Значення філософії Сковороди - Г. С. Сковорода як український філософ

Дослідники Сковороди звичайно шукали джерела його філософії у закордонних філософських системах, шукали за впливами заходу і дивувались, що у нього якось не складається його філософія докупи ані з феноменалізмом Берклі, ані з психологізмом Юма, ані не ідентична з монізмом Спінози. Такий дослідник Сковороди, як Зеленогорський, намагався довести, що Сковорода це синтез Платона, Арістотеля, Епікура, Філона та Лейбніца. Проте О. Єфременко справедливо помітила, що Сковорода "сам себе предок, й син своего века."

І справді, Сковороду можна оцінювати і розуміти тільки як сина своєї епохи, як продукт сучасної йому української дійсності і тільки в ній можна знайти відповідь, хто такий Сковорода?

Яку ж філософію могло створити громадянство 18 ст? Дворянство не потребувало ніякої філософії, тому що їм не потрібно було нею виправдовувати своє панування. Буржуазія, що на заході створила свою матеріалістичну філософію18 ст, на Україні була ще слабка, і тому не могла створити своєї філософії. Селянство у той час було неграмотним, щоб оформляти свою ідеологію боротьби у філософську систему. Але боротьба все-таки наростала серед загостренних класових суперечок і домагалася свого ідеологічного оформлення, яке вона знайшла у філософії Сковороди.

Філософія Сковороди, по-перше, опиралася на матеріалістичний світогляд придушеної буржуазії, а саме своїм матеріалістичним пантеїзмом; а по-друге, стояла на сектярській утопічності українського селянства своїм етичним евдемонізмом та містичною формою викладу думки. Вона - вираз боротьби подвійного пригнічення, підкорення і експлуатації, а через це й била своїми моністичними поглядами одночасно і по матеріалістичній та дуалістичній ідеології, що виправдовувала однаково існуючий на Україні громадянський дуалізм, що виправдовувала подвійне панування і подвійне підкорення, експлуатацію і насильство людини людиною, грабіж своєрідного дворянина і наживу влізливого спекулянта з півночі.

Підведемо підсумок творчості Сковороди стосовно різних вчень та систем.

Щодо онтології, то Сковорода був ідеалістом-моністом. Дуалізм, що не раз приписувався Сковороді, походить від неуважного читання тих його трактатів, де він про це говорить. Гносеологія Сковороди виходила з його вчення про людину. Людина є основою всякого пізнання. Початок будь-якого пізнання - самопізнання людини. Таким чином, бачимо, що пізнання Сковорода виводив від реального факту-людини. Космологічне вчення складається із біблійних байок. Усе існуюче є результатом вічної волі до буття, закладеної в початку.

Теологія Сковороди, змішана з філософією, визнавала існування Бога як сили розлитої природи. Далі Сковорода замінив Бога природою.

Релігія була відкиненням обряду чернецтва, духовенства. Христа він визнавав як Божу премудрість. Його релігійна система була дуже подібною до духовного християнства.

Соціологічної системи як такої Сковорода не склав. Він вчив про "нерівне равенство", бажав примирити класи філософським способом - шляхом проймання філософською етикою вищих класів. Особисті симпатії були на боці пригнічених, звідки він сам вийшов.

Етична частина вчення Сковороди мала зв'язок з вченням про людину. Людина, як бачимо, займає центральне місце в його системі. Від людини йде пізнання всесвіту. Найнеобхідніше для людини - щастя. Щастя є в самопізнанні, а звідси в духовному світі, що є результатом самопізнання.

Педагогічна теорія Сковороди з натуралістичної основи та з самодіяльності вихованця. Вчитель - це є тільки служитель природи. Він мусить бути "вездесущим в народе", він тільки, як садівник слідкує за деревом, дивиться за розвитком вихованця.

Роблячи висновки з науки Сковороди, порівнюючи з економікою того часу, ми бачимо, що як філософ Сковорода є антитезою соціально-економічного ладу того часу.

Похожие статьи




Значення філософії Сковороди - Г. С. Сковорода як український філософ

Предыдущая | Следующая