Вступ - Особливості образу ліричного героя у творчості Байрона

Творчість Байрона завдяки поетичній пристрасності, волелюбним ідеям, могутньому протестові проти будь-якої тиранії, відіграла значну роль у формуванні багатьох особистостей поетів-романтиків. Вона мала певний вплив на розвиток української літератури. Поетом "великим" і "знаменитим" називав Байрона Тарас Шевченко. Українську перекладну байроніану започаткував М. Костомаров віршами з циклу "Єврейські мелодії. Окремі твори Байрона переклали І. Наумович, О. Кониський, І. Верхратський, О. Навроцький, М. Старицький, Б. Грінченко, Леся Українка та інші. Найвизначнішими є переклади П. Куліша (перша пісня "Дон Жуана", 1891; "Чайльд-Гарольдова мандрівка", 1894, опублікована І. Франко у 1905), П. Грабовського ("Шільйонський в'язень", 1894, та ін.), І. Франка ("Каїн", 1879; уривок з роману "Дон Жуан" - "Новогрецька пісня", 1885). У 1889 вийшла філософська поема І. Франка "Смерть Каїна", у якій він інтерпретує біблійні образи англійського поета і водночас полемізує з ними. У радянський період твори Байрона перекладали Є. Тимченко ("Каїн"), Д. Загул ("Мазепа"), М. Рошківський ("Манфред"), Ю. Корецький ("Трагедії"), Д. Паламарчук ("Лірика"), М. Кабалюк ("Шільйонський в'язень" та ін.), С. Голованівський ("Дон Жуан"). Творчість Байрона досліджували І. Франко (стаття "Лорд Байрон", 1894, та ін.), К. Лукачівський (реферативний огляд творчості поета, 1888), П. Филипович, С. Родзевич, І. Журавська, Д. Кузик, Л. Герасимчук, Д. Наливайко та інші.

Цікаво, що поет Байрон, який не відзначався особливим нахилом та інтересом до філософії, мав величезний вплив на погляди, принаймні, двох поколінь і формування їх світогляду. Власне, він виявився їх речником і, як великий та могутній геній, пристрасний поет, дав глибоке й хвилююче вираження їхнього розчарування в новому суспільному устрої, що утворювався після буремної революційної епохи на межі XVIII-XIX століть, розчарування, що набирало космічних масштабів (знаменита "світова скорбота"). байрон ліричний герой поема

Звичайно, це захоплення Байроном, "культ Байрона" не мали всезагального характеру, немало було й тих, хто не сприймав і категорично засуджував цього поета. Однак це не шкодило його славі, а на свій лад сприяло їй. Для консерваторів і святенників він був утіленням аморалізму й зачинателем "сатанинської школи" в поезії, що викликав навіть побожний страх, особливо в міщанському середовищі.

Французький критик А. Мазюр писав у 1833 році під натиском фактів, що "це він дав рух та імпульс всій поезії нашого століття, вона була піднята Байроном на новий рівень, вона вся вийшла із його генія", і навіть твори найвидатніших поетів "частіше, ніж прийнято думати, ним відзвучують". А російський поет А. В'яземський, підводячи підсумок дії Байрона на європейські літератури, зазначав у їхньому віршованому огляді:

...во всех романах и поэмах

Его клеймо носил герой [5, 86].

Отож, творчість Байрона знаходилася в центрі уваги всієї освіченої Європи й була чинником великої ваги та значення. Проте не буде перебільшенням сказати, що найбільш резонансними були в ній три твори: поема "Паломництво Чайльд-Гарольда", особливо перша й друга її пісні (1812), драматична поема "Манфред" (1816) та поема "Мазепа" (1818). Нерідко творчість Байрона уявляється вищим і завершеним втіленням романтизму. Правильніше сказати, що він є зачинателем і провідним поетом однієї з найзначніших течій романтизму, яка була названа його іменем - байронізмом. Це була течія, що склалася в 10-20-х pоках XIX століття, в часи стабілізації буржуазного суспільства, і була бурхливою реакцією на це суспільство і його несприйняттям. Поети й митці, що належали до течії, були максималістами в своїх поглядах, вони виражали тотальне розчарування в світі, що виник після грандіозних потрясінь і сприймався ними як лихий насміх над ідеалами й сподіваннями, які надихали попередні покоління. Саме у романтиків цієї течії з'являється різке протиставлення ідеалу й дійсності, яке нерідко вважається універсальною рисою романтизму, нібито притаманною всім його течіям. Світ уявлявся їм клубком нерозв'язних суперечностей, де головною, визначальною є суперечність між духовною особистістю і неадекватним їй станом світу.

Похожие статьи




Вступ - Особливості образу ліричного героя у творчості Байрона

Предыдущая | Следующая