства. Вони виявили, що ті хлопчаки, які дивилися в основному програми, що не містять насильства, поводилися стосовно своїх однолітків агресивніше, ніж ті підлітки, які переглядали бойовики, що свідчить про ефект катарсису.

Слід зазначити, що всього декілька із сотень проведених експериментальних досліджень дали такі ж результати або підтвердили механізм катарсису. Не дивлячись на відсутність достатніх наукових доказів, значна частина широкої публіки вірить у те, що при перегляді сцен насильства і жорстокості діє саме ефект катарсису. Представники медіа-індустрії не проминають нагоди нагадати громадськості і її представникам про передбачувані переваги катарсису щоразу, коли робиться спроба суспільного або державного розслідування дії медіа-насилля.

Зважаючи на популярність теорії катарсису і недоліки емпіричних свідчень, що доводять реальність ефекту катарсису, дослідники не раз намагалися знайти такі умови, можливо, дуже обмежені, в яких можна спостерігати прояви катарсису. Наприклад, Б. Гантер (Gunter, 1980) припустив, що обмежений ефект катарсису обумовлюється певними когнітивними здібностями людини. Одне з досліджень показало, що люди з розвиненою уявою або фантазією здатні вивільняти гнів, що накопичився, при перегляді сцен насильства і жорстокості, тоді як інші індивіди, що не володіють такою яскравою уявою, не здатні пережити катарсис.

Похожие статьи




Вплив насилля на аудиторію, Психологічний аспект впливу сцен насилля на телеглядача - Насилля на сучасному телеекрані та його вплив на аудиторію (на матеріалі спецпроектів каналу СТБ)

Предыдущая | Следующая