Зародження та розвиток освітнього туризму в світі і в Україні - Освітній туризм: сучасний стан та перспективи розвитку в Україні та світі

На сучасному етапі в суспільній свідомості відбуваються якісні зміни в розумінні глобальних процесів, що забезпечують прогресивний розвиток суспільства. Всю більшу увагу привертають до себе явища, що відносяться до духовного життя суспільства. В Україні, зокрема, на перший план соціально-політичних дискусій виступають питання про значущість культури, духовності, моральності, виховання і освіти.

В кінці 18 - початку 19 століть почала розвиватися традиція освітнього туризму. Власники приватних виховних пансіонів стали включати в програму навчання (за додаткову плату) подорожі по Європі, з метою удосконалення знань іноземних мови та придбання корисного практичного і життєвого досвіду. У той же час, подорожі за кордон були просто модою: нерідко фактично виходило так, що розважально-пізнавальна подорож як таке завершувало і вичерпувало освіту молодого чоловіка за кордоном.

Освітня мета поїздки була часто пов'язана з розважальною або культурної. Цей зв'язок виявлялася у тому, що маршрути освітніх поїздок для молодих людей, як правило, включали в себе популярні туристичні центри в Італії і Швейцарії і, зрозуміло, Париж.

Згідно зі статистичними даними, переважна більшість молодих людей у ??світі схиляються на бік "корисного відпочинку" та вільного стилю подорожі. Більше 85% мандрівників відмовляються називати себе туристами і шукають в поїздках не стандартних туристичних розваг протоптаних екскурсійних маршрутів, а можливість побачити країну зсередини, очима місцевих жителів, відчути на собі нові соціальні та культурні умови, а також поєднати відпочинок з вивченням або підтримкою існуючого рівня іноземного мови. При цьому, вік 57% таких мандрівників становить 20-25 років, але за останні п'ять років подорожі "без кордонів" стають все більш популярними й у людей у ??віковій категорії від 25 до 35 років, з 2002 по 2007 рік їх кількість зросла з 23 % до 31% [35,с.49].

Становлення "освітнього туризму" на території України слід репрезентувати як чергування періодів, кожен з яких був ознаменований зміною домінуючої системи мотивації до подорожей [43,с.55].

У Російській імперії освітній туризм зароджується на початку XVIII століття. Подорожі, пов'язані з отриманням освіти або орієнтовані на вивчення різних аспектів життя західноєвропейських країн, надали вагомий вплив на становлення і розвиток російської культури. Історично знаменними у процесі визрівання "освітнього туризму" виявилися петровські часи: проникнення в культурологічне простір західноєвропейських країн передбачало освітні подорожі "слуг царя" за кордон.

У період правління Катерини II в середовищі придворних еліт було прийнято відправляти своїх нащадків за кордон "на вивчення наук". Традиція була продовжена і сферою державного утворення. У роки директорства І. І. Бецкого у Санкт-Петербурзькому кадетському корпусі, де навчались дворянські діти, які не мали власного доходу, з'явився прецедент: медалісти могли три роки подорожувати за кордоном за казенний рахунок. В інструкції з приводу казенних подорожей було записано: "будь-яка подорож повинна мати предметом просвіту". Крім подорожей за кордон - особливо для майбутніх викладачів - вважалися необхідними і подорожі по Росії - "для примітки гідного до відома в своїй вітчизні".

До 90-х років XIX століття найбільшого поширення набув просвітницький туризм (відомий нам з історії західноєвропейського освітнього туризму), обумовлений необхідністю збору науково-географічної та краєзнавчої інформації щодо різних регіонів. Тобто, починаючи з XIX століття, короткочасні екскурсії та довготривалі подорожі стали застосовуватися як метод навчання в спеціальній і вищій освіті.

У 1890 - 1917 роки туристична система визріває у форму дозвілля. Цей період характеризується формуванням туристичної інфраструктури, в якій виявляються два фундаментальних сегмента: елітарний туризм аристократії та екскурсійний, рекреаційний туризм інтелігенції [44,с.59].

Державна організаційна структура туристських закладів, посилення уваги до розвитку туризму з боку ВЦРПС надали нового імпульсу туристській роботі. Вона стала цілеспрямованішою, підвищились вимоги до змісту туристських подорожей та екскурсій. Оновлювались діючі туристські об'єкти та розпочалося будівництво нових туристських баз у Криму, на Кавказі, в Україні та інших місцях.

У ранній період радянської держави (1927 - 1960-і роки) домінує ідеологічна компонента в туристичній галузі; тут ідеологічна складова туризму підминає під себе рекреаційні, просвітницькі, освітні та інші цільові призначення туристичної галузі. Переважали освітні поїздки і походи історико-революційної, військово-історичної, історико-архівній, природничо-наукової тематики.

Ступінь туристської освітньої активності звичайно визначалася становленням системи середньої освіти (і суспільства в цілому) до краєзнавства.

З кінця 1960-х в Україні переважаючим став адміністративно-нормативний туризм, детермінований зрослим інтересом до туристичної проблематики, конструюванням системи рекреаційного проектування, зародженням новітньої професійно-кваліфікаційної структури і системи безперервної підготовки кадрів туристської сфери.

Отже, за довгу історію вітчизняний освітній туризм пройшов періоди, як бурхливого розвитку, так і стагнації.

Починаючи з кінця XIX ст. особливо привабливі для школярів різного віку були одне багатоденні походи. Географічні знання - важлива складова підготовкі та проведення таких походів. Можна рекомендувати організаторам таборів дитячого відпочинку продовжувати зазначені традиції в наші дні.

Протягом 50 років у нашій країні користувалися популярністю у молоді і трудові літні табори. Вони створювалися в переважній більшості випадків для студентства, проте є і позитивні приклади подібної форми роботи зі школярами (для учнів шкіл це були табори праці та відпочинку) [46,с.18].

Учасникам трудових таборів зазвичай надавалася можливість виїжджати в інші регіони країни. Крім заробітку і придбання навичок роботи з різних спеціальностей (переважали роботи в сфері будівництва, сільського господарства, транспорту, а також робота піонервожатими в дитячих таборах відпочинку) молоді люди мали можливість отримати уявлення про географічні особливості території, в межах якої проходила їх тимчасова трудова діяльність.

Такий вид діяльності не можна віднести безпосередньо до категорії освітнього туризму, оскільки поїздкі з метою заробітку не можуть бути визнані туристськими. Однак мотиви, за якими учні приймали рішення про поїздки, були багатоплановими, так як вони включали мотиви навчання професії, відпочинок, випробування своїх сил, набуття досвіду життя поза домом, встановлення особистих контактів, відвідування території поза регіону постійного проживання та ін. Отже, з урахуванням перерахованих мотивів такі поїздки можуть бути визнані туристськими.

Їх значення для розширення знань географічного характеру не вимагає додаткових доказів [43,с.19].

На початку XXI століття Україна встала перед вибором шляху свого подальшого розвитку. Затвердження ринкових відносин привело багато в чому до непередбачених наслідків для духовної культури. Великий відсоток представників старої культури, інтелігенції не змогли адаптуватися до нових умов життя і опинилися в досить складній ситуації. Помітно знизився рівень культури в суспільстві. Все це привело до ускладнення механізму ідентифікації особи з надособистими цінностями. Розвивається культурна всеїдність і несмак.

Проте разом з цілим поряд природних труднощів, викликаних перехідним станом вітчизняної культури, не можна не відзначити ряд позитивних чинників. Разом з соціальними, економічними, політичними змінами дуже серйозні зрушення відбуваються і в суспільній свідомості. Поступово слабшає прихильність до якої-небудь ідеології, до тих або інших стереотипів, які довгий час направляли міжкультурну взаємодію в строго певне русло, регламентуючи вибір потенційного партнера, орієнтуючи на певні відносини.

У Законі України "Про туризм" туризм визначається як "тимчасовий виїзд особи з місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці, куди особа від'їжджає". Виходячи з цього визначення, сфера освітнього туризму охоплює всі види навчання і освіти, які здійснюються поза межами постійного місця проживання [1].

В даний час найбільш затребуваними є такі види освітнього туризму: участь у семінарах, конференціях, з'їздах, конгресах, творчих майстерень і майстер-класах, мета яких обмін досвідом та отримання нової професійно важливої ??інформації; екскурсійно-ознайомчі подорожі по різних містах, природним зонам і країнам.

На даний момент наші співвітчизники досить слабо ознайомлені з привабливими аспектами суміщення освіти і строкатого розмаїття прагматістскіх (артикульованих через принцип користі) видів відпочинку. Тим не менш, сьогодні в Україні ведеться активна робота по зміцненню українського освітнього туризму, реалізуються соціально-економічні стратегії, що сприяють наближенню вітчизняного туристичного бізнесу до якісного рівня загальносвітових стандартів.

Популярність освітнього туризму зростає щорічно. Освітній туризм, який має давні традиції, в даний період представляє перспективний напрямок міжнародного культурного обміну. Саме освітній туризм найбільшою мірою сприяє прояву етнокультурної самобутності та індивідуальності людини, надаючи всебічний вплив на більшу частину галузей людської діяльності.

Освітній туризм також передбачає конс'юмерістські процедури; споживання туристами мистецтва, художньої спадщини, фольклору та цілого ряду інших культурологічних феноменів.

Освітній туризм являє собою ідеальну площину для вивчення сутності культурного відтворення. Поширена класифікація освітнього (культурного) туризму обгрунтована характерології культурно-освітніх інтенцій туристів.

Існують - історичні подорожі ("подорожі" в історію, реконструкції історичних подій, вивчення історичного періоду), географічні подорожі (комплексні і спеціалізовані), художні подорожі (відвідування музеїв та інших культурологічних місць, поїздки, що вживаються з метою вивчення будь-якого напряму в мистецтві ).

Варто зауважити, що Європейська асоціація з освіти в сфері туризму і відпочинку у власних публікаціях акцентувала увагу на ключовому аспекті освітнього (культурного) туризму, а саме - на "елементі навчання". Освітній туризм зокрема не варто характеризувати як процес ознайомлення з "чужою" культурою та її осмислення [38,с.42].

В результаті даних процедур особистість виробляє особистісні погляди щодо іншої людини і на цій основі розвиває, розширює коло своїх пізнавальних інтересів стосовно історико-культурних традицій, звичаїв, традицій народів інших місцевостей, етносів і національностей, всього того, що дозволяє формувати культурну компетентність учасника туристичного процесу. В даний час концепція технології освітнього туризму грунтується на цінностях відкритої освіти (освітньої мобільності, культурної грамотності, індивідуальної історії) і є відповіддю на виклики нашого часу.

Велика частина з розглянутих видів поїздок, як зазначалося, не мала навчальних цілей у якості головних. Тим не менш походи і поїздки з освітніми завданнями широко використовуються в школах і вузах. Навчальна поїздка (похід) повинна грунтуватися на принципах науковості (істинності), цільової спрямованості пізнавально-виховного процесу, свідомості сприйняття, послідовності, систематичності і логічності побудови, а також принципах наочності, доступності й дохідливості, цілісності і модульності, додаткової функціональності та значимості, міждисциплінарної інтеграції, яскравості й емоційності в розкритті теми, захопливості.

Похожие статьи




Зародження та розвиток освітнього туризму в світі і в Україні - Освітній туризм: сучасний стан та перспективи розвитку в Україні та світі

Предыдущая | Следующая