Основні мотиви поетики М. Рильського: любов - краса - воля - Особливості неокласичної поетики Максима Рильського 20-х років ХХ сторіччя

Рильському було тоді 15 років. Головне, чого він навчився за ці перші півтора десятка років життя, - любити: любити природу, людей, красу, мистецтво, легенди і дійсність. Шістнадцятирічним юнаком він пише:

Люби природу не як символ душі своєї,

Люби природу не для себе, Люби для неї.

Вона - це мати. Будь же сином, А не естетом,

І станеш ти не папіряним - Живим поетом!

І так увійшов він у світ ліричної творчості життєлюбом, закоханим у всі прояви життя, з його головними скарбами любові, краси і волі. У нього мимохіть синтезується грецьке поняття краси як гармонії з бароковим поняттям краси як сили, що творить і єднає найкрайніші протилежності.

Краса не в лініях, не в тоні, не в поставі;

Це повів, риска це, це промінь здалеки,

Що раптом промайне і спалахне в уяві,

Нараз освітливши події та віки...

Спробувавши десятки визначень краси, поет капітулює:

Краса! Збагнуть її - це сонце погасить!

Схилімо ж голови, стулім уста суворо,

І наймудріший там хай никне і мовчить,

Де подив, як огонь, розкрилюється вгору,

Де крізь метелицю одна-єдина мить

Горить розкритому, засліпленому зору,

Де ранить блискавка серця своїм мечем,

Де сльози радости мішаються з плачем!

І, звичайно, краса, як така, як незалежна першовартість життя, є постійним мотивом ліричної і ліро-епічної творчості Рильського.

Із своєї щасливої незахмареної юності Рильський виніс ще один скарб - це почуття волі як найвищого скарбу людини. Волі, що органічно поєднується у нього із творчістю. В одному сонеті він пише, що всю славу, і багатства, і книги, і навіть кохання ніжну кормигу - все він віддав з низьким поклоном Долі:

За день один в широкім чистім полі

Я взяв собі у неї замість них

Веселий сміх, безмежне щастя волі

І ріг - мисливський переливний ріг.

Так на вісі Київ-Романівка виріс великий незалежний поет любові, краси і волі - із цим вантажем урізався його життьовий корабель у льодові поля комуністичного крижаного океану. На нього зразу ж накинулися партійні газети за аполітизм, гедоністичне естетство, декадентство, відірваність від сучасності! і соціалістичної революції. Він одбивався як міг: статтями і віршами. "Я можу одгукуватись ліричним віршем тільки на минуле, на те, що осталось у душі і може мати прозору форму, питому моїй манірі. Інакше писати не можу".

Під кінець двадцятих років, коли вже завис над відродженням ніж гільйотини, Рильський ще захищався далі:

Той клясицизмом очі коле,

А той рибальством допіка,

Той тінь Плеханова - о доле! -

З могили марно виклика,

І всі знайшли, а я шукаю. -

І як їм знати, скільки мук

Таїть у радості й одчаї

Із серця вихоплений звук.

Вражає відвага, і впертість Рильського, який захищав незалежність поета, аж доки його не арештували (1931), кинувши приблизно на рік у Лук'янівську тюрму в Києві. Цей арешт означав не поразку, а перемогу поета. За яких 8-10 років в умовах терору ЧК-ГПУ-НКВД, під постійним обстрілом і погрозами з боку окупанта поет устиг створити десять книжок першорядних ліричних і ліро-епічних творів та кілька книжок поетичних перекладів, серед яких досить згадати переклади "Пана Тадеуша" та французьких класиків 17 ст. і французьких парнасців і модерністів. Він здобув перемоги як лірик і поетичний перекладач. Як ліро-епік він тільки приготувався до перемог.

Рильський видрукував за свого життя 35 книжок поезії, з чого 31 книжка лірики і чотири книжки ліро-епічних поем. Сюди не входять повні перевидання. Крім того, він переклав з 13 мов понад чверть мільйона рядків поезії; автор кількох книжок статей, редактор незчисленної кількості! різних поетичних та етнографічних видань. Оглядаючись на ці гори виконаної роботи, можна дивуватися, коли ж він мав час бути ще й безжурною птицею, мисливцем, богем'ярем-другом? Хто багато працює - той має час... Секрет того чуда також у тому, що він мав талант до праці, споряджений таким першорядним мотором, як любов. Він любив свою творчу працю так само, як любив жінку, природу, мисливство, життя, - любив для них - не для себе.

Ізнов "Тадеуша" я розгорнув,

Розклав папір, вікно завісив синє,

Знов шляхта гомонить передо мною,

Драпується у романтичність Граф,

Знов ріг мисливській грає над борами

І кида в небо тріумфальний клич.

Знов я дивую майстрові, що вмів

Такою певною вести рукою

Свавольне панство.

Поряд із цією прикметою любові до творчої праці він посідає те, чого до нього було так мало в нашій літературі: досконале знання, уміння творити, підкреслюю - знання. Інакше сказати - майстерність. А при тому він був перфекціоніст у праці: наприклад, свого конгеніального з першого ж видання (1927) "Тадеуша" доробляв майже до смерті.

Але вернімось до списку творів. У цьому списку між 1929 і 1932 роками проходить фатальна смуга поетичної смерті Рильського (арешт 1931 року, майже рік у тюрмі). Як поет Максим Рильський немов загинув із своїми товаришами-неокласиками, слід по яких пропав на Соловках і Колимі ще 30 років до смерті Рильського. 1959 року, в тридцятиліття поетичної смерті, Рильський писав:

Є така поезія Верлена,

Де поет себе питає сам

У гіркому каятті: "Шалений!

Що зробив ти із своїм життям?"

Він був свідомий страшної різниці між вільним і невільничим періодами своєї творчості.

Всі тридцять і одна книжка, написані після 1932 року, не кажучи вже про всі пісні про Сталіна і партію, являють собою (за поодинокими частковими винятками) пам'ятник геноциду, вчиненого над Україною, над її людьми, поетами і культурою. Навіть у ділянці перекладу Рильському не було змоги продовжувати роботу на попередньому рівні "Тадеуша" і французьких класиків.

Похожие статьи




Основні мотиви поетики М. Рильського: любов - краса - воля - Особливості неокласичної поетики Максима Рильського 20-х років ХХ сторіччя

Предыдущая | Следующая