Поетична лірика М. Рильського 20-х років ХХ ст. - Особливості неокласичної поетики Максима Рильського 20-х років ХХ сторіччя
Поетичну лірику з її різноманітними жанрами й формами можна вважати головною цариною творчого самовияву М. Рильського, можливо, найбільш органічною для його мистецької індивідуальності. Правда, доробок поета містить і чимало артистично виконаних поем, але і в них домінуюча роль належить саме ліричному, розмовно-сповідальному елементу, що обумовлює і певну своєрідність їхніх композиційних форм.
Перша збірка юного поета "На білих островах" (1910), була книжкою початківця, який, однак, уже вправно володів і віршем, і словом. Легко виявити тут наслідування громадянських мотивів народницької поезії, сповнені щирого неспокою роздуми про власне майбутнє, яке автору уявлялося драматичною дорогою ідеалу ("Шлях"). Але було тут і чимало нафантазованого, підліткового мінору ("Годі! Скінчилася пісня моя..."), всіляко педальованої меланхолії, аж до уявленого переселення поетової істоти на "білі острови" - високі хмари, що пливуть над грішною землею.
Книжку загалом привітали в тогочасній пресі, правда, разом з напутніми порадами, зокрема, в рецензії Л. М. Старицької-Черняхівської є порада: "не спочивати довго на хмарах, замерзне і душа, і талан поета", адже тепло в природі тримається біля землі, "тому й горнеться все до неї...".
Наступна збірка поета "Під осінніми зорями" (1918) за основними мотивами й колізіями легко суголосна іншим його творам, - опублікованим майже одночасно поемам "Царівна", "На узліссі", драматичному малюнку "Бенкет", - і разом з ними становить ліричну сповідь молодої - душі.
За сім років, що минули від "Білих островів", М. Рильський творчо зростав, мужнів його талант, вагомішало слово. Опора на П. Куліша й М. Старицького, помітна в першій книжці, була доповнена засвоєнням художнього досвіду О. Олеся, М. Вороного, поетів-молодомузівців, але не тільки їхнього - він зумів грунтовно простудіювати російську й західноєвропейську поезію, доробок представників символізму та акмеїзму, утримавшись при цьому від "прилучення" себе до будь-якого з новітніх літературних напрямів. Сформульованого "неокласицизму" тут ще не помітно, але була впевнена орієнтація на інтимно-довірливий, рвучкий і разом з тим "прозорий" психологічний ліризм класиків, а частково й сучасників - від М. Лєрмонтова, Т. Шевченка, А. Фета до О. Блока, І. Анненського, А. Кримського та М. Філянського.
У другій книжці лірики М. Рильський виступає вже сформованим поетом, майстром дещо імпресіоністичного й водночас лаконічно-мальовничого вірша з трепетним психологічним підтекстом. Для тогочасної української поезії це було свіже й цікаве слово. Ідейний і особливо настроєвий лад цієї лірики далекий від цілісності, але провідним тут усе ж виступає щира людяність, закоханість у "світове життя", прообраз якого поет знаходить у природі, і живлена всім цим світла молода надія на добро і щастя - всупереч усім внутрішнім кризам:
Глибшає далеч. Річка синіє.
Річка синіє, зітхає, сміється...
Де вас подіти, зелені надії?
Вас так багато - серце порветься!
У збірці "Під осінніми зорями" було багато тонко оркестрованих в емоційному розумінні віршів, які стали шедеврами української пейзажної і психологічної (точніше було б сказати - пейзажно-психологічної) лірики. Серед них - такі зразки, як "На білу гречку впали роси...", "Весною ми їздили в поле...", "Молюсь і вірю...", "Мені снилось...", "Зелені тіні...", "Вже червоніють помідори..." та ін.
А разом з тим - скільки неспокою, скрут і тривог ("О моя тривого невгасима!..") в поетичному світі молодого М. Рильського! Раз у раз тут звучать мотиви гіркого невдоволення поета самим собою, болісного пошуку цінностей та ідеалів, моральної мотороші перед спокусами декадентського "Содому" (цикл "Беатріче і гетера"), усвідомлення відсутності ширших життєвих зв'язків,- усього, що досить типове для молодих інтелігентних "блукальців" у кризові історичні періоди: "Хіба я не крапля мала, що світ необмежний одбила,- лиш грунту свого не знайшла, лиш крила родимі згубила!" ("Плюскочуться білі качки..."). І як філософська реакція на все це, як спроби рятівного виходу з душевних смут - поривання до цілющої об'єктивності природи ("Люби природу не як символ..."), до світового універсуму, що так переконливо нагадує про марноту самотності ("Згадай, безумче! Світ не тільки ти...").
Той же неспокій і напруга духовних пошуків переймають тогочасні поеми М. Рильського - щиросповідальну, романтично-тужливу "Царівну"; класичними октавами писану ідилію "На узліссі", що розповідає про одне з "проміжних" моральних вирішень поета, оглавлене епіграфом із Вольтера - "Треба плекати наш сад"; гостропроблемний "Бенкет" - із явно критичним щодо "чистого мистецтва" розв'язанням питання про місце поета в часи повстань і громадянських змагань.
Наступний період у творчості М. Рильського, що охоплює кінець 10-х і всі 20-ті роки, за усталеною історико-літературною традицією можна назвати "неокласичним". До основних рис цієї школи в українській поезії звичайно відносять орієнтацію на вивірені віками духовні цінності, відданість традиціям (а значною мірою і формі) світової класики - від античності до XIX - початку XX ст., визначальну роль морально-психологічної та історико-культурної проблематики, стримане, а то й негативне ставлення до вимоги політичної заангажованості мистецтва (що в 20-ті роки служило основним "жупелом" для вульгарно-соціологічної критики в її полеміці з "неокласиками"). Щоправда, тут слід зважити на індивідуальну своєрідність творчої практики кожного з поетів - М. Зерова, М. Драй-Хмари, П. Филиповича чи О. Бургардта; стосовно творчості М. Рильського це має особливе значення.
Поезії, що ввійшли до збірки "Синя далечінь" (1922), створювалися переважно в роки соціальних, воєнних хуртовин, смертельних загроз і нестатків (згодом поет оповість про них в алегоричному вірші "Буря"). Відгомін цих жорстоких часів вчуваємо в стриманих згадках поета про "довгі муки безсердечних літ", про людей, що "іменем любові любов убили"; окремими мотивами ці згадки увійдуть і до творів наступних часів.
Певного стійкого настрою в ліричній мозаїці книжки, зрозуміло, немає - навпаки, її характеризує суперечливість, боріння світлих і темних барв. Світлих - тому, що сонцелюбний талант поета нерідко свідомо спрямовував його психіку на подолання і своєрідну "сублімацію" болючих відчуттів, як це бачимо, наприклад, у відомому вірші "Солодкий світ". Так чи інакше, а в "Синій далечіні" знаходимо цілий разок просто-таки античних за світовідчуттям віршів на теми радості й повноти буття, вирваних в неласкавої дійсності ("Грім одгримів...", "Нашу шлюбну постелю...", "Несіть богам дари...", "На вулицях вода синіє...", "Я знов на драбинчастім возі..."). Але є тут і другий емоційний полюс, де знаходять вияв (хай притамований словесно) тривожні настрої, викликані великим історичним поворотом ("Ми одпливали в каламутну даль... Ми одпливали. Скільки нас було..."), почуття самотності й моральної розгубленості ("Поете! Живемо в пустині серед каміння та людей...", "П. Савченкові"), тужливі передчуття ("Як тепла свічка, вечір догора... Так мало жить до ночі нам... так мало", "І знов дорога й бризки з-під коліс...").
Культура, мистецтво, краса, мрія, наснаженість поетичної уяви - чи не найголовніші цінності в світоглядному кредо молодого М. Рильського. Різні грані цієї проблематики відбилися, зокрема, в тонко вигранених сонетах про митців і мислителів - "Ніцше", "Гейне", "Шекспір", "Бодлер". Навряд чи треба заперечувати присмак самоцінного естетизму, присутній у наскрізній темі тогочасного світо-почуття поета - темі "синьої далечіні", яскраво декларованій в однойменному диптиху, що відкриває книжку. Але ще важливіше бачити, що цей "естетизм" включає високі етичні критерії, згідно з якими служіння Музі є для поета не менш як душевним подвижництвом і навіть більше - актом морального самоочищення від "гріхів" щоденних ("Прийшла, прийшла таки, нарешті!") [2, c. 205].
З'ява поетичних збірок 1925-1929 pp. - "Крізь бурю й сніг" (1925), "Тринадцята весна" (1926), "Де сходяться дороги" (1929), "Гомін і відгомін" (1929) - знаменувала своєрідне "акме", вищий ступінь розквіту духовних і творчих сил М. Рильського в умовах пореволюційної дійсності. "В останні часи в моїй ліриці відносно мотивів іде еволюція, і що вона дасть, побачить читач. У кожному разі сучасність заговорила",- зазначав поет ранньої осені 1923 р. Справді, "любить чи не любити те, що навколо нас, що в нас самих росте, що творить нас, що творимо самі ми",- лише сліпець, на його думку, "тривожиться питаннями такими" ("Епоху, де б душею відпочить...").
Народжене в цей час почуття єдності з народом ("Неси в щільник свій мозок, кров і плоть, таких, як ти, кипучі міліони..."); ідей спадкоємності культури як неодмінної умови суспільного прогресу; пафос праці "з людьми і для людей" (ще не обтяженої соціальними викривленнями пізнішого часу) - такі, можна сказати, філософські "кити", на яких тримається тепер художній світ поета.
Це помітно, зокрема, в провідних мотивах його тогочасних поем, а також близьких до них ліро-епічних циклів ("Вікна говорять", "Ганнуся" та ін.).
У поемі "Чумаки", датованій 1923 p., роком відчутного духовного злету поета, пристрасна полеміка про культурну спадщину та її місце в новому світі ведеться вже з просвітницьких і будівничих позицій. Сперечаючись із пролеткультівцями та іншими нігілістами, поет нагадував: "...В минулім є терни, але є також і вінки тернові...", "Є ланцюги, що їх не можна рвать, немов у тілі вен або артерій. Чи ж сором Марку Гракхові подать братерську руку?" ("Чумаки", "Октави"). Все це, врешті-решт, було спрямоване на захист приниженої, зневаженої людської особистості від "залізобетонних" концепцій ультралівого більшовицького радикалізму.
Характерними не для одного з тогочасних поетів мотивами "прощання з минулим" починається поема "Крізь бурю й сніг", герой якої через біль і сумніви, через драматичні контрасти пореволюційної дійсності приходить до усвідомлення того, що хоч би як там було, а все ж "сіяє в віщому тумані симфонія мускулатур" і що в полях "ростуть жита і юний вітер ходить". М. Рильський сподівався на творчі сили й можливості нового ладу,- а хіба не вірили в те ж саме П. Тичина, Г. Косинка, А. Головко, М. Куліш, Ю. Яновський, інші їх сучасники?
Фактично ця ж тема провідна і в "жовтневій поемі" М. Рильського - "Сашко" (1928), але тони тут однозвучніші часом фанфарні, із загального колориту майже зовсім усунуте все тяжке й болюче в тогочасному трагічному житті.
Поеми 20-х pp. засвідчують розмаїття стилістичних і композиційних вирішень поета: медитативні й полемічні "Чумаки" (правда, із зародком "додаткового" і швидко згорнутого сюжету), мозаїчна, в дусі блоківських "Дванадцяти", лірико-драматична "Крізь бурю й сніг" і майже алегоризована за своїм сюжетом, формально побудованим навколо однієї людської долі, поема "Сашко".
У панорамі мотивів та образів тогочасної ліричної поезії М. Рильського виразно окреслюється постать її "внутрішнього", головного героя. Це - гуманний і освічений інтелігент із совісної "просвітительської" формації. Це особистість з інтенсивним внутрішнім життям, ясний і доброзичливий характер, прикметною рисою якого є прагнення до гармонії - між особистістю й навколишнім світом, чуттями й розумом, людиною й природою. (Класицизм як художня школа тому й виявився таким, близьким поетові, що естетично він заснований на цьому прагненні.) І справді, поет естетично найбільш чутливий до моментів особливої ясності, повноти, людяної "оптимальності" і власного, внутрішнього і зовнішнього, навколишнього життя,- хоч, разом з тим, аж ніяк не схильний замовчувати дисонанс:: реальної дійсності, зокрема й власні душевні негаразди ("Умерли всі - а за одним найтяжче...", "Ти зацілована, запльована...", "Як тінь, як пес, холодна самота...", "Принц Данський" та ін.). Неокласицизм М. Рильського не означав затикання вух на "негармонійні" голоси його бурхливої доби.
Світ ліричної поезії М. Рильського замкнений у строгі лінії, у ньому панують здебільшого дзвінкі й насичені кольори (зорові враження тут рішуче переважають): "Червонобоким яблуком округлим скотився день, доспілий і тяжкий, і ніч повільним помахом руки широкі тіні чорним пише вуглем" ("Людськість"). На фоні природи, пейзажу відбувається більшість медитацій та сердечних переживань автора, зміни пір року тут виступають неабиякими подіями, і поет володіє майстерністю передати "обличчя" й "психологію" кожної з них. Тут і сповнена передчуттів і надій весна ("Гнуться клени ніжними колінами, чорну хмару сріблять голуби... Ще от день - і все ми, все покинемо для блакитнокрилої плавби" - "Ластівки літають, бо літається..."); і розквітле, пишне літо ("Як соковито й повно гуде і стелеться понад землею ясного полудня віолончель!" - "Опівдні"); й дорідна осінь із її "прозорістю думок" і неповторними земляними запахами ("Запахла осінь в'ялим тютюном, та яблуками, та тонким туманом...", "Запахла осінь...").
Цікавими й своєрідними рисами позначена просторово-часова організація "неокласичної" лірики поета (в наступні періоди тут відбудеться певна еволюція). Дух класицистичної всезагальності часто обумовлює в його поетиці певні "розширення" зображуваного простору, продовження його в далеку перспективу, а отже, й піднесення від "емпірії" (теж смаковито вималюваної) до чогось, місткішого й значущого.
Час у цій ліриці так само "поширений" або, за Д. Лихачовим, емансипований від побутової конкретності. Дія навіть таких, багатих на рясні деталі, віршів, як "Опівдні", "Людськість", "Осінній холодок над спраглою землею...", "Запахла осінь...", відбувається на тлі якщо не вічності, то, принаймні, якоїсь великої "всезагальної" епохи - без подальших її уточнень. (Ці риси "надчасовості" особливо помітні в численних антологічних віршах типу "Філософ", "Поет", "Музика", "Труд", "Відпочинок", вони - наслідок стилізації, дотримання вимог жанру.) У цілому ж ця розширеність часу й простору в ліриці поета надає їй прикмет високої, одухотвореної узагальненості (хоча нерідко - й споглядальності), оповиває слово і образ ореолом особливої поетичної повноти і значущості.
"Поезія трудів і днів" - так можна назвати його лірику 20-х pp. включає чимало натхненних медитацій і осяянь, присвячених філософським роздумам над діалектикою змінного і незмінного, "години" і "негоди", одиничного й загального в природі й людському житті ("Студений вітер б'є в холодні вікна.,.", "Година й негода", "Мені здається: завтра буде сонце...", "Тріпоче сокір сріблом потемнілим..."); дорогій для М. Рильського темі творчості і праці ("Опівдні", "Труди і дні", "Із абетки" та ін.); радощам і драмам кохання ("Осінь ходить, яблука золотить...", "Коли полинуть бригантини", "Есмеральда", "Ластівки літають...", "Поцілунок", "Війнулася фіранка на вікні..."); осмисленню "вічних питань" краси, мистецтва, поезії ("У пущі, де лише стежки звірині...", "Скільки літ не пройде...", "Як мисливець обережний...", "Вона ішла по місту в час облоги...", "Я натомився од екзотики...", "Адоніс і Афродіта", "Ніч", "Суворих слів, холодних і шорстких"). І просто - перлової, переливної лірики, спонтанних, завжди надзвичайно принадних у М. Рильського виплесків різнотонних настроїв ("Я молодий і чистий...", "Осінній холодок над спраглою землею...", "По теплому дощі...", "Не надивився, ні!..", "Волохатий, фіолетовий...", "Всім пахощам Аравії не змити..." та ін.). За всіх відмінностей в емоційних барвах і пульсації думки та серця перед нами - поезія ясних, можливо, не позбавлених лагідної просвітительської утопічності, але від того не менше щирих, сподівань на щастя ("узавтра буде сонце!") - щастя особистості й народу.
За два десятиліття поезія М. Рильського пройшла не дуже помітну зовні, але все ж істотну стильову еволюцію. Зникають певні впливи символізму, імпресіоністичної "нервової" моментальності в фіксації вражень і переживань, що були відчутні на етапі "осінніх зір". Загалом посилюються класицистична ясність (за М. Зеровим - кларизм), предметність, конкретність образу, точність і розміреність композиційного ладу (правда, в ліриці, але ніяк не в поемах), стрункість і прозорість синтаксису, орієнтація на точні й вивірені строфічні форми. Але, звичайно, поезія М. Рильського в чистому розумінні не є поезією "новітнього класицизму". З повним правом тут можна говорити про цікавий індивідуальний синтез кількох тенденцій, що репрезентують великі стильові школи світової поезії, а саме: класицизму, романтизму й реалізму. (Принаймні, сучасна літературна теорія дедалі впевненіше сходиться на думці, що в художній практиці не часто трапляються випадки "чистих" стилів, особливо коли йдеться про визначні літературні особистості.) Так було й у М. Рильського - достатньо зіставити, скажімо, стилізовані (в свою чергу, під численні стилізації XIII-XIX ст.) антологічні вірші - яскраво й "модерно" романтичний за образним ладом цикл "Адоніс і Афродіта" і багату буденними, побутовими деталями реалістичну розповідь в ідилії "Перед весною" та поему "Сіно". Але в більшості творів поета ці стилістичні струмені, звичайно, вільно й органічно злиті.
Похожие статьи
-
Рильському було тоді 15 років. Головне, чого він навчився за ці перші півтора десятка років життя, - любити: любити природу, людей, красу, мистецтво,...
-
Неокласична лірика М. Рильського Тим яскравіше виступає на тлі того поетичного кладовища 1930-40 років доробок Рильського 20-х років. Книжки лірики:...
-
Життєвий шлях М. Рильського У духовній і творчій постаті М. Рильського його сучасник і товариш по перу П. Тичина відзначив "нероздільність покликань...
-
Вступ - Особливості неокласичної поетики Максима Рильського 20-х років ХХ сторіччя
Вивчення лірики М. Рильського - це непочата цілина, справа майбутнього. Сьогодні навіть ще неможливо мати її всю на руках. Передсмертний десятитомник...
-
Подвійний парадокс Максима Рильського. Задекларований найбільший незалежник поезії - став одописцем спричинника геноциду України. Але вийшов чистим і...
-
Англійський поетика дікінсон лінгвостилістичний Творчість англійських поетів I половини 20-го століття збагатила світову культуру вцілому і англійську...
-
Наступними творами Байрона були "східні поеми", в яких отримує розвиток "байронічний комплекс", висловлений у "Чайльд-Гарольді". Водночас в них...
-
Вступ - Особливості образу ліричного героя у творчості Байрона
Творчість Байрона завдяки поетичній пристрасності, волелюбним ідеям, могутньому протестові проти будь-якої тиранії, відіграла значну роль у формуванні...
-
Під впливом ідей французьких просвітників П. Б.Шеллі написав і надрукував низку поезій, поему "Агасфер" (1809) і 2 романи. Герої його творів - атеїсти,...
-
Романтична поема "Паломництво Чайльд-Гарольда" створювалась Байроном протягом багатьох років. Перша та друга пісні виникли під час середземноморської...
-
Особливості творчості - Життя та творчість українського письменника Голобородька В. І
Вже перші журнальні публікації (1963-1965) молодого поета з Луганщини привернули до себе увагу незвичайним баченням буденних речей, що поставали як...
-
Події твору відбувалися у Франції XV ст. В центрі оповіді - чужинець, який бачив французьке життя доби Людовіка XI неупередженими, зацікавленими очима....
-
Вплив Е. По на формування та встановлення жанру - Художні особливості психологічних новел Е. По
Говорячи про американську літературу XIX століття, не можна не згадати про характерне явище, властиве ранньому етапу розвитку американської новелістики....
-
Висновки - Особливості образу ліричного героя у творчості Байрона
Ліричне забарвлення поезії Байрона, переважання в ній суб'єктивного аспекту - це наслідок нерозривної єдності особистості і творчості поета. Вона...
-
Під безпосереднім впливом поеми Байрона "Мазепа" з'явилася однойменна поема Віктора Гюго із збірки "Орієнталії" (1829). Більшість строф її першого...
-
Максим Рильський, як теоретик перекладу
В особі Максима Тадейовича Рильського органічно поєднувалися поет і вчений, талановитий перекладач і вдумливий теоретик перекладу. Деякі з його положень...
-
Творчість П.-Ж. Беранже та П. Б. Шеллі
БЕРАНЖЕ, П'єр-Жан (Beranger, Pierre-Jean -- 19.08.1780, Париж - 16.07. 1857, там само) -- французький поет. Народився в сім'ї дрібного службовця. Батько...
-
Тарас Григорович Шевченко й Біблія - Біблія у творчості Т. Г. Шевченка
У творчості Шевченка не помітно слідів літературних впливів. Самобутня, велика своєю своєрідною індивідуальністю душа українського поета легко й вільно...
-
Він був сином мужика -- і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком -- і став велетнем у царстві людської культури. Іван Франко У літературі...
-
Вступ, Життєвий шлях Франческо Петрарки - Життя та творчість Франческо Пертрарки
Петрарка поезія життєвий слава Епоха Ренесансу в свідомості наших сучасників зазвичай асоціюється з іменами Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Тиціана,...
-
Особливості поетики есе К. Москольця "Людина на крижині"
Останнім часом посилився науковий інтерес до найновішої літератури. Інтерес літературознавців до сучасного письменства часом видається однобоким. Поза...
-
Просвітництво - це ідейно-естетичний рух, важливий етап розвитку європейської ідеології та культури (зокрема - літератури) кінця XVII - початку XIX...
-
Творчість Байрона була найбільш могутнім виявом переломної, кризової епохи - епохи економічних і політичних революцій і довготривалих, кровопролитних...
-
Особливості стилю та жанру - Системи персонажів в трагедії Шекспіра
Доба Відродження -- одна з найтрагічніших епох у житті європейської цивілізації. Вона була часом не тільки моральної розпусти, а й правової сваволі і...
-
Особливості андерсенівської казки Дивна особливість його казак полягає насамперед у тому, що "в кожній дитячій казці є друга, яку у повній мірі можуть...
-
Розквіт драматичної поеми як жанру, в якому органічно поєднуються форми драми та ліро-епічної поеми, на думку багатьох вчених, пов'язаний із перемогою в...
-
Результатом подорожі Байрона були його поеми. Починаючи з 1813року, з під пера Байрона одна за одною виходять романтичні поеми, згодом отримали назву...
-
Особливості основної ідеї роману - проблеми людяності Часто роман Ремарка "Тріумфальна арка" називають найсумнішим твором ХХ століття. З цим можна...
-
Висновки - Художні особливості психологічних новел Е. По
Під новелою розуміють невелику, насичену подіями розповідь з чіткою фабулою, де вкрай скупо зображується душа героя ("подробиці почуття"). У новелі...
-
Психологічний портрет та інтер'єр у новелістиці - Художні особливості психологічних новел Е. По
Зображуючи різноманітні екстремальні положення і з'ясовуючи реакції героїв на них, Едгар По доторкнувся до таких сфер людської психіки, які вивчаються...
-
Особливості новелістики Натаніеля Готорна - Творчість американського письменника Н. Готорна
Класик американської літератури Натаніель Готорн мав настільки своєрідне світобачення та стиль, що критики твердять про його особливу манеру, вживаючи...
-
Відмінні риси літератури епохи бароко - Особливості розвитку бароко в європейській літературі
Письменники та поети в епоху бароко сприймали реальний світ як ілюзію та сон. Реалістичні описи часто поєднувалися з їх алегоричним зображенням. Широко...
-
Виникнення та поширення стилю барокко - Особливості розвитку бароко в європейській літературі
Основні причини виникнення нового культурного явища. Стиль бароко зародився у XVII ст. Варто відмітити, що його неможливо сплутати з будь-яким іншим....
-
Реалістична новела П Меріме мала ряд цікавих композиційних і стилістичних особливостей. Меріме - майстер психологічної новели, у центрі його уваги -...
-
Поетика психологічних новел Е. По - Художні особливості психологічних новел Е. По
Основну серцевину прозаїчного здобутку Едгара По складає його новелістика. По завершив справу формування нового жанру, додавши йому якостей, які сьогодні...
-
Кіноповість "Зачарована Десна", Проблематика:, Особливості твору: - Кіноповість "Зачарована Десна"
Жанр : автобіографічна кіноповість ("автобіографічне кінооповідання") Тема: щира сповідь письменника про дитинство, сповнене радощів і смутку, як джерело...
-
Новаторство поезії У. Вітмена У 1855 році 36-річний Волт Вітмен у бруклінській друкарні сам набрав і сам надрукував невелику книжку у дев'яносто п'ять...
-
Значення творчості Т. Г. Шевченка
Шевченко - основоположник нової української літератури. Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її...
-
Література метафора мовний І всі ми вірили, що своїми руками Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт, Що кров'ю власною і власними кістками Твердий змуруємо...
-
Наступність і новаторство у творчості Шеллі - Основні риси романтизму як художнього напряму
В коледжі Шеллі багато читав і пробав писати поезії, в яких наслідував відомого на той час Сауті. Тоді ж уперше Шеллі дізнався про ідеї народовладдя, які...
Поетична лірика М. Рильського 20-х років ХХ ст. - Особливості неокласичної поетики Максима Рильського 20-х років ХХ сторіччя