Висновки - Особливості неокласичної поетики Максима Рильського 20-х років ХХ сторіччя

Рильський літературний поетичний лірика

Дослідивши обрану тему, можна зробити такі висновки:

У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угрупування "неокласиків".

Він був великим майстром сонета, форма якого вимагала лаконічності, суворої дисципліни, граничної стислості думки і слова, що, звичайно, у часи, коли процвітало революційне псевдоноваторство, засноване на фальшивих ідеологічних гаслах 20-х років, викликало нерозуміння, осуд "революційних" теоретиків літератури. Хто не знищував класичної форми, думки, самої природи поетичного слова, той оголошувався ретроградом, а згодом і ворогом народу.

Ще у 1923 році Максим Рильський, відповідаючи на звинувачення офіційної критики в декадентстві, відірваності від сучасності та соціалістичної революції, писав: "Я можу одгукуватися ліричним віршем тільки на минуле, тільки на те, що осталося у душі і може мати прозору форму, питому моїй манері. Інакше писати не можу". Рильський опирався як міг, і зумів написати під нищівним обстрілом критики, з тавром декадента й в умовах справжнього терору десять книжок чудових ліричних поезій і ліро-епічних творів, кілька книжок перекладів, з-поміж яких і нині неперевершеним залишається переклад "Пана Тадеуша" Адама Міцкевича.

Напружена літературна праця М. Рильського тривала, хоча політичний клімат тоталітарної держави обмежував творчу свободу й багато в чому деформував тематику та ідейний світ його поезії. Одна за одною з'являються поетичні збірки "На узліссі" (1918), "Під осінніми зорями" (1918), "Синя далечінь" (1925), "Крізь бурю й сніг" (1925), "Тринадцята весна" (1926), "Де сходяться дороги" (1929), "Гомін і відгомін" (1929). У вірші "Коли усе в тумані життєвому" (збірка "Під осінніми зорями") поет оспівав вічність мистецтва, нетлінність його витворів, по суті сформулював естетичне кредо митця.

Справді, Максим Рильський з молодих років і до останніх днів життя був гранословом, завжди був захоплений творчістю великих поетів минулого. Потрібно було мати мужність, щоб писати ніжну лірику і суворі сонети та октави на той час. Вже через багато років Максим Тадейович, не маючи зла на своїх хулителів, через яких він відбув ув'язнення і, на щастя української культури, залишився живий, напише, що термін "неокласики прикладено було випадково і дуже умовно до невеличкої групи поетів та літературознавців", а своїх критиків він називав усього лиш "дуже рішучими людьми".

Багатий художній доробок митця позначений роздумами про місце людини в житті та духовні цінності нашої епохи, пронизаний мотивами любові до усього сущого. Його поезії сповнені щирістю, відвертістю, інколи легкою іронічною усмішкою. Максим Рильський бачив суттєве, вічне у звичайному, щоденному, зовні непоетичному. Як добрий знавець класики, людина глибокої ерудиції, він широко використовував історичні і літературні асоціації, паралелі, що надало особливого колориту його художній палітрі. Поетом створено розгорнуті образи-символи, серед яких найвідомішими є образи троянд і винограду: Ми працю любимо, що в творчість перейшла, І музику палку, що ніжно серце тисне. У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне. Вони символізують єдність двох важливих сторін людського життя: насолоди красою природи та мистецтва і творчої праці. Ця риса поетичного доробку М. Рильського тісно пов'язана з іншою -- афористичністю вислову, який в узагальненій формі концентрує підсумок роздумів поета ("Як парость виноградної лози, плекайте мову", "Нове життя нового прагне слова", "Вміє розставатись той, хто вмів любить", "Учися чистоти і простоти і, стоптуючи килим золотий, забудь про вежі темної гордині"). Поетика М. Рильського поєднує у собі класичні традиції і новаторство. Художні ідеї, образи, мотиви, співзвучні духові часу, поет втілював у таких усталених формах, як сонет, октава, терцина. Поезія "На білу гребку впали роси" стала відомим романсом. Невелика за обсягом, вона, без перебільшення, - неперевершений шедевр. Рильський, використовуючи художній паралелізм, створив ліричну мініатюру, у якій замилування рідною природою поєднується з передачею глибоких переживань героя, його сумом за коханою, його пам'яттю про неї. Поет окремими штрихами творить гімн коханню, його животворній і чарівній силі.

Різноманітність і багатство творчої спадщини майстра - незвичайні. Вже після смерті М. Рильського було видано книжку його ранньої новелістики "Бабине літо" - новели, оповідання, етюди. Вагому спадщину залишив М. Рильський в галузі літературно-художньої критики, літературознавства та фольклористики. Наприкінці 80-х років завершено найповніше 20-томне наукове видання його творів.

Похожие статьи




Висновки - Особливості неокласичної поетики Максима Рильського 20-х років ХХ сторіччя

Предыдущая | Следующая