Життєвий і творчий шлях Максима Рильського, Життєвий шлях М. Рильського - Особливості неокласичної поетики Максима Рильського 20-х років ХХ сторіччя

Життєвий шлях М. Рильського

У духовній і творчій постаті М. Рильського його сучасник і товариш по перу П. Тичина відзначив "нероздільність покликань поета, ученого і громадянина".

Близько шістдесяти років тривала діяльність М. Рильського в українській поезії, в якій він посів, за значенням свого художнього внеску, одне з перших місць після І. Франка і Лесі Українки. Колосальною за обсягом була його праця на терені художнього перекладу, головним чином поетичного. Як учений і критик він багато зробив для осмислення історії літератури та її сучасного досвіду; перу поета належать також праці з фольклористики, мистецтвознавства, мовознавства (лексикографія та стилістика української мови), теорії перекладу. Визнання наукових та літературних досягнень поета відбилось в обранні його академіком АН УРСР (1943) та АН СРСР (1958).

Активний учасник громадсько-політичного життя, він був головою правління Спілки письменників України, обирався депутатом парламенту, очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.

Поет народився 19 березня 1895 р. в сім'ї українського культурного діяча, економіста й етнографа Т. Рильського. Батько походив із заможного польського (насправді полонізованого) поміщицького роду, який мав у своїх витоках українську шляхетську родину (один із пращурів Т. Рильського був київським міським писарем за часів Б. Хмельницького). Студентом Київського університету Т. Рильський (спільно з В. Антоновичем, майбутнім визначним істориком) приєднався до українського національно-культурного руху, залишившись водночас переконаним прихильником єднання прогресивних кіл українського, польського та російського народів, брав участь у похованні Т. Шевченка у Каневі.

Людина гуманних, народолюбних переконань, український інтелігент з кола М. Лисенка, М. Старицького, О. Русова та інших діячів Київської Громади 60-70-х pp. користувався щирою пошаною своїх сучасників: І. Франко, маючи на увазі велике дослідження Т. Рильського "До вивчення українського народного світогляду", назвав його одним з ліпших знавців народного життя, а М. Коцюбинський писав про Т. Рильського: "То була надзвичайно талановита і симпатична людина". Духовна атмосфера в родині батьків, в середовищі його друзів (гімназистом юний Максим жив у Лисенка, потім у Русова) справила глибокий вплив на світоглядне формування майбутнього поета.

Його дитячі роки минули в с. Романівна (на Житомирщині) - в дружбі з селянськими дітьми і палкому, як він сам писав, замилуванні в природі. У Києві вчився (з третього класу) в приватній гімназії педагога В. П. Науменка (пізніше - "Товариство сприяння середній освіті"), здобувши там глибоку гуманітарну освіту. Писати почав рано - перший його вірш був опублікований уже 1907 p., a через три роки побачила світ дебютна збірка "На білих островах" (1910).

З 1915 p. M. Рильський - студент Київського університету, медичного факультету, через два роки продовжить навчання на історико-філологічному, але революція, громадянська війна змусили його перервати освіту і переїхати на село, де він вчителюватиме у початковій школі; поет пробув в с. Вчорайшому, потім у рідній Романівні аж до осені 1923 р. Правда, і в Києві, вже набувши голосне літературне ім'я, він ще років шість викладатиме мову й літературу в середній школі та на одному з робітфаків [23].

У літературних колах М. Рильський належав до групи "неокласиків". Цією обставиною спричинено, що його теж не обминули репресії: 1931 р. він півроку пробув "під слідством" в ув'язненні, доки не був звільнений "за відсутністю достатніх даних для обвинувачення й суду".

Напружена літературна праця М. Рильського тривала й в наступні роки, хоча політичний клімат тоталітарної держави обмежував творчу свободу й багато в чому деформував тематику та ідейний світ його поезії.

У роки Великої Вітчизняної війни його поезія почала відроджуватися, зазвучала по-новому, справді натхненною мовою. Патріотичні твори М. Рильського "Слово про рідну матір" і багато інших гаряче сприймалися і на фронті, і в тилу.

У повоєнні десятиліття в житті поета були трагічні часи. Безжально несправедлива критика, відкрите політичне гоніння. Але були й роки високого творчого піднесення, які сам поет назвав добою свого "третього цвітіння" - на жаль, останнього, передзимного...

Творче відродження поета припадає на пам'ятну "відлигу" в житті суспільства, що почалася в середині 50-х років. Поетичні збірки цього останнього періоду в житті М. Рильського - "Троянди й виноград" (1957), "Далекі небосхили" (1959), "Голосіївська осінь" (1959), "В затінку жайворонка" (1961) та ін. - гідно вивершують його творчу біографію, наче синтезуючи в собі кращі здобутки попередніх етапів.

Це поезія, яка чутливо відгукнулась на нові явища суспільної самосвідомості (хоча, як це є в справжньому мистецтві, не тільки "відгукнулась", а в чомусь і випереджала їх духовно). Ідеї гуманізації, "олюднення", душевного "відігрівання" людини й суспільства після доби трагічних років репресій, повернення почуття людяності, краси, добра - ці провідні мотиви разом із довірливими освідченнями самого автора, з його нелегко набутими філософським досвідом і "пам'яттю серця" створюють чисту, живлющу й надзвичайно гуманну духовну атмосферу "завершальних" книг М. Рильського.

Активність духовного життя М. Рильського проявляється і в його роздумах, часто полемічних, на культурно-мистецькі теми. Він відстоює мистецтво, його сферу емоцій і краси від замахів новочасних нігілістів та технократів (адже "буть додатком до мотора для людини мало, далебі!" - "Діалог, навіяний дискусією про мистецтво"); пише глибокі за задумом сонети про Сікстинську Мадонну та Афродіту Мілоську, ніби завершуючи ними давню "неокласику" поета сьогоднішньою "класикою", заснованою на органічному поєднанні традицій і сучасності. Прихильник мудрої простоти й органічного саморозвитку художньої ідеї в поезії, поет висловив свої погляди на "секрети" творчості у вірші "Поетичне мистецтво", що сприймається як його естетичний заповіт. Заповітом нащадкам став вірш "Рідна мова", виголошений на IV з'їзді письменників України (1959) - пристрасний заклик любити, берегти, утвердити в своїх правах українську мову:

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих - рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова.

Неволі стогін, волі спів.

Життя духовного основа.

Варто також наголосити, що художня система поета, за всієї єдності її загальних стильових принципів, демонструє неабияку різноманітність манер і стилістичних розгалужень. М. Рильський - поет миттєвого спалаху, стисло висловленої ліричної імпресії (переважно у ранній період творчості); поет медитативний, сказати б, сонетний; майстер побутово-конкретного описового малюнка чи й цілої картини, часто освітленої щирою усмішкою.

М. Рильський - один із найвидатніших в українській та світовій літературах майстрів художнього перекладу. Бібліографія його перекладацьких праць величезна: тут всі роди літератури - поезія, драматургія, проза. Але найбільша увага, звичайно, віддавалася поезії з переважно трьох літератур: російської, польської і французької, які він досконало знав і любив. У російській класиці предметом його творчих захоплень був Пушкін, з творів якого він переклав кілька поем, зокрема й романи у віршах "Євгеній Онєгін" та "Мідний вершник"; багато ліричних віршів; низку перекладів він здійснив з поезії І. Крилова, М. Лермонтова, М. Некрасова, В. Брюсова, у співавторстві переклав "Лихо з розуму" О. Грибоєдова.

У польській літературі його увагу привертали великі романтики XIX ст.- А. Міцкевич ("Пан Тадеуш", "Конрад Валленрод", лірика, балади); Ю. Словацький ("Беньовський, лірика); з поетів пізнішого часу - Ю. Тувім. Широтою й фундаментальністю відзначається його добір творів і з французької літератури: тут - написані віршем п'єси "Сід" П. Корнеля, "Федра" Ж. Расіна, "Мізантроп" Ж.-Б. Мольера, "Орлеанська діва" Вольтера, "Ернані" та "Король бавиться" В. Гюго, "Сірано де Бержерак" Е. Ростана, лірика А. Мюссе, Т. Готьє, П. Верлена та ін. А ще ж були "Король Лір" та "Дванадцята ніч" В. Шекспіра, "Пекло" Данте (спільно з П. Карманським), численні зразки лірики Й.-В. Гете, Г. Гейне, книга "Сербські епічні пісні" та сучасною української мовою переложене "Слово про Ігорів похід". Перекладав поет і багатьох своїх сучасників (поетів народів колишнього СРСР). Як перекладач він володів даром артистичного перевтілення, тонкою чутливістю до манери, стилю різних авторів, національного та історичного колориту відтворюваного тексту. Разом із тим його переклади позначені печаттю творчої індивідуальності Рильського - ясністю, правдивістю відтворення оригіналу, лексичним багатством, винахідливістю в передачі ідіом та фразеологізмів, блиском версифікації.

Різноманітність і багатство творчої, спадщини майстра - взагалі незвичайні. Вже після смерті М. Рильського було видано книжку його ранньої новелістики "Бабине літо" (К., 1967) - новели, оповідання, етюди 1911-1913 та початку 20-х років, написані в елегійній "бунінсько-чеховській", а почасти й казково-алегоричній манері.

Вагому спадщину залишив М. Рильський в галузі літературно-художньої критики, літературознавства та фольклористики. Критичні й наукові праці поета були видані за його життя майже десятьма окремими книжками - "Дружба народів" (1951), "Про поезію Адама Міцкевича" (1955), "Література і народна творчість" (1956), "Наша кровна справа" (1959), "Тарас Шевченко" (у співавторстві в О. Дейчем - 1964) тощо.

Помер М. Т. Рильський після тяжкої хвороби 24 липня 1964 р. Нещодавно завершене найповніше 20-томне наукове видання його творів, підготовлене Інститутом літератури ім. Т. Шевченка спільно з Інститутом мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського Академії наук України.

Похожие статьи




Життєвий і творчий шлях Максима Рильського, Життєвий шлях М. Рильського - Особливості неокласичної поетики Максима Рильського 20-х років ХХ сторіччя

Предыдущая | Следующая