Відмінні риси літератури епохи бароко - Особливості розвитку бароко в європейській літературі
Письменники та поети в епоху бароко сприймали реальний світ як ілюзію та сон. Реалістичні описи часто поєднувалися з їх алегоричним зображенням. Широко використовувалися в цю добу символи, метафори, театральні прийоми, графічні зображення (рядки віршів утворюють малюнок), насиченість риторичними фігурами, антитезами, паралелізмами, градаціями, оксиморонами. Існує бурлескно-сатиричне відношення до дійсності. Для літератури бароко характерне прагнення до різноманіття, підсумовування знань про світ, всеохоплюваність, енциклопедизм, який іноді обертається хаотичністю та колекціонуванням сміховин, намаганням дослідити буття в його контрастах (дух та плоть, морок та світло, тимчасове та вічне). Етика бароко тяжіє до символіки ночі, теми тліну і марноти, життя-сну (Ф. де Кеведо-і-Вільєгас, П. Кальдерон). Відома п'єса Кальдерона так і зветься: "Життя є сон". Утворилися жанри -- галантно-героїчний роман (Ж. де Скюдері, М. де Скюдері), реально-побутовий та сатиричний роман (Фюретьєр, Ш. Сорель, П. Скаррон). Бароко як стиль дав декілька різновидів, течій: маринізм, гонгоризм (культеранізм), консептизм (Італія, Іспанія), метафізична школа та евфуїзм (Англія) (див. Преціозна література).
Дії романів часто переносяться у вигаданий світ античності, у Давню Грецію, палацові кавалери та дами предстають у вигляді пастухів, виникла й окрема назва пасторалі (Оноре д'Юрфе, "Астрея"). В поезії розквітли примхливість або вигадливість, складні метафори. Розповсюдились такі форми, як сонет, рондо, кончетті (невеличкий вірш з обов'язковою дотепною думкою), мадригали.
Бароко Заходу породило в сфері роману видатних представників -- Г. Гріммельсгаузен (роман "Сімпліціссимус"), у сфері драми -- П. Кальдерон (Іспанія). В поезії уславились В. Вуатюр (Франція), Д. Маріно (Італія), дон Луіс де Гонгора-і-Арготе (Іспанія). Носіями бароко Росії в літературі були С. Полоцький, Ф. Прокопович, ранішній М. Ломоносов. В Іспанії барокова течія в літературі одержала назву "гонгоризм" на честь помітного представника.
Барвисте, емоційне мистецтво бароко створювалося головним чином для служіння релігії. Воно прагнуло приголомшити глядача, розбудити в ньому піднесені почуття, але вищою його метою було ввести віруючого в мир чудес, екстатичних одкровень і митей тріумфу християнської віри.
Визначальні риси бароко:
- - посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів; - мінливість, поліфонічність, ускладнена форма; - тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму; - прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору; - трагічна напруженість і трагічне світосприймання; - настрої песимізму, скепсису, розчарування.
Характерною є пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій.
Майстри тієї пори, продовжуючи і немов надолужуючи упущене вслід західноєвропейському Ренесансу, малювали свого героя сильним, розумним, енергійним і жагучим. Але це вже не богоподібний титан Відродження, а людина, що усвідомила швидкоплинність і ілюзорність "радостей земних". Звідси меланхолійність і внутрішня зосередженість персонажів як церковної, так і світського живопису серед пишного цвітіння життя. Мораль епохи не звеличує відмовлення від земного і людського, а затверджує необхідність розумного самообмеження. Людина бароко увесь час стоїть перед вибором - бути щасливим тут і зараз (тобто на землі) чи потім і там (на небі). Постійно зіставляючи земну твердінь з небесною, художники дають волю фантазії, звільняючи себе і глядача від умовностей, як формальної релігії, так і повсякденної логіки. Звідси фантасмагоричність образів як характерний елемент бароко й одна із самих яскравих рис його українського різновиду.
Для бороко зовнішнє вираження пристрасть і хвилювання стало важливішим за самі людські почуття.
Світлі й урівноважено - спокійні образи мистецтва епохи Відродження змінються похмурим, темним, неспокійним. У мистецтво входить бурхлива рухливість, трагедійність. Цією настановою спричинені такі вузькостильові якості напряму, як прагнення гіпербол, захоплення парадоксами, незвичайних гротескам, любов до антитез, пристрасть до важливих форм до універсальності всеохопності.
Митці Ренесансу цінували простоту і структурність організації твору, митці бароко стрункість розуміють як схематизм, простоту замінюють вигадливістю, надуманість, пишномов'ям. Для них мистецтво це - часто забава, гра розуму. Розвивається пристрасть до алегорій, з'являється алегоричні драми, поеми, вірші. Важливого значення набуває зовнішній вигляд твору, пишуться вірші у вигляді хреста, чари, ковадла, колони, ромба, стають популярними акровірші та мезостики.
Із постанов бароко виливає і найпотужніша його вада: часом надто велика перевага зовнішнього над внутрішнім, "чиста" декоративність, з якою часом зникає або відводить на задній план глибокий сенс, внутрішній зміст твору; ще небезпечніше намагання перебільшити, посилити всяке напруження, всяку протилежність, усе разюче, дивне, - це призводить бароко до надмірного замилування у мистецькій грі до переобтяження творів формальними елементами.
З огляду на спробу поєднання романтичного й реалістичного типів творчості, на пошук золотої середини між крайнощами роздвоєної людської натури доба бароко, з одного боку, була добою буйного розвитку природознавства і математики, а з другого добою розквіту багатослів'я, великої ("тридцятилітньої") релігійної війни, добою великих містиків та філософів - ідеалістів (Сведенборг, Кемт, Сковорода). Людина бароко або втікає до усамітнення з Богом, або, навпаки, поринає у вир політичної боротьби, перепливає океани, шукаючи нових колоній, береться до планів поліпшення стеку всього людства чи то політичною (проекти штучних мов), чи якоїсь іншою реформою.
І все ж, найхарактерніші вияви цієї доби - містицизм, релігійний екстаз, реабілітація християнського аскетизму, захоплення жанром духовної пісні поезії, у драматургії - звернення до містерії. Герой барокового мистецтва болісно шукає надмету життя і знаходить її у втечі від світу, у появі себе служінню Богові, у стражданнях за християнську віру (напр.,"Стійкий принц" еспенського драматурга Педро Кальдерана де м Берхи (1600 - 1681рр.) чи "Катерина Грузинська" німецького драматурга А. Гріфіуса (1616 - 1664рр.) образ мученика за віру постійний і в живописі бароко ("Розп'ята Петра" П. - П. Рубери).
Визначальним у філософії та мистецтві, почасті і в масовій свідомості стають ідеї про те, що все земне - тлінне, тимчасове, тутешнє "життя - є сон", справжнє життя настає лише після фізичної смерті; реальний світ - долина страждань які треба терпіти стійко, в очікуванні смерті, єднаючись душею з Богом. А з звідси барокові метафори: життя людини - троянда, що швидко губить нелюдський, проте колючий й сухе стебло; людина - недогарок; звідси ж алегоричні персонажі - Смерть, Доля, Віра, та ін.
У літературі важливим було змалювання руху, мандрівки, змін, трагічного напруження, катастроф, сміливих авантюр.
Художня система бароко надзвичайна складна, їй властиві мінливість, поліфонічність, ускладнена форма. Література бароко характеризується поєднанням релігійних і світських мотивів, образів, тяжінням до різних, контрастів, складної метафоричності, алегоризму і емблематичності, прагненням вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору. У різних культурах, літературах бароко складалося неодночасно. Серед країн православно - слов'янської культурної спільності бароко почало формуватися і набуло значного, розвитку в Україні та в Білорусії, що безпосередньо стикалися з польською та західноєвропейською бароковими культурами.
Варто відмітити, що мінливість та гру образів цього стилю можна зрівняти з морською мушлею, в честь якої і був названий цей стиль. Вишукана розкіш, велич та неперевершеність знову повертаються в убранство будинків після простоти та мінімалізму в декорі приміщень. Бароко - це пластичність форм, які використовують при декоруванні прикрас, чудернацькі витіюваті орнаменти та візерунки, а також піднесеність, об'ємність та неперевершеність.
Поетика бароко.
Поетика літературного бароко поєднує в собі різнорідні, протилежні елементи й форми. Бароко гармонійно сполучає трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним. Примхливо синтезуються в ньому християнські та язичницькі елементи. Так, Богородиця йменується Діаною, хрест порівнюється з тризубом Нептуна, в богословських трактатах з'являються амури й купідони тощо. Таке поєднання "непоєднанного" і стає однією з найхарактерніших барокових рис. Поетика бароко органічно "сплавляє" символіку з побутовим натуралізмом, аскетику -- з гедонізмом, сакральне -- із жартівливим. Для митців бароко немає абсолютно нічого, що не могло б співіснувати. За допомогою метафори все можливо поєднати. Головне, аби таке примхливе сполучення вражало й було дотепним. А щоб виявляти свою дотепність, вважає іспанський теоретик бароко Емануело Тезауро, необхідно якраз поєднувати смішне і сумне, трагічне і комічне, бо "не існує явища ані настільки серйозного, ані настільки сумного, ані настільки піднесеного, щоб воно не могло обернутися на жарт і за формою, і за змістом".
Дотепність, парадоксальність, контрастність сполучення найбільше цінувалися теоретиками та практиками бароко. Проблемам дотепності були присвячені цілі трактати, які закладали фундамент нової поетики. Серед них "Дотепність, або Мистецтво вишуканого розуму" (1648 р.) іспанського філософа Б. Грасіана та "Підзорна труба Аристотеля" (1655 р.) вищезгаданого Е. Тезауро. Дотепність вважалася також основою художнього пізнання дійсності. Так, Бальтасар Грасіан вбачає в дотепності "можливість проникати в суть найвіддаленіших предметів і явищ, миттєво комбінувати їх і зводити воєдино".
Парадоксальне поєднання "непоєднанного" покликане вражати й дивувати. Один з найвизначніших ліриків бароко -- італієць Дж. Маріно зазначав, що метою поета є "дивовижне та вражаюче", а хто не здатен здивувати, мусить іти до стайні. Маріно став винахідником характерної барокової поетичної форми -- так званих "кончетто". Це були словосполучення з неочікуваними мовленнєвими зворотами, парадоксальними епітетами, оксиморонами. В поезії Маріно натрапляємо й на "радісний біль", і на "багатого жебрака", і на "німого промовця". Зірки в Маріно -- "жаринки вічного кохання" та "смолоскипи поховання". Подібні до кончетто форми спостерігаються й у видатного іспанського барокового поета Гонгори-і-Арготе. Серед образів його поетичних творів -- "блаженна мука" та "найсолодша отрута", а людське життя зображується як "скажений звір", що переслідує свою тінь. До речі, власних кончеттистів мало й українське бароко (Л. Баранович, І. Величковський).
Однією з типових рис літератури бароко є його інакомовність. Е. Тезауро заявляв: "Щоб проявити дотепність, слід позначити поняття не просто й прямо, а інакомовно, користуючись силою вимислу, тобто новим і неочікуваним способом". Інакомовність спричинена й такими рисами барокової поетики, як символізм, алегоризм, емблематизм. Отже, ускладненість стає ще однією характерною рисою літератури бароко. За барочною естетичною концепцією, твори мають бути важчими для сприйняття. Як наголошував Б. Грасіан, "чим важче пізнається істина, тим приємніше її осягнути". До того ж, від твору вимагалася можливість різних його тлумачень. Літературні твори бароко ускладнені багатьма позалітературними засобами.
Преціозна література (від фр. prеcieux -- дорогоцінний; витончений, манірний) -- аристократичний напрям у французькій літературі бароко XVII століття. Була своєрідним протестом переможеної феодальної знаті проти політики абсолютизму. Антидемократична за характером, преціозна література вимагала повної відмови від "низької" дійсності й народної мови, їй властиві алегоричність, умовність, лицарсько-пасторальні сюжети. Виникла в салоні маркізи де Рамбуйє. Найвідоміші представники: поети В. Вуатюр, А. Годо, Ж. Скюдері, Ж. Ф. Саразен, Ж. Шаплен, романісти -- О. д'Юрфе, М. Л. де Гомбервіль, Мадлен Скюдері.
Преціозна література розвивалася під впливом італійського дворянського бароко, що називається "маньєризмом" (від італійського manieismo - прийом, манера) або "маринізмом" - від імені італійського поета Дж. Маріно. Головна тема його творчості - кохання. Уславився він поемою "Адоніс" - про любов Венери до прекрасного юнака. Поет розповідає про цю любов з деякою іронією витонченістю, використовуючи несподівані метафори, чудернадські мовні звороти, поєднання понять, що взаємовключаються, оксиморони : багатий жебрак, учений невіглас, радісний біль, солодка мука, німий оратор. Зірки він називає блискучими дукатами з небесного монетного двору, ніжними танцівницями неба, смолоскипами на похоронах дня, а вуста красуні - манливою тюрмою. Маріно намагається радіти, але пам'ятає, що "ледь народилася людина на світ, а очі її вже відкрилися для сліз"; що від народження вона позбавлена волі, що чекають її у житті страждання і муки, а згодом - смерть і могильний морок.
Кальдерон бароко поезія література
Похожие статьи
-
Виникнення та поширення стилю барокко - Особливості розвитку бароко в європейській літературі
Основні причини виникнення нового культурного явища. Стиль бароко зародився у XVII ст. Варто відмітити, що його неможливо сплутати з будь-яким іншим....
-
Літературне бароко відзначається поліфонізмом, ускладненням форм, поєднанням релігійних і світських мотивів і образів, тяжінням до різних контрастів,...
-
В естетиці бароко посилюється цікаве тільки до досконалих проявів буття, а й до дисгармонійного, фантастичного, гротескного, навіть потворного. Усе...
-
Письменниця Аврора Дюпен (за чоловіком Дюдеван) писала під псевдонімом Жорж Санд і була найкрупнішим представником французького романтичного...
-
Висновок - Особливості розвитку бароко в європейській літературі
Особливе місце в європейській культурі ХVII-XVIII ст. зайняла культура бароко (від італ. barocco - дивний, вибагливий, химерний). Бароко одноголосно...
-
У німецький літературі, як і в літературах інших країн Західної Європи, романтизм був породженням складних політичних процесів зламу старого феодального...
-
Романтизм як художня течія в літературі і мистецтві почав формуватися у 70-80-ті роки 18 століття (перед романтизм), але як широкий культурний рух став...
-
Жанрові особливості епохи - Характеристика образів у романі Е. М. Ремарка "Тріумфальна арка"
1920-ті роки - період в літературі Європи і США, який характеризується, як різностороннім осмисленням історико-культурного контексту, так і появою нової...
-
Особливості розвитку французького романтизму - Основні риси романтизму як художнього напряму
Романтизм - напрям у літературі та мистецтві І чверті XIX ст., котрий характеризується зображенням ідеальних героїв і почуттів. Для нього характерними є...
-
Реалізм мистецтво, 1) щоправда життя, втілена специфічними засобами мистецтва. 2) Історично конкретна форма художньої свідомості нової доби,...
-
В основі другого періоду розвитку романтизму лежить діяльність Гейдельбергського гуртка ( 1805-1806 рр.). Він складає якісно новий етап розвитку...
-
Протягом усіх відомих нам років у демонологічних віруваннях великої кількості народів та культур завжди невід'ємно присутній образ жінки, що може легко...
-
Характер конфліктів, що лежать в основі творів Гофмана, їх проблематика і система образів, художнє бачення світу залишаються у нього в рамках романтизму....
-
Просвітництво -- це ідейний та інтелектуальний рух, що виник внаслідок боротьби буржуазії (або 3-го стану) з феодалізмом, абсолютизмом і духівництвом...
-
Кращим твором, де трактується тема мистецтва і митця є роман "Консуело", написаний у середині 40-х років. У романі найповніше знайшли своє виявлення...
-
Події твору відбувалися у Франції XV ст. В центрі оповіді - чужинець, який бачив французьке життя доби Людовіка XI неупередженими, зацікавленими очима....
-
Просвітництво - це ідейно-естетичний рух, важливий етап розвитку європейської ідеології та культури (зокрема - літератури) кінця XVII - початку XIX...
-
Символіка бароко. Спроба філософського аналізу
Символіка бароко. Спроба філософського аналізу На сучасному етапі історико-філософське знання набирає характеру розуміння, спрямованого на виявлення...
-
За життя Кольріджа його значення як філософа і вчителя затьмарювали всі інші властивості його таланта, але потомство бачить в ньому головним чином поета,...
-
Фольклорний образ відьми У демонологічних віруваннях багатьох культур і традицій, при чому як архаїчних, так і досить розвинутих, аж до європейських...
-
Проблема фольклорно-літературних взаємин перебувала в полі зору філологів протягом 19-20 століття, і тепер не втрачає своєї актуальності, адже усна...
-
Англійський поетика дікінсон лінгвостилістичний Творчість англійських поетів I половини 20-го століття збагатила світову культуру вцілому і англійську...
-
Стиль епохи - Поняття "стиль" в сучасному літературознавстві
Стиль доби (нім. еросhestil) -- це норми, мовні еталони, характерні для письменства відповідного конкретно-історичного періоду. В основі періодизації...
-
Художні особливості новелістики В. Ірвінга - Основні риси романтизму як художнього напряму
Вашингтон Ірвінг (3.4.1783-28.11.1859) - оригінальний та найталановитіший романтик - стоїть біля джерел американської національної літератури, як...
-
Відродження або Ренесанс (від фр. renaissance) - це перехідна епоха в історії культури Західної і Центральної Європи від Середньовіччя до Нового часу....
-
Відьма - образ, який присутній як і в народній творчості, так і в літературі. Він має дуже стародавнє походження та дещо відрізняється за ареалами...
-
Класицистичні погляди Байрона здаються несподіваними для поета, чиє ім'я увійшло в історію англійської і світової літератури як найбільш впливового...
-
У німецькому романтизмі прийнято виділяти три етапи: йенській, гейдельбергській, берлінський (по містах, де формувалися літературні гуртки). 1) Йенській...
-
Роль творчості Е. А. По в історії розвитку готичної літератури - Своєрідність новелістики Едгара По
Едгар Аллан По написав відносно небагато. Все створене ним у царині поезії та прози можна об'єднати в двох томах: In quarto - вірші, In folio -...
-
- Зміна типу розповіді. Романісти, попередники Філдінга, видавали свої твори за документальну літературу і ховалися за маскою свідка, мемуариста, видавця...
-
Особливості андерсенівської казки Дивна особливість його казак полягає насамперед у тому, що "в кожній дитячій казці є друга, яку у повній мірі можуть...
-
Розквіт драматичної поеми як жанру, в якому органічно поєднуються форми драми та ліро-епічної поеми, на думку багатьох вчених, пов'язаний із перемогою в...
-
Байронімчний геромй -- тип літературного героя, створений Дж. Байроном: самотня розчарована людина (часто із загадковим минулим), яка з гордим...
-
Зазначений утилітаризм відношення до перекладу мав ряд наслідків. По-перше, уявлялося не настільки важливим дотримання принципу перекладати з оригіналу,...
-
Найбільший російський історик минулого століття С. М. Соловйов, торкаючись реформаторської діяльності Петра Великого і його прагнення просвітити своїх...
-
Сюжет роману досить простий. Головна дія відбувається в короткий часовий проміжок, в основному в маєтку Дар'ї Михайлівни Ласунской. Дмитро Миколайович...
-
Як ніяких інший письменник, Гете зумів у своїй творчості відобразити період, коли під гнітом тяжких умов починалося формування демократичної національної...
-
Особливості творчості - Життя та творчість українського письменника Голобородька В. І
Вже перші журнальні публікації (1963-1965) молодого поета з Луганщини привернули до себе увагу незвичайним баченням буденних речей, що поставали як...
-
Перший період (1820-1850): Гюго рано звернувся до прози. У романі "Собор Паризької богоматері" (1831) Гюго звертається до XV в. - епоху переходу від...
-
Самобутність поетики творів Дж. Фепімора Купера - Основні риси романтизму як художнього напряму
У прозі американського майстра можна знайти багато властивого творам європейських романтиків. Це і напружено-драматичний, стрімкий характер оповіді,...
Відмінні риси літератури епохи бароко - Особливості розвитку бароко в європейській літературі