Вступ, Характеристика літературного героя - Характеристика літературного героя

Проблеми літературної освіти в школі значною мірою залежать від досягнень літературознавчої науки, зокрема і найбільше -- теорії літератури, що досліджує специфіку мистецтва слова, служить своєрідним інструментарієм для ефективного аналізу й синтезу літературного матеріалу, формує відповідний понятійний апарат.

Вивчення літератури передбачає висвітлення сутності художнього твору й образу, їх аналізу, понять літературного твору і тексту, складників змісту і форми в єдності думки й почуття, врахування специфіки мистецтва слова та вивчення його в школі, визначення основних методів і шляхів цієї роботи тощо. Йдеться про науковий підхід до аналізу твору в школі, який здійснюється на основі набутого людством досвіду об'єктивної пізнавальної діяльності. літературний художній мистецтво

Характеристика літературного героя

Поняття художнього образу. Вивчення героїв літературного твору має ключове значення для осягнення його змісту і значення й тісно пов'язане з розумінням сутності художнього образу як феномена мистецтва. Оскільки художній образ -- це складно організоване художнє ціле, і в його поясненні можуть переважати ті чи ті змістові або формові складники, то він трактується вченими неоднозначно. М. Храпченко виділяє чотири "сфери" образу: а) відбиття й узагальнення істотних властивостей, рис дійсності, розкриття складності духовного життя людей; б) вираження емоційного ставлення до всього того, що слугує об'єктом творчості; в) втілення життєвого ідеалу, створення естетично значущого предметного світу; г) внутрішню орієнтацію на читацьке сприйняття та естетичний вплив твору на читача [14: 66-67]. Учений вказує на певну змістову стабільність поняття й водночас запевняє про його відкритість, зумовлену тим, що один і той же художній образ може сприйматися по-іншому, залежно від віку й статі читача, його життєвого й естетичного досвіду, соціального стану, суб'єктивуючись, "прикладається" щоразу до конкретних умов читацького "Я". Отже, мистецтво слова -- узагальнене й естетично наповнене відбиття дійсності. Такої думки дотримувався й І. Франко, говорячи про сконцентроване відображення життя, наголошуючи тим самим на змістовому аспекті художньої творчості. Ідеться про Арістотелеве розуміння мімезису в літературі й актуалізацію в ній пізнавальної функції.

Інша концепція, за Г. Поспєловим, будується на тім, що образність мистецтва -- це передусім форма, зумовлена його змістом. Розуміння образу-персонажа, зокрема, конкретизується в контексті цієї теорії як поняття про систему прийомів творення літературного героя. Кожен образ настільки виражає той чи той зміст, наскільки цілісно його подають у конкретно-чуттєвій одиничній формі деталі цього образу. Віддаючи пріоритет формі художнього твору, Г. Поспелов не заперечує змістове наповнення образу і вказує на його типовий характер, водночас підкреслюючи уявний характер змальованого, штучність художніх картин та індивідуальність літературного явища. Образна досконалість твору є запорукою й потужним чинником його естетичного значення і впливу на читацьку громадськість [9: 55-56].

Обидві концепції художнього образу перебувають на одній методологічній основі, їхня єдність дає змогу сприймати художній образ як систему, зумовлену взаємодією форми й змісту. Оскільки художні елементи образу є його невід'ємною частиною, водночас характеризуючи зображене (за О. Никифоровою), то робота над поясненням персонажа -- це вивчення його характеру й прийомів розкриття. Залежно від того, який метод пізнання обрано -- індуктивний чи дедуктивний, починати цю роботу дослідникові (вченому або учневі) можна з характеристики образу чи з розкриття образотворчих засобів. У школі цей вибір залежить, звичайно, від дидактичної мети й суб'єктного досвіду вчителів та учнів, однак варто пам'ятати твердження філософів (М. Новиков), психологів (О. Никифорова) і літературознавців (А. Єсін) про те, що до змісту твору природніше йти через його форму.

Сучасні літературознавці поглиблюють розуміння художнього образу як такого, що в конкретно-чуттєвій та естетично значущій окремій формі відбиває істотні прикмети дійсності. О. Галич розглядає образ як одиничну форму емоційного змалювання узагальненої в художній картині дійсності [11: 97-98]. Загалом це трактування не суперечить тому хрестоматійному, яке зробив колись Л. Тимофеев, також вважаючи образ конкретною й водночас узагальненою картиною людського життя, створеною за допомогою вимислу й естетично значущою [12: 60]. В художньому образі, за Арістотелем, а далі -- й Горацієм, спостерігаємо вираження загального, типового в житті людини через одиничне, індивідуальне, що вчені називають типізацією образу (М. Гуляєв). Відбувається, як стверджує Л. Тимофеев, узагальнене відображення дійсності у формі одиничного, індивідуального. Однак учений застерігає, що тільки співвідношенням загального й одиничного не вичерпується характер художньої літератури. Одне лиш слово "бібліотека" дає загальне уявлення про цю установу, але цей образ установи ще не є художнім. Відбувається, як помітив О. Потебня, перехід образу предмета в поняття про цей предмет. Однак слід зважити й на ту оцінку, яку дає автор зображуваному, і пам'ятати, що художній твір -- вигадка, витвір уяви, художня, а не історична правда (М. Довгалевський).

Стверджується, отже, античне поняття міметичності мистецтва, яке підтримав один із найбільших філософів XX ст. Г. Гадамер, вказуючи на природовідповідність Арістотелевої поетики.

На естетичний зв'язок образу як художнього узагальнення з типовими явищами дійсності спирається і М. Гуляєв [3: 83-91]. Поділяючи такий погляд, І. Волков зауважує, що в літературному творі змальовується не просто узагальнена картина життя, а подається інше, друге -- художнє життя й розкривається авторське ставлення до зображуваного. Учений зараховує художній образ одночасно компонентом художнього змісту й художньої форми: як узагальнену картину дійсності та як систему конкретно-чуттєвих засобів її змалювання. На його думку, художній образ -- це система конкретно-чуттєвих засобів, що втілює власне художній зміст, тобто художньо освоєну характерність реальної дійсності [2: 70-72, 75]. Як основний засіб відображення характерних картин життя, художній образ складається з низки образотворчих засобів, завдяки яким і набирає відчутних обрисів у тексті твору. Образ, містячи в собі характер, здобуває естетичну значущість, тому що представляє не тільки об'єктивний зміст, а й емоційно наснажений засіб його художнього розкриття.

Думку про конкретно-чуттєвий характер художнього образу поділяє й В. Марко, зауваживши, що словесне вираження образу в літературі розраховане письменником на чуттєвий досвід читача. "Що сильнішими були враження від конкретних предметів і явищ, що багатшою є наша уява, -- стверджує В. Марко, -- то яскравішими, "живішими", "відчутнішими" будуть образи" [7: 19-20]. Образ у літературі -- умовний, є лише відбитком реальних речей; пізнаваність цього образу викликає в реципієнта насолоду й наближає до розуміння прочитаного. Оскільки літературний образ є словесним, то актуалізується адекватне тлумачення слова у тексті твору, яке зумовлює глибше осягнення його змісту. Говорячи про специфіку аналізу художнього образу й акцентуючи особистісну зорієнтованість його осягнення, вчений підкреслює: "Втрата людиною здатності "бачити" за словом образ є знаком занепаду духовності" [7: 20].

Зважаємо й на погляди Гегеля, який пояснює художній образ як змістовну, тобто ідейну, форму мистецтва, форму мислення в літературі, що передбачає метафоризацію думки, яка проникає вглиб духовного життя людини. Предметом поезії служить ідея в її чуттєвому вираженні, а завданням -- правдиве відображення життя. Живий матеріал мистецтва створює людське серце з усім тим, що його хвилює в житті. Втілюючи в образах "духовний зміст", мистецтво виступає "вчителем народів".

Хоча під час визначення художнього образу в літературознавстві за основу приймаються різні сторони й властивості цього поняття, що породжує відмінності в тлумаченні його сутності, вчені здебільшого стверджують у ньому художній вимисел, одиничну форму, конкретно-чуттєве вираження й узагальнений зміст, естетичний потенціал, відзначають рецептивну спрямованість твору та читацьку готовність до художнього сприйняття. Художній образ розуміється як зображально-виражальний засіб творення художньо-естетичної вартості [6: 728], тобто такої художньої реальності, яка викликає в сприймачів особливий потік думок і почуттів, спонукаючи до відповідної реакції на прочитане, тому служить для вираження у творі естетичного ідеалу письменника.

Навіть художньому образу предмета, -- пояснюють А. Козлов і Р. Козлов, -- властиві "ознаки одухотворення". Художній образ вони розуміють як предмет, явище, процес або людину реальної чи вигаданої дійсності, цілісно подані в усій багатогранності їх зв'язків із навколишнім світом [5: 19].

Похожие статьи




Вступ, Характеристика літературного героя - Характеристика літературного героя

Предыдущая | Следующая