Християнство як головний фактор формування середньовічної культури - Релігійний фактор у міжнародних відносинах епохи Середньовіччя

Християнство стало свого роду об'єднуючою оболонкою, що зумовила формування середньовічної культури як цілісності.

По-перше, християнство створило єдине ідеолого-світоглядне поле середньовічної культури. Будучи інтелектуально розвиненою релігією, християнство пропонувало середньовічній людині чітку систему знань про світ і людину, про принципи влаштування всесвіту, його закони і сили, які діють в ньому [31].

Вищою метою християнство оголошує порятунок людини. Люди грішні перед Богом. Порятунок вимагає віри в Бога, духовних зусиль, благочестивого життя, щирого покаяння в гріхах. Однак врятуватися самостійно неможливо, порятунок можливий лише в лоні церкви, яка, згідно християнської догматики, об'єднує християн в одне містичне тіло з безгрішною духовною природою Христа. У християнстві зразком виступає людина смиренна, яка страждає, спокутуючи гріхи в надії на спасіння з Божою милістю. Християнська етика смирення та аскези грунтується на розумінні людської природи як "зараженої" гріхом. Зло в результаті первородного гріхопадіння вкоренилося в природі людини. Звідси проповідь аскетизму і смирення як єдиного способу боротьби з гріховним початком, який перебуває в людині (а не з самою природою людини). Сама по собі людина є богоподібною, гідною безсмертя (праведників чекає тілесне воскресіння після Страшного суду). Проте людині важко впоратися з гріховними думками і бажаннями, тому вона повинна упокорити власну гординю, відмовитися від свободи своєї волі, добровільно вручити її Богу. У цьому добровільному акті смирення, добровільній відмові від власної волі і полягає, з точки зору християнства, справжня свобода людини. Проголошуючи домінування духовного над плотським, віддаючи пріоритет внутрішньому світу людини, християнство зіграло величезну роль у формуванні морального обличчя середньовічної людини. Ідеї милосердя, безкорисливої чесноти, засудження користолюбства і багатства - ці та інші християнські цінності - хоча і не були практично реалізовані ні в одному зі станів середньовічного суспільства (включаючи чернецтво), все ж мали істотний вплив на формування духовно-моральної сфери середньовічної культури [4, с. 266-272].

По-друге, християнство створило єдиний віросповідний простір, нову духовну спільність людей-одновірців. Цьому сприяв насамперед світоглядний аспект християнства, який трактує людину незалежно від її соціального статусу як земне втілення Творця, покликане прагнути до духовної досконалості. Християнський Бог стоїть вище зовнішніх відмінностей людей - етнічних, станових і т. д. Духовний універсалізм дозволив християнству звертатися до всіх людей, безвідносно від їх станової, етнічної, соціальної приналежності. В умовах феодальної роздробленості, політичної слабкості державних утворень, безперервних воєн християнство виступало свого роду оболонкою, яка інтегрувала, об'єднувала роз'єднані європейські народи в єдиний духовний простір, створюючи віросповідний зв'язок людей.

По-третє, християнство виступило організаційним, регулюючим початком середньовічного суспільства. В умовах руйнування старих родових відносин і розпаду "варварських" держав власна ієрархічна організація церкви стала моделлю для створення соціальної структури феодального суспільства. Ідея єдиного походження людського роду відповідала тенденції до утворення великих ранньофеодальних держав, втілившись найбільш яскраво в імперії Карла Великого, що об'єднала територію сучасної Франції, значну частину майбутніх Німеччини і Італії, невеличкий район Іспанії, а також ряд інших земель. Культурно-ідеологічною основою консолідації різноплемінної імперії стало християнство. Реформи Карла Великого в культурній сфері були розпочаті із зіставлення різних списків Біблії і встановлення єдиного для всієї держави тексту. Здійснена була і реформа літургії, яка була приведена у відповідність із римським зразком [33, с. 58-59].

У драматичний період занепаду культури після руйнування Риму, християнська церква впродовж століть була єдиним соціальним інститутом, спільним для всіх європейських країн. Церква виступала регулюючим початком у житті середньовічного суспільства, чому сприяло саме положення католицької церкви, яка не тільки не підпорядковувалася верховній світській владі, а й зберігала практично повну самостійність у вирішенні внутрішніх і цілого ряду зовнішньополітичних проблем. Ставши панівним політичним інститутом вже в V ст., коли римський єпископ був проголошений папою, церква зосередила величезну владу над роздробленою в політичному відношенні Західною Європою, поставивши свій авторитет вище авторитету світських государів. Після періоду різкого ослаблення (X - середина XI ст.), коли папський престол був тимчасово підпорядкований владі німецьких імператорів, в наступний період (XII - XIII ст.) могутність і незалежність церкви, її вплив на всі сфери суспільного життя не тільки були відновлені, але й ще більше зросли. Будучи наддержавної організацією, використовуючи жорстко усталену власну ієрархічну структуру, церква була в курсі всіх процесів, які відбувалися в католицькому світі, вміло контролювала їх, проводячи свою політику.

Похожие статьи




Християнство як головний фактор формування середньовічної культури - Релігійний фактор у міжнародних відносинах епохи Середньовіччя

Предыдущая | Следующая