Розвиток жанру новели в 19 ст., Історія жанру "новела" - Художні особливості психологічних новел Е. По

Історія жанру "новела"

За "Літературознавчим словником-довідником"Р. Т. Гром'яка, "новела (від італійського слова novellus - "новітній") - це невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вималюваною дією. Новелі властиві лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. Серед різновидів епічного жанру новела вирізняється строгою й усталеною конструкцією" [ 8, с. 236].

Новела з'явилася в 14 - 16 столітті в Італії, хоча корені її сягають стародавніх літератур Заходу й Сходу. "Новела як коротке розважальне оповідання про реальні або правдоподібні події, виникла в Греції, ще в догомерівську епоху, внаслідок впливу літературної традиції Сходу, де цей жанр був у широкому вжитку. Перші оповіді новелістичного характеру передавались усно й лише пізніше ввійшли в літературні твори в "амплуа" підпорядкованих розважальним або дидактичним цілям вкраплень, чи відступів від сюжету. Такі епізоди, наприклад, використовує вже Геродот (оповідь про Аріона, про кільце Полікрата тощо), Петроній Арбітр (новела про Матрону Ефеську), Апулей, Федр та інші" [ 7, с.232].

Остаточне жанрове становлення новели відбувається в Італії доби Відродження, де за новелою і закріплюється жанрове визначення її як оповіді "анекдотичного" побутового змісту. Через Італію новела проникає в інші літератури Європи, однак розуміння жанру в кожній з них набуває національно-самобутнього характеру. У Франції цей жанр, окрім традиційного для італійського жанрового "контексту" змісту, використовується для визначення взагалі відносно коротких прозаїчних творів (приблизний обсяг оповідання або короткої повісті), в Англії новелами стануть називати реалістичні побутові романи і т. п.

Предмет зображення новелістичного жанру по-різному оцінювався його дослідниками, що пояснюються рухомістю жанрових ознак, за якими в різні епохи той чи інший твір відносили до певного жанрового типу. "На початку XIX століття Гете визначав новелу як невеликий твір, в основі якого лежить розповідь "про нечувану подію". У творчості романтиків (Гофман - "Золотий горщик", "Крихітка Цахес) новела заявила про себе як про жанр, героем якого стала духовно щедра особистість, що живе у ворожому для неї світі" [11].

З розвитком реалізму в новелі спостерігається поглиблення психологізму (Г. де Мопассан, Л. Чехов, Е. Гемінгвей, А. Моравіа, Т. Манн). К. Фролова вважає, що сучасна "новела будується не те, що на одному епізоді, а на одній миті, в якій виражається парадоксальність явища буття" [14].

Оскільки для новели характерна парадоксальність, у ній завжди має місце сатиричний чи комічний пафос, іноді він набирає драматичного, а то й трагічного відтінку. Кінцівка новели є непередбачуваною. В цьому жанрі значно більшої художньої сили набуває поетичне слово.

З точки зору слов'янської жанрової типології новела, як за кількісним обсягом, так і за обсягом тематики, коливається в межах оповідання, що часто призводить до їх ототожнення. "Специфічна жанрова риса новели - чітка окресленість фабули, яка робить сюжет новели гостроподійним. З оповіданням та повістю новелу споріднюють такі жанрові ознаки, як одноподійність, одноконфліктність, настанова на достовірність відтворюваного матеріалу життя"[21].

Вершину сучасної світової новели справедливо пов'язують з іменами В. Фолкнера, Ж.-П. Сартра, Ф. Кафки, Дж. Джойса, X. Борхеса.

Відомо, що А. П. Чехов синонімом до терміну "новела" вважав слово "випадок". Правдоподібним оповіданням про нечувану і чудову подію називав новелу видатний поет І. В. Гете, визначаючи характерною прикметою цього різновиду те, що в його основі лежить одна подія, на якій будується твір.

У різних літературах і в різні часи у поняття "новела" вкладали неоднаковий зміст. "Найпростіший підхід, що усуває самостійну проблему новели, полягає у тому, щоб вважати новелу і оповідання - синонімами. Він має сенс, оскільки були епохи, коли існував тільки один різновид короткого "оповідання", наприклад, в епоху розквіту італійської ренесансної комічної новели (Дж. Бокаччо, Ф. Саккетті, Т. Гуардаті) поряд із новелою не існувало оповідання, а були тільки недорозвинені форми новели, форми, із яких вона історично виникла" [23].

При іншому підході новела за своїм обсягом зіставляється, порівнюється з оповіданням, а за структурою протиставляється йому. Можливість такого протиставлення виникла при переході до критичного реалізму. На початку XIX століття була осмислена форма новели: "Новела ніщо інше, як опис нечуваної події" [20,с. 168]. Й. В. Гете узагальнив досвід італійської новели і власний досвід 90-х років ("Розповіді емігрантів у Німеччині"). У 1797 р. він задумує, а в 1828 р. пише як своєрідний зразок твір під заголовком "Новела". На початку XIX століття Генріх фон Клейст у "Найді" стилізує італійську новелу.

Між простим анекдотом і більш розвинутими формами знаходиться рання італійська новела. Німецькі новелісти епохи Гете (Л. Тик, Г. Клейст, Н. Т. Гофман) украй насичують новелу глибоким змістом, зіштовхують у ній звичну прозаїчну дійсність і життєвий трагізм. Неймовірне стає знаком звичайного і типового, дрібне і вульгарне розкривається як страшне і таємниче. Трагізм дійсності показує Г. Клейст у своїх новелах "Землетрус у Чилі", "Маркиза О..."й ін. Таємничо-містичне виявляється реальністю в романтика П. Ейхендорфа ("Мармурова статуя", 1819). Аж до цього часу можна стверджувати, що новела не уникає психологізму, відображення внутрішнього світу героя вона передає через його психіку об'єктивно, через дії і вчинки або констатуючи лише найбільш загальні стани (страх, радість, подив тощо). Новела виходить із дії і точності її опису, а точність уже допускає наочність усієї необхідної обстановки дії, визначає "речовинність". Новелі не властиві медитативність, філософічність, а також втручання індивідуальності автора, його оцінок і висловлювань, відкрита претензія на проблемність. У цьому відношенні новела подібна драмі, яка побудована композиційно чітко.

З розвитком критичного реалізму форма новели, як вона осмислена раніше, майже зникає. Новелі не властиве статичне, а критичний реалізм XIX ст. немислимий без розгорнутості й описовості. Колишню новелу витискає "фізіологічний нарис", що у різних формах був у всіх європейських літературах, і різні модифікації короткої розповіді з явно ослабленим новелістичним началом. Щоб зрозуміти нове письменницьке розуміння новели, досить порівняти "Пикову даму" О. С. Пушкіна з "Петербурзькими повістями" М. В. Гоголя (докладний, з явно відкритим авторським "я" опис на початку "Невского проспекта" або повний рефлексії "Портрет").

Як би не користувалися терміном "новела" у XIX ст., тепер уже виникли підстави для протиставлення новели просто розповіді, оповіданню, тобто будь-якій короткій розповіді без суворої побудови. При цьому, мабуть, не буде полюсів у чистому виді, а будуть тільки перехідні типи.

Аналоги колишньої новели стали з'являтися тільки наприкінці XIX ст. наприклад, Г. Гофмансталь переказує "Епізод із життя маршала Бассомп'єра" точно так само, як у 1811 р. Клейст - епізод із хроніки Фруассара у творі "Двобій". Повернення до старих законів новели відбувається не тільки у формах стилізації, - воно може відбуватися шляхом подальшого поглиблення психологічного плану розповіді, коли зникає описовість. Л. С.Виготський, аналізуючи твір І. Буніна "Легкий подих", відзначив цей структурний момент розповіді, перипетії дії, які відповідають поворотному моменту класичної новели: "Ми відчуваємо складний ряд почуттів, їхнє взаємне перетворення, і натомість болісних переживань ми маємо в наявності високе і просвітляюче відчуття легкого подиху" [4, с. 266].

Таким чином, новела не відділена чітко від інших оповідних жанрів. Межа з оповіданням невизначена. Проте вона реальна для новели і оповідання з їх особливою історичною долею і своїми законами побудови. Коли ж залишити поза увагою семантичну сторону назви "новела", можна твердити, що на відміну від оповідання, яке існує давно, новела - явище новіших часів, яке пов'язане з процесом психологізації і ліризації оповідних жанрів. Тому її специфічні ознаки можна більшою або меншою мірою визначити лише внаслідок конкретного підходу до вивчення специфіки літературних жанрів, враховуючи історію її розвитку.

Похожие статьи




Розвиток жанру новели в 19 ст., Історія жанру "новела" - Художні особливості психологічних новел Е. По

Предыдущая | Следующая