Особливості новелістики Натаніеля Готорна - Творчість американського письменника Н. Готорна

Класик американської літератури Натаніель Готорн мав настільки своєрідне світобачення та стиль, що критики твердять про його особливу манеру, вживаючи термін "готоріанство". І не даремно, адже мистецька документалізація світосприйняття письменника, його нахил до моралізаторства, "розкутого образотворення" [1, c. 480], своєрідний містичний символізм мислення формують неповторне духовне явище і дають підстави говорити про індивідуальний стиль автора.

Н. Готорн жив і творив в добу романтизму, тому творчий шлях письменника стає зрозумілішим, якщо розглядати його крізь призму філософських та соціальних ідей тієї епохи.

На рубежі XVIII-XIX століть в європейському мистецтві, й літературі зокрема, утверджується новий художній метод і творчий напрям - романтизм (від фр. romantisme). Сам термін походить від слова "роман", тобто включає в себе особливе значення художньої вигадки, уяви ("як в книзі," а не "як у житті" [2, c. 26].

Романтизм був пов'язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних орієнтацій і цінностей. Він виник у той час, коли Європа переживала сильне духовне потрясіння і глибоке розчарування у зв'язку з подіями у Франції. Несприйняття буденності, прагнення відійти від реальної дійсності та наблизити в образах бажану мрію охопило багатьох європейських митців-романтиків.

Подібні настрої зустрічаємо і в американському романтизмі, хронологічні рамки якого дещо відрізняються від романтизму європейського. У літературі США романтичний напрямок склався на рубежі другого та третього десятиліття XIX століття і займав панівне становище до закінчення Громадянської війни 1861-1865р.

Американський романтизм розвився як раз в період становлення США. Молода країна тільки почала усвідомлювати власну самобутність, і романтизм з його установкою на національне обличчя сприяв ствердженню американської культури як оригінальної. Не дивлячись на всі проблеми, які існували у суспільстві, письменники молодої країни вірили у великі можливості США, в їхній творчості існувала віра у американську мрію. Навіть найтрагічніший з ранніх американських романтиків, Герман Мелвілл, не втрачав віри у можливості американської демократії. Цю оптимістичну віру зберігав й Емерсон, який говорив в одній із своїх лекцій: Америка є країною майбутнього... країною, де усе тільки починається.

Якщо поділяти американський романтизм на періоди, то погляди науковців є досить суперечливими. Все ж більшість дослідників розрізняють у романтизмі США два етапи - ранній, до якого відносять передусім творчість Ірвінга і Купера, і зрілий, чи пізній, його репрезентантами виступають Готорн, По і Мелвілл. Безперечно, цей розподіл є досить умовним і служить лише історичним орієнтиром для розуміння загальних настроїв і тенденцій в творчості того чи іншого письменника. Так, для раннього етапу американського романтизму характерним є оптимістичне світобачення, історично обумовлене завоюванням незалежності в добу розбудови держави та відкриттям великих перспектив перед молодою республікою, пошук національних художніх традицій та активна участь митців в соціально-політичному житті країни [10, c. 71-72].

У зрілому американському романтизмі переважають драматичні, навіть трагічні нотки, відчуття недосконалості світу і людини (Н. Готорн), гіркий скепсис і трагічне сприйняття людського існування (Е. По, Г. Мелвілл), що було викликане глибоким незадоволенням нації тогочасним станом розвитку країни (на півдні зберігалось рабство, на заході поряд з героїзмом першопоселенців тривало варварське знищення корінного населення материка - індійців та хижацьке розграбовування природних багатств).

Саме тут слід шукати корені глибокого розчарування дійсністю митця-романтика Н. Готорна, а звідси притаманні романтизму прагнення письменника до "життя духу" [1, c. 481], бурхливих почуттів, що долають будь-які перешкоди, їх гіперболізація, незвичайність в обставинах, характері, зовнішності героя. Як правило, його персонажі героїчно змагаються з природними стихіями або жахливими людськими злочинами.

Так, у кращому романі Готорна "Червона літера" ("The Scarlet Letter",1850) головна героїня Естер Прінн всупереч загальному осуду не озлоблюється, а мужньо долає всі випробування, ніколи не зраджує собі, залишається особистістю, яка до кінця бореться за своє щастя.

Важливо підкреслити, що суттєва відмінність творів, написаних у 20 - 30-х роках, і тих, які з'явилися пізніше, полягала, насамперед, у їхньому загальному настрої. Оптимізм раннього етапу американського романтизму, історично обумовлений після завоювання незалежності в добу розбудови держави, коли все перебувало у процесі становлення й недоліки здавалися випадковими і такими, які легко виправити, пропагуючи позитивні принципи, - цей оптимізм повільно поступається місцем критичним спостереженням над реальним втіленням гасел засновників американської республіки, ідеологів нового справедливого ладу. На сонці молодого суспільства виявляється все більше плям. Критичні елементи нагромаджуються. Вразливі художники романтизму шукають пояснення того, що омріяне Ельдорадо вимальовується у дійсності зовсім не таким, як очікувалося, і вбачають причини цього в недосконалості людини. А це призводить, як у Готорна або Мелвілла, до гіркого скепсису або трагічного сприйняття людського існування взагалі [12, c. 96]. Пізній Купер стає непримиренним критиком вад свого суспільства. Не кажучи вже про Едгара По, який постійно писав про жахливі грані людського існування, про страшну суперечність між намірами і вчинками людей, вдавався до сатиричних прийомів зображення окремих явищ американської дійсності.

Критичне ставлення до принципів моралі, на яких будується буржуазно-демократичний устрій, заперечення кричущих недоліків молодого суспільства, критика негативних рис масової психології тощо були виявом типово романтичного відчуття розриву між ідеалом і реальністю. Особливо болісним було це відчуття саме в американських романтиків через те, що на початку мрія про побудову нового прегарного світу на свіжій незайманій землі зусиллями нових людей здавалася такою привабливою і можливою для здійснення.

Ще у 1925 році у статті "Романтичний рух" [Пол Кауфман констатував, що тільки рік чи два тому відкрили, що в Америці є романтичний період. Мабуть, розголосу набула класична на сьогодні праця Д. Г. Лоуренса [21, c. 53] про американський роман. Переламним моментом можна вважати видрукування роботи Л. В. Паррінгтона "Головні течії американської думки", другий том якої (1927) повністю присвячено романтизмові як засадничій ментальності для становлення і розвою американського суспільства. До речі! Жодна із сучасних нормативних text-books, в тому числі і The Heath Anthology of American Literature за редакцією П. Лоутера, не виділяє романтизм як окрему добу у літературному розвитку США. Так само і нормативні академічні підручники (Колумбійська історія літератури за редакцією Е. Еліотт) рубрикують історію не через звичні для нас класифікаційні параметри, включаючи романтизм, а виходячи зі специфічних ознак того чи іншого періоду духовної/культурної історії країни [23, c. 107].

Але 1941 року виходить дослідження Ф.-О. Маттіссена, яке також дуже швидко набуває статусу класики. Відтоді зявилися сотні книжок, статей, розвідок, дисертацій, в яких в різних аспектах із різним ступенем науковості і оригінальності висвітлюється творчість класиків романтизму. Якщо використати монографії, в яких вся американська література розташовується "в тіні Готорна", як будівельний матеріал, то можна вивершити досить таки високу піраміду. Не менші - якщо оперувати книжками, в яких намагаються відкрити тайну Білого Кита або дослідити символіку листя трави в повному обсязі.

Детально проаналізована й блискуче висвітлена Маттіссеном творчість майстрів зрілого романтизму, водночас була певним узагальненням - виділення парадигматичних й формотворчих складових їхнього художнього доробку створило міцний фундамент для подальших розробок (мається на увазі Річарда Чейза - автора історії американського роману, або Малькольма Каулі, який через канон Готорна ввів у вітчизняну літературу Хемінгвея і Фолкнера), що й привели літературознавців шістдесятих - вісімдесятих років до сталої думки про генетичну поєднаність - неприйняття буржуазної реальності, стан трагічної відчуженості індивіда від суспільства як моменти парадигмальні, схильність до широкого використання способів умовного естетичного узагальнення, зокрема, притчового рівня, символіки, алегоричності, гротескових форм, іронічного дистанціювання і т. ін. з позиції естетичного набутку - романтичної і модерністської творчості [27, c. 100-102].

Похожие статьи




Особливості новелістики Натаніеля Готорна - Творчість американського письменника Н. Готорна

Предыдущая | Следующая