Тарас Григорович Шевченко й Біблія - Біблія у творчості Т. Г. Шевченка

У творчості Шевченка не помітно слідів літературних впливів. Самобутня, велика своєю своєрідною індивідуальністю душа українського поета легко й вільно скидала з себе сліди творчих впливів навіть таких поетів, як Лермонтов, Міцкевич, якими він щиро захоплювався і яких ставив надзвичайно високо. Проте був один вплив, який з могутньою силою відбився на поезії Шевченка, увійшов у його творчість і злився з нею в єдине ціле. То вплив Біблії в усьому її обсязі, зокрема Псалмів, Пророків і Євангелії.

Для Шевченка Біблія -- улюблена книга його дитинства. Деякі її частини, як Псалтир, він знав напам'ять. Для поета Біблія -- живе джерело особистих і суспільних переживань. Його ставлення до неї було "живе, трепетне, закохане і виняткове", що підтверджують не лише його твори, а й листи та інші факти із життя. Біблія зміцнила піднесений лад душі українського генія, дала велику міру його святому гнівові, його безмежній любові до рідного народу, його широкому братолюбству, його безкраїй печалі над теперішнім і незнищенній світлій надії на майбутнє.

Серед тисячі слів, рядків творів Тараса Шевченка духовність, те, що пов'язано із внутрішнім світом людини, її мораллю, думами, займала центральне місце. І на початках літературної діяльності, у пізніші роки і перед смертю поет не втрачав віри в Бога, весь час звертався до Нього за підтримкою. Так чинили герої його творів.

У справжньої людини з її високими моральними якостями в літах, у місцях життя і праці, в маєтності не приводять до змін у її духовності. Духовний світ незмінний, стійкий. У цьому вся цінність, сила і святість. Поет знає: те, що сталося, -- це не провина Бога. Так зробили злі люди, на них і треба нарікати.

"Не нарікаю я на Бога", -- читаємо у вірші. А він писався за рік до смерті -- у 1860-му [7].

За легендою, Біблію Т. Шевченкові подарувала закохана в нього Варвара Рєпіна (княжна). Усвідомивши неможливість одруження Варвара подарувала Тарасові Біблію і сказала: "Люди розлучать нас, але Бог повінчає як не на цьому, так на тому світі ". Цю Біблію поет взяв із собою на заслання. Отже, Святе Письмо необхідне було Шевченкові навіть на каторзі. Про що свідчать рядки із поезії "Сон" (гори мої високої), написаної у 2-й половині 1847р. в Орській кріпості...

Молюсь тобі, боже милий,

Господи великий!

Що не дав мені загинуть

Небесний владико,

Що дав мені добру силу

Пересклить горе..."

Про авторитетність Божого слова для поета свідчить витяг із його листа до графині Толстої від 9 січня 1857 року: "Що лиш тепер молюся до Бога і дякую йому за безкінечну любов до мене, за те, що він виправдовув мене. У тому випробуванні очистилося і видужало моє бідне, боляще серце. Воно забрало від очей моїх призму, крізь яку я глядів на людей і на самого себе. Воно навчило мене, як любити ворогів і тих, хто нас ненавидить. А цього не навчить ніяка школа, крім школи досвіду і тривалої бесіди з самим собою" [1, с. 400].

Біблія була для Шевченка не лише джерелом духовних істин, а й високохудожньою книгою, джерелом мотивів, сюжетів, образів. Шевченко переосмислював біблійні мотиви, шукав у них теми, що могли бути зв'язані з тогочасною дійсністю. Такий характер переосмислення в поемі "Марія", поезіях "Ісайя. Глава 35", "По-дражаніє Ієзекіїлю". Так, поема "Марія" не тотожна біблійній легенді про Богоматір і народження Христа. Біблійний сюжет послужив Шевченкові лише поштовхом для втілення вселюдської ідеї святості материнства, створення узагальненого поетичного образу жінки-матері, величальної молитви їй:

Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє твоє,

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю.

Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, благая!

Досить часто Шевченко відштовхується від якоїсь біблійної тези, філософський зміст якої служить алегоричним вираженням його думок та ідей. Так з'явилися епіграфи до політичних поем "Сон", "Кавказ", "Неофіти".

У посланні "І мертвим, і живим, і ненародженим,..", поет свої докори, вбивчі характеристики, звинувачення попереджає цитатою з Біблії: "Аще кто речет, яко люблю Бога, а брата свого ненавидит, ложь єсть". У цьому разі слід говорити не про переосмислення, а про повне прийняття як змісту, так і форми біблійного тексту [8].

В останній період творчості поета переспіви й травестії біблійних сюжетів посідають значне місце. Йому імпонували ідеали раннього християнства, яке виникло як релігія рабів і виражало їхні інтереси й прагнення. Увагу автора полонили ті легенди, псалми, пророцтва, в яких ідеться про боротьбу правди з неправдою, добра зі злом, про неминуче покарання "нечестивців", настання щасливого життя земних мучеників. Біблійні образи під пером поета-демократа наповнювалися певним змістом, служили пропаганді визвольних ідей. Покарання "жорстоких людей неситих" мало відбутися не в пеклі, а на землі -- у вогні повстання. Винагорода страдникам повинна прийти не після смерті в раю, а іще за життя, у результаті повалення царської влади й утвердження справедливого суспільного ладу [5, с. 238].

Отже, як бачимо, Шевченко часто звертається до біблійних мотивів, до псалмів староєвропейських пророків. Саме звідси він брав теми для своїх творів, епіграфи. У псалмах та легендах євангельських поет-демократ бачив багато справжньої поезії. Звідси і черпав він матеріал для своїх творів, переспівував їх.

Похожие статьи




Тарас Григорович Шевченко й Біблія - Біблія у творчості Т. Г. Шевченка

Предыдущая | Следующая