Композиція та жанрові особливості - Критичний матеріал І. Франка під назвою "Куліш Олелькович Панько. Дзвін, староруські думи і співи"

Відгук Франка невеликий за обсягом, але він являє собою цільну, завершену думку. Умовно текст можна поділити на 2 частини: жорстку критику і захоплену похвалу.

Починається критичний матеріал із власних вражень автора після прочитання збірки. "Нова книжка віршів Куліша! Моторошно робиться, коли береш її у руки; на сльози збирається, коли читаєш. Та не того сльози навертаються, що автор уміє нас зворушити, а над самим автором плакати хочеться. - так висловлюється Франко. - ...Яке ж убожество думки, яка безпомічність, яке жалюгідне крутіння в зачарованім колесі старечих ілюзій, безсильної, а часто прямо безпредметної ненависті й злоби!".

Після автор переходить до аргументації своїх висловлювань. "Більша часть нової книжки Кулішевої - се немов друга часть звісної "Хуторної поезії", се політичний памфлет, віршована проповідь тих самих симпатій і антипатій Кулішевих, котрих канон зведений у "Истории воссоединения" та "Крашанці". Канон сей - витвір поета, котрий забажав бути істориком, та не приніс до сього діла ані крихти історичної об'єктивності, а до історичних персонажів відноситься як до особистих ворогів та панібратів". Критик зосередив увагу і на прихильності Пантелеймона Олександровича до польської шляхти та московських правителів в обличчі Петра Великого та Катерини II. Франко також від обличчя усіх українців запитує Куліша: "Чи маємо ми додавати, що власне ті вірші при читанні робили на нас найтяжче враження?", таким чином письменник наголошує, що збірка "Дзвони" стала не тільки для нього образою, а й зачепила гідність кожного свідомого українця.

Після гострої критики, Франко ніби намагається підбадьорити колегу. Він, не жалкуючи приємних слів, захоплюється Кулішем-ліриком. "Та є в "Дзвоні" й дещо інше, є низка віршів ліричних, особистих, тихих, як далекий гук вечірнього дзвона, а жалібних, як гірська трембіта. Небагато тих віршів... та вони становлять головну вартість, їх сміло можемо з погляду на форму, і з погляду на мову і на зміст зачислити до перлів нашої поезії". Далі автор наводить рядки вірша під написом " Чолом доземний моїй же таки знаній", котрий Франко визнав як найкращий, що коли-небудь писав Куліш.

Як ми бачимо, композиція побудована за принципом батога і пряника: спочатку гірка критика, а потім солодка похвала. Іван Франко каже так: "За отсих кільканадцять суб'єктивних ліричних та епічних п'єс, ми готові простити Кулішеві цілу купу його псевдополітичного та псевдокультурного, непоетичного, а то прямо несмачного клекотання(наприклад, називання Хмельницького псом), котрим наповнена решта його "Дзвону". Автор неодноразово наголошує, що йому дуже шкода, що через "оту лайку, яку він(Куліш) сипле направо і наліво" мало хто, зважиться прочитати збірку до кінця, і мало хто дійде до тих прекрасних ліричних віршів. Франко зазначає, що Кулішевий "Дзвін" міг би пролунати на всю Україну, та терплячістю до гидких образ на свою честь українці не відрізняються.

Наприкінці свого твору Іван Яковлевич дає пораду спалити такі речі, як "Крашанку", "Хуторну поезію", три чверті "Дзвону", цілу поему "Куліш у пеклі", але й сам сумнівається, що Куліш зважиться на таке. "Та, мабуть, не послухає.." - такими словами завершує свій матеріал Франко.

Особливість цього твору полягає у конструктивній критиці Франка, саме критиці, а не критиканстві. Письменник не тільки журить свого колегу, а й звертає увагу на вдалі, талановиті речі, написані Кулішем. Він ніби спонукає Пантелеймона Олександровича не губити свій талант у порпані в українській історії, а робити те, що вдається неперевершено - ліричні, особисті, тонкі речі, які зачіпають душу. Франко наголошує, що Куліш як представник української інтелігенції, провідної сили нації, повинен вселяти віру, закликати, об'єднувати, направляти, повчати, буди прикладом для усього народу. А якщо ти цього не можеш зробити, то треба шукати себе в іншому.

Похожие статьи




Композиція та жанрові особливості - Критичний матеріал І. Франка під назвою "Куліш Олелькович Панько. Дзвін, староруські думи і співи"

Предыдущая | Следующая