Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха - Філософська думка в Україні XIV-XVI століття

Першим німецьким філософом, подвергшим розгорнутій критиці систему і метод Гегеля з матеріалістичних позицій, був Л. Фейєрбах (1804--1872). Він слухав лекції Гегеля і на початку своєї творчої діяльності захоплювався його філософією, примикав до ліво-радикальної групи його прихильників -- молодогегельянців. Однак у 1839 р. він випустив роботу "До критики філософії Гегеля", що свідчить про його розрив з молодогегельянцями і переході на позиції матеріалізму й атеїзму. У 1841 р. Л. Фейєрбах опублікував свій самий великий філософський добуток, у якому утримувалися розгорнута критика християнської теології, улаштовувався матеріалістичний світогляд.

Аналізуючи вихідні посилки гегелівської системи, Фейєрбах робить висновок про її глибоке споріднення з теологією. "Навчання Гегеля, що природа, реальність покладена ідеєю, є лише раціональне вираження теологічного навчання, що природа створена Богом, що матеріальна істота створена нематеріальним, тобто абстрактною істотою". Критика Фейєрбахом філософії Гегеля йде, насамперед, по лінії її ідеалістичних передумов, що зближають філософію з релігією.

На думку Фейєрбаха, релігія і близька з нею за духом ідеалістична філософія Гегеля мають загальні корені. Вони виникають у результаті відчуження, обєктування, тобто абстрагування і наділення самостійною формою існування людської сутності, найбільш загальних властивостей людського роду. Найбільш загальними властивостями людського роду є розум, безсмертя, могутність, благо. Бог, по Фейєрбахові, - це об'єктована абстракція, що існує лише в головах людей. "Нескінченна або божественна сутність, -- пише він у роботі "Сутність християнства", -- є духовна сутність людини, що, однак, відокремлюється від людини і представляється як самостійна істота". Так, у свідомості відбувається перекидання дійсних відносин: справжній творець Бога -- людина ставиться в залежність від останнього. Чим більше атрибутів приписується Богові, тим бідніше стає людина, тому що всі ці атрибути він віднімає в себе. Фейєрбах прагне відродити в людини почуття самоствердження і достоїнства. І зробити це, на його думку, можна тільки на основі матеріалістичного світогляду.

При обгрунтуванні матеріалістичного світогляду Фейєрбах відмовляється використовувати поняття "матерія". Цей термін, як і саме поняття "матеріалізм", здається йому неприйнятним у силу сформованих у суспільній свідомості негативного до них відносини. Фейєрбах замість поняття "матерія" воліє використовувати поняття "природа". Тому може бути більш цілеспрямованою його світогляд називати натуралізмом. Природа, по Фейєрбахові, існує вічно. Вона незалежна ні від Бога, ні від якої-небудь філософії.

Натуралізм у філософських системах може приймати космічний характер. Так було у філософії античності й епохи Відродження. Натуралізм у системі Л. Фейєрбаха носить антропологічний характер. У центрі філософії, на його думку, повинний знаходитися людина як вища суть природи. "Нова філософія перетворює людину, включаючи в природу як базис людини, у єдиний універсальний і вищий предмет філософії". Філософське Навчання Л. Фейєрбаха є спробою твердження самоцінності і значимості конкретного людського індивіда у всій повноті його тілесного і духовного буття. Фейєрбах відкидає підхід до людини з боку класиків німецького ідеалізму, що розглядають людини, по перевазі, як духовне істота. Фейєрбах прагне по-новому осмислити поняття суб'єкта. Суб'єкт у системі Л. Фейєрбаха -- це що не пізнає мислення і не "абсолютний дух", "світовий розум", а реальна цілісна людина в єдності його тілесних і духовних якостей. Фейєрбах прагне реабілітувати природно-біологічний початок у людині, від якого в значній мірі абстрагувався німецький ідеалізм. "Я" у Фейєрбаха -- це не просто духовний і мислячий початок, а людина, яка має тіло і мислячу голову, реальна істота з усіма просторово-тимчасовими характеристиками, що тільки в якості такого має здатність споглядати і мислити.

Найважливішою характеристикою суб'єкта в системі Л. Фейєрбаха є чуттєвість. Чуттєвість -- це синтетична, узагальнююча характеристика антропологічних властивостей "природи людини", його тілесності, розуму, волі, "серця". Однак Фейєрбах не замикається на натуралістичному описі суб'єкта, він намагається перебороти цей натуралізм, вводячи в поняття суб'єкта не просто "Я", але й іншої людини. "Ідеалізм прав, -- писав він, - у своїх пошуках джерел ідей у людині, але не прав, коли він хоче вивести ці ідеї з відособленої, замкнутої істоти, з людини узятого у виді душі, одним словом, коли він хоче вивести них з "Я", без почуттєвого даного "Ти". Ідеї виникають тільки зі спілкування між людьми, тільки з розмови людини з людиною". Таким чином, чуттєвість у його системі розглядається не як натуральним і безпосередня, а як опосередкована спілкуванням з іншою людиною. Отже, відношення людини і природи опосредуется відношенням людини до людини. Саме в сфері міжлюдського спілкування і здійснюється, по Фейєрбахові, реалізація людиною своєї родової сутності. У ході цього спілкування і спільної діяльності суб'єктивні й окремі ухвали людської природи піднімаються до загальних об'єктивних визначень, і індивідуальне життя, з'єднуючись з родовий, утворить цілісність людських здібностей. Це значить, що людина, відправляючи "функції роду" перетворив сутнісні сили всього людства, продукти культури у свої власні життєві сили, у цілісність своїх здібностей.

Отже, суб'єкт, по задумах Л. Фейєрбаха, -- це цілісна людина, людина в єдності тілесних, духовних і родових характеристик. Однак у теорії пізнання таке трактування суб'єкта залишається нереалізованої. У рішенні конкретних проблем теорії пізнання Фейєрбах коштує на позиціях сенсуалізму і лише відтворює погляди французьких матеріалістів. Вихідним пунктом пізнання, по Фейєрбахові, є відчуття. Джерело ж відчуттів укладене в самому об'єктивному світі, природі. На базі відчуттів у людини виникає мислення. По змісту мислення не дає людям нічого нового, у порівнянні з тим, що утримувалося в почуттєвих даних. Але разом з тим, мислення треба відрізняти від чуттєвих даних, мислити -- це значить складно читати не виказуючи почуттів. Фейєрбах доводив правильність показань органів відчуття, вірогідність почуттєвих даних. Він різко виступав проти розмежування пізнавального світу на "світ явищ" і "світ явищ у собі". Критерієм істини тих або інших наукових суджень він вважав згоду з ними більшості людей. "Істинно те, що відповідає сутності роду. Не зрозуміло те, що йому суперечить". Розроблена Л. Фейєрбахом матеріалістичне трактування суб'єкта, атеїстичний світогляд зробили серйозний вплив на наступних мислителів, зокрема на К. Маркса і Ф. Енгельса.

Антропологічний матеріалізм філософський фейєрбах

Похожие статьи




Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха - Філософська думка в Україні XIV-XVI століття

Предыдущая | Следующая